English
Outer Skeleton
The grandpa was interested in clothes. He wasn’t a tailor. He owned few clothes. He was neither a historian of the everyday life, nor a semiologist. He merely understood clothes, he was knowledgeable about it, and, most importantly, he was mindful of it.
My first stories I heard from him about the Cossacks and their deeds, and the epoch, were about the clothes. Grandpa would thoroughly tell how a hetman had to dress up in the morning, for example. And about all details in his attire.
He was certain that the clothing and the footwear was the only basic need of a man differentiating him from an animal. For other needs such as food (he considered fire and collecting seeds as less of the radical civilizational milestones) and housing were not crucially different from how animals, birds, or germs were doing it.
On the other hand, clothing was part of physiology, the outer skeleton and the spiritual inner core. In that case, clothing was the neurophysiology. The way to manually control your own adaptation to staying in this world.
Quite sinewy, he believed clothing to be the extension and improvement for muscles, tendons, joints, skin, and even bones.
I can’t remember exactly but he seemed to be talking about something that I read in Kapustynskyi’s, a decade later, when he was quoting an old Turkman: history was made by the clad people. Where people stayed naked, there is no history.
He meant what he said because when he was thrown into lockups, they would usually undress him. A naked person is more resilient when they need to come out of the deep waters. But a man becomes more vulnerable when the torture is coming. A shirt soaked with the beaten-out blood might cause pain when taking off but it gives more chances to escape the fatality in the execution.
The pop also liked sharing some smart ideas of keptars, the sleeveless sheepskin jackets, and what they were fit for against the highland winds; or about other such inventions of various nations depending on where they lived under the sun. Like all other men in our lands, when outside, he would always wear a peaked cap or a hat. Like all other men, he had white untanned legs because he could tolerate the sweat during hard work but he could not imagine himself pantless.
He was the one who taught me to pay attention to the uniform. To the dress jackets. He was not interested in the aesthetics of various insignia or marks. Practicality only. Functionality. The government’s care for the uniform owner. If a Cossack is unified through the uniform, do they care for his outer skeleton? How would it act when rubbing, straining, bending and rolling, soaking wet and drying? Would the pockets make the soldier multifunctional?
After several wars, armies, and imprisonments, he hated russian military outfits. He was concerned to see the russians during the First World war. He outraged when served his term in Karaganda and in trans-baikal. He said that he would first think about the horrible inefficiency of the clothes, and even tried to recommend to some chiefs to give to the inmates some decent outfits. Then, he realized it could not be otherwise. For humiliation and suffering shall be all-encompassing.
I would recall his storytelling and contemplation when I was putting on the minimum soldier outfit at 6 am. When I was fitting the foot wraps. When I had to struggle through the days in the kirza boots. When once a week, after bath hour, I was allocated with the worn-out underwear and underpants. When the trench overcoat was neither warm nor cold. When the fabricoid belt was sagging from all things attached to it.
Later, I also recollected the grandpa’s passion when in the 90’s I would come across some great army boots, pants, pullovers, T-shirts, and berets in the street markets, all second-hand and washed clean, from the European countries. From those places where all advanced civilizational solutions come from the need to care for a soldier in a uniform. About his outer skeleton. The functionality and a clear intention not to vanish but to return, to be able to wear things less functional.
Written on: 20.10.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 16.02.2023
Author: Taras Prokhasko
Translator (from Ukrainian to English): Svitlana Bregman
Illustrator: Yuliya Tabenska
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Зовнішній скелет
Дзядзьо цікавився одягом. Не був кравцем. Одягу мав обмаль. Не був також істориком побуту чи семіологом. Попросту розумів одяг, багато про нього знав і — найважливіше — думав.
Мої перші вислухані від нього історії про козаків і козацтво й козаччину були про одяг. Дзядзьо ретельно оповідав про те, як, скажімо, уранці мусив одягатися гетьман. Якими були всі деталі його вбері.
Він був переконаний, що одежа й взуття — та єдина матеріальна базова потреба людини, яка відрізнила її від тварини. Бо інші — їжа (вогонь і збір насіння видавалися йому менш радикальними цивілізаційними кроками) і житло — принципово не відрізняються від того, як це роблять звірі, птахи й черви.
Одяг натомість — частина фізіології, зовнішній скелет і духовне хутро. Одяг у такому разі — нейрофізіологія. Спосіб рукотворного контролю за власною адаптацією до перебування у Всесвіті.
Маючи натреновані мускули, він вважав одяг додатковим продовженням удосконалення м’язів, сухожиль, суглобів, шкіри й навіть кісток.
Не пам’ятаю точно, але, здається, саме він говорив мені про те, що я через десятиліття вичитав у Капустинського, коли той цитує старого туркмена: історію робили вдягнені люди. Там, де люди залишилися голими, історії нема.
Він знав, про що говорив, бо коли його кидали в карцери, то завжди роздягали. Гола людина більше стійка, коли треба виплисти з глибокої води, але стає вразливішою, коли її збираються мучити. Сорочка, просякла вибитою кров’ю, хоч і болісно знімається, але дає більше шансів, що екзекуція закінчиться не фатально.
Ще дзядзьо любив розповідати про мудру ідею кептарів на гірських вітрах та інші такі штучки, які вигадують різні народи залежно від того, у якому підсонні живуть. Як усі чоловіки в наших краях, він завжди вбирав кашкет або клепаню, виходячи з хати. Як у всіх чоловіків, у нього були білі не засмаглі ноги, бо міг собі позволити впрівати при тяжкій роботі топлес, але не уявляв себе без штанів.
Саме він навчив мене звертати увагу на уніформу. На військовий мундир. Його не цікавила естетика всіляких знаків і позначень. Лише практичність. Функціональність. Увага держави до мундурового. Якщо козака уніфікують уніформою, то чи дбають про його зовнішній скелет? Якою вона буде на тертя, на розтягнення, на згин і скручування, на мокрість і висушування? Чи кишені роблять мундурового багаторуким?
Пройшовши кілька війн, армій та ув’язнень, він ненавидів російську військову одежу. Насторожився, коли побачив росіян у Першу світову. Обурився, коли сидів у Караганді й у Забайкаллі. Казав, що спочатку думав про страшну неефективність і навіть намагався порадити комусь із начальства дати невільникам гідний одяг. Аж потому зрозумів, що інакше бути не може. Бо приниження й страждання мають бути комплексними.
Я згадував його оповіді й міркування, коли вдягав о шостій ранку всі мінімальні речі солдата. Коли загортав онучі. Коли переживав дні в кирзаках. Коли раз на тиждень отримував у лазні зношені труси й калісони. Коли шинель не гріла й не холодила. Коли дерматиновий пояс обвисав від усього причепленого до нього.
Потім згадував про дзядзеву пасію, знаходячи на базарах дев’яностих прекрасні армійські черевики, штани, светри, футболки, берети — також ношені й прані — з європейських країн. З тих, де всі передові цивілізаційні рішення походять із дбання про солдата в уніформі. Про його зовнішній скелет. Його функціональність і чіткий намір не щезнути, а повернутися, щоб одягнути щось менш функціональне.
Текст написано: 20.10.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 16.02.2023
Автор: Тарас Прохасько
Ілюстраторка: Юлія Табенська
Літературна редакторка і коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Zovnishniy skelet
Dzyadz’o tsikavyvsya odyahom. Ne buv kravtsem. Odyahu mav obmal’. Ne buv takozh istorykom pobutu chy semiolohom. Poprostu rozumiv odyah, bahato pro n’oho znav i — nayvazhlyvishe — dumav.
Moyi pershi vyslukhani vid n’oho istoriyi pro kozakiv i kozatstvo y kozachchynu buly pro odyah. Dzyadz’o retel’no opovidav pro te, yak, skazhimo, urantsi musyv odyahatysya het’man. Yakymy buly vsi detali yoho vberi.
Vin buv perekonanyy, shcho odezha y vzuttya — ta yedyna material’na bazova potreba lyudyny, yaka vidriznyla yiyi vid tvaryny. Bo inshi — yizha (vohon’ i zbir nasinnya vydavalysya yomu mensh radykal’nymy tsyvilizatsiynymy krokamy) i zhytlo — pryntsypovo ne vidriznyayut’sya vid toho, yak tse roblyat’ zviri, ptakhy y chervy.
Odyah natomist’ — chastyna fiziolohiyi, zovnishniy skelet i dukhovne khutro. Odyah u takomu razi — neyrofiziolohiya. Sposib rukotvornoho kontrolyu za vlasnoyu adaptatsiyeyu do perebuvannya u Vsesviti.
Mayuchy natrenovani muskuly, vin vvazhav odyah dodatkovym prodovzhennyam udoskonalennya m’yaziv, sukhozhyl’, suhlobiv, shkiry y navit’ kistok.
Ne pam’yatayu tochno, ale, zdayet’sya, same vin hovoryv meni pro te, shcho ya cherez desyatylittya vychytav u Kapustyns’koho, koly toy tsytuye staroho turkmena: istoriyu robyly vdyahneni lyudy. Tam, de lyudy zalyshylysya holymy, istoriyi nema.
Vin znav, pro shcho hovoryv, bo koly yoho kydaly v kartsery, to zavzhdy rozdyahaly. Hola lyudyna bil’she stiyka, koly treba vyplysty z hlybokoyi vody, ale staye vrazlyvishoyu, koly yiyi zbyrayut’sya muchyty. Sorochka, prosyakla vybytoyu krov’yu, khoch i bolisno znimayet’sya, ale daye bil’she shansiv, shcho ekzekutsiya zakinchyt’sya ne fatal’no.
Shche dzyadz’o lyubyv rozpovidaty pro mudru ideyu keptariv na hirs’kykh vitrakh ta inshi taki shtuchky, yaki vyhaduyut’ rizni narody zalezhno vid toho, u yakomu pidsonni zhyvut’. Yak usi choloviky v nashykh krayakh, vin zavzhdy vbyrav kashket abo klepanyu, vykhodyachy z khaty. Yak u vsikh cholovikiv, u n’oho buly bili ne zasmahli nohy, bo mih sobi pozvolyty vprivaty pry tyazhkiy roboti toples, ale ne uyavlyav sebe bez shtaniv.
Same vin navchyv mene zvertaty uvahu na uniformu. Na viys’kovyy mundyr. Yoho ne tsikavyla estetyka vsilyakykh znakiv i poznachen’. Lyshe praktychnist’. Funktsional’nist’. Uvaha derzhavy do mundurovoho. Yakshcho kozaka unifikuyut’ uniformoyu, to chy dbayut’ pro yoho zovnishniy skelet? Yakoyu vona bude na tertya, na roztyahnennya, na zhyn i skruchuvannya, na mokrist’ i vysushuvannya? Chy kysheni roblyat’ mundurovoho bahatorukym?
Proyshovshy kil’ka viyn, armiy ta uv’yaznen’, vin nenavydiv rosiys’ku viys’kovu odezhu. Nastorozhyvsya, koly pobachyv rosiyan u Pershu svitovu. Oburyvsya, koly sydiv u Karahandi y u Zabaykalli. Kazav, shcho spochatku dumav pro strashnu neefektyvnist’ i navit’ namahavsya poradyty komus’ iz nachal’stva daty nevil’nykam hidnyy odyah. Azh potomu zrozumiv, shcho inakshe buty ne mozhe. Bo prynyzhennya y strazhdannya mayut’ buty kompleksnymy.
Ya zhaduvav yoho opovidi y mirkuvannya, koly vdyahav o shostiy ranku vsi minimal’ni rechi soldata. Koly zahortav onuchi. Koly perezhyvav dni v kyrzakakh. Koly raz na tyzhden’ otrymuvav u lazni znosheni trusy y kalisony. Koly shynel’ ne hrila y ne kholodyla. Koly dermatynovyy poyas obvysav vid us’oho prycheplenoho do n’oho.
Potim zhaduvav pro dzyadzevu pasiyu, znakhodyachy na bazarakh dev’yanostykh prekrasni armiys’ki cherevyky, shtany, svetry, futbolky, berety — takozh nosheni y prani — z yevropeys’kykh krayin. Z tykh, de vsi peredovi tsyvilizatsiyni rishennya pokhodyat’ iz dbannya pro soldata v uniformi. Pro yoho zovnishniy skelet. Yoho funktsional’nist’ i chitkyy namir ne shcheznuty, a povernutysya, shchob odyahnuty shchos’ mensh funktsional’ne.
