English
Our Daily Bread
In Western Ukraine, we are Greek Catholics, and we are very religious. Every Sunday, every church in Lviv, Ternopil, Ivano-Frankivsk, and Volyn regions is packed with believers for a morning mass. Easter and Christmas are the most important days of the year, and wherever in the world you are, you have to come back to your parents’ place to share a festive meal — it is an unbreakable rule.
At the same time, we are very superstitious and follow lots of little everyday magic rituals. For example, when a child gets scared, he or she is taken to an old lady, who would roll a couple of eggs on his forehead or burn some candles in front of them, spilling the wax into a cup of water. Or, if there is a thunderstorm, people take outside a little branch of a willow tree, which is kept inside the house behind an icon on the wall. Touching wood is a must as well as not sweeping the floor while your guests are still on their way home, or taking the trash out after the sunset.
My grandma, may her soul rest in peace, deeply despised superstitions. But she constantly followed her own set of everyday magic rituals. Many of them were connected to bread. Before starting a new loaf of bread, she would always scratch a cross on it with a knife. If even the smallest piece of bread fell on the floor, she would pick it up quickly and kiss it with respect and make sure we, kids, would do the same. Needless to say, it was considered a great sin to throw away bread. Even if it was no longer good or safe to eat. Even if it was stale bread covered with blue mold. The leftovers of bread and other food were fed to the animals who lived on our little farm in the middle of a small town.
For me, my grandma represents the quintessence of Ukrainity, as I call it: a total sum of the most representative Ukrainian qualities and values, recognizable within our nation and abroad. Bottomless respect for bread is one of them. And now, when the russians are deliberately burning our wheat fields, we remember stalin’s artificial famine, Holodomor of 1932–1933, which took millions of lives of innocent Ukrainian people. Protecting the crops has become one of the many fronts of the current war. And even though nowadays you can go to the grocery store and buy a loaf of bread that is already cut (to save you the trouble), every time I start a new loaf, mentally I make a cross on it. Just like my grandma taught me. Because a strong intergenerational connection is another value which is part of Ukrainity.
Written on: 15.08.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 19.08.2022
Author: Iryna Vikyrchak
Illustrator: Victoria Boyko
Literary Editor: Hanna Leliv
Proofreader: Iryna Andrieieva
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: English
Українська (Cyrillic)
Хліб наш щоденний
На заході України ми сповідуємо греко-католицьку віру й дуже релігійні. Щонеділі церкви у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській і Волинській областях повняться вірянами, які приходять на ранкову літургію. Великдень і Різдво — найважливіші дні року, і хай де б ви були, треба повернутися до батьківського гніздечка за святковий стіл — це непорушне правило.
Водночас ми дуже забобонні й дотримуємося багатьох щоденних магічних ритуалів. Наприклад, коли дитина чогось налякалася, її ведуть до бабусі, яка викочує яйця їй на чолі або спалює перед нею свічки та зливає віск у горнятко з водою. Або ж, якщо починається гроза, люди виймають з-за ікони на стіні гілочку верби. Стукати по дереву, не підмітати підлогу, поки гості ще в домі, чи не виносити сміття після заходу сонця — святі правила повсякденної магії.
Моя бабуся, хай спочиває з Богом, відверто зневажала забобони. Але дотримувалася власного переліку щоденних магічних ритуалів. Чимало з них стосувалися хліба. Перш ніж краяти новий буханець, вона завжди вишкрябувала на ньому ножем хрест. Якщо бодай маленька крихта падала на підлогу, вона швидко її підіймала, шанобливо цілувала й казала нам, дітям, теж так робити. Само собою зрозуміло, що викидати хліб до смітника було страшним гріхом. Навіть якщо його вже неможливо було їсти. Навіть якщо йшлося про черствий хліб, покритий синявою пліснявою. Залишки хліба та інших харчів згодовували тваринам нашої невеликої господарки.
Як на мене, бабуся втілює квінтесенцію, як я це називаю, українськості: набір найбільш репрезентативних характеристик і цінностей українців, які можна побачити в нашій країні й за кордоном. Така безмежна пошана до хліба — одна з них. І тепер, коли росіяни зумисне спалюють наші житниці, ми пригадуємо штучний голод сталінських часів, Голодомор 1932–1933 років, який забрав мільйони життів безневинних українців. Захист культур став одним із багатьох аспектів сучасної війни. І навіть попри те що сьогодні можна купити в продовольчому магазині вже порізаний для зручності хліб, я подумки завжди вишкрябую на ньому хрестик, коли розпочинаю новий буханець. Як учила бабуся. Тому що сильний зв’язок між поколіннями — ще одна цінність, яка є компонентом українськості.
Текст написано: 15.08.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 19.08.2022
Автор: Ірина Вікирчак
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Пехник
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка і коректорка: Ірина Андрєєва
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Khlib nash shchodennyy
Na zakhodi Ukrayiny my spoviduyemo hreko-katolyts’ku viru y duzhe relihiyni. Shchonedili tserkvy u L’vivs’kiy, Ternopil’s’kiy, Ivano-Frankivs’kiy i Volyns’kiy oblastyakh povnyat’sya viryanamy, yaki prykhodyat’ na rankovu liturhiyu. Velykden’ i Rizdvo — nayvazhlyvishi dni roku, i khay de b vy buly, treba povernutysya do bat’kivs’koho hnizdechka za svyatkovyy stil — tse neporushne pravylo.
Vodnochas my duzhe zabobonni y dotrymuyemosya bahat’okh shchodennykh mahichnykh rytualiv. Napryklad, koly dytyna chohos’ nalyakalasya, yiyi vedut’ do babusi, yaka vykochuye yaytsya yiy na choli abo spalyuye pered neyu svichky ta zlyvaye visk u hornyatko z vodoyu. Abo zh, yakshcho pochynayet’sya hroza, lyudy vyymayut’ z-za ikony na stini hilochku verby. Stukaty po derevu, ne pidmitaty pidlohu, poky hosti shche v domi, chy ne vynosyty smittya pislya zakhodu sontsya — svyati pravyla povsyakdennoyi mahiyi.
Moya babusya, khay spochyvaye z Bohom, vidverto znevazhala zabobony. Ale dotrymuvalasya vlasnoho pereliku shchodennykh mahichnykh rytualiv. Chymalo z nykh stosuvalysya khliba. Persh nizh krayaty novyy bukhanets’, vona zavzhdy vyshkryabuvala na n’omu nozhem khrest. Yakshcho boday malen’ka krykhta padala na pidlohu, vona shvydko yiyi pidiymala, shanoblyvo tsiluvala y kazala nam, dityam, tezh tak robyty. Samo soboyu zrozumilo, shcho vykydaty khlib do smitnyka bulo strashnym hrikhom. Navit’ yakshcho yoho vzhe nemozhlyvo bulo yisty. Navit’ yakshcho yshlosya pro cherstvyy khlib, pokrytyy synyavoyu plisnyavoyu. Zalyshky khliba ta inshykh kharchiv zhodovuvaly tvarynkam nashoyi nevelykoyi hospodarky v tsentri malen’koho mistechka.
Yak na mene, babusya vtilyuye kvintesentsiyu ukrayins’kosti, yak ya tse nazyvayu: nabir naybil’sh reprezentatyvnykh kharakterystyk i tsinnostey ukrayintsiv, yaki mozhna pobachyty v nashiy krayini y za kordonom. Taka bezmezhna poshana do khliba — odna z nykh. I teper, koly rosiyany zumysne spalyuyut’ nashi zhytnytsi, my pryhaduyemo shtuchnyy holod stalins’kykh chasiv, Holodomor 1932–1933 rokiv, yakyy zabrav mil’yony zhyttiv beznevynnykh ukrayintsiv. Zakhyst kul’tur stav odnym iz bahat’okh aspektiv suchasnoyi viyny. I navit’ popry te shcho s’ohodni mozhna kupyty v prodovol’chomu mahazyni vzhe porizanyy dlya zruchnosti khlib, ya podumky zavzhdy vyshkryabuyu khrest, koly rozpochynayu novyy bukhanets’. Yak uchyla babusya. Tomu shcho syl’nyy zv’yazok mizh pokolinnyamy — shche odna tsinnist’, yaka ye komponentom ukrayins’kosti.
