English
Telling Fortunes by the Lines
Someone from Yalivets, I wouldn’t recall whether it was Franz or Sebastian, said that in order to stay yourself during the war, you would speak the same way throughout the war as before the war. It is another matter that in their case, it was hard to differentiate where it was not the war yet, and where it was already the war, where it was still the war, and where it was not the war any longer. After all, with us, it is the same like with them.
In order to remain yourself, a man who not only speaks but also listens, i.e. reads, shall have at least something to read, in any situation, during any stretches of history. In the sense that it shall be the reading other than instructions, combat reports, or executive orders. Something from the language you are trying not to betray in order to stay yourself. To survive and not to break down. And to be able to read many more nice books. Or, at least the best paragraphs from many different books. To make sure that the touch of beauty is as fragmentary as the nature of beauty that is cognizable and livable with your subtlest elements.
It is very good when from a large book you remember only one fragment, two stitches, one sentence, or several possible collocations. It is equally good when only one book fits into the grab bag or into the soldier’s backpack. In that case, both during a week-long train trip, or on a short-term stay in a prison cell, the book receives such a thorough many-layered labyrinth of readings that could even rival with Borges.
There are books that some people, when leaving their home, take as a must to pack in, neglecting all other things that turned out not so critical (such as the matches, cable stitches, blankets, or old photos). And there are books that you leave behind in that home, doomed to destruction. And there are books that would manage to remain more or less unaffected after all those things you saw happening to your home.
And there are homes, more or less destroyed, that did not have a book case, not even a single book.
From my childhood, I remember several books that came from the First World War. Wald’s fairy tales, Euler’s algebra. I picture the unrealistic X-ray image: the personal belongings of the soldiers from all sides, and of the refugees from all to all sides, which shows a huge library in different languages. I imagine the memorial made up of the volumes and folios orphaned in the trenches, in backpacks, in the wetlands, in gardens and fields, and in the ditches along the roads.
If anything, if there are any nice things in this life, those are the memories and thoughts about different books. About the library of Carpathian smugglers in Stempkowski’s, about Rilke volumes, about trips under Grabal’s special supervision, about the passage across the Chornogora mountain to get several bunches of ancient authors and Vincenz.
I was reading the One Hundred Years of Solitude back in the army. The autonomous lasting mission, a combat duty. Springtime, a cold armored vehicle, Marquez. The forest had a railway track leading to nobody knows where and forgotten for nobody knows how long. I was lying on the folded camouflage net on a high armored deck. The sky was blue, the sun was bright, the grasses budding from beneath the snow were wet and cold. The days were getting longer, and the nights were turning shorter. The birds were returning from the south. On the tracks and rails, just a short distance away, almost between the lines turning green in the irritated eyes, thousands of fatty frogs were making love. They would climb on top of one another, sniffled, grunted, moaned, fidgeted their legs, and hugged at least something. A true Marquez. True beauty. True literature. Which sense is about adding to even some most perfect writings.
For, as the poet reiterated, I am going to die from other things than the war…
Written on: 14.04.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 14.02.2023
Author: Taras Prokhasko
Translator (from Ukrainian to English): Svitlana Bregman
Illustrator: Yuliya Tabenska
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Ворожіння на рядках
Хтось із Ялівця — не пам’ятаю, Франц чи Себастіян — казав, що для того, щоб залишитися собою під час війни, цілу війну говорив так само, як і перед війною. Інша справа, що в них тяжко було розрізнити, де ще не війна, де вже війна, де ще війна, де вже не війна. У нас, зрештою, як і в них.
Щоб залишитися собою, людина, яка не тільки говорить, а й слухає, тобто читає, мусить мати в будь-якій ситуації будь-яких відрізків історії хоч щось почитати. У тому сенсі, що не тільки інструкції, зведення й накази. Щось із тої мови, яку намагаєшся не зрадити, щоб залишитися собою. Вижити й не заламатися. І могти читати ще багато гарних книжок. Або принаймні найкращих абзаців із багатьох різних книжок. Щоб доторк до краси був таким фрагментарним, як і природа краси, що дається до пізнання й пережиття найтоншими елементами.
Добре, коли з якоїсь масштабної книжки пам’ятаєш тільки один фрагмент, два штихи, одне речення або кілька можливих словосполучень. І так само добре, коли тільки одна книжка вміщається в тривожну валізку або наплічник солдата. Тоді вона — як у тижневій поїздці поїздом або в камері ув’язнення на невеликий термін — отримує такий ретельний багатоповерховий лабіринт прочитання, що йому б позаздрив Борхес.
Є ще книжки, які комусь абсолютно важливо спакувати, нехтуючи всім іншим, виявляється, не такі життєво потрібні (як-от сірники, джгути, коци й старі фотографії), покидаючи дім. І є книжки, які залишаєш у тому домі, приреченому на знищення. І є такі, яким може вдатися залишитися більше чи менше неушкодженими після всього, чого ти не бачив, що діялося з твоїм домом.
І є доми, більше чи менше знищені, у яких не було ні книжкової шафи, ні взагалі жодної книжечки.
Пам’ятаю з дитинства кілька книжок, які приїхали з Першої світової війни. Казки Вайлда, алгебра Аулєра. Уявляю собі такий нереальний рентгенівський знімок: речі солдатів усіх сторін і втікачів зі всіх боків у всі, на якому висвічується велетенська бібліотека різними мовами. Уявляю собі меморіал, складений із томів і фоліантів, які осиротіли в окопах, ранцях, шанцях, болотах, садах і полях, у фосах уздовж доріг.
Якщо є тепер щось приємне в житті, то це спогади й думки про різні книжки. Про бібліотеку карпатських контрабандистів у Стемповського, про томики Рільке, про поїзди під особливим наглядом Грабала, про виправу через Чорногору по кілька в’язок античних авторів і Вінценза.
«Сто років самотності» я читав у війську. Автономний тривалий виїзд, так зване бойове чергування. Весна, холодний броньовик, Маркес. У лісі була якась невідомо куди й не знати доки забута колія. Я лежав на згорнутій маскувальній сітці на високій броньованій палубі. Небо було синє, сонце — інтенсивне, проявлені з-під снігів трави — мокрі й холодні. Дні ставали довшими, а ночі — коротшими. І птахи поверталися з півдня. А на рейках і шпалах, зовсім близько, майже між рядками, які зеленіли від подразнення очей, кохалися тисячі доволі грубих жаб. Вилазили одна на одну, сопіли, крехтіли, вуркотіли, перебирали лапками, обнімали хоч щось. Справжній Маркес. Справжня краса. Справжня література. Сенс якої полягає в тому, що дописуєш собі навіть найдосконаліше.
Бо — як повторяв поет — не від того я помру, що на світі буде война…
Текст написано: 14.04.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 14.02.2023
Автор: Тарас Прохасько
Ілюстраторка: Юлія Табенська
Літературна редакторка і коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Vorozhinnya na ryadkakh
Khtos’ iz Yalivtsya — ne pam’yatayu, Frants chy Sebastiyan — kazav, shcho dlya toho, shchob zalyshytysya soboyu pid chas viyny, tsilu viynu hovoryv tak samo, yak i pered viynoyu. Insha sprava, shcho v nykh tyazhko bulo rozriznyty, de shche ne viyna, de vzhe viyna, de shche viyna, de vzhe ne viyna. U nas, zreshtoyu, yak i v nykh.
Shchob zalyshytysya soboyu, lyudyna, yaka ne til’ky hovoryt’, a y slukhaye, tobto chytaye, musyt’ maty v bud’-yakiy sytuatsiyi bud’-yakykh vidrizkiv istoriyi khoch shchos’ pochytaty. U tomu sensi, shcho ne til’ky instruktsiyi, zvedennya y nakazy. Shchos’ iz toyi movy, yaku namahayeshsya ne zradyty, shchob zalyshytysya soboyu. Vyzhyty y ne zalamatysya. I mohty chytaty shche bahato harnykh knyzhok. Abo prynaymni naykrashchykh abzatsiv iz bahat’okh riznykh knyzhok. Shchob dotork do krasy buv takym frahmentarnym, yak i pryroda krasy, shcho dayet’sya do piznannya y perezhyttya naytonshymy elementamy.
Dobre, koly z yakoyis’ masshtabnoyi knyzhky pam’yatayesh til’ky odyn frahment, dva shtykhy, odne rechennya abo kil’ka mozhlyvykh slovospoluchen’. I tak samo dobre, koly til’ky odna knyzhka vmishchayet’sya v tryvozhnu valizku abo naplichnyk soldata. Todi vona — yak u tyzhneviy poyizdtsi poyizdom abo v kameri uv’yaznennya na nevelykyy termin — otrymuye takyy retel’nyy bahatopoverkhovyy labirynt prochytannya, shcho yomu b pozazdryv Borges.
Ye shche knyzhky, yaki komus’ absolyutno vazhlyvo spakuvaty, nekhtuyuchy vsim inshym, vyyavlyayet’sya, ne taki zhyttyevo potribni (yak-ot sirnyky, dzhhuty, kotsy y stari fotohrafiyi), pokydayuchy dim. I ye knyzhky, yaki zalyshayesh u tomu domi, pryrechenomu na znyshchennya. I ye taki, yakym mozhe vdatysya zalyshytysya bil’she chy menshe neushkodzhenymy pislya vs’oho, choho ty ne bachyv, shcho diyalosya z tvoyim domom.
I ye domy, bil’she chy menshe znyshcheni, u yakykh ne bulo ni knyzhkovoyi shafy, ni vzahali zhodnoyi knyzhechky.
Pam’yatayu z dytynstva kil’ka knyzhok, yaki pryyikhaly z Pershoyi svitovoyi viyny. Kazky Vaylda, alhebra Aulyera. Uyavlyayu sobi takyy nereal’nyy renthenivs’kyy znimok: rechi soldativ usikh storin i vtikachiv zi vsikh bokiv u vsi, na yakomu vysvichuyet’sya veletens’ka biblioteka riznymy movamy. Uyavlyayu sobi memorial, skladenyy iz tomiv i foliantiv, yaki osyrotily v okopakh, rantsyakh, shantsyakh, bolotakh, sadakh i polyakh, u fosakh uzdovzh dorih.
Yakshcho ye teper shchos’ pryyemne v zhytti, to tse spohady y dumky pro rizni knyzhky. Pro biblioteku karpats’kykh kontrabandystiv u Stempkows’koho, pro tomyky Rilke, pro poyizdy pid osoblyvym nahlyadom Grabala, pro vypravu cherez Chornohoru po kil’ka v’yazok antychnykh avtoriv i Vincenza.
«Sto rokiv samotnosti» ya chytav u viys’ku. Avtonomnyy tryvalyy vyyizd, tak zvane boyove cherhuvannya. Vesna, kholodnyy bron’ovyk, Marquez. U lisi bula yakas’ nevidomo kudy y ne znaty doky zabuta koliya. Ya lezhav na zhornutiy maskuval’niy sittsi na vysokiy bron’ovaniy palubi. Nebo bulo synye, sontse — intensyvne, proyavleni z-pid snihiv travy — mokri y kholodni. Dni stavaly dovshymy, a nochi — korotshymy. I ptakhy povertalysya z pivdnya. A na reykakh i shpalakh, zovsim blyz’ko, mayzhe mizh ryadkamy, yaki zelenily vid podraznennya ochey, kokhalysya tysyachi dovoli hrubykh zhab. Vylazyly odna na odnu, sopily, krekhtily, vurkotily, perebyraly lapkamy, obnimaly khoch shchos’. Spravzhniy Marquez. Spravzhnya krasa. Spravzhnya literatura. Sens yakoyi polyahaye v tomu, shcho dopysuyesh sobi navit’ naydoskonalishe.
Bo — yak povtoryav poet — ne vid toho ya pomru, shcho na sviti bude voyna…
