— The highway was busy there all day long. How many of them were there … And all of them — to Kyiv …
Chernihiv region was occupied very quickly. Russian military machinery, brutally breaching the borders, entered inhabited settlements at the end of February. Russian servicemen were occupying Ukrainian territory and arranging their positions in it as comfortably as they could. Some officers even decided to be deployed with local residents.
— Here, three huts from here, they put a tank in the yard.
Local residents were leaving only partially, at their own risk. Most of them failed to. And during the first attempts of independent evacuation, with no green corridor, the first residents willing to leave the inhabited settlement were shot in Nizhyn raion. These were women and children.
Over a month of occupation the residents learnt the schedule of artillery strikes, when, with the last hope to survive, they had to hide in a vault and wait until each following strike was over.
— Why are you placing machinery near the houses? Are you going to shoot at us? — asked local residents.
— No, we are not. Your guys will shoot at you.
Not each story from the occupation can be shared with mass media since there are so many of those stories that this would mean centuries-long work. But everything said and done will be kept in the memories and talks of those who have seen invaders, who have been left without a place to live, whose relatives and acquaintances perished in the war.
— Here, where they put a tank, at the end of the street, there lives a family. Their girl is 9 years old. The family fled from home in the nighttime, went into the field when there was already a lot of machinery here. Since Russian servicemen, when they occupied their yard, were looking at the girl and saying: “this is no longer a child! no longer a child …”
…
The literature used to teach schoolchildren in Russia tells them in the words of their classical writer: “Happiness of the whole world is not worth a tear on the cheek of an innocent child”.
Some of these schoolchildren later become servicemen and come to occupy the territories of an independent country, violating international law.
These are no longer children.
P.S..:
As of June 22, 2022, morning, more than 916 children have been affected in Ukraine by the full-scale armed aggression of the Russian Federation. According to official information, provided by juvenile prosecutors, 324 children have perished, and more than 592 have been wounded, as the Prosecutor General’s Office informs.
Author: Svitlana Stretovych, Ukrainian essayist, program director of Litosvita
Translator: Halyna Pekhnyk
Illustrator: Victoria Boyko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
«это уже не ребёнок! это уже не ребёнок…»
— Тут траса гуділа весь день. Скільки їх йшло… І це ж все на Київ…
Окупація на Чернігівщині була стрімкою. Російська військова техніка, нахабно порушивши кордони, ущільняла населені пункти в кінці лютого. Російські військові займали українську територію та облаштовувалися, як зручніше. Деякі з офіцерів навіть вирішили квартируватися у місцевого населення.
— Отут, через три хати, вони поставили у дворі танк.
Місцеве населення виїздило лише частково, на свій страх та ризик. Більша частина не змогла цього зробити. А при перших спробах самостійної евакуації, без зеленого коридора, у Ніжинському районі були розстріляні перші жителі, що хотіли покинути населений пункт. Це були жінки та діти.
За місяць в окупації жителі вивчили графік, коли працювала артилерія, коли, з останньою надією вижити, треба було сховатися у льосі та чекати, поки закінчиться кожен наступний обстріл.
— Навіщо ви техніку розміщуєте серед будинків? Ви будете по нас стріляти?, — питали місцеві жителі у військових.
— Нет, мы не будем. По вам будут стрелять ваши.
Не кожна історія окупації може бути розказана в медіа, бо цих історій настільки багато, що це робота на десятиліття. Але все сказане і зроблене буде зберігатися в пам’яті та розмовах тих, хто бачив окупантів, хто залишився без житла, чиї рідні та знайомі загинули під час війни.
— Отут, де вони танк поставили, в кінці вулиці сім’я живе. Там дівчинці 9 років. Ця сім’я втекла з дому вночі, полями, коли тут було дуже багато техніки. Бо російські військові, коли зайняли їхній двір, дивилися на дівчинку і казали: «это уже не ребёнок! это уже не ребёнок…»
…
Література, на якій виховуються школярі в росії, вчить їх словами їхнього класика: «Счастье всего мира не стоит одной слезы на щеке невинного ребёнка».
Ці школярі потім стають у тому числі військовими та приїздять окуповувати території незалежної країни, порушивши міжнародне право.
Це вже не діти.
п. с.:
Станом на ранок 22 червня 2022 року більше ніж 916 дітей постраждали в Україні внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації. За офіційною інформацією ювенальних прокурорів 324 дитини загинуло та понад 592 поранено, повідомляє офіс генпрокурора.
Авторка: Світлана Стретович, українська публіцистка, програмна директорка Litosvita
Перекладачка: Галина Пехник
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Контент-редакторка: Марина Корчака
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
