Stencil of the 20th Century

If someone had told me that I would live through such a situation, I would not have believed:

during the war in the city, sirens keep going off, there is no electricity and no heat supply, but, despite everything, people dress up, get on the subway, take cars or trolleybuses and go to the theater for a literary night.

So if anyone had really told me that would happen, I wouldn’t have believed it.

As a rule, when you attend an event that, due to circumstances, post factum becomes historic, you feel it in advance.

On January 11, 2022, Kyiv was semi-dark in the evening. Commercial premises located on the first floors of residential buildings or in separate facilities, had already learned how to consume electricity responsibly to save it; besides, there was simply no electricity supply in the city on that day. At such moments, the darkness seems to be suffocating. It is insidiously forcing down on you with the stone walls of the city, which are not illuminated by electricity, as you can hardly make out the outlines of these walls.

We’re going across the city. On the main stage of Molodyy Theater, a book of essays by the Ukrainian writer Andriy Lyubka is to be presented. The title of the collection is “Something is Wrong with Me” — and it is a very accurate description of how every Ukrainian feels now. It’s cold outside. I walk the road, overflowing with anticipation and excitement. The theater hall accommodates about 400 people. But to fill it, Kyiv must have an irresistible desire to discuss literature on this wartime winter night in the absence of electricity and heat supply.

My tension subsides when half an hour before the event I see a line of readers in the theatre waiting for the author’s autograph. Andriy Lyubka smiles, jokes, signs books, and takes pictures with attendees. The buffet becomes crowded too. People are discussing different things, but everyone seems to be very happy to talk. Just utter words to each other.

Among those present in the hall are dozens of famous figures who create Ukrainian culture and education: from Serhiy Kvit, Rector of the Kyiv-Mohyla Academy, to the artist Matvii Vaisberg.

Here, you won’t hear any language other than Ukrainian.

At the beginning of the soiree, Andriy Lyubka mentions the premiere of the documentary film “Shchedryk against the Russian World”, which premiered in January 2023. It became the most discussed premiere in the cultured circles. At the beginning of the film, it is mentioned that January 1, 1919 was the anniversary of the Ukrainian poet Mykola Voronyi, which was celebrated in Molodyy Theater. It was here that Symon Petliura, a Ukrainian statesman and military commander, decided to organize a cappella choir that used Ukrainian songs as a means to carry out a diplomatic mission abroad — in order to show the world that Ukrainian culture is not part of Russian culture, and Ukraine is fighting for the right to be an independent state.

During the conversation, Andriy on the stage shares his feelings, saying how symbolic it is to have the presentation in this theater 100 years later. The Ukrainian language is spoken on the stage, we talk about Ukrainian culture and continue the struggle for the right to exist.

Organized in 1919, the cappella choir toured Europe, and later America. It attracted enthusiastic reviews from prominent people in different countries. Shchedryk (Carol of the Bells) by Mykola Leontovych, which was performed by the choir, became a trademark musical piece of the representatives of Ukrainian culture.

Mykola Leontovych himself was killed in his father’s house under mysterious circumstances in 1921. Meanwhile, the world was listening to his Shchedryk.

During Andriy Lyubka’s literary soiree, we talk about literature and travel around Ukraine, about how we manage to help the Army, about the importance of every person working for our victory. Andriy reads his texts, which send waves of eager joyous laughter throughout the audience.

At the end of the event, visitors applaud for a long time. Andriy, as a volunteer, had delivered 104 cars for the Armed Forces as of that time, so the public gives him a standing ovation to show their appreciation.

In the end, people go out and smile. Among the many expressions of gratitude voiced when leaving the theater, one woman says: “Thank you for mentioning Shchedryk. I am from the Donetsk region, from the city where Shchedryk was performed by more than a hundred people at that time, a hundred years ago.”

In our Donetsk region, I think, the war has been raging for nine years now.

And despite the historical echoes, I refuse to write or think: “history repeats itself” or “history goes in circles.” Yes, there are coincidences in this stencil of the 20th and 21st centuries, only this time we will win.

Author: Svitlana Stretovych, Ukrainian essayist, program director of Litosvita

Translator: Halyna Pekhnyk

Illustrator: Victoria Boyko

Content Editor: Maryna Korchaka

Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski

Якби мені хто сказав, що я проживатиму таку ситуацію, я не повірила б:

під час війни постійно в місті лунає повітряна тривога, стабільно немає електроенергії та відсутнє тепло, але, попри все, люди гарно вбираються, сідають у метро, авто чи тролейбуси та їдуть до театру на літературний вечір.

То якби хто сказав, що так буде насправді, — я не повірила б.

Як правило, коли приходиш на подію, яка в силу обставин стає постфактум історичною, то це відчуваєш завчасно.

11 січня 2022 року в Києві ввечері було напівтемно. Комерція, яка розміщується на першому поверсі житлових будинків або височіє окремими приміщеннями, вже стала відповідально економити електрику, та й почасти в місті просто її не було в той день. У такі моменти відчуваєш від темряви задуху. Вона підступно душить кам’янистими стінами міста, яке не освітлює електрика, бо ці стіни можна вгадувати хіба приблизно.

Ми їдемо містом. На основній сцені Молодого театру має відбутися презентація книги есеїв українського письменника Андрія Любки. Ця збірка називається «Щось зі мною не так» — і це дуже доречне називання стану кожного українця. На вулиці прохолодно. Я долаю дорогу із очікуваннями та хвилюванням. Зала театру вміщує біля 400 людей. Але щоб її наповнити, в киян має бути непоборне бажання в цей зимовий воєнний вечір при відсутності електрики і тепла говорити про літературу.

Відчуття напруги спадає, коли в холі театру, за півгодини до початку події, вже багато читачів стоять у черзі до письменника за автографом. Андрій Любка усміхається, жартує, підписує книжки, фотографується. За столиками в буфеті теж стає людно. Всі говорять про різне, але відчувається, що всі дуже раді говорити. Просто вимовляти одне до одного слова.

Серед присутніх у залі десятки відомих імен, які творять українську культуру, освіту: від ректора Києво-Могилянської академії Сергія Квіта до художника Матвія Вайсенберга.

І тут не можна почути іншої мови, крім української.

Андрій Любка на початку вечора згадує про прем’єру документального фільму «Щедрик проти русского міра», який у січні 2023 року був представлений до показу. Він став найобговорюванішим у культурному середовищі. На початку фільму згадано, що 1 січня 1919 року був ювілей українського поета Миколи Вороного, який святкували у Молодому театрі. Саме тут Симону Петлюрі, українському державному та військовому діячеві, спало на думку організувати капелу, яка своїми українськими піснями мала виконувати дипломатичну місію за кордоном. Розповідати, що українська культура не є частиною російської, а Україна бореться за право бути самостійною державою.

Андрій під час розмови на сцені ділиться відчуттями, що знаково виступати саме в цьому театрі, через 100 років. Зі сцени звучить українська мова, ми говоримо про українську культуру і продовжуємо боротьбу за право бути.

Організована у 1919 році капела гастролювала Європою, а згодом Америкою. Вона мала захоплені відгуки від перших осіб різних держав. «Щедрик» Миколи Леонтовича, який виконували учасники капели, став музичною візитівкою представників української культури.

Тим часом самого Миколу Леонтовича було вбито в будинку батька при загадкових обставинах у 1921 році. Світ тим часом замиловано слухав його «Щедрика».

Впродовж літературного вечора Андрія Любки ми говоримо про літературу й подорожі Україною, про те, як вдається допомагати фронту, про важливість кожного, хто працює на перемогу. Андрій читає тексти, від яких залою котиться радісний спраглий сміх.

У кінці заходу відвідувачі довго аплодують. Андрій як волонтер відігнав на той момент бійцям Збройних Сил 104 автівки, тому зала довго стоїть і дякує оплесками.

А на закінчення всі виходять, усміхаються. Серед численних подяк, які озвучують люди, покидаючи театр, одна жінка говорить: «Дякую, що згадали “Щедрик”. А я з Донеччини, з міста, де виконували “Щедрик” понад сто людей в ті часи, сто років тому».

А на нашій Донеччині, думаю я, війна триває вже дев’ятий рік.

І попри перегуки в історії, я категорично не хочу писати чи думати: «історія повторюється» чи «історія ходить по колу». Хоча збіги в цьому трафареті ХХ і ХХІ століття таки є, тільки цього разу ми переможемо.

Авторка: Світлана Стретович, Українська публіцистка, програмна директорка Litosvita

Перекладачка: Галина Безух

Ілюстраторка: Вікторія Бойко

Контент-редакторка: Марина Корчака

Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі