There are ‘stranded’ messages on my phone. ‘Frozen’ questions: “How are you?” Once in ten days, I send them again. Then again. And again.
Sometimes, they come alive as a call or text message. But most of them are still frozen. Sending another message feels like jumping off the cliff without knowing what’s down under — rocks or water.
Today, I texted “How are you?” to a friend of mine in the Zhytomyr region. Since 4 am, the region was under missile attack from the territory of a “brotherly” republic of Belarus.
“Ok!” the phone beeped. “Everything’s good! Check your email.”
I checked my email, and this is what he said: “Hooray! The missile hit my apartment. No window, no kitchen wall, no furniture, no dishes, no door (to the toilet and bathroom, too. I was planning to combine them, anyway). We were hiding in the shelter. But yes, I am saying, “Hooray.” Don’t worry — I wasn’t hit in my head. Just as I said, I was staying in a shelter. I went up only at noon. There’s gas. There’s water. “But why ‘hooray,’” you must be wondering. Because it did not hit its target! And it targeted the military base and the depot, where our people and foreign weapons were. But it did not hit it! Imagine that! Everything is intact. Everyone’s alive. Only my kitchen was destroyed. See what I mean? And how are you doing?”
Author: Olena Stiazhkina, Ukrainian historian, writer
Translator: Hanna Leliv
Illustrator: Victoria Boyko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
Київ, 25 червня 2022 року
У мене у телефоні є застряглі повідомлення. Застиглі запитання “як ви?”… Раз на десять днів я посилаю їх знову. Потім знову. І ще…
Іноді вони оживають дзвінком або СМС-кою. Але застиглих станом на зараз більше. І кожне нове — це як стрибнути зі скелі, не знаючи напевно, що внизу — каміння чи вода.
Сьогодні я написала “як ви?” в Житомирську область, яку з 4-ї ранку обстрілювали з території “братньої” Білорусії.
“Ой”, — дзеленькнула у відповідь трубка.
“Все ОК”
“Все взагалі дуже добре. Лови листа. Я тобі написав”
Ловлю листа і переписую його сюди: “Ура! Мені прилетіло в квартиру. Мінус вікно, мінус стіна кухні, меблі, посуд, мінус двері (в туалет та ванну також. Я давно, до речі, хотів їх об’єднати). Ми були в укритті. Але все одно “ура”. Не бійся, в голову мені не прилетіло. Читай уважно: я був в укритті. Піднявся до хати тільки о 12-й. Газ не перебили. Вода є. Але до чого “ура”, — питаєш мене ти. А до того, що воно не долетіло туди, куди цілило! А цілило воно у військову частину та склади, де люди були наші, а техніка — імпортна. І недоліт.
Уяви! Все вціліло. Всі живі. Постраждала тільки моя кухня! Ну? А ви як?”
