English
Kyiv. June 25, 2022
There are ‘stranded’ messages on my phone. ‘Frozen’ questions: “How are you?” Once in ten days, I send them again. Then again. And again.
Sometimes, they come alive as a call or text message. But most of them are still frozen. Sending another message feels like jumping off the cliff without knowing what’s down under — rocks or water.
Today, I texted “How are you?” to a friend of mine in the Zhytomyr region. Since 4 am, the region was under missile attack from the territory of a “brotherly” republic of belarus.
“Ow!” the phone beeped. “Everything’s good! Check your email.”
I checked my email, and this is what he said: “Hooray! The missile hit my apartment. No window, no kitchen wall, no furniture, no dishes, no door (to the toilet and bathroom, too. I was planning to combine them, anyway). We were hiding in the shelter. But yes, I am saying, “Hooray.” Don’t worry — I wasn’t hit in my head. Just as I said, I was staying in a shelter. I went up only at noon. There’s gas. There’s water. “But why ‘hooray,’” you must be wondering. Because it did not hit its target! And it targeted the military base and the depot, where our people and foreign weapons were. But it did not hit it! Imagine that! Everything is intact. Everyone’s alive. Only my kitchen was destroyed. See what I mean? And how are you doing?”
Written on: 25.06.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 08.09.2022
Author: Olena Stiazhkina
Translator: Hanna Leliv
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Київ, 25 червня 2022 року
У мене в телефоні є застряглі повідомлення. Застиглі запитання «як ви?»… Раз на десять днів я посилаю їх знову. Потім знову. І ще…
Іноді вони оживають дзвінком або есемескою. Але застиглих на сьогодні більше. І кожне нове — це як стрибнути зі скелі, не знаючи напевно, що саме внизу — каміння чи вода.
Сьогодні я написала: «Як ви?» — у Житомирську область, яку із четвертої ранку обстрілювали з території «братньої» білорусі.
«Ой», — дзеленькнула у відповідь трубка.
«Усе ок».
«Усе взагалі дуже добре. Лови листа. Я тобі написав».
Ловлю листа й переписую його сюди: «Ура! Мені прилетіло в квартиру. Мінус вікно, мінус стіна кухні, меблі, посуд, мінус двері (у туалет і ванну також. Я давно, до речі, хотів їх об’єднати). Ми були в укритті. Але все одно “ура”. Не бійся, у голову мені не прилетіло. Читай уважно: я був в укритті. Піднявся до хати тільки о 12-й. Газу не перебили. Вода є. «Але до чого “ура”?» — питаєш мене ти. А до того, що не долетіло туди, куди цілили! А цілили вони у військову частину й склади, де люди були наші, а техніка — імпортна. І недоліт.
Уяви! Усе вціліло. Усі живі. Постраждала тільки моя кухня! Ну? А ви як?».
Текст написано: 25.06.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 08.09.2022
Автор: Олена Стяжкіна
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Kyiv, 25 chervnya 2022 roku
U mene v telefoni ye zastryahli povidomlennya. Zastyhli zapytannya «yak vy?»… Raz na desyat’ dniv ya posylayu yikh znovu. Potim znovu. I shche…
Inodi vony ozhyvayut’ dzvinkom abo esemeskoyu. Ale zastyhlykh na s’ohodni bil’she. I kozhne nove — tse yak strybnuty zi skeli, ne znayuchy napevno, shcho same vnyzu — kaminnya chy voda.
S’ohodni ya napysala: «Yak vy?» — u Zhytomyrs’ku oblast’, yaku iz chetvertoyi ranku obstrilyuvaly z terytoriyi «bratn’oyi» bilorusi.
«Oy», — dzelen’knula u vidpovid’ trubka.
«Use ok».
«Use vzahali duzhe dobre. Lovy lysta. Ya tobi napysav».
Lovlyu lysta y perepysuyu yoho syudy: «Ura! Meni pryletilo v kvartyru. Minus vikno, minus stina kukhni, mebli, posud, minus dveri (u tualet i vannu takozh. Ya davno, do rechi, khotiv yikh ob’yednaty). My buly v ukrytti. Ale vse odno “ura”. Ne biysya, u holovu meni ne pryletilo. Chytay uvazhno: ya buv v ukrytti. Pidnyavsya do khaty til’ky o 12-y. Hazu ne perebyly. Voda ye. «Ale do choho “ura”?» — pytayesh mene ty. A do toho, shcho ne doletilo tudy, kudy tsilyly! A tsilyly vony u viys’kovu chastynu y sklady, de lyudy buly nashi, a tekhnika — importna. I nedolit.
Uyavy! Use vtsililo. Usi zhyvi. Postrazhdala til’ky moya kukhnya! Nu? A vy yak?».
