English
Thoughts From Kyiv — March 27, 2022
“Be not afraid!” These were the words Pope John Paul II once told his fellow countrymen when Poland was fighting for its freedom.
Yesterday, President Biden, in Poland (!), quoted Saint Karol Wojtyla. His address began with the same message: don’t be afraid. He then went on to talk about the history of the battle for democracy and freedom in the Central and Eastern European region and delivered a direct message to Ukrainians: “We stand with you! Period.” Thank you for that!
President Biden then spoke about what the West has done to weaken russia’s military machine: imposing crippling sanctions on the russian economy, providing military assistance (weapons and intelligence) to Ukraine… Then he repeated the “sacred obligation” phrase about “not an inch of NATO territory”. And at that point many Ukrainians (probably) tuned out.
Mr. President! Please stop insulting Ukraine and Ukrainians with your references to Article 5! We are grateful for your help and assistance. We are grateful that you “stand with us”. But American forces are not directly helping us fight this war. And there is only one reason you are not directly involved: You are afraid!
You are afraid of “provoking” World War III. You have drawn a line on “NATO’s eastern flank”, but not on Ukraine’s (i.e. Europe’s) eastern border. You are obviously morally outraged by the humanitarian catastrophe that russia has caused in Ukraine, but you will not stop it directly because you are afraid.
Your predecessor Donald Trump was prepared to sell Ukraine out without a single shot fired. We now know that putin began his plan to invade Ukraine on the day the US election results were announced. On that day his plan to establish a sphere of russian influence along the borders of the former ussr became problematic, if not impossible.
Mr. Biden, had your opponent won, the US and russia would have divided Europe “peacefully” but Ukrainians would have been sold out. We thank you for your principled stand: values such as democracy and freedom are worthy of your support.
But please don’t tell us not to be afraid!
I am not afraid. My countrymen are fighting for freedom, and we know we are right. We are together. We are not afraid.
On Friday I traveled from the house that has become our home outside Kyiv into the city-center. I had some issues to take care of at work, and our dog has become quite ill as a result of a tick bite.
It may sound strange that we’d be taking care of a dog when hundreds of thousands of children throughout Ukraine have been displaced, when civilians are dying as a result of explosions, when our valiant fighting men are laying down their lives for us, for freedom, for what is right… But our Tasya is a valued member of our family. And she is very sick. And we are not afraid.
Getting in to Kyiv was fun: 4 hours in the car — just father and daughter and our sick dog. Normally the trip should have taken about an hour. We talked about philosophy, about our daughter’s plans for university, about her friends, about my friends… We made plans for next year. One thing is certain: this was not the conversation of a father and daughter who are afraid.
At each checkpoint we would show our ID cards. On the flip side, it states my place of birth: Canada. I was asked by one fellow how long I’ve lived in Ukraine: 20 years. He smiled and said “Thank you!” We glanced at each other and I drove on — not at all afraid.
The standard question at the checkpoints is whether you are carrying weapons. Sometimes I was asked to open the trunk, but usually that was a formality. When the guys with automatic rifles saw the dog in the back, they understood. As we cheerfully drove on, we understood that the checkpoints are for our own protection. We are not afraid.
Kyiv’s city center is much less busy than normal. Maidan again has barricades almost in the same places as during the protests against yanukovych 8 years ago, but this time cars are allowed through. The atmosphere is a bit tense because normally people take lots of pictures on Maidan and this is not allowed now, but one gets the impression that the residents who have stayed have adjusted to the new normal. Certainly, no one is afraid.
Throughout our two days in the city center we could hear explosions from the direction of Hostomel (about 40km northwest): sounded like distant thunder. You get used to it quickly.
On Saturday morning people sat in coffee shops trying to relax after a night of listening to shelling and non-stop air raid sirens. Coffee and brownies are particularly tasty when prepared with a knowing smile from someone you’ve never met but with whom you’ve obviously lived through so much.
We spent the night in our apartment with a sick dog — very afraid for her life, but not ours.
The veterinarian in our neighborhood (Podil) is a saint. He works tirelessly to try to help the pet owners who come to the clinic in distress. We spent a total of 5 hours there over two days: Tasya needed intravenous treatment. As he helped us, Doctor Yevhen never stopped helping others — even distributing pet food for free because the local pet stores have closed. Apparently, his own dog died last week as they were evacuating from a village near Brovary (eastern suburb of Kyiv). He is not afraid.
The drive back yesterday was more stressful: Tasya is not doing well. The checkpoints went by faster. We stopped to fill up on gas and to buy food for our family for the next week (no shortage problems in Kyiv). I made it back to our village just in time for my 3-hour shift: we’ve organized nightly patrols after several lost russian soldiers were arrested last week in the area. Their APC was blown up by the Ukrainian forces, and after 3–4 days hiding in the woods the russians came out begging for food and water. The guys on my patrol were keen to know what’s going on in Kyiv. Some have been called back to work next week. None is afraid.
Mr. President — thank you! Thank you for your military, humanitarian and economic assistance. Thank you for understanding our war against the russians for what it is: a fight for freedom and democracy. Thank you for pledging your long-term support: we will need it.
But please don’t tell us not to be afraid! Save that message for your own citizens and for the people of the EU. Very soon this war will expand beyond Ukraine. Very soon, russia will escalate. Very soon the next “push” on Kyiv will fail. Very soon putin will have no choice but to test the resolve of NATO’s “sacred commitment” to Article 5.
When that happens (not “if”!), Ukrainians will have every right to tell you: don’t be afraid!
PS: Tasya is not healthy yet, but she seems to be getting better.
God help us!
#ThoughtsfromKyiv
Written on: 27.03.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 02.08.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Proofreader: Iryna Andrieieva
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — 27 березня, 2022
«Не бійтеся!» Свого часу, коли Польща виборювала свободу, Папа Іван Павло ІІ сказав ці слова землякам.
Учора президент Джозеф Байден, перебуваючи в Польщі (!), зацитував святого Кароля Войтилу. Його виступ розпочався тим самим закликом: не бійтеся. Далі він перейшов до історії боротьби за демократію та свободу в Центральній і Східній Європі й звернувся з прямим посланням до українців: «Ми з вами! І крапка». Дякуємо вам за це!
Потім президент Байден розповів, що Захід зробив для послаблення російської воєнної машини: наклав руйнівні санкції на російську економіку, надав військову допомогу (зброю та розвіддані) Україні… Відтак він укотре повторив фразу про «священний обов’язок» щодо просування «бодай на дюйм територією НАТО». І чимало українців цієї миті (напевно) перестали слухати.
Пане президенте! Перестаньте, будь ласка, ображати Україну й українців посиланнями на п’яту статтю Вашингтонського договору! Ми вдячні за вашу допомогу й підтримку. Ми вдячні, що ви з нами. Однак американські війська не допомагають нам битися на цій війні. І є лише одна причина, чому ви не берете в ній безпосередньої участі: ви боїтеся!
Ви боїтеся спровокувати третю світову війну. Ви провели лінію на східному фланзі НАТО, а не на східному кордоні України (тобто Європи). Ясна річ, ви до глибини душі обурені гуманітарною катастрофою, яку росія влаштувала в Україні, але самі її не зупините, тому що боїтеся.
Ваш попередник Дональд Трамп був готовий здати Україну без жодного пострілу. Тепер нам відомо, що путін розпочав реалізовувати свій план щодо вторгнення в Україну в день оголошення результатів виборів у США. Того дня його план встановити російську сферу впливу на теренах колишнього срср став проблематичним, а то й нездійсненним.
Пане Байдене, якби переміг ваш опонент, США та росія розділили б Європу мирно, але українців би зрадили. Ми дякуємо вам за принципову позицію: такі цінності, як демократія та свобода, гідні вашої підтримки.
Але, будь ласка, не закликайте нас не боятися!
Я не боюся. Мої краяни воюють за свободу, і ми знаємо, що маємо рацію. Ми разом. Ми не боїмося.
У п’ятницю я вирушив із будинку, що став нашим домом за межами Києва, у середмістя. У мене були клопоти на роботі, ще й наш собака сильно захворів через укус кліща.
Може видаватися дивним, що ми піклуємося про собаку, коли сотні тисяч дітей по всій Україні стали вимушеними переселенцями, коли цивільні гинуть унаслідок вибухів, коли наші відважні вояки віддають життя за нас, за свободу, за праве діло… Але Тася — важливий член нашої сім’ї. Вона хвора. І ми не боїмося.
Добиратися до Києва було весело: чотири години в машині — лише батько, донька та їхній хворий собака. За нормальних обставин поїздка мала б тривати годину. Ми розмовляли про філософію, про плани доньки щодо університету, про її друзів, про моїх друзів… Ми складали плани на наступний рік. Одне можна сказати напевно: це не була розмова батька й доньки, які бояться.
На кожному блокпосту ми показували наші посвідчення особи. На зворотному боці вказано місце народження — Канада. Один чоловік запитав мене, скільки часу я живу в Україні. Двадцять років. Він усміхнувся й подякував. Ми обмінялися поглядами, і я поїхав далі, зовсім не боячись.
Стандартне запитання на блокпостах — «чи маєте при собі зброю?». Іноді мене просили відкрити багажник, але переважно це була формальність. Коли хлопці з автоматами бачили на задньому сидінні собаку, вони все розуміли. Бадьоро їдучи далі, ми усвідомлювали, що блокпости стоять для нашої ж безпеки. Ми не боїмося.
Центр Києва завантажений набагато менше, ніж зазвичай. На майдані знову встановлено барикади майже в тих самих місцях, що й під час протестів проти януковича вісім років тому, проте цього разу дозволено проїжджати машинами. Атмосфера трохи напружена, бо зазвичай люди роблять багато світлин на майдані, а тепер це заборонено; але складається враження, наче мешканці, що залишилися, пристосувалися до нових умов. Звісно, ніхто не боїться.
Два дні перебуваючи в київському середмісті, ми чули вибухи з боку Гостомеля (приблизно сорок кілометрів на північний захід). Їхнє звучання нагадувало віддалений гуркіт грому. До цього швидко звикаєш.
У суботу вранці люди сиділи по кав’ярнях, намагаючись розслабитися після ночі, що минула під звуки обстрілів і безперервний сигнал повітряної тривоги. Кава й тістечка особливо смачні, коли їх зі сповненою розуміння усмішкою подає людина, з якою ти зроду не зустрічався, але, вочевидь, багато чого пережив.
Ми провели ніч у своїй квартирі з хворим собакою й дуже боялися за його, а не за наші життя.
Ветеринар у нашому районі (на Подолі) просто святий. Він невтомно працює, намагаючись допомогти власникам домашніх улюбленців, що звертаються до клініки в біді. Загалом ми провели там п’ять годин: Тасі були потрібні крапельниці. Допомагаючи нам, лікар Євген не переставав допомагати іншим — навіть безплатно роздавав корм для домашніх тварин, позаяк місцеві зоомагазини зачинилися. Як виявилося, його собака минулого тижня загинув під час евакуації із села поблизу Броварів (східне передмістя Києва). Він не боїться.
Учорашня дорога назад була більш напруженою: Тася погано почувалася. Блокпости проїхали швидше. Ми зупинилися заправитись і купити їжі для нашої сім’ї на наступний тиждень (у Києві жодного дефіциту продуктів). Я повернувся до села якраз на свою тригодинну зміну: ми організували нічне патрулювання після того, як у цій місцевості заарештували кількох заблукалих російських солдатів. Їхній БТР підбили українські військові, і, три-чотири дні попереховувавшись у лісі, росіяни вийшли попросити їжі й води. Хлопцям з мого патруля було цікаво, що відбувається в Києві. Декого з них від наступного тижня викликали на роботу. Ніхто не боїться.
Пане президенте, дякуємо! Дякуємо за військову, гуманітарну й економічну допомогу. Дякуємо за розуміння, за що ведеться ця війна проти росіян: це боротьба за свободу й демократію. Дякуємо, що зобов’язалися надавати довгострокову підтримку: ми її потребуємо.
Однак, будь ласка, не кажіть нам не боятися! Прибережіть цей заклик власним громадянам і населенню ЄС. Скоро ця війна перетне кордони України. Незабаром росія піде на загострення. Найближчим часом черговий натиск на Київ провалиться. Невдовзі путін не матиме іншого виходу, аніж випробувати непохитність священного обов’язку НАТО щодо п’ятої статті.
Коли (а не якщо!) це трапиться, українці матимуть усі підстави сказати вам: не бійтеся!
P.S. Тася ще не цілком одужала, але, здається, їй стає краще.
Поможи нам, Боже!
#ДумкиЗКиєва
Текст написано: 27.03.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 02.08.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Оксана Мельник
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — 27 bereznya, 2022
«Ne biytesya!» Svoho chasu, koly Pol’shcha vyboryuvala svobodu, Papa Ivan Pavlo II skazav tsi slova zemlyakam.
Uchora prezydent Joseph Biden, perebuvayuchy v Pol’shchi (!), zatsytuvav svyatoho Karola Wojtyla. Yoho vystup rozpochavsya tym samym zaklykom: ne biytesya. Dali vin pereyshov do istoriyi borot’by za demokratiyu ta svobodu v Tsentral’niy i Skhidniy Yevropi y zvernuvsya z pryamym poslannyam do ukrayintsiv: «My z vamy! I krapka». Dyakuyemo vam za tse!
Potim prezydent Biden rozpoviv, shcho Zakhid zrobyv dlya poslablennya rosiys’koyi voyennoyi mashyny: naklav ruynivni sanktsiyi na rosiys’ku ekonomiku, nadav viys’kovu dopomohu (zbroyu ta rozviddani) Ukrayini… Vidtak vin ukotre povtoryv frazu pro «svyashchennyy obov’yazok» shchodo prosuvannya «boday na dyuym terytoriyeyu NATO». I chymalo ukrayintsiv tsiyeyi myti (napevno) perestaly slukhaty.
Pane prezydente! Perestan’te, bud’ laska, obrazhaty Ukrayinu y ukrayintsiv posylannyamy na p’yatu stattyu Vashynhtons’koho dohovoru! My vdyachni za vashu dopomohu y pidtrymku. My vdyachni, shcho vy z namy. Odnak amerykans’ki viys’ka ne dopomahayut’ nam bytysya na tsiy viyni. I ye lyshe odna prychyna, chomu vy ne berete v niy bezposeredn’oyi uchasti: vy boyitesya!
Vy boyitesya sprovokuvaty tretyu svitovu viynu. Vy provely liniyu na skhidnomu flanzi NATO, a ne na skhidnomu kordoni Ukrayiny (tobto Yevropy). Yasna rich, vy do hlybyny dushi obureni humanitarnoyu katastrofoyu, yaku rosiya vlashtuvala v Ukrayini, ale sami yiyi ne zupynyte, tomu shcho boyitesya.
Vash poperednyk Donald Trump buv hotovyy zdaty Ukrayinu bez zhodnoho postrilu. Teper nam vidomo, shcho putin rozpochav realizovuvaty sviy plan shchodo vtorhnennya v Ukrayinu v den’ oholoshennya rezul’tativ vyboriv u SShA. Toho dnya yoho plan vstanovyty rosiys’ku sferu vplyvu na terenakh kolyshn’oho srsr stav problematychnym, a to y nezdiysnennym.
Pane Bidene, yakby peremih vash oponent, SShA ta rosiya rozdilyly b Yevropu myrno, ale ukrayintsiv by zradyly. My dyakuyemo vam za pryntsypovu pozytsiyu: taki tsinnosti, yak demokratiya ta svoboda, hidni vashoyi pidtrymky.
Ale, bud’ laska, ne zaklykayte nas ne boyatysya!
Ya ne boyusya. Moyi krayany voyuyut’ za svobodu, i my znayemo, shcho mayemo ratsiyu. My razom. My ne boyimosya.
U p’yatnytsyu ya vyrushyv iz budynku, shcho stav nashym domom za mezhamy Kyyeva, u seredmistya. U mene buly klopoty na roboti, shche y nash sobaka syl’no zakhvoriv cherez ukus klishcha.
Mozhe vydavatysya dyvnym, shcho my pikluyemosya pro sobaku, koly sotni tysyach ditey po vsiy Ukrayini staly vymushenymy pereselentsyamy, koly tsyvil’ni hynut’ unaslidok vybukhiv, koly nashi vidvazhni voyaky viddayut’ zhyttya za nas, za svobodu, za prave dilo… Ale Tasya — vazhlyvyy chlen nashoyi sim’yi. Vona khvora. I my ne boyimosya.
Dobyratysya do Kyyeva bulo veselo: chotyry hodyny v mashyni — lyshe bat’ko, don’ka ta yikhniy khvoryy sobaka. Za normal’nykh obstavyn poyizdka mala b tryvaty hodynu. My rozmovlyaly pro filosofiyu, pro plany don’ky shchodo universytetu, pro yiyi druziv, pro moyikh druziv… My skladaly plany na nastupnyy rik. Odne mozhna skazaty napevno: tse ne bula rozmova bat’ka y don’ky, yaki boyat’sya.
Na kozhnomu blokpostu my pokazuvaly nashi posvidchennya osoby. Na zvorotnomu botsi vkazano mistse narodzhennya — Kanada. Odyn cholovik zapytav mene, skil’ky chasu ya zhyvu v Ukrayini. Dvadtsyat’ rokiv. Vin usmikhnuvsya y podyakuvav. My obminyalysya pohlyadamy, i ya poyikhav dali, zovsim ne boyachys’.
Standartne zapytannya na blokpostakh — «chy mayete pry sobi zbroyu?». Inodi mene prosyly vidkryty bahazhnyk, ale perevazhno tse bula formal’nist’. Koly khloptsi z avtomatamy bachyly na zadn’omu sydinni sobaku, vony vse rozumily. Bad’oro yiduchy dali, my usvidomlyuvaly, shcho blokposty stoyat’ dlya nashoyi zh bezpeky. My ne boyimosya.
Tsentr Kyyeva zavantazhenyy nabahato menshe, nizh zazvychay. Na maydani znovu vstanovleno barykady mayzhe v tykh samykh mistsyakh, shcho y pid chas protestiv proty yanukovycha visim rokiv tomu, prote ts’oho razu dozvoleno proyizhdzhaty mashynamy. Atmosfera trokhy napruzhena, bo zazvychay lyudy roblyat’ bahato svitlyn na maydani, a teper tse zaboroneno; ale skladayet’sya vrazhennya, nache meshkantsi, shcho zalyshylysya, prystosuvalysya do novykh umov. Zvisno, nikhto ne boyit’sya.
Dva dni perebuvayuchy v kyyivs’komu seredmisti, my chuly vybukhy z boku Hostomelya (pryblyzno sorok kilometriv na pivnichnyy zakhid). Yikhnye zvuchannya nahaduvalo viddalenyy hurkit hromu. Do ts’oho shvydko zvykayesh.
U subotu vrantsi lyudy sydily po kav’yarnyakh, namahayuchys’ rozslabytysya pislya nochi, shcho mynula pid zvuky obstriliv i bezperervnyy syhnal povitryanoyi tryvohy. Kava y tistechka osoblyvo smachni, koly yikh zi spovnenoyu rozuminnya usmishkoyu podaye lyudyna, z yakoyu ty zrodu ne zustrichavsya, ale, vochevyd’, bahato choho perezhyv.
My provely nich u svoyiy kvartyri z khvorym sobakoyu y duzhe boyalysya za yoho, a ne za nashi zhyttya.
Veterynar u nashomu rayoni (na Podoli) prosto svyatyy. Vin nevtomno pratsyuye, namahayuchys’ dopomohty vlasnykam domashnikh ulyublentsiv, shcho zvertayut’sya do kliniky v bidi. Zahalom my provely tam p’yat’ hodyn: Tasi buly potribni krapel’nytsi. Dopomahayuchy nam, likar Yevhen ne perestavav dopomahaty inshym — navit’ bezplatno rozdavav korm dlya domashnikh tvaryn, pozayak mistsevi zoomahazyny zachynylysya. Yak vyyavylosya, yoho sobaka mynuloho tyzhnya zahynuv pid chas evakuatsiyi iz sela poblyzu Brovariv (skhidne peredmistya Kyyeva). Vin ne boyit’sya.
Uchorashnya doroha nazad bula bil’sh napruzhenoyu: Tasya pohano pochuvalasya. Blokposty proyikhaly shvydshe. My zupynylysya zapravytys’ i kupyty yizhi dlya nashoyi sim’yi na nastupnyy tyzhden’ (u Kyyevi zhodnoho defitsytu produktiv). Ya povernuvsya do sela yakraz na svoyu tryhodynnu zminu: my orhanizuvaly nichne patrulyuvannya pislya toho, yak u tsiy mistsevosti zaareshtuvaly kil’kokh zablukalykh rosiys’kykh soldativ. Yikhniy BTR pidbyly ukrayins’ki viys’kovi, i, try-chotyry dni poperekhovuvavshys’ u lisi, rosiyany vyyshly poprosyty yizhi y vody. Khloptsyam z moho patrulya bulo tsikavo, shcho vidbuvayet’sya v Kyyevi. Dekoho z nykh vid nastupnoho tyzhnya vyklykaly na robotu. Nikhto ne boyit’sya.
Pane prezydente, dyakuyemo! Dyakuyemo za viys’kovu, humanitarnu y ekonomichnu dopomohu. Dyakuyemo za rozuminnya, za shcho vedet’sya tsya viyna proty rosiyan: tse borot’ba za svobodu y demokratiyu. Dyakuyemo, shcho zobov’yazalysya nadavaty dovhostrokovu pidtrymku: my yiyi potrebuyemo.
Odnak, bud’ laska, ne kazhit’ nam ne boyatysya! Pryberezhit’ tsey zaklyk vlasnym hromadyanam i naselennyu YeS. Skoro tsya viyna peretne kordony Ukrayiny. Nezabarom rosiya pide na zahostrennya. Nayblyzhchym chasom cherhovyy natysk na Kyiv provalyt’sya. Nevdovzi putin ne matyme inshoho vykhodu, anizh vyprobuvaty nepokhytnist’ svyashchennoho obov’yazku NATO shchodo p’yatoyi statti.
Koly (a ne yakshcho!) tse trapyt’sya, ukrayintsi matymut’ usi pidstavy skazaty vam: ne biytesya!
P.S. Tasya shche ne tsilkom oduzhala, ale, zdayet’sya, yiy staye krashche.
Pomozhy nam, Bozhe!
#DumkyZKyyeva
