English
Stencil of the 20th Century
If someone had told me that I would live through such a situation, I would not have believed:
during the war in the city, sirens keep going off, there is no electricity and no heat supply, but, despite everything, people dress up, get on the subway, take cars or trolleybuses and go to the theater for a literary night.
If anyone had told me something like that would happen, I wouldn’t have believed it.
…
As a rule, when you attend an event that, due to circumstances, post factumbecomes historic, you feel it in advance.
On January 11, 2022, Kyiv was semi-dark in the evening. Commercial premises located on the first floors of residential buildings or in separate facilities, had already learned how to consume electricity responsibly to save it; besides, there was simply no electricity supply in the city on that day. At such moments, the darkness seems to be suffocating. It is insidiously forcing down on you with the stone walls of the city, which are not illuminated by electricity, as you can hardly make out the outlines of these walls.
We’re going across the city. On the main stage of Molodyy Theater, a book of essays by the Ukrainian writer Andriy Lyubka is to be presented. The title of the collection is “Something is Wrong with Me” — and it is a very accurate description of how every Ukrainian feels now. It’s cold outside. I walk the road, overflowing with anticipation and excitement. The theater hall accommodates about 400 people. But to fill it, Kyiv must have an irresistible desire to discuss literature on this wartime winter night in the absence of electricity and heat supply.
My tension subsides when half an hour before the event I see a line of readers in the theatre waiting for the author’s autograph. Andriy Lyubka smiles, jokes, signs books, and takes pictures with attendees. The buffet becomes crowded too. People are discussing different things, but everyone seems to be very happy to talk. Just utter words to each other.
Among those present in the hall are dozens of famous figures who create Ukrainian culture and education: from Serhiy Kvit, Rector of the Kyiv-Mohyla Academy, to the artist Matvii Vaisberg.
Here, you won’t hear any language other than Ukrainian.
At the beginning of the soiree, Andriy Lyubka mentions the premiere of the documentary film “Shchedryk against the russian world”, which premiered in January 2023. It became the most discussed premiere in the cultured circles. At the beginning of the film, it is mentioned that January 1, 1919 was the anniversary of the Ukrainian poet Mykola Voronyi, which was celebrated in Molodyy Theater. It was here that Symon Petliura, a Ukrainian stateman and military commander, decided to organize a cappella choir that used Ukrainian songs as a means to carry out a diplomatic mission abroad — in order to show the world that Ukrainian culture is not part of russian culture, and Ukraine is fighting for the right to be an independent state.
During the conversation, Andriy on the stage shares his feelings, saying how symbolic it is to have the presentation in this theater 100 years later. The Ukrainian language is spoken on the stage, we talk about Ukrainian culture and continue the struggle for the right to exist.
Organized in 1919, the cappella choir toured Europe, and later America. It attracted enthusiastic reviews from prominent people in different countries. Shchedryk (Carol of the Bells) by Mykola Leontovych, which was performed by the choir, became a trademark musical piece of the representatives of Ukrainian culture.
Mykola Leontovych himself was killed in his father’s house under mysterious circumstances in 1921. Meanwhile, the world was listening to his Shchedryk.
During Andriy Lyubka’s literary soiree, we talk about literature and travel around Ukraine, about how we manage to help the Army, about the importance of every person working for our victory. Andriy reads his texts, which send waves of eager joyous laughter throughout the audience.
At the end of the event, visitors applaud for a long time. Andriy, as a volunteer, had delivered 104 cars for the Armed Forces as of that time, so the public gives him a standing ovation to show their appreciation.
In the end, people go out and smile. Among the many expressions of gratitude voiced when leaving the theater, one woman says: “Thank you for mentioning Shchedryk. I am from the Donetsk region, from the city where Shchedryk was performed by more than a hundred people at that time, a hundred years ago.”
In our Donetsk region, I think, the war has been raging for nine years now.
And despite the historical echoes, I refuse to write or think: “history repeats itself” or “history goes in circles.” Yes, there are coincidences in this stencil of the 20th and 21st centuries, only this time we will win.
Written on: 07.02.2023
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 20.02.2023
Author: Svitlana Stretovych
Translator (from Ukrainian to English): Halyna Bezukh
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Трафарет XX століття
Якби мені хто сказав, що я проживатиму таке, не повірила б: у місті під час війни постійно лунає повітряна тривога, стабільно немає електроенергії й тепла, але, попри все, люди гарно вбираються, сідають у метро, авто чи тролейбуси та їдуть до театру на літературний вечір.
То якби хто сказав, що так буде насправді, — я не повірила б.
…
Зазвичай, коли приходиш на подію, яка через обставини стає постфактум історичною, то відчуваєш це завчасно.
11 січня 2023 року в Києві ввечері було напівтемно. Комерція, яка розміщується на першому поверсі житлових будинків або височіє окремими приміщеннями, уже почала відповідально економити електрику, та й почасти в місті її просто не було того дня. У такі моменти відчуваєш від темряви задуху. Вона підступно душить кам’янистими стінами міста, яке не освітлює електрика, бо їх можна вгадувати хіба що приблизно.
Ми їдемо містом. На основній сцені Молодого театру має відбутися презентація книжки есеїв українського письменника Андрія Любки. Збірка називається «Щось зі мною не так» — і це дуже доречне окреслення стану кожного українця. На вулиці прохолодно. Я долаю дорогу з очікуваннями й хвилюванням. Зала театру вміщує приблизно 400 людей. Але,щоб її наповнити, у киян має бути непоборне бажання цього зимового воєнного вечора без електрики й тепла розмовляти про літературу.
Відчуття напруженості спадає, коли в холі театру за пів години до початку події вже багато читачів стоїть у черзі до письменника по автограф. Андрій Любка всміхається, жартує, підписує книжки, фотографується. За столиками в буфеті теж стає людно. Всі розмовляють про різне, але відчувається, що дуже раді розмовляти. Просто вимовляти одне до одного слова.
У залі присутні десятки відомих імен, які творять українську культуру, освіту: від ректора Києво-Могилянської академії Сергія Квіта до художника Матвія Вайсберга.
І тут не почути іншої мови, крім української.
Андрій Любка на початку вечора споминає прем’єру документального фільму «“Щедрик“ проти “русского міра“» в січні 2023 року, що став найобговорюванішим у культурному середовищі. У кінострічці згадано, що 1 січня 1919 року був ювілей українського поета Миколи Вороного, який святкували в Молодому театрі. Саме тут Симону Петлюрі, українському державному й військовому діячеві, спало на думку організувати капелу. За допомогою українських пісень вона мала виконувати дипломатичну місію за кордоном — розповідати, що українська культура не є частиною російської, а Україна бореться за право бути самостійною державою.
Андрій під час розмови на сцені ділиться відчуттями, що знаково виступати саме в цьому театрі через 100 років. Зі сцени звучить українська мова, ми говоримо про українську культуру й далі боремося за право бути.
Організована 1919 року капела гастролювала Європою, а згодом Америкою. Вона мала захоплені відгуки від перших осіб різних держав. «Щедрик» Миколи Леонтовича, який виконували учасники капели, став музичною візитівкою представників української культури.
Композитора вбили в батьківському будинку за загадкових обставин 1921 року. Світ тим часом замилувано слухав його «Щедрика».
Протягом літературного вечора Андрія Любки ми розмовляємо про літературу й подорожі Україною, про те, як вдається допомагати фронту, про важливість кожного, хто працює на перемогу. Письменник читає тексти, від яких залою котиться радісний спраглий сміх.
Наприкінці заходу відвідувачі довго аплодують. Андрій, як волонтер, відігнав на той момент бійцям Збройних сил 104 автівки, тому зала довго стоїть і дякує оплесками.
А на закінчення всі виходять, усміхаються. Серед численних подяк, які озвучують люди, покидаючи театр, одна жінка каже: «Дякую, що згадали “Щедрика”. А я з Донеччини, з міста, де виконували “Щедрика” понад сто людей тоді, сто років тому».
А на нашій Донеччині, думаю я, війна триває вже дев’ятий рік.
І, попри історичну подібність, я категорично не хочу писати чи думати: «Історія повторюється» чи «Історія ходить по колу». Хоча збіги в цьому трафареті ХХ й ХХІ століть таки є, тільки цього разу ми переможемо.
Текст написано: 07.02.2023
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 20.02.2023
Автор: Світлана Стретович
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Trafaret XX stolittya
Yakby meni khto skazav, shcho ya prozhyvatymu take, ne poviryla b: u misti pid chas viyny postiyno lunaye povitryana tryvoha, stabil’no nemaye elektroenerhiyi y tepla, ale, popry vse, lyudy harno vbyrayut’sya, sidayut’ u metro, avto chy troleybusy ta yidut’ do teatru na literaturnyy vechir.
To yakby khto skazav, shcho tak bude naspravdi, — ya ne poviryla b.
…
Zazvychay, koly prykhodysh na podiyu, yaka cherez obstavyny staye postfaktum istorychnoyu, to vidchuvayesh tse zavchasno.
11 sichnya 2023 roku v Kyyevi vvecheri bulo napivtemno. Komertsiya, yaka rozmishchuyet’sya na pershomu poversi zhytlovykh budynkiv abo vysochiye okremymy prymishchennyamy, uzhe pochala vidpovidal’no ekonomyty elektryku, ta y pochasty v misti yiyi prosto ne bulo toho dnya. U taki momenty vidchuvayesh vid temryavy zadukhu. Vona pidstupno dushyt’ kam’yanystymy stinamy mista, yake ne osvitlyuye elektryka, bo yikh mozhna vhaduvaty khiba shcho pryblyzno.
My yidemo mistom. Na osnovniy stseni Molodoho teatru maye vidbutysya prezentatsiya knyzhky eseyiv ukrayins’koho pys’mennyka Andriya Lyubky. Zbirka nazyvayet’sya «Shchos’ zi mnoyu ne tak» — i tse duzhe dorechne okreslennya stanu kozhnoho ukrayintsya. Na vulytsi prokholodno. Ya dolayu dorohu z ochikuvannyamy y khvylyuvannyam. Zala teatru vmishchuye pryblyzno 400 lyudey. Ale,shchob yiyi napovnyty, u kyyan maye buty nepoborne bazhannya ts’oho zymovoho voyennoho vechora bez elektryky y tepla rozmovlyaty pro literaturu.
Vidchuttya napruzhenosti spadaye, koly v kholi teatru za piv hodyny do pochatku podiyi vzhe bahato chytachiv stoyit’ u cherzi do pys’mennyka po avtohraf. Andriy Lyubka vsmikhayet’sya, zhartuye, pidpysuye knyzhky, fotohrafuyet’sya. Za stolykamy v bufeti tezh staye lyudno. Vsi rozmovlyayut’ pro rizne, ale vidchuvayet’sya, shcho duzhe radi rozmovlyaty. Prosto vymovlyaty odne do odnoho slova.
U zali prysutni desyatky vidomykh imen, yaki tvoryat’ ukrayins’ku kul’turu, osvitu: vid rektora Kyyevo-Mohylyans’koyi akademiyi Serhiya Kvita do khudozhnyka Matviya Vaysberha.
I tut ne pochuty inshoyi movy, krim ukrayins’koyi.
Andriy Lyubka na pochatku vechora spomynaye prem’yeru dokumental’noho fil’mu «“Shchedryk“ proty “russkoho mira“» v sichni 2023 roku, shcho stav nayobhovoryuvanishym u kul’turnomu seredovyshchi. U kinostrichtsi zhadano, shcho 1 sichnya 1919 roku buv yuviley ukrayins’koho poeta Mykoly Voronoho, yakyy svyatkuvaly v Molodomu teatri. Same tut Symonu Petlyuri, ukrayins’komu derzhavnomu y viys’kovomu diyachevi, spalo na dumku orhanizuvaty kapelu. Za dopomohoyu ukrayins’kykh pisen’ vona mala vykonuvaty dyplomatychnu misiyu za kordonom — rozpovidaty, shcho ukrayins’ka kul’tura ne ye chastynoyu rosiys’koyi, a Ukrayina boret’sya za pravo buty samostiynoyu derzhavoyu.
Andriy pid chas rozmovy na stseni dilyt’sya vidchuttyamy, shcho znakovo vystupaty same v ts’omu teatri cherez 100 rokiv. Zi stseny zvuchyt’ ukrayins’ka mova, my hovorymo pro ukrayins’ku kul’turu y dali boremosya za pravo buty.
Orhanizovana 1919 roku kapela hastrolyuvala Yevropoyu, a zhodom Amerykoyu. Vona mala zakhopleni vidhuky vid pershykh osib riznykh derzhav. «Shchedryk» Mykoly Leontovycha, yakyy vykonuvaly uchasnyky kapely, stav muzychnoyu vizytivkoyu predstavnykiv ukrayins’koyi kul’tury.
Kompozytora vbyly v bat’kivs’komu budynku za zahadkovykh obstavyn 1921 roku. Svit tym chasom zamyluvano slukhav yoho «Shchedryka».
Protyahom literaturnoho vechora Andriya Lyubky my rozmovlyayemo pro literaturu y podorozhi Ukrayinoyu, pro te, yak vdayet’sya dopomahaty frontu, pro vazhlyvist’ kozhnoho, khto pratsyuye na peremohu. Pys’mennyk chytaye teksty, vid yakykh zaloyu kotyt’sya radisnyy sprahlyy smikh.
Naprykintsi zakhodu vidviduvachi dovho aploduyut’. Andriy, yak volonter, vidihnav na toy moment biytsyam Zbroynykh syl 104 avtivky, tomu zala dovho stoyit’ i dyakuye opleskamy.
A na zakinchennya vsi vykhodyat’, usmikhayut’sya. Sered chyslennykh podyak, yaki ozvuchuyut’ lyudy, pokydayuchy teatr, odna zhinka kazhe: «Dyakuyu, shcho zhadaly “Shchedryka”. A ya z Donechchyny, z mista, de vykonuvaly “Shchedryka” ponad sto lyudey todi, sto rokiv tomu».
A na nashiy Donechchyni, dumayu ya, viyna tryvaye vzhe dev’yatyy rik.
I, popry istorychnu podibnist’, ya katehorychno ne khochu pysaty chy dumaty: «Istoriya povtoryuyet’sya» chy «Istoriya khodyt’ po kolu». Khocha zbihy v ts’omu trafareti XX y XXI stolit’ taky ye, til’ky ts’oho razu my peremozhemo.
