English
The Echo of the War at the End of the World
Half of my life ago, in 2004 to be more precise, I stayed for one year in the USA as an exchange student. It was quite an experience for a 16-year-old Ukrainian girl who grew up on American movies and TV series on the high school teen life. So I actually felt like being in one of those shows. It was not always easy by itself, but apart from that, I was in 99% of cases the only Ukrainian person everybody had ever met. And so, with every new meeting my task was to explain that:
- Ukraine is not in siberia,
- Ukraine is not Africa either and has nothing to do with Uganda,
- Yes, we do use electricity,
- No, we don’t use child labour
- Yes, we are allowed to show skin and we dress in a usual Western way,
and so on.
These were the real things I had to explain until the Orange revolution began. After that, I remember, it was my duty to read out loud the names of the Ukrainian politicians during the History class or give spontaneous speeches on the current events in my country in front of our church community after each mass. But that was probably the first time when Ukraine appeared in passing in the American news. Ten years later I happened to be in the States again, when the Revolution of Dignity started and the photo of the Maidan in Kyiv on fire was taking the entire front page of the Los Angeles Times.
This time, when Ukraine started appearing daily in the news all over the world, I was staying in India. This time, millions of people have learnt the inner geography of my country by heart. They know not only Kyiv, the capital, but also Kharkiv and Lviv, Bucha, Irpin and Izium, they know Vinnytsia and Kherson. Oddly enough, there is no problem with pronunciation. And when I have to answer the question where I am from, I don’t only have to explain any longer on what continent Ukraine is located, but they even ask me what city I am from.
This time, the eco of the war reaches each smallest corner of the world. Recently, I have been traveling to the foothills of the Himalayan mountains and hiking somewhere I would literally call the end of the world. It is just on the border between India and Nepal, that’s why there were three obligatory checkpoints where we had to register and show our passports. At the first one, in the town not far from Darjeeling, we were surprised to have a deep and intelligent conversation on the topic of the russian aggression against Ukraine while the clerk was writing down the data from my visa. “We have only had a few Ukrainians visiting this place”, — he said. We passed the second checkpoint quickly, but the third one was rather interesting. Already quite up the hill, in the middle of nowhere. The border guard talked to our guide directly in Hindi, but when he took my passport in his hand I caught his sly glimpse and two words I could also understand in Hindi. He was asking something about the russian-Ukrainian war.
It was quite bizarre to be there, at the very end of the world, where the high horizon is cut by the highest snowy peaks of the world and to receive a question like that there. The war in your country follows you everywhere. Even if they don’t ask any questions, it is still within you. Since you take your pain with you even to the end of the world. But at least they know now who you are and where you come from.
Written on: 31.10.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 18.11.2022
Author: Iryna Vikyrchak
Illustrator: Victoria Boyko
Literary Editor: Hanna Leliv
Proofreader: Iryna Andrieieva
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Відлуння війни на краю світу
Пів життя тому, а точніше 2004-го, я рік навчалась у США за програмою обміну. Це був неабиякий досвід для шістнадцятирічної української дівчинки, яка виростала на американських фільмах і телесеріалах про життя старшокласників. Я наче потрапила в одне з таких шоу. Було само по собі нелегко, до того ж майже завжди я була єдиною українкою, яку бачили за життя тамтешні мешканці. Тож за кожної нової зустрічі мені доводилося пояснювати:
- Україна — не сибір.
- Україна — і не Африка, і не має нічого спільного з Угандою.
- Так, ми користуємося електроенергією.
- Ні, ми не використовуємо дитячу працю.
- Так, у нас можна показувати шкіру, і одягаємося ми звично, по-західному.
І так далі.
Мені справді доводилося все це пояснювати, допоки не розпочалася Помаранчева революція. Пам’ятаю, я зачитувала вголос імена українських політиків на уроках історії та виголошувала спонтанні промови про поточні події в моїй країні перед церковною громадою після кожної літургії. Мабуть, уперше Україна з’явилася в американських новинах. Через десять років я знову потрапила до Сполучених Штатів, і тут розпочалася Революція гідності, а фото київського Майдану, що палає, навіть зайняло всю почесну першу сторінку видання “Los Angeles Times”.
Цього разу, коли Україна почала щоденно з’являтись у новинах всього світу, я була в Індії. Мільйони людей вивчили географію моєї країни напам’ять. Тепер вони знають не лише Київ — столицю, а й Харків і Львів, Бучу, Ірпінь та Ізюм, Вінницю й Херсон. Дивно, але немає ніяких труднощів із вимовою. А коли я відповідаю на запитання, звідки я, то не треба більше пояснювати, на якому континенті Україна, а деколи й доводиться відповідати, з якого я міста.
Цього разу відлуння війни дійшло до найдальших куточків світу. Нещодавно я мандрувала до підніжжя Гімалаїв і підіймалася в гори в місці, яке можна сміливо назвати краєм світу. Воно розташоване на кордоні між Індією та Непалом, тому там є три обов’язкові пункти пропуску, де нам треба було зареєструватися й показати паспорти. На першому пункті, у містечку неподалік Дарджилінґа, нас здивувала глибинна й інтелектуальна розмова про російську агресію проти України, поки працівник переписував мої дані з візи. «До нас зовсім не часто приїздять українці», — сказав він. Другий пункт ми пройшли доволі швидко, а от на третьому вийшло цікаво. Десь там, у горах, де дідько на добраніч каже, прикордонник розмовляв із нашим гідом мовою гінді, але, коли взяв мій паспорт, я вловила хитрий погляд і два слова, які я навіть без перекладу зрозуміла. Він запитав про російсько-українську війну.
Дивно було там, на краю світу, де високий горизонт перетинають найвищі засніжені вершини світу, почути таке запитання. Війна у твоїй країні йде назирці за тобою, хай куди б ти йшов. Навіть якщо тобі не ставлять запитань, вона залишається в тобі. Адже ти несеш із собою біль навіть на край світу. Однак принаймні тепер усі знають, хто ти й звідки.
Текст написано: 31.10.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 18.11.2022
Автор: Ірина Вікирчак
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Пехник
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка і коректорка: Ірина Андрєєва
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Vidlunnya viyny na krayu svitu
Piv zhyttya tomu, a tochnishe 2004-ho, ya rik navchalas’ u SShA za prohramoyu obminu. Tse buv neabyyakyy dosvid dlya shistnadtsyatyrichnoyi ukrayins’koyi divchynky, yaka vyrostala na amerykans’kykh fil’makh i teleserialakh pro zhyttya starshoklasnykiv. Ya nache potrapyla v odne z takykh shou. Bulo samo po sobi nelehko, do toho zh mayzhe zavzhdy ya bula yedynoyu ukrayinkoyu, yaku bachyly za zhyttya tamteshni meshkantsi. Tozh za kozhnoyi novoyi zustrichi meni dovodylosya poyasnyuvaty:
- Ukrayina — ne sybir.
- Ukrayina — i ne Afryka, i ne maye nichoho spil’noho z Uhandoyu.
- Tak, my korystuyemosya elektroenerhiyeyu.
- Ni, my ne vykorystovuyemo dytyachu pratsyu.
- Tak, u nas mozhna pokazuvaty shkiru, i odyahayemosya my zvychno, po-zakhidnomu.
I tak dali.
Meni spravdi dovodylosya vse tse poyasnyuvaty, dopoky ne rozpochalasya Pomarancheva revolyutsiya. Pam’yatayu, ya zachytuvala vholos imena ukrayins’kykh politykiv na urokakh istoriyi ta vyholoshuvala spontanni promovy pro potochni podiyi v moyiy krayini pered tserkovnoyu hromadoyu pislya kozhnoyi liturhiyi. Mabut’, upershe Ukrayina z’yavylasya v amerykans’kykh novynakh. Cherez desyat’ rokiv ya znovu potrapyla do Spoluchenykh Shtativ, i tut rozpochalasya Revolyutsiya hidnosti, a foto kyyivs’koho Maydanu, shcho palaye, navit’ zaynyalo vsyu pochesnu pershu storinku vydannya “Los Angeles Times”.
Ts’oho razu, koly Ukrayina pochala shchodenno z’yavlyatys’ u novynakh vs’oho svitu, ya bula v Indiyi. Mil’yony lyudey vyvchyly heohrafiyu moyeyi krayiny napam’yat’. Teper vony znayut’ ne lyshe Kyiv — stolytsyu, a y Kharkiv i L’viv, Buchu, Irpin’ ta Izyum, Vinnytsyu y Kherson. Dyvno, ale nemaye niyakykh trudnoshchiv iz vymovoyu. A koly ya vidpovidayu na zapytannya, zvidky ya, to ne treba bil’she poyasnyuvaty, na yakomu kontynenti Ukrayina, a dekoly y dovodyt’sya vidpovidaty, z yakoho ya mista.
Ts’oho razu vidlunnya viyny diyshlo do naydal’shykh kutochkiv svitu. Neshchodavno ya mandruvala do pidnizhzhya Himalayiv i pidiymalasya v hory v mistsi, yake mozhna smilyvo nazvaty krayem svitu. Vono roztashovane na kordoni mizh Indiyeyu ta Nepalom, tomu tam ye try obov’yazkovi punkty propusku, de nam treba bulo zareyestruvatysya y pokazaty pasporty. Na pershomu punkti, u mistechku nepodalik Dardzhylinga, nas zdyvuvala hlybynna y intelektual’na rozmova pro rosiys’ku ahresiyu proty Ukrayiny, poky pratsivnyk perepysuvav moyi dani z vizy. «Do nas zovsim ne chasto pryyizdyat’ ukrayintsi», — skazav vin. Druhyy punkt my proyshly dovoli shvydko, a ot na tret’omu vyyshlo tsikavo. Des’ tam, u horakh, de did’ko na dobranich kazhe, prykordonnyk rozmovlyav iz nashym hidom movoyu hindi, ale, koly vzyav miy pasport, ya vlovyla khytryy pohlyad i dva slova, yaki ya navit’ bez perekladu zrozumila. Vin zapytav pro rosiys’ko-ukrayins’ku viynu.
Dyvno bulo tam, na krayu svitu, de vysokyy horyzont peretynayut’ nayvyshchi zasnizheni vershyny svitu, pochuty take zapytannya. Viyna u tvoyiy krayini yde nazyrtsi za toboyu, khay kudy b ty yshov. Navit’ yakshcho tobi ne stavlyat’ zapytan’, vona zalyshayet’sya v tobi. Adzhe ty nesesh iz soboyu bil’ navit’ na kray svitu. Odnak prynaymni teper usi znayut’, khto ty y zvidky.
