English
The Root of Evil Blurred by Amnesty International
Last week, Ukrainians, and friends of Ukraine throughout the world, were shocked by a series of outrageous statements from supposedly respectable international organizations. By rigorously pursuing some idealized concept of “impartiality” the International Red Cross and Amnesty International (among others) compromised not just themselves, but the values of humanism, common decency, and sensible ethics.
Why? Why would such respected organizations discredit themselves, and then defend their obviously untenable positions even in the face of widespread criticism?
One of the poorly understood aspects of this war, is the destabilizing effect that it has had on the philosophical foundations of the western institutional order. russia’s unprovoked war in Ukraine, and the very public brutality of its soldiers, has undermined a fundamental principle on which western civilization is based: the belief that people are fundamentally good.
Here’s the problem: they’re not. No matter how difficult it is to accept, Evil exists.
Since Augustine and Acquinas, western philosophy has preached that Evil is simply the absence of Good, that Evil does not actually exist. Hegel and Heidegger supported this claim: Evil is privation, absence, deficiency of Good.
According to this view, Evil has no independent existence. Its manifestation is the result of disease or deviance. It can be treated by medication, education, correction. Sometimes individuals deviate from their natural state of goodness (due to psychological illness, social neglect, inequality), and they do things that are not good. Then they should be helped to right their ways.
In line with the Judeo-Christian tradition, Evil cannot exist as a separate ontological category because God exists. If one denies the existence of God then the existence of Evil becomes more plausible, but Atheists rarely get that far in their philosophies. For believers, God is omnipotent (capable of destroying evil) and omnibenevolent (infinitely good), so if God exists, Evil can exist only because of the inadequacy of the human will — as “sin” or error.
But as we see in this war, Evil exists not as a shortfall or defect. It has agency.
It exists in the russian soldiers who massacred over 400 civilians in Bucha. It exists in the russian soldiers who murdered women and children in Mariupol. It exists in the russian soldiers who have raped infants and castrated Ukrainian POWs. It exists in the russian field commanders who regularly order indiscriminate attacks on civilian houses, schools, hospitals…
Why russians engage in such barbarism is beyond comprehension if one accepts established paradigms. This is not about sin or error. Their actions are pure Evil.
russian barbarism cannot be healed or rectified. It is not a deficiency. It is a real manifestation of Evil: one that the ethical theories on which western civilization is based, cannot comprehend.
Naturally, the people who work for international organizations believe their work fosters Good. Their mission is to ensure impartial resolution (or at least relief) of conflict.
Because people are essentially good (so says the dominant paradigm) some measure of Good must be present in both sides of any conflict. Each side is said to have interests that reflect its own interpretations of “good”. In war, the job of a mediating organization is to find “balance” between the conflicting parties: to recognize the legitimacy of the interests of each side.
To admit that one of the parties is Evil (lacking any Good) would amount to a failure not only of the intermediary mission of the organization, but of the foundational values on which western institutions are built. It would amount to denying the potential decency (humanity) of one of the warring parties.
In this view, war is never cast as a conflict of good vs. evil. Its essence is a difference in interpretations of “good” — a disastrous form of misunderstanding. Differences between the warring sides can be “healed” because both are fundamentally seen as good. Hence, to mediate means to “balance”; to be impartial, publicly neutral.
On August 4th, Amnesty International issued a statement that quotes its Secretary General as saying “We have documented a pattern of Ukrainian forces putting civilians at risk and violating the laws of war when they operate in populated areas”. Clearly, the once respected international organization aimed to “balance” its previous denunciations of russia with a public admonishment of Ukraine. Its leadership believes that some “good” is present in the actions of russia and some “evil” (mistakes that can be rectified) is present on the Ukrainian side as well. Demonstrated neutrality can facilitate mediation and even eventual peace — so says the paradigm — because both sides have “sinned” and must see the error of their ways.
Understandably, this search for “balance” has caused outrage in Ukraine. On August 6th, Oksana Pokalchuk, the Director of Amnesty International Ukraine, resigned her position in protest against the position of the organization’s central office.
Like her, many Ukrainians are asking: when will the world wake up to the evil that is russia? Why does the international community insist upon “balance” when this war is clearly black-and-white? When will they stop blaming the victim?
Previously, on August 3rd, in response to the staged bombing of Olenivka prison by russian forces during which over 50 Ukrainian prisoners of war were killed and over 100 more injured, the International Red Cross issued a statement claiming the organization did not guarantee the safety of the POWs. Apparently, when Ukrainian forces in Mariupol were ordered to surrender, the Red Cross “facilitated the safe passage of combatants out of the Azovstal plant, in coordination with the parties to the conflict. Given they were then PoWs we registered their information… We did not guarantee the safety of the PoWs once in enemy hands because it is not within our power to do so.”
This sounds much like the reaction of western powers after russia’s 2014 invasion of Ukraine: a justification for doing nothing based on strict adherence to written words in a document signed by the world’s major powers twenty years earlier. Then it was argued that the stipulations of the Budapest Memorandum did not actually guarantee Ukraine’s territorial integrity in exchange for its relinquishing nuclear weapons. The “security assurances” merely required the signatories to “consult in the event a situation arises”.
Consultations and diffused responsibility make sense if one believes in the fundamental goodness of homo sapiens: If POWs are counted and registered, they will be safe. If countries agree to respect each others’ borders, they will keep their promises. These conditional sentences seem sensible if each side respects human dignity, if agreements are worth the paper they are written on…
What if the signatory on a document has no respect for dignity? What if there is no intention to keep to the agreement? What if the concept of negotiating “in good faith” has not basis?
Closer to home: what if the enemy is fundamentally evil? What if their evil is not an aberration, but rather their essence?
The very possibility of these questions requires a total rethink of all that is foundational to western civilization; a recalibration of the paradigm on which international institutions have been constructed. That’s not an easy thing to do, but it must be done.
And Evil must be recognized for what it is. And destroyed.
Written on: 10.08.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 15.08.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Iryna Andrieieva
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Amnesty International відмовляється визнавати джерело Зла
Минулого тижня українці й друзі України в усьому світі були шоковані низкою обурливих заяв від начебто поважних міжнародних організацій. Твердо стоячи на якійсь ідеалізованій концепції «безпристрасності», Міжнародний комітет Червоного Хреста й Amnesty International (серед інших) скомпрометували не лише себе, а й цінності гуманізму, порядності й притомної етики.
Чому? Чому такі поважні організації дискредитують себе, а тоді відстоюють свої явно неприйнятні позиції навіть перед лицем широкої критики?
Одним з погано усвідомлених аспектів цієї війни є її дестабілізаційний вплив на філософські підвалини західного інституційного порядку. Неспровокована війна росії проти України й публічна брутальність її солдатів руйнують фундаментальний принцип західної цивілізації — тверду переконаність, що люди за своєю природою добрі.
Проблема в тому, що це не так. Хай як важко із цим змиритися, Зло існує.
Від часів Августина й Томи Аквінського західна філософія твердила, що Зло — це просто відсутність Добра, що Зла насправді як такого не існує. Гегель і Гайдеґґер підтримували це твердження: Зло — це брак, відсутність, дефіцит Добра.
За цим поглядом, Зло не існує саме по собі. Його маніфестація є результатом хвороби або відхилення. Його можна позбутися за допомогою ліків, освіченості, виправлення. Іноді деякі люди відходять від свого природного стану добрості (через психологічні хвороби, покинутість із боку суспільства, нерівність) і дозволяють собі вчинки, які не є добрими. Тоді їм треба допомогти виправитися.
За юдейсько-християнською традицією, Зло не здатне існувати як окрема онтологічна категорія, бо існує Бог. Якщо людина відкидає існування Бога, тоді існування Зла стає імовірнішим, але атеїсти у своїх роздумах рідко заходять так далеко. Для вірян же Бог всемогутній (здатний знищити зло) і всеблагий (нескінченно добрий). Тож якщо існує Бог, Зло здатне існувати тільки через хиби людської волі у вигляді гріха чи помилки.
Але, як бачимо по цій війні, Зло існує не як якась хиба чи дефект. Воно має носіїв.
Воно існує в російських солдатах, які замордували понад 400 цивільних у Бучі. Воно існує в російських солдатах, які убили жінок і дітей у Маріуполі. Воно існує в російських солдатах, які зґвалтували немовлят і кастрували українських полонених. Воно існує в російських військових командирах, які регулярно дають розпорядження про масовані обстріли цивільного житла, шкіл, лікарень…
Чому росіяни дозволяють собі таке варварство, лежить за межею розуміння, якщо приймати усталені парадигми. Тут річ не в гріху чи помилці. Їхні дії — втілення чистого Зла.
Варварство росіян неможливо вилікувати чи виправити. Це не брак чогось. Це справжня маніфестація Зла, яке теорії етики, що на них базується західна цивілізація, збагнути не здатні.
Певна річ, люди, які працюють на міжнародні організації, вважають, що їхня робота сприяє Добру. Їхня місія — забезпечити неупереджене розв’язання (чи принаймні звільнення від) конфлікту.
З огляду на те що люди за своєю природою добрі (так твердить домінантна парадигма), в обох сторонах будь-якого конфлікту хоч якоюсь мірою присутнє Добро. Кожна сторона має інтереси, які відображають її власну інтерпретацію добра. Під час війни завдання організації-посередника в тому, щоб знайти баланс між сторонами конфлікту, а значить, визнати легітимність інтересів кожної з них.
Визнати, що одна зі сторін є втіленням Зла (і відсутності взагалі будь-якого Добра), означатиме провал не лише посередницької місії такої організації, а й засадничих цінностей, на яких збудовані західні інституції. Це означатиме відмову одній зі сторін — учасниць війни в потенційній гідності (гуманності).
З такого погляду війну ніколи не зображають як протиборство добра і зла. Її суттю є різниця в інтерпретації добра — катастрофічна форма непорозуміння. Відмінності між сторонами війни можна «зцілити», бо обидві мають образ носіїв добра. Тому бути посередником означає балансувати, бути неупередженим, публічно нейтральним.
Amnesty International 4 серпня зробила заяву, у якій наведено слова її генерального секретаря: «Ми задокументували тенденцію українських військ наражати цивільне населення на ризик і порушувати закони війни під час дії в населених пунктах». Явно колись поважна міжнародна організація прагнула «збалансувати» свої попередні звинувачення росії публічними доганами Україні. Її керівництво вважає, що в діях росії є якесь «добро» й що з української сторони проявляється якесь «зло» (помилки, які можна виправити). Продемонстрований нейтралітет може посприяти посередництву й навіть, зрештою, миру — так стверджує парадигма, — бо обидві сторони «нагрішили» й не можуть не розпізнати у своїх діях помилки.
Певна річ, це прагнення «балансу» здійняло в Україні хвилю обурення. Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Ukraine, 6 серпня пішла з посади на знак протесту проти позиції центрального офісу організації.
Як і вона, багато українців запитують: коли вже світ розпізнає втілення зла, яким є росія? Чому міжнародна громадськість наполягає на «балансі», тоді як ця війна явно чорно-біла? Коли вони перестануть винуватити постраждалого?
До цього, 3 серпня, у відповідь на сфальсифіковане бомбування в’язниці в Оленівці з боку російських сил, під час якого більш ніж 50 українських полонених убили й понад 100 поранили, Міжнародний комітет Червоного Хреста оприлюднив заяву, стверджуючи, що не гарантував безпеки військовополонених. Значить, коли українським військовим у Маріуполі наказали здатися в полон, Червоний Хрест «організував безпечне переправлення бійців із заводу “Азовсталь”, співпрацюючи зі сторонами конфлікту. З огляду на те що вони тоді стали полоненими, ми записали їхні дані… Ми не гарантували безпеки полонених, відколи ті потрапили до рук ворога, бо не мали на це ніякої змоги».
Ці слова дуже схожі на реакцію західних сил після вторгнення росії в Україну 2014 року: виправдання бездіяльності, яка ґрунтується на суворому дотриманні слів з документа, підписаного основними силами світу за двадцять років до того. Тоді вони стверджували, що положення Будапештського меморандуму насправді не гарантували Україні її територіальної цілісності в обмін на відмову від ядерної зброї. Гарантії безпеки просто вимагали від усіх, хто їх підписав, «проводити консультації відповідно до обставин».
Консультації та розподілена відповідальність логічні, коли людина вірить у принципову схильність людини розумної до добра. Якщо полонених порахували й зареєстрували, вони будуть у безпеці. Якщо країни погоджуються поважати кордони одна одної, вони дотримуватимуться своїх обіцянок. Ці умовні речення видаються розважливими, якщо кожна зі сторін поважає людську гідність, якщо угоди варті більшого, ніж папір, на якому вони написані…
А що, як той, хто такий документ підписав, не має жодної поваги до гідності? А що, як узагалі не було наміру дотримати угоди? А що, як концепція перемовин «без прихованої думки» безпідставна?
Ще ближче до ключової теми: а що, як ворог — утілення зла? А що, як зло — це для них не відхилення, а насправді сама їхня суть?
Сама можливість цих запитань потребує повного переосмислення усього, що є підвалиною західної цивілізації, та рекалібрації парадигми, на якій було збудовано міжнародні інституції. Зробити це нелегко, але треба.
Зло треба бачити таким, яким воно є. І його треба знищити.
Текст написано: 10.08.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 15.08.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Олександра Гординчук
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Amnesty International vidmovlyayet’sya vyznavaty dzherelo Zla
Mynuloho tyzhnya ukrayintsi y druzi Ukrayiny v us’omu sviti buly shokovani nyzkoyu oburlyvykh zayav vid nachebto povazhnykh mizhnarodnykh orhanizatsiy. Tverdo stoyachy na yakiys’ idealizovaniy kontseptsiyi «bezprystrasnosti», Mizhnarodnyy komitet Chervonoho Khresta y Amnesty International (sered inshykh) skomprometuvaly ne lyshe sebe, a y tsinnosti humanizmu, poryadnosti y prytomnoyi etyky.
Chomu? Chomu taki povazhni orhanizatsiyi dyskredytuyut’ sebe, a todi vidstoyuyut’ svoyi yavno nepryynyatni pozytsiyi navit’ pered lytsem shyrokoyi krytyky?
Odnym z pohano usvidomlenykh aspektiv tsiyeyi viyny ye yiyi destabilizatsiynyy vplyv na filosofs’ki pidvalyny zakhidnoho instytutsiynoho poryadku. Nesprovokovana viyna rosiyi proty Ukrayiny y publichna brutal’nist’ yiyi soldativ ruynuyut’ fundamental’nyy pryntsyp zakhidnoyi tsyvilizatsiyi — tverdu perekonanist’, shcho lyudy za svoyeyu pryrodoyu dobri.
Problema v tomu, shcho tse ne tak. Khay yak vazhko iz tsym zmyrytysya, Zlo isnuye.
Vid chasiv Avgustina y Tomy Akvins’koho zakhidna filosofiya tverdyla, shcho Zlo — tse prosto vidsutnist’ Dobra, shcho Zla naspravdi yak takoho ne isnuye. Hegel i Heidegger pidtrymuvaly tse tverdzhennya: Zlo — tse brak, vidsutnist’, defitsyt Dobra.
Za tsym pohlyadom, Zlo ne isnuye same po sobi. Yoho manifestatsiya ye rezul’tatom khvoroby abo vidkhylennya. Yoho mozhna pozbutysya za dopomohoyu likiv, osvichenosti, vypravlennya. Inodi deyaki lyudy vidkhodyat’ vid svoho pryrodnoho stanu dobrosti (cherez psykholohichni khvoroby, pokynutist’ iz boku suspil’stva, nerivnist’) i dozvolyayut’ sobi vchynky, yaki ne ye dobrymy. Todi yim treba dopomohty vypravytysya.
Za yudeys’ko-khrystyyans’koyu tradytsiyeyu, Zlo ne zdatne isnuvaty yak okrema ontolohichna katehoriya, bo isnuye Boh. Yakshcho lyudyna vidkydaye isnuvannya Boha, todi isnuvannya Zla staye imovirnishym, ale ateyisty u svoyikh rozdumakh ridko zakhodyat’ tak daleko. Dlya viryan zhe Boh vsemohutniy (zdatnyy znyshchyty zlo) i vseblahyy (neskinchenno dobryy). Tozh yakshcho isnuye Boh, Zlo zdatne isnuvaty til’ky cherez khyby lyuds’koyi voli u vyhlyadi hrikha chy pomylky.
Ale, yak bachymo po tsiy viyni, Zlo isnuye ne yak yakas’ khyba chy defekt. Vono maye nosiyiv.
Vono isnuye v rosiys’kykh soldatakh, yaki zamorduvaly ponad 400 tsyvil’nykh u Buchi. Vono isnuye v rosiys’kykh soldatakh, yaki ubyly zhinok i ditey u Mariupoli. Vono isnuye v rosiys’kykh soldatakh, yaki zgvaltuvaly nemovlyat i kastruvaly ukrayins’kykh polonenykh. Vono isnuye v rosiys’kykh viys’kovykh komandyrakh, yaki rehulyarno dayut’ rozporyadzhennya pro masovani obstrily tsyvil’noho zhytla, shkil, likaren’…
Chomu rosiyany dozvolyayut’ sobi take varvarstvo, lezhyt’ za mezheyu rozuminnya, yakshcho pryymaty ustaleni paradyhmy. Tut rich ne v hrikhu chy pomyltsi. Yikhni diyi — vtilennya chystoho Zla.
Varvarstvo rosiyan nemozhlyvo vylikuvaty chy vypravyty. Tse ne brak chohos’. Tse spravzhnya manifestatsiya Zla, yake teoriyi etyky, shcho na nykh bazuyet’sya zakhidna tsyvilizatsiya, zbahnuty ne zdatni.
Pevna rich, lyudy, yaki pratsyuyut’ na mizhnarodni orhanizatsiyi, vvazhayut’, shcho yikhnya robota spryyaye Dobru. Yikhnya misiya — zabezpechyty neuperedzhene rozv’yazannya (chy prynaymni zvil’nennya vid) konfliktu.
Z ohlyadu na te shcho lyudy za svoyeyu pryrodoyu dobri (tak tverdyt’ dominantna paradyhma), v obokh storonakh bud’-yakoho konfliktu khoch yakoyus’ miroyu prysutnye Dobro. Kozhna storona maye interesy, yaki vidobrazhayut’ yiyi vlasnu interpretatsiyu dobra. Pid chas viyny zavdannya orhanizatsiyi-poserednyka v tomu, shchob znayty balans mizh storonamy konfliktu, a znachyt’, vyznaty lehitymnist’ interesiv kozhnoyi z nykh.
Vyznaty, shcho odna zi storin ye vtilennyam Zla (i vidsutnosti vzahali bud’-yakoho Dobra), oznachatyme proval ne lyshe poserednyts’koyi misiyi takoyi orhanizatsiyi, a y zasadnychykh tsinnostey, na yakykh zbudovani zakhidni instytutsiyi. Tse oznachatyme vidmovu odniy zi storin — uchasnyts’ viyny v potentsiyniy hidnosti (humannosti).
Z takoho pohlyadu viynu nikoly ne zobrazhayut’ yak protyborstvo dobra i zla. Yiyi suttyu ye riznytsya v interpretatsiyi dobra — katastrofichna forma neporozuminnya. Vidminnosti mizh storonamy viyny mozhna «ztsilyty», bo obydvi mayut’ obraz nosiyiv dobra. Tomu buty poserednykom oznachaye balansuvaty, buty neuperedzhenym, publichno neytral’nym.
Amnesty International 4 serpnya zrobyla zayavu, u yakiy navedeno slova yiyi heneral’noho sekretarya: «My zadokumentuvaly tendentsiyu ukrayins’kykh viys’k narazhaty tsyvil’ne naselennya na ryzyk i porushuvaty zakony viyny pid chas diyi v naselenykh punktakh». Yavno kolys’ povazhna mizhnarodna orhanizatsiya prahnula «zbalansuvaty» svoyi poperedni zvynuvachennya rosiyi publichnymy dohanamy Ukrayini. Yiyi kerivnytstvo vvazhaye, shcho v diyakh rosiyi ye yakes’ «dobro» y shcho z ukrayins’koyi storony proyavlyayet’sya yakes’ «zlo» (pomylky, yaki mozhna vypravyty). Prodemonstrovanyy neytralitet mozhe pospryyaty poserednytstvu y navit’, zreshtoyu, myru — tak stverdzhuye paradyhma, — bo obydvi storony «nahrishyly» y ne mozhut’ ne rozpiznaty u svoyikh diyakh pomylky.
Pevna rich, tse prahnennya «balansu» zdiynyalo v Ukrayini khvylyu oburennya. Oksana Pokal’chuk, dyrektorka Amnesty International Ukraine, 6 serpnya pishla z posady na znak protestu proty pozytsiyi tsentral’noho ofisu orhanizatsiyi.
Yak i vona, bahato ukrayintsiv zapytuyut’: koly vzhe svit rozpiznaye vtilennya zla, yakym ye rosiya? Chomu mizhnarodna hromads’kist’ napolyahaye na «balansi», todi yak tsya viyna yavno chorno-bila? Koly vony perestanut’ vynuvatyty postrazhdaloho?
Do ts’oho, 3 serpnya, u vidpovid’ na sfal’syfikovane bombuvannya v’yaznytsi v Olenivtsi z boku rosiys’kykh syl, pid chas yakoho bil’sh nizh 50 ukrayins’kykh polonenykh ubyly y ponad 100 poranyly, Mizhnarodnyy komitet Chervonoho Khresta oprylyudnyv zayavu, stverdzhuyuchy, shcho ne harantuvav bezpeky viys’kovopolonenykh. Znachyt’, koly ukrayins’kym viys’kovym u Mariupoli nakazaly zdatysya v polon, Chervonyy Khrest «orhanizuvav bezpechne perepravlennya biytsiv iz zavodu “Azovstal’”, spivpratsyuyuchy zi storonamy konfliktu. Z ohlyadu na te shcho vony todi staly polonenymy, my zapysaly yikhni dani… My ne harantuvaly bezpeky polonenykh, vidkoly ti potrapyly do ruk voroha, bo ne maly na tse niyakoyi zmohy».
Tsi slova duzhe skhozhi na reaktsiyu zakhidnykh syl pislya vtorhnennya rosiyi v Ukrayinu 2014 roku: vypravdannya bezdiyal’nosti, yaka gruntuyet’sya na suvoromu dotrymanni sliv z dokumenta, pidpysanoho osnovnymy sylamy svitu za dvadtsyat’ rokiv do toho. Todi vony stverdzhuvaly, shcho polozhennya Budapeshts’koho memorandumu naspravdi ne harantuvaly Ukrayini yiyi terytorial’noyi tsilisnosti v obmin na vidmovu vid yadernoyi zbroyi. Harantiyi bezpeky prosto vymahaly vid usikh, khto yikh pidpysav, «provodyty konsul’tatsiyi vidpovidno do obstavyn».
Konsul’tatsiyi ta rozpodilena vidpovidal’nist’ lohichni, koly lyudyna viryt’ u pryntsypovu skhyl’nist’ lyudyny rozumnoyi do dobra. Yakshcho polonenykh porakhuvaly y zareyestruvaly, vony budut’ u bezpetsi. Yakshcho krayiny pohodzhuyut’sya povazhaty kordony odna odnoyi, vony dotrymuvatymut’sya svoyikh obitsyanok. Tsi umovni rechennya vydayut’sya rozvazhlyvymy, yakshcho kozhna zi storin povazhaye lyuds’ku hidnist’, yakshcho uhody varti bil’shoho, nizh papir, na yakomu vony napysani…
A shcho, yak toy, khto takyy dokument pidpysav, ne maye zhodnoyi povahy do hidnosti? A shcho, yak uzahali ne bulo namiru dotrymaty uhody? A shcho, yak kontseptsiya peremovyn «bez prykhovanoyi dumky» bezpidstavna?
Shche blyzhche do klyuchovoyi temy: a shcho, yak voroh — utilennya zla? A shcho, yak zlo — tse dlya nykh ne vidkhylennya, a naspravdi sama yikhnya sut’?
Sama mozhlyvist’ tsykh zapytan’ potrebuye povnoho pereosmyslennya us’oho, shcho ye pidvalynoyu zakhidnoyi tsyvilizatsiyi, ta rekalibratsiyi paradyhmy, na yakiy bulo zbudovano mizhnarodni instytutsiyi. Zrobyty tse nelehko, ale treba.
Zlo treba bachyty takym, yakym vono ye. I yoho treba znyshchyty.
