English
Fugue of Life
Bomb shelters are a place where people take refuge from bomb attacks as well as read poems.
For this year’s XIII International Poetry Festival Meridian Czernowitz, some of my friends have travelled half the country to finally listen to Ukrainian writers live and hear dialogues about war. Everyone, even non-public participants of the event, has a need to talk about war, to word their wartime experiences, and share the feeling of burden with everyone else.
Now, it is not a festival, as it used to be for twelve years in succession, but rather a wartime collective talk and literature therapy session.
When registering, we receive badges. Graphite ones. This year, they come with black ribbons. Dark posters of readings, dark banners everywhere. The mix of black and red on the poster resembles the colors of the flag. Black symbolizes the Ukrainian land, and red represents the blood shed for Ukraine.
One of the key locations hosting the events is Paul Celan Literature Center. There are numerous pictures of writers’ on the wall, Paul Celan being one of them. He knew what wartime mornings were like. It was during his stay in Chernivtsi that he wrote his “Fugue of Death”.
Black milk of morning we drink you evenings…
Black milk of morning.
This year, it is raining heavily for the two days of the literary readings, due to which all events have been moved to shelters. White walls — a huge graphite banner on the stage.
Black milk of a literary shelter.
Here, people will read poetry, quote classic authors and recite poems. Authors’ recital of their poetry is often a far cry from what we expected.
It’s not theatrical.
It’s not artistic.
It’s unadorned.
“I don’t really like it when someone recites my poems,” says one of the poets invited to the talk. “But when I wrote a poem about the war and saw a girl reciting it and loading her machine gun, it was rather impressive.”
The poem kept repeating: “Speak to me, speak to me…”
The voice of the poet is drawing listeners to the shelter, there are so many of them that there is not enough room, so most are standing in the aisles and at the entrance. They are willing to share this conversation about literature and war in order to get through this evening standing close to each other, forgetting that six months ago we all had to keep a distance of 1.5 meters and had no fear.
Written on: 07.09.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 13.09.2022
Author: Svitlana Stretovych
Translator (from Ukrainian to English): Halyna Bezukh
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Фуга життя
В укриттях можна ховатися від обстрілів і читати вірші.
На цьогорічні XIII Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz дехто з друзів перетинає пів країни, щоб нарешті послухати українських письменників наживо й почути діалоги про війну. Кожен, навіть непублічний учасник заходу має потребу говорити про війну, ословлювати свій воєнний досвід і поділяти відчуття важкості на всіх.
Тепер це не фестиваль, як було дванадцять років поспіль, тепер це радше колективна терапія розмовою та літературою в час війни.
На реєстрації учасників ми отримуємо бейджі. Графітові. Вони цього року із чорними стрічками. Всюди темні афіші читань, темні банери. Поєднання чорного й червоного на афіші нагадує кольори прапора. Чорний колір символізує українську землю, а червоний — кров, пролиту за Україну.
Одна з головних локацій, де відбуваються події, — Літературний целанівський центр. На стіні серед решти письменницьких облич Пауль Целан. Він знав, якими є ранки під час війни. Саме перебуваючи в Чернівцях, він написав свою «Фугу смерті».
Black milk of morning we drink you evenings…
Чорне молоко ранку.
Цього року два дні літературних читань періщить дощ, через який усі заходи переносять в укриття. Білі стіни, графітовий величезний банер на сцені.
Чорне молоко літературного укриття.
Тут читатимуть поезію, цитуватимуть класиків і декламуватимуть вірші. Авторське виконання поезії вголос часто далеке від наших уявлень.
Воно не акторське.
Воно не артистичне.
Воно без прикрас.
«Я не дуже люблю, коли мої вірші хтось читає, — каже один із запрошених до виступу поетів. — Але коли я написав вірш про війну й побачив, як його читала дівчина й заряджала автомат, то це справляло враження».
У вірші повторювалися слова: «Говори зі мною, говори зі мною…»
На голос поета в укриття приходять слухачі, їх багато, вони не вміщаються, тому більшість стоїть між рядами й при вході. Вони готові поділити цю розмову про літературу й війну, щоб цей вечір пережити впритул одне до одного, забувши про те, що ще пів року тому ми всі сиділи на відстані півтора метра й не боялися.
Текст написано: 07.09.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 13.09.2022
Авторка: Світлана Стретович
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Fuha zhyttya
V ukryttyakh mozhna khovatysya vid obstriliv i chytaty virshi.
Na ts’ohorichni XIII Mizhnarodni poetychni chytannya Meridian Czernowitz dekhto z druziv peretynaye piv krayiny, shchob nareshti poslukhaty ukrayins’kykh pys’mennykiv nazhyvo y pochuty dialohy pro viynu. Kozhen, navit’ nepublichnyy uchasnyk zakhodu maye potrebu hovoryty pro viynu, oslovlyuvaty sviy voyennyy dosvid i podilyaty vidchuttya vazhkosti na vsikh.
Teper tse ne festyval’, yak bulo dvanadtsyat’ rokiv pospil’, teper tse radshe kolektyvna terapiya rozmovoyu ta literaturoyu v chas viyny.
Na reyestratsiyi uchasnykiv my otrymuyemo beydzhi. Hrafitovi. Vony ts’oho roku iz chornymy strichkamy. Vsyudy temni afishi chytan’, temni banery. Poyednannya chornoho y chervonoho na afishi nahaduye kol’ory prapora. Chornyy kolir symvolizuye ukrayins’ku zemlyu, a chervonyy — krov, prolytu za Ukrayinu.
Odna z holovnykh lokatsiy, de vidbuvayut’sya podiyi, — Literaturnyy tselanivs’kyy tsentr. Na stini sered reshty pys’mennyts’kykh oblych Paul Сelan. Vin znav, yakymy ye ranky pid chas viyny. Same perebuvayuchy v Chernivtsyakh, vin napysav svoyu «Fuhu smerti».
Black milk of morning we drink you evenings…
Chorne moloko ranku.
Ts’oho roku dva dni literaturnykh chytan’ perishchyt’ doshch, cherez yakyy usi zakhody perenosyat’ v ukryttya. Bili stiny, hrafitovyy velycheznyy baner na stseni.
Chorne moloko literaturnoho ukryttya.
Tut chytatymut’ poeziyu, tsytuvatymut’ klasykiv i deklamuvatymut’ virshi. Avtors’ke vykonannya poeziyi vholos chasto daleke vid nashykh uyavlen’.
Vono ne aktors’ke.
Vono ne artystychne.
Vono bez prykras.
«Ya ne duzhe lyublyu, koly moyi virshi khtos’ chytaye, — kazhe odyn iz zaproshenykh do vystupu poetiv. — Ale koly ya napysav virsh pro viynu y pobachyv, yak yoho chytala divchyna y zaryadzhala avtomat, to tse spravlyalo vrazhennya».
U virshi povtoryuvalysya slova: «Hovory zi mnoyu, hovory zi mnoyu…»
Na holos poeta v ukryttya prykhodyat’ slukhachi, yikh bahato, vony ne vmishchayut’sya, tomu bil’shist’ stoyit’ mizh ryadamy y pry vkhodi. Vony hotovi podilyty tsyu rozmovu pro literaturu y viynu, shchob tsey vechir perezhyty vprytul odne do odnoho, zabuvshy pro te, shcho shche piv roku tomu my vsi sydily na vidstani pivtora metra y ne boyalysya.
