English
The Ukrainian Sacrifice and Cucumbers
Recently I have taken a habit of starting my morning by reading a random paragraph from the legendary book by Clarissa Pinkola Estes, Women Who Run With the Wolves, and reflecting on it during the day. Reading and reflecting has always been my coping mechanism during difficult times. The book is based on the theory of archetypes. And an archetype, as defined by Oxford Languages, is (in Jung’s theory) “a primitive mental image inherited from the earliest human ancestors and supposed to be present in the collective unconscious.”
So the paragraph of the day in question was a comment on a fairy tale that exists across cultures and tells the story of a girl who fell victim to her father’s contract with the Devil. Anxious that the latter would snatch her away, she demanded to have her arms chopped off — and saved herself with this sacrifice.
Even though this kind of image is striking enough by itself, I was struck even more by the coincidence of having watched a similar scene in a movie just the night before. It was — the parallels in the title are also a mere coincidence — World War Z, a 2013 zombie movie. In that particular scene, the Brad Pitt character cuts off a hand of a young Israeli female soldier a second after she had been bitten in that hand by a zombie. This immediate reaction saves her from dying, from turning into a beast herself, and thus — from being snatched by an enemy. In these two cases, is the price of not getting snatched by the enemy too high? Yes, it is. But this is the price of victory: they already won by having the courage to sacrifice the part of their bodies.
There is a popular self-deprecating joke in Ukraine. If you take one Ukrainian and two members of any other nation and let them measure the land they would like to get for farming, they would, most likely, do the following. The first one would walk along a field for an hour and stop there, saying “enough”. The second one will probably take a day-long horse ride and, when the night falls, decide that it should be enough. And a Ukrainian would take a horse and ride it for a week, get off his horse, continue running on his own feet, and when he wouldn’t be able even to crawl anymore, he would chop off his hand, throw it ahead of himself as far as possible, and proudly declare: “And over there, I will plant some cucumbers!”
This joke is not about Ukrainians being greedy for the land but about their deep love for it and their connection with it. We never encroached on other countries’ land throughout history but have worked very hard on our own.
In a less bloody version of the joke, the guy just threw his hat ahead of him. Given he had one.
Anyway, this metaphorical chopped-off hand on Ukraine’s body is no longer there to express the joy of having your own patch of land to work on. It has become an act of courage, the price we all pay as a nation in order not to give in to the enemy. And that’s why we have already won. It is all the necessary acts of courage undertaken without thinking, without doubts, without even losing a second before the enemy gets a chance to snatch you. And yes, it is a sacrifice — for the right to grow your own cucumbers on your own land and feed the world at the same time.
Written on: 09.08.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 23.08.2022
Author: Iryna Vikyrchak
Illustrator: Victoria Boyko
Literary Editor: Hanna Leliv
Proofreader: Iryna Andrieieva
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Українська жертовність та огірки
Останнім часом я розпочинаю ранок із читання абзацу легендарної книжки Клариси Пінколи Естес «Жінки, що біжать з вовками», який вибираю навмання, і розмірковую над ним упродовж дня. Читання й роздуми завжди були для мене способом впоратися з тривогами в скрутні часи. Ця книжка базується на теорії архетипів. А архетип, як визначає Оксфордський словник, — це, за теорією Юнґа, «найпростіший розумовий образ, успадкований від найдавніших предків людини, який, як припускається, є в колективному несвідомому».
Отож, того дня, про який я пишу, мені трапився абзац, який був коментарем до казки, що є в різних культурах і розповідає історію дівчинки, яка стала жертвою угоди її батька з дияволом. Побоюючись, що диявол її викраде, вона наказала відрубати їй руки, — і завдяки цьому врятувалася.
Навіть попри те що такий образ вражає вже сам по собі, мене ще більше вразило, як він перегукувався зі схожою сценою фільму, який я дивилася напередодні. Це був — паралелі в назві випадкові — World War Z, фільм 2013 року про зомбі. В одній сцені персонаж Бреда Пітта відрубує руку молодій ізраїльській солдатці за секунду після того, як її вкусив за цю руку зомбі. Така миттєва реакція рятує її від смерті, перетворення на чудовисько, і, отже, — метафорично кажучи — захоплення ворогом. В обох випадках — відрубані руки — ціна свободи. Хіба ціна того, щоб тебе не викрав ворог, надто висока? Так, висока. Але вони вже виграли завдяки тому, що мали мужність пожертвувати частиною тіла.
Є такий популярний український жарт. Якщо ви візьмете одного українця і двох представників будь-якої іншої нації та попросите їх виміряти ділянку землі, яку б вони хотіли отримати для фермерства, то вони, найімовірніше, вчинять так. Перший з годинку йтиме полем, зупиниться й скаже «досить». Другий візьме коня та з деньок проїде на ньому, а коли настане ніч, то вирішить, що цього досить. А українець візьме коня та їхатиме верхи тиждень (поки той не впаде від втоми), злізе з коня, буде бігти, потім повзти, а вже коли й повзти не зможе, відрубає собі руку й кине поперед себе: «А там я ще огірочки посаджу!»
Цей жарт — не про те, що українці жадібні до землі, а про їхню глибоку любов до неї та зв’язок з нею. Ми ніколи не зазіхали на землю інших країн, а з любов’ю і радістю гарували на власній.
У менш кривавій версії цього жарту чоловік кинув поперед себе капелюха. Ну, якщо мав, звісно.
У будь-якому разі ця метафорична рука, відрубана від тіла України, більше не символізує радості з того, що є додаткова латка землі, яку можна обробляти. Вона стала актом хоробрості, ціни, яку ми платимо як нація, щоб не здатися ворогові. Саме тому ми вже виграли. Це всі ті потрібні хоробрі вчинки, які ми робили без роздумів, без жодних сумнівів, не втрачаючи ані секунди, щоб у ворога не було й шансу заволодіти нами. І так, це пожертва за право вирощувати власні огірочки на власній землі й водночас годувати світ.
Текст написано: 09.08.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 23.08.2022
Автор: Ірина Вікирчак
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Пехник
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка і коректорка: Ірина Андрєєва
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Ukrayins’ka zhertovnist’ ta ohirky
Ostannim chasom ya rozpochynayu ranok iz chytannya abzatsu lehendarnoyi knyzhky Clarissy Pinkoly Estes «Zhinky, shcho bizhat’ z vovkamy», yakyy vybyrayu navmannya, i rozmirkovuyu nad nym uprodovzh dnya. Chytannya y rozdumy zavzhdy buly dlya mene sposobom vporatysya z tryvohamy v skrutni chasy. Tsya knyzhka bazuyet’sya na teoriyi arkhetypiv. A arkhetyp, yak vyznachaye Oksfords’kyy slovnyk, — tse, za teoriyeyu Junga, «nayprostishyy rozumovyy obraz, uspadkovanyy vid naydavnishykh predkiv lyudyny, yakyy, yak prypuskayet’sya, ye v kolektyvnomu nesvidomomu».
Otozh, toho dnya, pro yakyy ya pyshu, meni trapyvsya abzats, yakyy buv komentarem do kazky, shcho ye v riznykh kul’turakh i rozpovidaye istoriyu divchynky, yaka stala zhertvoyu uhody yiyi bat’ka z dyyavolom. Poboyuyuchys’, shcho dyyavol yiyi vykrade, vona nakazala vidrubaty yiy ruky, — i zavdyaky ts’omu vryatuvalasya.
Navit’ popry te shcho takyy obraz vrazhaye vzhe sam po sobi, mene shche bil’she vrazylo, yak vin perehukuvavsya zi skhozhoyu stsenoyu fil’mu, yakyy ya dyvylasya naperedodni. Tse buv — paraleli v nazvi vypadkovi — World War Z, fil’m 2013 roku pro zombi. V odniy stseni personazh Brada Pitta vidrubuye ruku molodiy izrayil’s’kiy soldattsi za sekundu pislya toho, yak yiyi vkusyv za tsyu ruku zombi. Taka myttyeva reaktsiya ryatuye yiyi vid smerti, peretvorennya na chudovys’ko, i, otzhe, — metaforychno kazhuchy — zakhoplennya vorohom. V obokh vypadkakh — vidrubani ruky — tsina svobody. Khiba tsina toho, shchob tebe ne vykrav voroh, nadto vysoka? Tak, vysoka. Ale vony vzhe vyhraly zavdyaky tomu, shcho maly muzhnist’ pozhertvuvaty chastynoyu tila.
Ye takyy populyarnyy ukrayins’kyy zhart. Yakshcho vy viz’mete odnoho ukrayintsya i dvokh predstavnykiv bud’-yakoyi inshoyi natsiyi ta poprosyte yikh vymiryaty dilyanku zemli, yaku b vony khotily otrymaty dlya fermerstva, to vony, nayimovirnishe, vchynyat’ tak. Pershyy z hodynku ytyme polem, zupynyt’sya y skazhe «dosyt’». Druhyy viz’me konya ta z den’ok proyide na n’omu, a koly nastane nich, to vyrishyt’, shcho ts’oho dosyt’. A ukrayinets’ viz’me konya ta yikhatyme verkhy tyzhden’ (poky toy ne vpade vid vtomy), zlize z konya, bude bihty, potim povzty, a vzhe koly y povzty ne zmozhe, vidrubaye sobi ruku y kyne popered sebe: «A tam ya shche ohirochky posadzhu!»
Tsey zhart — ne pro te, shcho ukrayintsi zhadibni do zemli, a pro yikhnyu hlyboku lyubov do neyi ta zv’yazok z neyu. My nikoly ne zazikhaly na zemlyu inshykh krayin, a z lyubov’yu i radistyu haruvaly na vlasniy.
U mensh kryvaviy versiyi ts’oho zhartu cholovik kynuv popered sebe kapelyukha. Nu, yakshcho mav, zvisno.
U bud’-yakomu razi tsya metaforychna ruka, vidrubana vid tila Ukrayiny, bil’she ne symvolizuye radosti z toho, shcho ye dodatkova latka zemli, yaku mozhna obroblyaty. Vona stala aktom khorobrosti, tsiny, yaku my platymo yak natsiya, shchob ne zdatysya vorohovi. Same tomu my vzhe vyhraly. Tse vsi ti potribni khorobri vchynky, yaki my robyly bez rozdumiv, bez zhodnykh sumniviv, ne vtrachayuchy ani sekundy, shchob u voroha ne bulo y shansu zavolodity namy. I tak, tse pozhertva za pravo vyroshchuvaty vlasni ohirochky na vlasniy zemli y vodnochas hoduvaty svit.
