English
Consciousness Is an Important Battlefield
If everybody has already expressed their ideas about negotiations, may I do it now? I have been waiting for quite a long period for my turn to come.
I would like to take a citation from a famous classic of modern Ukrainian literature Les’ Podervianskyi as an epigraph to my post: “I do not believe in the power of words, but I believe in the power of kicking one’s ass!”
We are dealing with the enemy who has not cared for any agreements and has been using all the agreements in the latrines. The history of this issue can be studied starting with the Pereyaslav Agreement and up to the Budapest Memorandum. Herman Pirchner in his book “Post putin” (I really advise you to read it!) gives the data of the analysis made by the American Foreign Policy Council as of 2018, which shows that out of 58 key international agreements signed by the rf, it has breached 36.
The rf is the legal successor of the ussr in international relations and is following a simple principle: only power matters, while agreements are good for nothing, they are just an element of self-comfort for weak people. (By the way, all talks about “reduced intensity of military actions”, as you understand, have quickly turned out to be deceitful, while “withdrawal” — just regrouping. Do not believe the rf’s diplomats. Please.)
And one more thing: the empire always comes back to deal a blow on the back. The Empire strikes back. The first russian-Chechen war (russian war against Chechen Republic of Ichkeria. — Program Director note) finished with Khasavyurt Accord for the empire to accumulate some power for the Second russian-Chechen war (russian war against Chechen Republic of Ichkeria. — Program Director note). (Do not trust any agreements with the rf. Ever. Please.)
That is why, dear friends and enemies, please, bear this in mind, not to have to repeat this again in several days: the core negotiation process is the one held by the Armed Forces of Ukraine, and the core negotiator on our side are the unbeatable warriors of all types and sorts of troops. And they are shaping up the agenda for all the other negotiation platforms. Diplomacy is important, but it performs the function of an auxiliary type of troops, like cover from the air (the same as cyber army, if you allow for my metaphor, covering the front from under the ground).
So what has happened in Istanbul then? In terms of negotiations?
First of all, let me mention that real negotiation starts when the parties have some points of intersection in their outlined standpoints. For example, you are bargaining for something in the Turkish market and are ready to pay 100 Euros, while the seller wants to get 10,000 Euros. These are already negotiations, you have a point of intersection since theoretically you are ready to buy, while he is ready to sell, and it’s only the matter of price. But if you want to buy his house, and he is ready to sell only the carpet, there will be no negotiations, no matter how much tea you drink together.
The Ukrainian standpoint at the negotiations starts with unconditional withdrawal of russian troops. russian position at the negotiations starts with unconditional refusal to withdraw its troops. So, here we are, there’s nothing to speak about. The fate of ordlo (breakaway areas of Donetsk and Luhansk regions), Crimea, NATO and the planet of Mars can be discussed as much as you wish, but it is pointless — the positions of the parties do not have any point of contact or intersection.
Let me remind you of the words of our great compatriot Golda Meir: “We intend to remain alive. Our neighbors want to see us dead. This is not a question that leaves much room for compromise”.
Why all this then?
The negotiations are being watched. The rf wants to produce the impression on the West that it is ready for negotiations, just to suspend imposition of sanctions as well as to win time, to gather the operational reserve, re-group, transfer the troops to the areas of the key future attacks. Ukraine should also participate in the negotiation process not to be blamed for refusing to hold negotiations. And the West insists on the negotiations since it wants all this to stop for the world to get back to its previous lifestyle, business as usual (spoiler: that will not happen anyway).
But there are two more audiences watching the negotiations — internal russian and internal Ukrainian ones. Since that is all happening not in the 20th, but in the 21st century, in the post-modern epoch, when the second main front is in the conscience of citizens of the countries at war (and not at war).
The response of the russian society to negotiations makes me filled with joy. They consider any negotiations to be a path for weak men, for them to start a negotiation means to publicly recognize the weakness of their country. And that means that either their leader is weak and should be replaced (just recall: in the “red” management culture a leader is allowed to make a mistake only once), or he has been deceived (so, you need to find and liquidate the traitors). Now it is all in flames. Burn bright.
The response of the Ukrainian society to the negotiations makes me sad. Just several days ago, in our scenario analysis, we envisaged a similar situation and were trying to prevent it. Unfortunately, that did not happen.
Educated and smart people, first of all, have made logical mistakes taught not to be made in the first year of studies. Secondly, we have forgotten about the Constitution [of Ukraine]. When I read that [advisor to the head of the Office of the President, Mykhailo] Podolyak has finally drained the Crimea, I get a number of questions, the first of which is as follows: can Podolyak really drain the Crimea? Can an international treaty come into effect if it is concluded not in compliance with the constitutional procedure? Can the leaders of the Ukrainian state do something that would be absolutely unacceptable for most citizens?
Any results of negotiations must be accepted by the higher authorities of the country. In the rf this is about putin — he is reported about everything, and he either agrees, or not. In Ukraine that is the Ukrainian people. Thank God, these are not just the words in the Constitution, but a fact of life.
But.
This is the war of systems, and the first to “start shattering” loses. If the russian society is the first to start shattering — they have lost (spoiler: it will happen so). Our task is not to shatter. They will keep swaying us. And we will be swaying them. Those who are the first to go dizzy lose. Your primary contribution to our victory is not to allow you to sway you.
Pay attention to the fact that I am not declaring trust in our negotiators or political leaders. I do not trust any personalia (but for friends). Victory is ensured not by personalia, but by institutions. I trust the Armed Forces [of Ukraine] that determine the agenda of negotiations, and the Constitution of Ukraine that determines the procedure of fixing their results.
Overwhelming response to negotiations is a part of stress caused by transition to slow-time mode. Therefore, if you want to shout “we are drained!” or “treason!”, first you need to breathe out and have a look at the sky, and then recall that the main negotiator is the Armed Forces of Ukraine, and the situation at that main negotiation is changing from day to day.
An important battlefield is conscience, and in it each and everyone is responsible for the protection of their small fragment, for the enemy’s foot not to trample it.
Written on: 31.03.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 30.09.2022
Author: Valerii Pekar
Translator (from Ukrainian to English): Halyna Pekhnyk
Illustrator: Max Palenko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Важливе поле бою — свідомість
Якщо всі вже висловилися про переговори, то можна й мені? Я довго чекав, поки до мене дійде черга.
Епіграфом до свого допису хочу взяти цитату відомого класика сучасної української літератури Леся Подерв’янського: «Не вірю в силу слова я, а вірю в силу пі%#@лєй!».
Ми маємо справу із супротивником, який завжди чхав на будь-які домовленості, а будь-які договори використовував у нужнику. Історію цього питання можна вивчати від Переяславської угоди й аж до Будапештського меморандуму. Герман Пірчнер у своїй книжці «Після путіна» (раджу!) наводить дані аналізу Американської ради із зовнішньої політики: станом на 2018 рік із 58 ключових міжнародних договорів, підписаних рф, вона порушила 36.
рф у міжнародних відносинах є правонаступником срср і дотримується простого принципу: чогось варта лише сила, а договори не варті нічого, вони є самозаспокоєнням слабаків. (До речі, усі розмови про «зниження інтенсивності воєнних дій», як ви розумієте, швидко виявилися брехнею, а «відведення» — перегрупуванням. Не вірте дипломатам рф. Ніколи. Будь ласка.)
І ще одне: імперія завжди повертається для того, щоб нанести удар у спину. The Empire strikes back. Перша російсько-чеченська війна (російська війна проти Чеченської Республіки Ічкерія. — Прим. прогр. дир.) завершилася Хасав’юртівськими угодами, щоб імперія накопичила сили для Другої російсько-чеченської війни (російської війни проти Чеченської Республіки Ічкерія. — Прим. прогр. дир.). (Не вірте договорам з рф. Ніколи. Будь ласка.)
Тому, шановні друзі й недрузі, прошу запам’ятати, щоб не довелося за кілька днів знову повторювати: основний переговорний процес — той, який ведуть Збройні сили України, а основні переговорники з нашого боку — звитяжні бійці всіх видів і родів військ. І вони ж формують порядок денний усіх інших переговорних майданчиків.
Дипломатія важлива, але вона виконує функцію допоміжного роду військ на кшталт прикриття з повітря (так само як кібервійська, якщо дозволите мені метафору, прикривають фронт з-під землі).
А що ж тоді відбувалося в Стамбулі? У чому сенс тих переговорів?
По-перше, зазначу, що реальні переговори починаються тоді, коли сторони мають точки перетину своїх окреслених позицій. Наприклад, ви на турецькому базарі торгуєтеся за щось і готові заплатити €100, а продавець хоче €10 000. Це вже переговори: у вас є точка перетину, адже теоретично ви готові купити, а він готовий продати, річ лише в ціні. Але якщо ви хочете купити його будинок, а він готовий продати лише килим, то переговорів не буде, хоч би скільки чаю ви випили разом.
Українська позиція на переговорах починається з безумовного виведення російських військ. російська позиція на переговорах починається з безумовної відмови від виведення військ. Усе, приїхали, далі говорити немає про що. Долю орділо, Криму, НАТО й планети Марс можна обговорювати скільки завгодно, але це не має жодного сенсу — позиції сторін не мають точки перетину.
Нагадаю слова нашої великої землячки Ґолди Меїр: «Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це залишає не надто багато простору для компромісів».
Навіщо тоді це все?
Бо за переговорами спостерігають. рф хоче створити в Заходу враження своєї готовності до переговорів, щоб зупинити впровадження санкцій, а також виграти час, щоб зібрати оперативний резерв, перегрупуватися, перекинути війська на ділянки майбутніх основних ударів. Україна також має брати участь у переговорному процесі, щоб не отримати звинувачення у відмові від переговорів. А Захід наполягає на переговорах, бо хоче, щоб усе це закінчилося й світ повернувся до попереднього способу життя — business as usual (спойлер: цього не буде).
Але є ще дві авдиторії, які спостерігають за переговорами, — внутрішня російська й внутрішня українська. Усе це відбувається не у ХХ, а у ХХІ сторіччі, в епоху постмодерну, коли другим головним фронтом є свідомість громадян країн, які воюють (і тих, які не воюють).
Реакція російського суспільства на переговори наповнює мене радістю. Оскільки вони вважають будь-які переговори шляхом слабаків, для них початок переговорів — це публічне визнання слабкості їхньої країни. А значить, або їхній лідер слабкий і його варто поміняти (згадайте: у «червоній» управлінській культурі лідер помиляється лише раз), або ж його підставили й обманули (значить, треба знайти й знешкодити зрадників). Тепер там реально почало палати. Гори, гори ясно.
Реакція українського суспільства на переговори наповнює мене сумом. Лише кілька днів тому в сценарному аналізі ми передбачали таку ситуацію й намагалися їй запобігти. На жаль, сталося як передбачалося.
Освічені, розумні люди, по-перше, наробили логічних помилок, яких учать не робити на першому курсі. По-друге, забули Конституцію [України]. Коли я читаю, що «[радник голови Офісу Президента Михайло] Подоляк остаточно злив Крим», то в мене виникає десяток запитань, з яких найперше: чи може Подоляк злити Крим? Чи може набрати чинності міжнародний договір, якщо він укладений не за конституційною процедурою? Чи можуть очільники української держави зробити щось, що було б категорично неприйнятним для більшості громадян?
Будь-які результати переговорів має затвердити вища влада країни. В рф це путін — йому доповідають, і він погоджується чи ні.
В Україні це український народ. Богу дякувати, це не лише слова Конституції, а й факт життя.
Але.
Це війна систем, і тут хто перший посипався, той програв. Якщо першим посиплеться російське суспільство — воно програло (спойлер: так і буде). Наше завдання полягає в тому, щоб не посипатися самим. Вони будуть розгойдувати нас. А ми будемо розгойдувати їх. У кого першого запаморочиться голова, той програв. Ваш найперший внесок у справу нашої перемоги — не дати себе розхитати.
Зверніть увагу: я не проголошую довіру нашим переговорникам чи політичним лідерам. Я не довіряю жодним персоналіям (окрім друзів). Перемогу забезпечують не персоналії, а інституції. Я довіряю Збройним силам [України], які визначають порядок денний переговорів, і Конституції України, яка визначає порядок закріплення їхніх результатів.
Бурхлива реакція на переговори — це частина стресу, викликаного переходом на повільний час. Тому, якщо хочеться заволати: «Нас зливають!» чи «Зрада!» — спочатку треба видихнути й подивитися на небо, а потім пригадати, що основний переговорник — Збройні сили України й ситуація на тих основних переговорах змінюється щодня.
Важливе поле бою — свідомість, і на ньому кожен і кожна відповідають за захист свого маленького клаптика, щоб на нього не ступила ворожа нога.
Текст написано: 31.03.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 30.09.2022
Автор: Валерій Пекар
Ілюстратор: Максим Паленко
Літературна редакторка і коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редакторки: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Vazhlyve pole boyu — svidomist’
Yakshcho vsi vzhe vyslovylysya pro perehovory, to mozhna y meni? Ya dovho chekav, poky do mene diyde cherha.
Epihrafom do svoho dopysu khochu vzyaty tsytatu vidomoho klasyka suchasnoyi ukrayins’koyi literatury Lesya Poderv’yans’koho: «Ne viryu v sylu slova ya, a viryu v sylu pi%#@lyey!».
My mayemo spravu iz suprotyvnykom, yakyy zavzhdy chkhav na bud’-yaki domovlenosti, a bud’-yaki dohovory vykorystovuvav u nuzhnyku. Istoriyu ts’oho pytannya mozhna vyvchaty vid Pereyaslavs’koyi uhody y azh do Budapeshts’koho memorandumu. Herman Pirchner u svoyiy knyzhtsi «Pislya putina» (radzhu!) navodyt’ dani analizu Amerykans’koyi rady iz zovnishn’oyi polityky: stanom na 2018 rik iz 58 klyuchovykh mizhnarodnykh dohovoriv, pidpysanykh rf , vona porushyla 36.
rf u mizhnarodnykh vidnosynakh ye pravonastupnykom srsr i dotrymuyet’sya prostoho pryntsypu: chohos’ varta lyshe syla, a dohovory ne varti nichoho, vony ye samozaspokoyennyam slabakiv. (Do rechi, usi rozmovy pro «znyzhennya intensyvnosti voyennykh diy», yak vy rozumiyete, shvydko vyyavylysya brekhneyu, a «vidvedennya» — perehrupuvannyam. Ne virte dyplomatam rf. Nikoly. Bud’ laska.)
I shche odne: imperiya zavzhdy povertayet’sya dlya toho, shchob nanesty udar u spynu. The Empire strikes back. Persha rosiys’ko-chechens’ka viyna (rosiys’ka viyna proty Chechens’koyi Respubliky Ichkeriya. — Prym. prohr. dyr.) zavershylasya Khasav’yurtivs’kymy uhodamy, shchob imperiya nakopychyla syly dlya Druhoyi rosiys’ko-chechens’koyi viyny (rosiys’koyi viyny proty Chechens’koyi Respubliky Ichkeriya. — Prym. prohr. dyr.). (Ne virte dohovoram z rf. Nikoly. Bud’ laska.)
Tomu, shanovni druzi y nedruzi, proshu zapam’yataty, shchob ne dovelosya za kil’ka dniv znovu povtoryuvaty: osnovnyy perehovornyy protses — toy, yakyy vedut’ Zbroyni syly Ukrayiny, a osnovni perehovornyky z nashoho boku — zvytyazhni biytsi vsikh vydiv i rodiv viys’k. I vony zh formuyut’ poryadok dennyy usikh inshykh perehovornykh maydanchykiv.
Dyplomatiya vazhlyva, ale vona vykonuye funktsiyu dopomizhnoho rodu viys’k na kshtalt prykryttya z povitrya (tak samo yak kiberviys’ka, yakshcho dozvolyte meni metaforu, prykryvayut’ front z-pid zemli).
A shcho zh todi vidbuvalosya v Stambuli? U chomu sens tykh perehovoriv?
Po-pershe, zaznachu, shcho real’ni perehovory pochynayut’sya todi, koly storony mayut’ tochky peretynu svoyikh okreslenykh pozytsiy. Napryklad, vy na turets’komu bazari torhuyetesya za shchos’ i hotovi zaplatyty €100, a prodavets’ khoche €10 000. Tse vzhe perehovory: u vas ye tochka peretynu, adzhe teoretychno vy hotovi kupyty, a vin hotovyy prodaty, rich lyshe v tsini. Ale yakshcho vy khochete kupyty yoho budynok, a vin hotovyy prodaty lyshe kylym, to perehovoriv ne bude, khoch by skil’ky chayu vy vypyly razom.
Ukrayins’ka pozytsiya na perehovorakh pochynayet’sya z bezumovnoho vyvedennya rosiys’kykh viys’k. rosiys’ka pozytsiya na perehovorakh pochynayet’sya z bezumovnoyi vidmovy vid vyvedennya viys’k. Use, pryyikhaly, dali hovoryty nemaye pro shcho. Dolyu ordilo, Krymu, NATO y planety Mars mozhna obhovoryuvaty skil’ky zavhodno, ale tse ne maye zhodnoho sensu — pozytsiyi storin ne mayut’ tochky peretynu.
Nahadayu slova nashoyi velykoyi zemlyachky Goldy Meir: «My khochemo zhyty. Nashi susidy khochut’ bachyty nas mertvymy. Tse zalyshaye ne nadto bahato prostoru dlya kompromisiv».
Navishcho todi tse vse?
Bo za perehovoramy sposterihayut’. rf khoche stvoryty v Zakhodu vrazhennya svoyeyi hotovnosti do perehovoriv, shchob zupynyty vprovadzhennya sanktsiy, a takozh vyhraty chas, shchob zibraty operatyvnyy rezerv, perehrupuvatysya, perekynuty viys’ka na dilyanky maybutnikh osnovnykh udariv. Ukrayina takozh maye braty uchast’ u perehovornomu protsesi, shchob ne otrymaty zvynuvachennya u vidmovi vid perehovoriv. A Zakhid napolyahaye na perehovorakh, bo khoche, shchob use tse zakinchylosya y svit povernuvsya do poperedn’oho sposobu zhyttya — business as usual (spoyler: ts’oho ne bude).
Ale ye shche dvi avdytoriyi, yaki sposterihayut’ za perehovoramy, — vnutrishnya rosiys’ka y vnutrishnya ukrayins’ka. Use tse vidbuvayet’sya ne u XX, a u XXI storichchi, v epokhu postmodernu, koly druhym holovnym frontom ye svidomist’ hromadyan krayin, yaki voyuyut’ (i tykh, yaki ne voyuyut’).
Reaktsiya rosiys’koho suspil’stva na perehovory napovnyuye mene radistyu. Oskil’ky vony vvazhayut’ bud’-yaki perehovory shlyakhom slabakiv, dlya nykh pochatok perehovoriv — tse publichne vyznannya slabkosti yikhn’oyi krayiny. A znachyt’, abo yikhniy lider slabkyy i yoho varto pominyaty (zhadayte: u «chervoniy» upravlins’kiy kul’turi lider pomylyayet’sya lyshe raz), abo zh yoho pidstavyly y obmanuly (znachyt’, treba znayty y zneshkodyty zradnykiv). Teper tam real’no pochalo palaty. Hory, hory yasno.
Reaktsiya ukrayins’koho suspil’stva na perehovory napovnyuye mene sumom. Lyshe kil’ka dniv tomu v stsenarnomu analizi my peredbachaly taku sytuatsiyu y namahalysya yiy zapobihty. Na zhal’, stalosya yak peredbachalosya.
Osvicheni, rozumni lyudy, po-pershe, narobyly lohichnykh pomylok, yakykh uchat’ ne robyty na pershomu kursi. Po-druhe, zabuly Konstytutsiyu [Ukrayiny]. Koly ya chytayu, shcho «[radnyk holovy Ofisu Prezydenta Mykhaylo] Podolyak ostatochno zlyv Krym», to v mene vynykaye desyatok zapytan’, z yakykh naypershe: chy mozhe Podolyak zlyty Krym? Chy mozhe nabraty chynnosti mizhnarodnyy dohovir, yakshcho vin ukladenyy ne za konstytutsiynoyu protseduroyu? Chy mozhut’ ochil’nyky ukrayins’koyi derzhavy zrobyty shchos’, shcho bulo b katehorychno nepryynyatnym dlya bil’shosti hromadyan?
Bud’-yaki rezul’taty perehovoriv maye zatverdyty vyshcha vlada krayiny. V rf tse putin — yomu dopovidayut’, i vin pohodzhuyet’sya chy ni.
V Ukrayini tse ukrayins’kyy narod. Bohu dyakuvaty, tse ne lyshe slova Konstytutsiyi, a y fakt zhyttya.
Ale.
Tse viyna system, i tut khto pershyy posypavsya, toy prohrav. Yakshcho pershym posyplet’sya rosiys’ke suspil’stvo — vono prohralo (spoyler: tak i bude). Nashe zavdannya polyahaye v tomu, shchob ne posypatysya samym. Vony budut’ rozhoyduvaty nas. A my budemo rozhoyduvaty yikh. U koho pershoho zapamorochyt’sya holova, toy prohrav. Vash naypershyy vnesok u spravu nashoyi peremohy — ne daty sebe rozkhytaty.
Zvernit’ uvahu: ya ne proholoshuyu doviru nashym perehovornykam chy politychnym lideram. Ya ne doviryayu zhodnym personaliyam (okrim druziv). Peremohu zabezpechuyut’ ne personaliyi, a instytutsiyi. Ya doviryayu Zbroynym sylam [Ukrayiny], yaki vyznachayut’ poryadok dennyy perehovoriv, i Konstytutsiyi Ukrayiny, yaka vyznachaye poryadok zakriplennya yikhnikh rezul’tativ.
Burkhlyva reaktsiya na perehovory — tse chastyna stresu, vyklykanoho perekhodom na povil’nyy chas. Tomu, yakshcho khochet’sya zavolaty: «Nas zlyvayut’!» chy «Zrada!» — spochatku treba vydykhnuty y podyvytysya na nebo, a potim pryhadaty, shcho osnovnyy perehovornyk — Zbroyni syly Ukrayiny y sytuatsiya na tykh osnovnykh perehovorakh zminyuyet’sya shchodnya.
Vazhlyve pole boyu — svidomist’, i na n’omu kozhen i kozhna vidpovidayut’ za zakhyst svoho malen’koho klaptyka, shchob na n’oho ne stupyla vorozha noha.
