English
Again, on Culture
Again, on culture.
Two months ago we discussed the russian statement that ‘culture is not to blame’, that pushkin and tchaikovsky are not to blame for the atrocities of russian soldiers.
My friends and I then explained that culture is not about poetry or opera. Culture is what shapes the norms of behavior. It is not on paper or on music sheets, much less in tangible artifacts — culture is what is ‘in over our heads,’ as Robert Kegan aptly put it. And if russian culture was not able to prevent russian soldiers from committing atrocities, then it failed, it did not fulfill its function. Which means it is to blame.
Later, last month, when this topic arose again, we discussed pushkin’s poems about Poland and brodsky’s about Ukraine. Discussed how dostoevsky distorted the concept of crime and punishment. Discussed the current figures of russian culture, those who are against the war but keep lecturing Ukraine with the arrogance of an older brother, with the disdain of the colonial ‘white man’ (there are some rare exceptions to be frank). russian culture has always carried the imperial flag. So, we shouldn’t say that russian culture failed to fulfill its task — on the contrary, it perfectly succeeded in this. It’s just that the task was not what it seemed.
This is the third wave of discussions about russian culture. If only we could reach more people, russian cultural actors lament, then everything would be different. But we staged theatrical plays for thousands of people, and meanwhile TV broadcast propaganda for millions. We have lost to the totalitarian state, they complain.
And they seem to be right.
But no. Let’s get things straight.
The above logic is based on the assumption that people are separate containers. Some containers were filled with ‘good russian culture’, while others, much more numerous, were tanked up with russian totalitarian TV propaganda.
But we, humans, are not containers. We interact. Culture lives ‘in-between our heads.’ Culture is viral even in an era when there are no social networks, only books. Even if very few people can read. And even when there are no books, there is a cathedral, and in it are paintings, statues and sermons. And even when there is no cathedral, only drawings on the wall of the cave — there is already a culture.
Prophet-poets created the Ukrainian nation from a bunch of people of different strata, with different identities, scattered across different states. The same goes for the German nation and the Italian nation. Prophet-poets preserved Poland when the state ceased to exist. Dozens of such stories can be told. This is how culture works.
The statement that russian culture is not to blame because it lost in the confrontation with the totalitarian state isn’t tenable. russian culture is guilty because it made the creation of a totalitarian state possible. Because it did not instill dignity, responsibility and the desire for freedom in people. Because it failed to rethink history and offer a picture of the future. Because it was making money at the time when it had to lead people to the barricades.
And now it’s too late to repent.
But it is not too late to take a suitcase and emigrate, descending from the TV Olympus into the damp basements of exile, where the rest of their poor life is spent fighting totalitarianism (which in the era of the internet is not as hopeless as in the era of “samizdat” (underground press)). Exchange your life for repentance. Because repentance must be effective.
But that means loving your people, not its money. Is russian culture capable of this? — We will see. This will be the final exam. The previous ones have been failed.
Written on: 10.07.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 16.02.2023
Author: Valerii Pekar
Translator (from Ukrainian to English): Halyna Bezukh
Illustrator: Max Palenko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
І знову про культуру
І знову про культуру.
Позаминулого місяця ми обговорювали російську тезу, що «культура не винна», що пушкін і чайковскій не винні у звірствах російських солдатів.
Ми з друзями тоді пояснювали, що культура — це не вірші й не опери. Культура — це те, що формує норми поведінки. Вона не на папері, не на нотному стані й не у вигляді намацальних артефактів. Культура — це те, що «поміж нашими головами» («in over our heads», за влучним висловом Роберта Кіґана). І якщо російська культура не змогла втримати російських солдатів від звірств — значить, вона провалилася, не виконала своєї функції. А отже, винна.
Згодом, минулого місяця, коли ця тема виникла знову, ми пригадали вірші пушкіна про Польщу та бродского про Україну. Пригадали, що достоєвскій спотворив поняття злочину й відповідальності. Пригадали нинішніх діячів російської культури, тих, які проти війни, але повчають Україну зі зверхністю старшого брата, зі зневагою колоніалістської «білої людини» (заради справедливості, є нечисленні винятки). Пригадали, що російська культура завжди несла імперський прапор. А значить, не варто звинувачувати російську культуру в тому, що вона не виконала свого завдання, — навпаки, вона його добре виконала. Тільки це було інше завдання.
Нині третя хвиля розмов про російську культуру. Якби ми могли охопити більше людей, бідкаються російські діячі, то все було б інакше. Але ми ставили театральні п’єси на тисячі людей, а тим часом телебачення транслювало пропаганду на мільйони. Ми програли тоталітарній державі, бідкаються вони.
І начебто вони мають рацію.
Але ні. Нумо розбиратися.
Така логіка ґрунтується на припущенні, що люди є окремими контейнерами. Одні контейнери вдалося наповнити «хорошою російською культурою», а в інші, яких значно більше, залило по вінця свою пропаганду тоталітарне російське телебачення.
Але ми, люди, — не контейнери. Ми взаємодіємо. Культура живе «поміж нашими головами». Культура вірусна навіть в епоху, коли немає соцмереж, а є лише книжки. І навіть коли мало хто вміє читати. І навіть коли жодних книжок немає, а є собор, а в ньому — картини, статуї та проповідь. І навіть коли немає собору, а є лише малюнки на стіні печери. Уже тоді є культура.
Поети-пророки створили українську націю з купи людей різних станів і з різною ідентичністю, розкиданих по різних державах. І так само німецьку й італійську нації. Поети-пророки зберегли Польщу, коли держава припинила існувати. Можна ще десятки історій розповісти. Так працює культура.
Теза, що російська культура не винна, бо програла в протистоянні з тоталітарною державою, не витримує жодної критики. російська культура винна, бо допустила створення тоталітарної держави. Бо не прищепила людям гідності, відповідальності й прагнення свободи. Бо не спромоглася переосмислити історію та запропонувати картинку майбутнього. Бо заробляла гроші, коли треба було кликати на барикади.
А тепер уже пізно каятися.
Але не пізно взяти валізку й поїхати в еміграцію, спустившись із телевізійного Олімпу у вогкі підвали вигнання, де витратити решту свого бідного життя на боротьбу з тоталітаризмом (що в епоху інтернету не так безнадійно, як в епоху «саміздату»). Обміняти своє життя на каяття. Бо каяття має бути дієве.
Але це означає любити свій народ, а не його гроші. Чи спроможна на це російська культура — подивимося. Це буде фінальний іспит. Попередні провалено.
Текст написано: 10.07.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 16.02.2023
Автор: Валерій Пекар
Ілюстратор: Максим Паленко
Літературна редакторка і коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
I znovu pro kul’turu
I znovu pro kul’turu.
Pozamynuloho misyatsya my obhovoryuvaly rosiys’ku tezu, shcho «kul’tura ne vynna», shcho pushkin i chaykovskiy ne vynni u zvirstvakh rosiys’kykh soldativ.
My z druzyamy todi poyasnyuvaly, shcho kul’tura — tse ne virshi y ne opery. Kul’tura — tse te, shcho formuye normy povedinky. Vona ne na paperi, ne na notnomu stani y ne u vyhlyadi namatsal’nykh artefaktiv. Kul’tura — tse te, shcho «pomizh nashymy holovamy» («in over our heads», za vluchnym vyslovom Roberta Kegana). I yakshcho rosiys’ka kul’tura ne zmohla vtrymaty rosiys’kykh soldativ vid zvirstv — znachyt’, vona provalylasya, ne vykonala svoyeyi funktsiyi. A otzhe, vynna.
Zhodom, mynuloho misyatsya, koly tsya tema vynykla znovu, my pryhadaly virshi pushkina pro Pol’shchu ta brodskoho pro Ukrayinu. Pryhadaly, shcho dostoyevskiy spotvoryv ponyattya zlochynu y vidpovidal’nosti. Pryhadaly nynishnikh diyachiv rosiys’koyi kul’tury, tykh, yaki proty viyny, ale povchayut’ Ukrayinu zi zverkhnistyu starshoho brata, zi znevahoyu kolonialists’koyi «biloyi lyudyny» (zarady spravedlyvosti, ye nechyslenni vynyatky). Pryhadaly, shcho rosiys’ka kul’tura zavzhdy nesla impers’kyy prapor. A znachyt’, ne varto zvynuvachuvaty rosiys’ku kul’turu v tomu, shcho vona ne vykonala svoho zavdannya, — navpaky, vona yoho dobre vykonala. Til’ky tse bulo inshe zavdannya.
Nyni tretya khvylya rozmov pro rosiys’ku kul’turu. Yakby my mohly okhopyty bil’she lyudey, bidkayut’sya rosiys’ki diyachi, to vse bulo b inakshe. Ale my stavyly teatral’ni p’yesy na tysyachi lyudey, a tym chasom telebachennya translyuvalo propahandu na mil’yony. My prohraly totalitarniy derzhavi, bidkayut’sya vony.
I nachebto vony mayut’ ratsiyu.
Ale ni. Numo rozbyratysya.
Taka lohika gruntuyet’sya na prypushchenni, shcho lyudy ye okremymy konteyneramy. Odni konteynery vdalosya napovnyty «khoroshoyu rosiys’koyu kul’turoyu», a v inshi, yakykh znachno bil’she, zalylo po vintsya svoyu propahandu totalitarne rosiys’ke telebachennya.
Ale my, lyudy, — ne konteynery. My vzayemodiyemo. Kul’tura zhyve «pomizh nashymy holovamy». Kul’tura virusna navit’ v epokhu, koly nemaye sotsmerezh, a ye lyshe knyzhky. I navit’ koly malo khto vmiye chytaty. I navit’ koly zhodnykh knyzhok nemaye, a ye sobor, a v n’omu — kartyny, statuyi ta propovid’. I navit’ koly nemaye soboru, a ye lyshe malyunky na stini pechery. Uzhe todi ye kul’tura.
Poety-proroky stvoryly ukrayins’ku natsiyu z kupy lyudey riznykh staniv i z riznoyu identychnistyu, rozkydanykh po riznykh derzhavakh. I tak samo nimets’ku y italiys’ku natsiyi. Poety-proroky zberehly Pol’shchu, koly derzhava prypynyla isnuvaty. Mozhna shche desyatky istoriy rozpovisty. Tak pratsyuye kul’tura.
Teza, shcho rosiys’ka kul’tura ne vynna, bo prohrala v protystoyanni z totalitarnoyu derzhavoyu, ne vytrymuye zhodnoyi krytyky. rosiys’ka kul’tura vynna, bo dopustyla stvorennya totalitarnoyi derzhavy. Bo ne pryshchepyla lyudyam hidnosti, vidpovidal’nosti y prahnennya svobody. Bo ne spromohlasya pereosmyslyty istoriyu ta zaproponuvaty kartynku maybutn’oho. Bo zaroblyala hroshi, koly treba bulo klykaty na barykady.
A teper uzhe pizno kayatysya.
Ale ne pizno vzyaty valizku y poyikhaty v emihratsiyu, spustyvshys’ iz televiziynoho Olimpu u vohki pidvaly vyhnannya, de vytratyty reshtu svoho bidnoho zhyttya na borot’bu z totalitaryzmom (shcho v epokhu internetu ne tak beznadiyno, yak v epokhu «samizdatu»). Obminyaty svoye zhyttya na kayattya. Bo kayattya maye buty diyeve.
Ale tse oznachaye lyubyty sviy narod, a ne yoho hroshi. Chy spromozhna na tse rosiys’ka kul’tura — podyvymosya. Tse bude final’nyy ispyt. Poperedni provaleno.
