English
It Is Impossible to Say “Goodbye!”
Having a separate place at a Ukrainian cemetery is considered to be a luxury today. To bury a person following the rites we had before the outbreak of the great war is mere luck. You should be lucky to get to a farewell ceremony with the deceased or perished person to say goodbye to him or her.
— People are buried in blankets, we just put four boards together, — says a man living close to Kakhovka Hydropower Plant in Kherson region.
russian invaders are controlling it as a strategically important facility. It is, in fact, impossible to understand what is happening there until the territory is liberated.
…
I have never thought about life through the prism of a follow up summary. What does a person want to finally get as a summary? But I have heard many times from men (men, not women) I know that each of them wants to leave an imprint, to be remembered. To this show that life has not been spent in vain, if they managed to do something for their name to be mentioned when they are already not here.
The older generation born in the wartime tended to measure the results of life by the number of children and grandchildren coming to bid farewell to the person leaving this world. Those who managed to build families after World War II, make their children educated, have actually revived life in the country. And the more fruits the branch of the genealogical tree has — the longer the funeral procession line is.
…
I loved my grandmother who was born before the war in 1938 and lived through evacuation, mastering of new lands, loss of her father and husband the most out of the people who taught me how to live. Her songs and sayings, her manner of keeping her house clean, and her thoughts, always in good order, were a sample for me to follow. I liked looking through black-and-white photos in her old album. In this picture she is together with her family. In the other one — with my grandfather. There are many pictures of her children — three daughters and one son. One of the daughters is my mother. I liked looking at the pictures trying to find some common features in our faces and seeing that there had been a time when my grandmother was very young.
I saw her last in the summer of 2021. That time I gathered an incredible number of strawberries in her garden. She liked sitting in the yard and talking about life. And the sessions of the Parliament — the Verkhovna Rada — always came as the background in her house.
…
She is no longer here.
The day when my grandmother left us reminded me once again that war is ruthless to all values that matter for us. It is not possible yet to reach the occupied territory of Kherson region where humanitarian convoys and civilians are shot at. That is “dangerous to death”, with no exaggeration. And the summary of my grandmother’s life could not be measured during the farewell ceremony since her children and grandchildren are dispersed across different sides of the frontline.
I have been thinking about my memories for several recent days. The stories of my grandmother’s life are still in the old, worn-out album that is lying somewhere in her cabinet.
— Please, take the album so it does not get lost, — I ask my mother. — I will take it later.
I believe that one beautiful day I will go to my grandmother’s estate, step over the threshold to sit in the yard. Then I will take flowers and go to her grave to finally say “Goodbye!”
Written on: 21.10.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 11.11.2022
Author: Svitlana Stretovych
Translator (from Ukrainian to English): Halyna Pekhnyk
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Неможливо сказати: «Прощавай!»
Сьогодні в Україні мати окреме місце на цвинтарі — розкіш. Поховати людину за обрядом, якого дотримувалися до початку великої війни, — везіння. Потрапити на прощання із загиблим чи померлим, щоб провести в останню путь, — щастя.
— У нас узагалі людей ховають, загорнувши в ковдру й сколотивши чотири дощечки, — каже чоловік, який живе неподалік Каховської ГЕС на Херсонщині.
російські окупанти тримають її на контролі як стратегічно важливий об’єкт. Що там відбувається насправді, неможливо до кінця з’ясувати, доки територію не звільнять.
…
Я ніколи не думала про життя з погляду підсумку. Чого хоче людина за результатами? Але не раз чула від знайомих чоловіків (саме чоловіків, а не жінок), що кожен прагне залишити слід, щоб його пам’ятали. Засвідчити в такий спосіб, що життя було не намарне, якщо вдалося зробити те, за що ім’я згадуватимуть, коли тебе не стане.
Старше покоління, народжене у війну, вимірювало результати життя кількістю дітей та онуків, які приїздять попрощатися з тим, хто покидає цей світ. Ті, хто після Другої світової створив сім’ю, дав освіту дітям, фактично відродили життя в масштабах країни. І що рясніша гілка родового дерева, то довша вервечка поховальної процесії.
…
Свою бабусю, яка народилася перед війною, 1938 року, і пережила евакуацію, освоєння нових земель, утрату батька й чоловіка, я любила найбільше з тих, хто вчив мене життя. Її пісні й приказки, манера тримати побут у чистоті, а думки — у порядку були для мене прикладом. Я любила перебирати чорно-білі фотографії в її старому альбомі. На цій вона зі своєю сім’єю. На іншій — з дідом. Дуже багато фотографій її дітей — трьох доньок і сина. Одна із цих доньок — моя мама. Мені подобалося розглядати світлини, віднаходити спільні риси в наших обличчях і дивитися, що був час, коли бабуся була зовсім молодою.
Востаннє нам вдалося побачитися влітку 2021 року. Того приїзду я визбирала величезну кількість полуниці на її городі. Вона любила сісти на подвір’ї та поговорити про життя. У її хаті постійно звучало засідання Верховної Ради.
…
Тепер її немає.
День, коли бабуся пішла із життя, ще раз нагадав, що війна абсолютно безжальна до всіх наших цінностей. Доїхати на окуповану територію Херсонщини, де розстрілюють гуманітарні колони й мирне населення, сьогодні неможливо. Це без перебільшення смертельно небезпечно. А підсумок життя бабусі неможливо було виміряти під час прощання, бо діти й онуки розкидані по різні сторони фронту.
Кілька останніх днів я подумки перебираю спогади. Історія бабусиного життя залишається в старому, потертому від часу альбомі, який лежить десь у неї в шафі.
— Забери, будь ласка, альбом собі, щоб він не загубився, — прошу маму. — Я його потім заберу.
Вірю, що одного прекрасного дня я приїду до бабусиної господи, переступлю поріг, сяду на подвір’ї. Потім поїду з квітами на її могилу, щоб нарешті сказати: «Прощавай!».
Текст написано: 21.10.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 11.11.2022
Автор: Світлана Стретович
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Nemozhlyvo skazaty: «Proshchavay!»
S’ohodni v Ukrayini maty okreme mistse na tsvyntari — rozkish. Pokhovaty lyudynu za obryadom, yakoho dotrymuvalysya do pochatku velykoyi viyny, — vezinnya. Potrapyty na proshchannya iz zahyblym chy pomerlym, shchob provesty v ostannyu put’, — shchastya.
— U nas uzahali lyudey khovayut’, zahornuvshy v kovdru y skolotyvshy chotyry doshchechky, — kazhe cholovik, yakyy zhyve nepodalik Kakhovs’koyi HES na Khersonshchyni.
rosiys’ki okupanty trymayut’ yiyi na kontroli yak stratehichno vazhlyvyy ob’yekt. Shcho tam vidbuvayet’sya naspravdi, nemozhlyvo do kintsya z’yasuvaty, doky terytoriyu ne zvil’nyat’.
…
Ya nikoly ne dumala pro zhyttya z pohlyadu pidsumku. Choho khoche lyudyna za rezul’tatamy? Ale ne raz chula vid znayomykh cholovikiv (same cholovikiv, a ne zhinok), shcho kozhen prahne zalyshyty slid, shchob yoho pam’yataly. Zasvidchyty v takyy sposib, shcho zhyttya bulo ne namarne, yakshcho vdalosya zrobyty te, za shcho im’ya zhaduvatymut’, koly tebe ne stane.
Starshe pokolinnya, narodzhene u viynu, vymiryuvalo rezul’taty zhyttya kil’kistyu ditey ta onukiv, yaki pryyizdyat’ poproshchatysya z tym, khto pokydaye tsey svit. Ti, khto pislya Druhoyi svitovoyi stvoryv sim’yu, dav osvitu dityam, faktychno vidrodyly zhyttya v masshtabakh krayiny. I shcho ryasnisha hilka rodovoho dereva, to dovsha vervechka pokhoval’noyi protsesiyi.
…
Svoyu babusyu, yaka narodylasya pered viynoyu, 1938 roku, i perezhyla evakuatsiyu, osvoyennya novykh zemel’, utratu bat’ka y cholovika, ya lyubyla naybil’she z tykh, khto vchyv mene zhyttya. Yiyi pisni y prykazky, manera trymaty pobut u chystoti, a dumky — u poryadku buly dlya mene prykladom. Ya lyubyla perebyraty chorno-bili fotohrafiyi v yiyi staromu al’bomi. Na tsiy vona zi svoyeyu sim’yeyu. Na inshiy — z didom. Duzhe bahato fotohrafiy yiyi ditey — tr’okh don’ok i syna. Odna iz tsykh don’ok — moya mama. Meni podobalosya rozhlyadaty svitlyny, vidnakhodyty spil’ni rysy v nashykh oblychchyakh i dyvytysya, shcho buv chas, koly babusya bula zovsim molodoyu.
Vostannye nam vdalosya pobachytysya vlitku 2021 roku. Toho pryyizdu ya vyzbyrala velycheznu kil’kist’ polunytsi na yiyi horodi. Vona lyubyla sisty na podvir’yi ta pohovoryty pro zhyttya. U yiyi khati postiyno zvuchalo zasidannya Verkhovnoyi Rady.
…
Teper yiyi nemaye.
Den’, koly babusya pishla iz zhyttya, shche raz nahadav, shcho viyna absolyutno bezzhal’na do vsikh nashykh tsinnostey. Doyikhaty na okupovanu terytoriyu Khersonshchyny, de rozstrilyuyut’ humanitarni kolony y myrne naselennya, s’ohodni nemozhlyvo. Tse bez perebil’shennya smertel’no nebezpechno. A pidsumok zhyttya babusi nemozhlyvo bulo vymiryaty pid chas proshchannya, bo dity y onuky rozkydani po rizni storony frontu.
Kil’ka ostannikh dniv ya podumky perebyrayu spohady. Istoriya babusynoho zhyttya zalyshayet’sya v staromu, potertomu vid chasu al’bomi, yakyy lezhyt’ des’ u neyi v shafi.
— Zabery, bud’ laska, al’bom sobi, shchob vin ne zahubyvsya, — proshu mamu. — Ya yoho potim zaberu.
Viryu, shcho odnoho prekrasnoho dnya ya pryyidu do babusynoyi hospody, perestuplyu porih, syadu na podvir’yi. Potim poyidu z kvitamy na yiyi mohylu, shchob nareshti skazaty: «Proshchavay!».
