English
Good God!
Finally, was I asked the question about the most important thing – when did you decide you needed to start writing in Ukrainian?
She was a highly thoughtful German journalist who realized that Ukraine had emerged recently, and that the Ukraine had some imaginary language conceived, but the government policy went to support that flight of fantasy and denied every possibility to speak and write in the native and obscene russian language, a new feudal villainy state. What do you do in case of such a tolerant interaction? Should you rage or start explaining in detail about our generational memory? What would be better to do? What could have a more useful impact?
How do I explain to them that over my entire life, neither me, nor thousands of other men of letters (even the hopelessly soviet ones) have never written any word in other than Ukrainian? Moreover, the letters from gulag were also written in Ukrainian. How could one comprehend the pragmatic thing that all our invaders would repetend the same thing: Ukrainian is the compromised russian, Polish, Romanian, and (glory be!) Magyar flawed by others, by their general staff and intelligence services with thousands of paid agents. How shall one understand the operations of entire Ministries in charge of, for example, Romanization, who would cleanse the poor Ruthenians from the horrible viral pest of their own language.
Not until now, it has become clear that the presence and the vibrant evolution of this language became a determinant to believing in the isolatedness and possibility of our own future happening in the context of this linguistic scape.
Halychyna illustrated it long time ago. The solid fabric of Ukrainian speaking caused even the most deep-rooted newcomers to gradually transition into locals. That was the landscape. That was the everyday life. That was the social pact of co-habitation enshrined with the wordings of the Ukrainian language.
It turned out that the linguistic identity did manage to create at least some foundation, even if shaky. The very contact with the alchemy of the Ukrainian language managed to develop a certain sign system you cannot deny. Not to mention phonetics that is stronger than air raid alerts; or the syntax that implies softness down to the hardness of residue. And the vocabulary hinging on a totally different reality.
The fact that we did not have to decide to start writing in Ukrainian when it was allowed, and that people who refused to speak Ukrainian at some point still continued to hear it every day, in its best versions, shaped the deepest cause for the war. Furthermore, this will eventually become the critical factor for the victory.
Oddly enough but the present great warfare continues also for the sake of Ukrainian literature to exist, to have Ukrainian, with all its bureaucratic cliches, pidgins, and dialects, sound around; to make sure no one has a chance to establish any new ministry for de-Ukrainization.
Written on: 31.03.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 14.02.2023
Author: Taras Prokhasko
Translator (from Ukrainian to English): Svitlana Bregman
Illustrator: Yuliya Tabenska
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Добрий день
І врешті мене запитали про найсуттєвіше: «Коли ви вирішили, що треба починати писати українською?».
Це була вдумлива німецька журналістка, яка розуміла, що Україна нещодавно виникла, у тій Україні з’явилася вигадана мова, але такою була державна політика, що саме цю фікцію взялася підтримувати, затискаючи можливість говорити й писати рідною матірною російською, нова феодально-злодійська держава. І що робити у випадку такої толерантної співбесіди? Злитися чи починати докладно оповідати про нашу родинну пам’ять? Що краще? Що може мати корисніші висліди?
Як їм пояснити, що за своє життя ні я, ні тисячі інших літераторів (навіть безпросвітно совєтських) не написали жодного слова не-українською мовою. Ба більше, листи з гулагу писали теж нею. Як можна осягнути таку прагматичну річ, що у всіх наших окупантів рефреном було одне: українська — зіпсута кимось іншим, їхнім генеральним штабом і розвідкою з тисячами платних агентів російська, польська, румунська й (о, курде) мадярська. Як зрозуміти існування цілих міністерств, скажімо, румунізації, які очищували нещасних русинів від страшної вірусної зарази власної мови.
Аж тепер стало цілком очевидно, що присутність і живий розвиток цієї мови стали вирішальним фактором віри у відрубність і можливість особистого майбутнього, яке відбувається на тлі цього мовного ландшафту.
Це вже давніше показало себе на прикладі Галичини. Суцільна тканина українського мовлення причинилася до того, що навіть найзлісніші прийшлі помалу-малу зробилися місцевими. Таким був ландшафт. Таким був побут. Таким був договір співіснування, виписаний зворотами української мови.
Виявилося, що ця мовна ідентичність усе ж зуміла витворити хоч якусь тривку основу. Саме лиш перебування в контакті з алхімією української хоч-не-хоч виробило своєрідну знакову систему, від якої не відвернешся. Що вже казати про фонетику, яка сильніша від повідомлень про повітряну тривогу, синтаксис, що передбачає м’якшість аж до твердості осаду. Та й лексику, яка тримається на зовсім інших реаліях.
Те, що ми не вирішували в дозволений момент писати українською, те, що ті, які нею свого часу відмовилися говорити, але чули її в найкращих виявах на щодень, власне й стало найглибшою причиною війни. І власне це стане врешті визначною причиною перемоги.
Дивно, але теперішня велика війна триває ще й заради того, щоб існувала українська література, щоб десь поруч звично звучала українська у всіх своїх канцеляризмах, суржиках і діалектах, щоб ні в кого не з’явилося шансу створити нове міністерство деукраїнізації.
Текст написано: 31.03.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 14.02.2023
Автор: Тарас Прохасько
Ілюстраторка: Юлія Табенська
Літературна редакторка і коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dobryy den’
I vreshti mene zapytaly pro naysuttyevishe: «Koly vy vyrishyly, shcho treba pochynaty pysaty ukrayins’koyu?».
Tse bula vdumlyva nimets’ka zhurnalistka, yaka rozumila, shcho Ukrayina neshchodavno vynykla, u tiy Ukrayini z’yavylasya vyhadana mova, ale takoyu bula derzhavna polityka, shcho same tsyu fiktsiyu vzyalasya pidtrymuvaty, zatyskayuchy mozhlyvist’ hovoryty y pysaty ridnoyu matirnoyu rosiys’koyu, nova feodal’no-zlodiys’ka derzhava. I shcho robyty u vypadku takoyi tolerantnoyi spivbesidy? Zlytysya chy pochynaty dokladno opovidaty pro nashu rodynnu pam’yat’? Shcho krashche? Shcho mozhe maty korysnishi vyslidy?
Yak yim poyasnyty, shcho za svoye zhyttya ni ya, ni tysyachi inshykh literatoriv (navit’ bezprosvitno sovyets’kykh) ne napysaly zhodnoho slova ne-ukrayins’koyu movoyu. Ba bil’she, lysty z hulahu pysaly tezh neyu. Yak mozhna osyahnuty taku prahmatychnu rich, shcho u vsikh nashykh okupantiv refrenom bulo odne: ukrayins’ka — zipsuta kymos’ inshym, yikhnim heneral’nym shtabom i rozvidkoyu z tysyachamy platnykh ahentiv rosiys’ka, pol’s’ka, rumuns’ka y (o, kurde) madyars’ka. Yak zrozumity isnuvannya tsilykh ministerstv, skazhimo, rumunizatsiyi, yaki ochyshchuvaly neshchasnykh rusyniv vid strashnoyi virusnoyi zarazy vlasnoyi movy.
Azh teper stalo tsilkom ochevydno, shcho prysutnist’ i zhyvyy rozvytok tsiyeyi movy staly vyrishal’nym faktorom viry u vidrubnist’ i mozhlyvist’ osobystoho maybutn’oho, yake vidbuvayet’sya na tli ts’oho movnoho landshaftu.
Tse vzhe davnishe pokazalo sebe na prykladi Halychyny. Sutsil’na tkanyna ukrayins’koho movlennya prychynylasya do toho, shcho navit’ nayzlisnishi pryyshli pomalu-malu zrobylysya mistsevymy. Takym buv landshaft. Takym buv pobut. Takym buv dohovir spivisnuvannya, vypysanyy zvorotamy ukrayins’koyi movy.
Vyyavylosya, shcho tsya movna identychnist’ use zh zumila vytvoryty khoch yakus’ tryvku osnovu. Same lysh perebuvannya v kontakti z alkhimiyeyu ukrayins’koyi khoch-ne-khoch vyrobylo svoyeridnu znakovu systemu, vid yakoyi ne vidverneshsya. Shcho vzhe kazaty pro fonetyku, yaka syl’nisha vid povidomlen’ pro povitryanu tryvohu, syntaksys, shcho peredbachaye m’yakshist’ azh do tverdosti osadu. Ta y leksyku, yaka trymayet’sya na zovsim inshykh realiyakh.
Te, shcho my ne vyrishuvaly v dozvolenyy moment pysaty ukrayins’koyu, te, shcho ti, yaki neyu svoho chasu vidmovylysya hovoryty, ale chuly yiyi v naykrashchykh vyyavakh na shchoden’, vlasne y stalo nayhlybshoyu prychynoyu viyny. I vlasne tse stane vreshti vyznachnoyu prychynoyu peremohy.
Dyvno, ale teperishnya velyka viyna tryvaye shche y zarady toho, shchob isnuvala ukrayins’ka literatura, shchob des’ poruch zvychno zvuchala ukrayins’ka u vsikh svoyikh kantselyaryzmakh, surzhykakh i dialektakh, shchob ni v koho ne z’yavylosya shansu stvoryty nove ministerstvo deukrayinizatsiyi.
