English
Kyiv. June 16, 2022
She says: “You know, when my older boy went to war, I knew what could happen. My chances of seeing him back alive equaled…my chances of seeing him dead. From day one, I knew where he would be if he didn’t return. I had a place for both of us. A horrible, dark, damp place for myself — and a warm, shining place for him. I just knew that it would be like that. A warm, shining place. He would feel good there. He feels good there now…But my younger son died under the rubble. And I keep screaming and screaming. No one can hear me. Even now, talking to you, I am screaming, but my voice drowns in some kind of a swamp… I’m screaming and screaming and screaming… I don’t have a place for him. I can see him only in that basement where he trusted me and trusted that everything would be alright. And now I’m only screaming and screaming.”
***
“Alright, let’s count one more time before hiding it. Don’t pull it out! Count inside your bag. Then we’ll hide it in your bra… Ninety-one by fifty equals four thousand and fifty. Correct?”
“I think so.”
“Let’s count again. Ninety-one by fifty equals… four thousand and fifty. Right?”
“I guess it’s right.”
“Oh no! Girls, we’re 500 euros short! The train is leaving, and the SUV is already waiting at the border! And we’re 500 euros short! Oh no! What are we going to do? Call someone, do something! Ask someone to bring us the cash right now! Or they’ll snatch it right from under our noses and give it to another unit! What should we do, girls?!”
“You should’ve learned maths better at school,” the train conductor says, grumbling. “You have all the money you need. Ninety-one by fifty equals four thousand five hundred and fifty. Come on, get on board, or I’ll call your teacher…”
Written on: 16.06.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 08.09.2022
Author: Olena Stiazhkina
Translator: Hanna Leliv
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Київ, 16 червня 2022 року
Вона каже: «Знаєш, коли мій старший хлопчик пішов на фронт, я знала, як може бути. Мої шанси дочекатися його живим дорівнювали… тому, щоб дочекатися мертвим. Із першого дня я знала, де він буде, якщо не повернеться. У мене було місце для цього. Страшне, темне, сире місце — для мене й тепле, сяйне — для нього. Я знала, що буде так, як я не знаю. Але все одно — тепле й сяйне. Де йому буде добре. Де йому тепер добре… А молодший загинув під завалами. І я кричу-кричу-кричу. Мене ніхто не чує, а навіть зараз із тобою так кричу, що голос зникає у якійсь рвані… Я кричу-кричу-кричу… У мене немає для нього місця. Я бачу його лише там, у підвалі, де він вірив мені, вірив у те, що все буде добре. А тепер я кричу й кричу».
***
— Так, перед тим як сховати, рахуємо ще раз. Сильно на світ не витягай! У сумці рахуй. Потім у ліфчик мені прив’яжемо… 91 помножити на 50 буде 4050. Правильно?
— Ніби правильно…
— Тоді от іще раз — перевіряй у своїй голові: 91 на 50… 4050. Правильно?
— Ніби правильно…
— Це все!!! Усе, дєвочкі, ми просрали 500 єврів! Поїзд зараз поїде, а на кордоні вже джип! А в нас не вистачає 500 єврів! Усе! Що тепер робити? Дзвони, шукай… Щоб нам там передали. Готівкою! А то з-під носа уведуть наш джип в інший підрозділ! Ой, ну що ж робити, дєвочкі?
«Математику в школі вчити, — бурчить провідник. — Не просрали ви своїх грошей. 91 на 50 буде 4550. Лізьте вже у вагон, а то я вчительці вашій подзвоню…»
Текст написано: 16.06.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 08.09.2022
Автор: Олена Стяжкіна
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Kyiv, 16 chervnya 2022 roku
Vona kazhe: «Znayesh, koly miy starshyy khlopchyk pishov na front, ya znala, yak mozhe buty. Moyi shansy dochekatysya yoho zhyvym dorivnyuvaly… tomu, shchob dochekatysya mertvym. Iz pershoho dnya ya znala, de vin bude, yakshcho ne povernet’sya. U mene bulo mistse dlya ts’oho. Strashne, temne, syre mistse — dlya mene y teple, syayne — dlya n’oho. Ya znala, shcho bude tak, yak ya ne znayu. Ale vse odno — teple y syayne. De yomu bude dobre. De yomu teper dobre… A molodshyy zahynuv pid zavalamy. I ya krychu-krychu-krychu. Mene nikhto ne chuye, a navit’ zaraz iz toboyu tak krychu, shcho holos znykaye u yakiys’ rvani… Ya krychu-krychu-krychu… U mene nemaye dlya n’oho mistsya. Ya bachu yoho lyshe tam, u pidvali, de vin viryv meni, viryv u te, shcho vse bude dobre. A teper ya krychu y krychu».
***
— Tak, pered tym yak skhovaty, rakhuyemo shche raz. Syl’no na svit ne vytyahay! U sumtsi rakhuy. Potim u lifchyk meni pryv’yazhemo… 91 pomnozhyty na 50 bude 4050. Pravyl’no?
— Niby pravyl’no…
— Todi ot ishche raz — pereviryay u svoyiy holovi: 91 na 50… 4050. Pravyl’no?
— Niby pravyl’no…
— Tse vse!!! Use, dyevochki, my prosraly 500 yevriv! Poyizd zaraz poyide, a na kordoni vzhe dzhyp! A v nas ne vystachaye 500 yevriv! Use! Shcho teper robyty? Dzvony, shukay… Shchob nam tam peredaly. Hotivkoyu! A to z-pid nosa uvedut’ nash dzhyp v inshyy pidrozdil! Oy, nu shcho zh robyty, dyevochki?
«Matematyku v shkoli vchyty, — burchyt’ providnyk. — Ne prosraly vy svoyikh hroshey. 91 na 50 bude 4550. Liz’te vzhe u vahon, a to ya vchytel’tsi vashiy podzvonyu…»
