In this gymnasium in Podil, one of Kyiv’s neighborhoods, lessons start at 8:30 am.
At 8:42 am on September 7, a teacher sends a message to a group chat: “Good morning! Missile threat. We’re at a shelter.”
The shelter is located at the nearest subway station. It means that students cannot continue their lesson until the air raid siren goes off. They can exercise their constitutional right to education only once another signal informs them that the threat is over. But it’s only until the next air raid siren rings out.
Air raid sirens operate on a very simple principle. They alert about the danger, the threat, possible rocket attacks, or ballistic or cruise missiles launched toward the territory of Ukraine. As long as you are in Ukraine, you cannot be confident that you are safe and will be able to tick off all the items on your to-do list. Your plans now depend on your smartphone app. And it can sound the alarm at any moment.
In addition to a traditional backpack with notepads, textbooks, and gadgets — like those high-schoolers across the world take to school — the students of Kyiv gymnasium also take a grab-and-go bag. It has a tag with their first and last name and the school’s number and telephone. There’s also a face mask, a pack of cookies, a bottle of water, a torch, and medicine if a student takes any.
A gymnasium is no longer a place to merely learn mathematical formulas or laws of physics, writers’ quotes, foreign languages, or chemical reactions. It’s a school of life where following the orders of seniors, accurately and fast, in times of danger matters more. And the most crucial skill has nothing to do with scholarship. It is the skill of staying alert.
A school bell used to inform students that a lesson had started. Now it tolls for someone. Whenever terrorist missiles hit infrastructure facilities, you heave a sigh and rejoice if there are no casualties. It means that while the air raid siren was on, all of us were good students.
A new workday begins.
It is now marked by bell rings, which are no longer meant only for students.
But unfortunately, you cannot just stand up and leave this ‘lesson’ like in a gymnasium.
Author: Svitlana Stretovych, Ukrainian essayist, program director of Litosvita
Translator: Hanna Leliv
Illustrator: Victoria Boyko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
По кому подзвін
Навчання в цій київській гімназії на Подолі починається о 8:30.
7 вересня о 8:42 у спільний месенджер приходить повідомлення від вчительки:
“Доброго ранку! Повітря тривога. Ми в укритті”.
Укриття знаходиться на найближчій станції метро. Це означає, що поки не продзвенить відбій повітряної тривоги, гімназисти не зможуть продовжити урок. Продзвенить сигнал, що небезпека минула, і тоді вони знову зможуть реалізовувати своє конституційне право — право на освіту. Але лише до наступної повітряної тривоги.
Принцип роботи повітряних тривог дуже простий. Вони сповіщають про небезпеку, про загрозу та можливі ракетні атаки, про випущені по території України крилаті чи балістичні ракети. Поки ти знаходишся в Україні — поки в тебе немає впевненості, що ти в безпечному місці і твої плани будуть здійснені так, як собі плануєш цього дня. Вони тепер залежать першочергово від додатка на смартфоні. А він може продзвеніти в будь-який момент.
Крім традиційного рюкзака з зошитами, книжками та гаджетами, які носять гімназисти в усьому світі, київські гімназисти цього навчального року беруть до школи тривожний рюкзачок. У ньому бейджик з іменем та прізвищем, вказаний навчальний заклад і номер телефону гімназії. Захисна маска, печиво на перекус, вода та ліхтарик. Ліки, якщо такі необхідні для дитини.
Гімназія — тепер не просто заклад, щоб вивчити математичні формули чи закони фізики, цитати письменників, іноземні мови чи хімічні реакції. Це школа життя, де більше важить швидкість і точність виконання вказівок старших під час небезпеки. І головне з умінь не стосується ерудиції. Це вміння тримати себе напоготові.
Раніше дзвінок сповіщав про те, що почався урок. Тепер він сповіщає, що по комусь подзвін. І щоразу важко видихаєш, коли терористичні ракети влучають в об’єкти інфраструктури, але радієш, коли немає постраждалих. Значить, усі ми під час тієї повітряної тривоги були старанними учнями.
Починається новий робочий день.
Тепер не тільки для школярів він вимірюється дзвінками.
Але, на жаль, не можна просто так встати, як в гімназії, і піти з цього навчання.
