English
Thoughts From Kyiv — March 12
This is now a war of attrition. As sanctions gradually bite their economy, russian forces in Ukraine continue to bombard our cities from the air. Meanwhile, Ukrainians continue to resist on the ground. In this situation, neither side has the upper hand. Whoever lasts longer, wins.
The enemy aims to have us capitulate; to surrender. We aim to live. The most important thing we can do in these circumstances is to continue living. Each of us in his own place: ensuring that the institutions of society continue to function.
Today the bank app on my phone notified me that I had received half my monthly salary from Kyiv-Mohyla Academy. Normally, that should have happened on the 15th of the month, so I was initially surprised (3 days early), but then it dawned on me: the fact that I received any funds today at all is unbelievable. To enable this transaction, a payroll accountant at the university had to physically calculate the amount I had earned, enter it into the system, then someone at the bank had to transfer the money electronically into my account. And the phone app had to work flawlessly…
Meanwhile there’s a war on.
Yesterday we lost internet access. The line to the village we are in on the outskirts of Kyiv was either deliberately cut or damaged (I don’t know the details). A technician was dispatched to fix the line. Within 5 hours we were connected again.
Simply doing their job. That is how Ukrainians are resisting. We are not a failed state. Yes, the russians have invaded our territory. Yes, our army is fighting back — valiantly. Yes, our minds are completely absorbed by the news, social networks, calls from friends and family… And yet, we work. Some of us actually have started to draw up plans for the future (more on that in a future post). This, despite the losses. Despite the tears. Despite the horror around us. We all do our part.
Accountants, technicians, bankers, street cleaners, medics, civil servants, subway workers, journalists, drivers… You are all heroes of Ukraine’s resistance! By simply ensuring the continued functioning of Ukraine — the state and country that our enemy would have the world believe to be corrupt, invented, failed — we prove that he is wrong. We are not feeble. We are effective. We live.
We support those who fight in the Ukrainian Armed Forces in whatever way we can: money, food, equipment, a good word, a like in FB… And so, we will prevail!
My social network feed is filled with discussions (arguments) between those civilians who fled the current fighting (to western Ukraine, to other countries) and those who have stayed. The former seek to justify their “guilt” with descriptions of the horrors they lived through. The latter feel compelled to demonstrate their bravery and bravado with relevant imagery. Both groups feel they have not yet done enough to support Ukraine’s defense. I refuse to be dragged into these discussions. You have all contributed! You are all heroes!
I also refuse to try to answer those in Ukraine’s vast diaspora who ask “how can we help?” To all who ask, I repeat: each of us has a job to do. russia is waging total war on Ukraine and Ukrainians. That war is global because we Ukrainians are a global nation. The war involves you directly because you are part of the “clan”, the “family”, the Nation.
Ukraine’s current story is not just one of humanitarian tragedy. Ours is a valiant episode (one of many) in the epic tale of how our Nation contributed to the construction of each of the countries of today’s civilized world. putin seeks to destroy us. He says Ukrainians (not just here — throughout the world) have no right to exist. He is wrong. He is evil. His war must not only be stopped, his depraved vision must forever be destroyed!
Each of us has a part to play in this victory: fighting, supporting, caring, fundraising, organizing, demonstrating, informing… No guilt. Each contributing in their own way. Like bees in a hive. No orders. No instructions. No hierarchy. To some it looks like chaos. To us, it’s just life. It’s just being Ukrainian.
Слава Україні! (Slava Ukrayini! (translit. for Ukrainian). Glory to Ukraine! — Ed.)
Written on: 12.03.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 01.08.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Iryna Andrieieva
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — 12 березня
Ця війна стала війною на виснаження. Доки санкції поступово руйнують їхню економіку, російські сили в Україні й далі бомбують наші міста з повітря. Тим часом українці чинять спротив на землі. У цій ситуації жодна зі сторін не має переваги. Хто довше протримається, той і переміг.
Ворог має на меті примусити нас капітулювати, здатися. Ми ж прагнемо жити. Найважливіше, що можемо робити за таких обставин, — це й далі жити. Кожен з нас виконує своє завдання, сприяючи тому, щоб суспільні інститути функціонували.
Сьогодні застосунок від банку на моєму телефоні сповістив, що я отримав половину своєї місячної плати від Києво-Могилянської академії. Зазвичай вона надходила п’ятнадцятого числа щомісяця, тож я спочатку здивувався (кошти надійшли на три дні раніше), аж тут усвідомив: це ж диво, що я отримав сьогодні хоч якісь гроші. Щоб провести цю транзакцію, бухгалтер, який нараховує зарплату в університеті, мав вручну підрахувати суму, що я заробив, увести її в систему, а тоді працівник банку мав перерахувати цю суму на мій рахунок. І застосунок на моєму телефоні мав бездоганно працювати…
А тим часом триває війна.
Учора в нас зник інтернет. Дріт, проведений до села за межами Києва, у якому ми перебуваємо, або навмисно перерізали, або пошкодили (подробиць не знаю). Ми викликали майстра — і через п’ять годин інтернет з’явився.
Просто роблять свою роботу. Отак українці чинять опір. Ми не пропаща держава. Так, росіяни вдерлися на нашу територію. Так, наша армія від них відбивається — люто. Так, нашу свідомість повністю заполонили новини, соцмережі, дзвінки від друзів і родичів… Та, попри все, ми працюємо. Власне, дехто з нас уже почав планувати майбутнє (про це більше розкажу в наступних випусках). Працюємо, попри втрати. Попри сльози. Попри жах, який нас оточує. Кожен з нас долучається, хто чим може.
Бухгалтери, механіки, банкіри, прибиральники вулиць, медики, держслужбовці, працівники метро, журналісти, водії… Ви всі — герої українського спротиву! Просто забезпечуючи безперервне функціонування України — держави й країни, яку наш ворог перед усім світом виставляє як корумповану, вигадану, неспроможну, — ми доводимо його неправоту. Ми не немічні. Ми дієві. Ми далі живемо.
Ми підтримуємо тих, хто воює в Збройних Силах України, чим можемо: грошима, харчами, обладнанням, добрим словом, уподобайкою у фейсбуці… А отже, переможемо!
У моїй стрічці в соцмережі повно дискусій (сварок) між тими цивільними, які втекли із зон бойових дій (на Захід України, до інших країн), і тими, які лишилися. Перші намагаються виправдати свою «провину» описами жахіть, які вони пережили. Другі відчувають бажання проілюструвати свою сміливість і хвацькість відповідними розповідями. Обидві сторони вважають, що ще не зробили достатньо для підтримки української оборони. Я відмовляюся брати участь у цих дискусіях. Ви всі чимось долучилися! Ви всі герої!
А ще я відмовляюся відповідати членам широкої української діаспори, які питають «чим я можу допомогти?». Усім, хто питає про це, повторюю: кожен з нас мусить чимось долучитися. росія розпочала війну на знищення України й українців. Ця війна — світова, бо ми, українці, — світова нація. Ця війна стосується безпосередньо вас, бо ви частина клану, сім’ї, Нації.
Нині в Україні не тільки гуманітарна катастрофа. Це героїчний епізод (один з багатьох) в епічній оповіді про те, як наша Нація долучилася до будівництва кожної з країн теперішнього цивілізованого світу. путін прагне нас винищити. Він каже, що українці (не лише тут — по всьому світу) не мають права на існування. Він помиляється. Він утілення зла. Його війну треба припинити, а заразом раз і назавжди знищити його викривлене бачення!
Кожен з нас має свою роль у боротьбі за цю перемогу: участь у бойових діях, у наданні підтримки, допомоги, збиранні грошей, організуванні, демонстраціях, інформуванні… Відкиньте почуття провини. Кожен долучається чим може. Наче ті бджоли у вулику. Ніяких наказів. Ніяких інструкцій. Ніякої ієрархії. Комусь це видається хаосом. Для нас же це просто життя. Просто українські реалії.
Слава Україні!
#ДумкиЗКиєва
Текст написано: 12.03.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 01.08.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Олександра Гординчук
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — 12 bereznya
Tsya viyna stala viynoyu na vysnazhennya. Doky sanktsiyi postupovo ruynuyut’ yikhnyu ekonomiku, rosiys’ki syly v Ukrayini y dali bombuyut’ nashi mista z povitrya. Tym chasom ukrayintsi chynyat’ sprotyv na zemli. U tsiy sytuatsiyi zhodna zi storin ne maye perevahy. Khto dovshe protrymayet’sya, toy i peremih.
Voroh maye na meti prymusyty nas kapitulyuvaty, zdatysya. My zh prahnemo zhyty. Nayvazhlyvishe, shcho mozhemo robyty za takykh obstavyn, — tse y dali zhyty. Kozhen z nas vykonuye svoye zavdannya, spryyayuchy tomu, shchob suspil’ni instytuty funktsionuvaly.
S’ohodni zastosunok vid banku na moyemu telefoni spovistyv, shcho ya otrymav polovynu svoyeyi misyachnoyi platy vid Kyyevo-Mohylyans’koyi akademiyi. Zazvychay vona nadkhodyla p’yatnadtsyatoho chysla shchomisyatsya, tozh ya spochatku zdyvuvavsya (koshty nadiyshly na try dni ranishe), azh tut usvidomyv: tse zh dyvo, shcho ya otrymav s’ohodni khoch yakis’ hroshi. Shchob provesty tsyu tranzaktsiyu, bukhhalter, yakyy narakhovuye zarplatu v universyteti, mav vruchnu pidrakhuvaty sumu, shcho ya zarobyv, uvesty yiyi v systemu, a todi pratsivnyk banku mav pererakhuvaty tsyu sumu na miy rakhunok. I zastosunok na moyemu telefoni mav bezdohanno pratsyuvaty…
A tym chasom tryvaye viyna.
Uchora v nas znyk internet. Drit, provedenyy do sela za mezhamy Kyyeva, u yakomu my perebuvayemo, abo navmysno pererizaly, abo poshkodyly (podrobyts’ ne znayu). My vyklykaly maystra — i cherez p’yat’ hodyn internet z’yavyvsya.
Prosto roblyat’ svoyu robotu. Otak ukrayintsi chynyat’ opir. My ne propashcha derzhava. Tak, rosiyany vderlysya na nashu terytoriyu. Tak, nasha armiya vid nykh vidbyvayet’sya — lyuto. Tak, nashu svidomist’ povnistyu zapolonyly novyny, sotsmerezhi, dzvinky vid druziv i rodychiv… Ta, popry vse, my pratsyuyemo. Vlasne, dekhto z nas uzhe pochav planuvaty maybutnye (pro tse bil’she rozkazhu v nastupnykh vypuskakh). Pratsyuyemo, popry vtraty. Popry sl’ozy. Popry zhakh, yakyy nas otochuye. Kozhen z nas doluchayet’sya, khto chym mozhe.
Bukhhaltery, mekhaniky, bankiry, prybyral’nyky vulyts’, medyky, derzhsluzhbovtsi, pratsivnyky metro, zhurnalisty, vodiyi… Vy vsi — heroyi ukrayins’koho sprotyvu! Prosto zabezpechuyuchy bezperervne funktsionuvannya Ukrayiny — derzhavy y krayiny, yaku nash voroh pered usim svitom vystavlyaye yak korumpovanu, vyhadanu, nespromozhnu, — my dovodymo yoho nepravotu. My ne nemichni. My diyevi. My dali zhyvemo.
My pidtrymuyemo tykh, khto voyuye v Zbroynykh Sylakh Ukrayiny, chym mozhemo: hroshyma, kharchamy, obladnannyam, dobrym slovom, upodobaykoyu u feysbutsi… A otzhe, peremozhemo!
U moyiy strichtsi v sotsmerezhi povno dyskusiy (svarok) mizh tymy tsyvil’nymy, yaki vtekly iz zon boyovykh diy (na Zakhid Ukrayiny, do inshykh krayin), i tymy, yaki lyshylysya. Pershi namahayut’sya vypravdaty svoyu «provynu» opysamy zhakhit’, yaki vony perezhyly. Druhi vidchuvayut’ bazhannya proilyustruvaty svoyu smilyvist’ i khvats’kist’ vidpovidnymy rozpovidyamy. Obydvi storony vvazhayut’, shcho shche ne zrobyly dostatn’o dlya pidtrymky ukrayins’koyi oborony. Ya vidmovlyayusya braty uchast’ u tsykh dyskusiyakh. Vy vsi chymos’ doluchylysya! Vy vsi heroyi!
A shche ya vidmovlyayusya vidpovidaty chlenam shyrokoyi ukrayins’koyi diaspory, yaki pytayut’ «chym ya mozhu dopomohty?». Usim, khto pytaye pro tse, povtoryuyu: kozhen z nas musyt’ chymos’ doluchytysya. rosiya rozpochala viynu na znyshchennya Ukrayiny y ukrayintsiv. Tsya viyna — svitova, bo my, ukrayintsi, — svitova natsiya. Tsya viyna stosuyet’sya bezposeredn’o vas, bo vy chastyna klanu, sim’yi, Natsiyi.
Nyni v Ukrayini ne til’ky humanitarna katastrofa. Tse heroyichnyy epizod (odyn z bahat’okh) v epichniy opovidi pro te, yak nasha Natsiya doluchylasya do budivnytstva kozhnoyi z krayin teperishn’oho tsyvilizovanoho svitu. putin prahne nas vynyshchyty. Vin kazhe, shcho ukrayintsi (ne lyshe tut — po vs’omu svitu) ne mayut’ prava na isnuvannya. Vin pomylyayet’sya. Vin utilennya zla. Yoho viynu treba prypynyty, a zarazom raz i nazavzhdy znyshchyty yoho vykryvlene bachennya!
Kozhen z nas maye svoyu rol’ u borot’bi za tsyu peremohu: uchast’ u boyovykh diyakh, u nadanni pidtrymky, dopomohy, zbyranni hroshey, orhanizuvanni, demonstratsiyakh, informuvanni… Vidkyn’te pochuttya provyny. Kozhen doluchayet’sya chym mozhe. Nache ti bdzholy u vulyku. Niyakykh nakaziv. Niyakykh instruktsiy. Niyakoyi iyerarkhiyi. Komus’ tse vydayet’sya khaosom. Dlya nas zhe tse prosto zhyttya. Prosto ukrayins’ki realiyi.
Slava Ukrayini!
#DumkyZKyyeva
