English
Thoughts From Kyiv — Afternoon March 7
Today “peace talks” between russian and Ukrainian delegations have started in the Bilovezhska Pushcha resort in belarus — the same place the agreement to dismember the USSR was signed in December 1991. I’m not sure how the symbolism of site selection should be interpreted, but if the rumors are true, the russians have arrived at the talks having completely misunderstood Ukraine’s current reality.
According to journalist and Bellingcat contributor Christo Grozev (2019 European Press Prize winner), the russians have proposed the following as prerequisites of a ceasefire: 1) Zelensky remains pro forma President, but pro-russian Opposition Party leader Yuriy Boiko is appointed Prime Minister, 2) Ukraine recognizes independence of L/DNR and annexation of Crimea, 3) Ukraine vows not to join NATO.
President Zelensky has responded with an emphatic “no”.
Incidentally, according to other press reports, former President yanukovych has been brought by the russians to minsk, and may be proclaimed “legitimate” again. This plan is so laughable that it does not even deserve comment.
What the russians (and I suspect many Western leaders) don’t understand is that any “peace agreement” will not end the war unless it is accepted not only by Ukraine’s political leadership, but also by its population. And that population is in no mood for compromise: russian forces must withdraw from the entire territory of Ukraine (including the Donbas and Crimea). Anything less will simply not be tolerated. Too many have died.
The same reason Ukraine can never be occupied by russia applies to its having a peace agreement forced upon it. Controlling Ukraine means gaining the agreement of Ukrainians. Governing here is not about orders or directives. It’s about constantly securing acquiescence and legitimacy.
Ukraine is a DEMO-cracy. This means rule BY the people. Not rule by representatives of the people, elected to serve at the top of a bureaucratic state hierarchy, but BY the people (i.e. the original meaning of “democracy”). This principle is deeply ingrained in Ukrainian political culture, and its concomitant heterarchic structures.
russia’s aggression has mobilized horizontal networks within the population. The people have self-organized into informal teams with local leaders and systems of local support. To try to impose a settlement that is not acceptable to these teams is going to be extremely problematic.
In 2014, the nominal leaders of the Maidan protests faced a similar problem: although they were recognized as figureheads, their decisions were not decisive for the protesters. Indeed, in many cases (as with the signing of the “agreement” with yanukovych on 21 February 2014) their decisions were flatly rejected by the protesters.
In today’s situation:
— when over 100 000 volunteers have signed up for the Territorial Brigades,
— when recruitment offices in Zaporizhzhia and Lviv are overwhelmed,
— when civilians in Koruykiv, Melitopol, Yuzhnoukrayinsk, and Enerhodar have evicted invading russians with their unarmed demonstrations,
— when russian humanitarian assistance in occupied Kherson has been refused because it comes from the occupier,
— when mobilization for both defense and humanitarian assistance has been total…
In this situation, to settle for anything other than complete withdrawal of russian troops will be a very difficult “sell”.
Monitoring the western media, I see Zelensky being portrayed as a hero — an archetypical Luke Skywalker, William Wallace, and sometimes quaint combination of Rambo and Gandalf rolled into one. This portrayal reflects the media’s need for a recognizable archetype. It has been created within the hierarchical paradigm of industrial society to which most of the world still subscribes. Nothing wrong with this in principle.
But in Ukraine, individuals such as Roman Hrybov (the infamous defender of Zmiyinyy Island — author of the russian ship salutation), Serhiy Chyzhykov (the former postman who downed a russian Su-35 with a ManPad), Marine Vitaliy Skakun (perished blowing up the bridge in Henichesk on 24 February, thus slowing the advance of a tank column from Crimea) are seen as the real heroes of this war. Each of them is closer to the archetypical Frodo Baggins from Lord of the Rings — a small hero, an individual with voice, with the right to be heard, to be reckoned with. Each is a freedom fighter with whom this mobilized population can identify.
That is not to say Ukrainians do not support their President — over 90% of the population approves of his actions since the start of russia’s invasion. But this is a “people’s war” — fought by ordinary citizens, defending their homes, their families, their right to exist…
Every war eventually ends in peace. And peace talks are of necessity elite-led events. However, in the current circumstances their result cannot be elite-imposed. Anyone who tries to impress a deal on the people that does not take their interests and deeply wounded emotions into account will make the current situation worse.
This is the reality of heterarchy, and it is the reality that neither putin, nor many western leaders seem to understand. Zelensky does, and so he has correctly rejected russia’s proposals outright.
Слава Україні!
Written on: 07.03.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 29.07.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Christina Katrakis
Proofreader: Iryna Andrieieva
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — пообіддя 7 березня
Сьогодні в Біловезькій пущі, що в білорусі, розпочалися «мирні перемовини» між російською та українською делегаціями. У тому самому місці в грудні 1991 року підписали договір про ліквідацію СРСР. Не впевнений, як трактувати символізм такого вибору локації, але за чутками росіяни прибули на перемовини з абсолютно викривленим розумінням поточної реальності в Україні.
За словами журналіста-розслідувача й керівника проєкту Bellingcat Христо Грозева (лауреат Європейської премії преси 2019 року), росіяни висунули такі вимоги до припинення вогню: 1) Зеленський формально залишається президентом, але на посаду прем’єра призначають Юрія Бойка, лідера проросійської опозиційної партії, 2) Україна визнає незалежність лнр/днр і анексію Криму, 3) Україна зобов’язується не вступати в НАТО.
Президент Зеленський відповів чітко: «Ні».
Між іншим, деякі медіа пишуть, що росіяни привезли до мінська колишнього президента януковича й збираються знову оголосити його «легітимним». Цей план такий сміховинний, що навіть не заслуговує на коментар.
росіяни (і, здогадуюся, чимало західних лідерів) не розуміють, що «мирний договір» покладе край війні тільки тоді, коли його прийме не лише політичне керівництво України, а і її народ. А народ ні на які компроміси не налаштований: російські війська мусять покинути всю територію України, зокрема Донбас і Крим. На інше ніхто не погодиться. Загинуло надто багато людей.
Україну неможливо змусити підписати мирну угоду з тієї самої причини, чому її неможливо окупувати. Управляти Україною можна лише за згоди українців. І під «управляти» йдеться не давати команди та вказівки, а постійно дбати про загальну згоду й легітимність.
Україна — це ДЕМОкратія. Себто влада народу. Не представників народу, яких обрали для служби на верхівці бюрократичної державної ієрархії, а самого народу (згідно з початковим визначенням демократії). Цей принцип глибоко вкорінений у політичній культурі України й супутніх гетерархічних структурах.
російська агресія мобілізувала горизонтальні мережі в суспільстві. Люди самоорганізувалися в неформальні групи з місцевими лідерами й системами місцевої підтримки. Нав’язати таким групам угоду, яку ті вважатимуть неприйнятною, вкрай проблематично.
2014 року умовні лідери Майдану натрапили на схожу проблему: протестувальники вважали їх номінальними лідерами, але не сприймали їхні рішення як визначальні. І в багатьох випадках такі рішення категорично відкидали (як-от підписання «угоди» з януковичем 21 лютого 2014).
У нинішній ситуації:
— понад 100 000 людей добровільно вступили до лав тероборони;
— до ТЦК в Запоріжжі та Львові шалені черги;
— мирні жителі Корюківки, Мелітополя, Южноукраїнська й Енергодара вигнали російських окупантів, вийшовши на беззбройні протести;
— люди відмовлялися від російської гуманітарної допомоги в окупованому Херсоні, бо її дає окупант;
— усі гуртом надають оборонну й гуманітарну підтримку…
У такій ситуації вмовити народ на щось менше, ніж повне виведення російських сил, складно.
У західних медіа Зеленського зображають як героя — певний архетип Люка Скайвокера, Вільяма Воллеса й часом Рембо та Ґендальфа в одному флаконі. Такий спосіб зображення свідчить, що медіа потребують якогось упізнаваного архетипу. Цю потребу створила ієрархічна парадигма індустріального суспільства, яку досі підтримує майже весь світ. Загалом тут нема нічого поганого.
Проте в Україні справжніми героями цієї війни вважають таких, як Роман Грибов (легендарний захисник Зміїного острова, автор славнозвісного звертання до «руского воєнного корабля»), Сергій Чижиков (колишній працівник Укрпошти, який збив із ПЗРК російський літак Су-35) і Віталій Скакун (морпіх, який загинув, підірвавши міст у Генічеську 24 лютого, і цим сповільнив просування танкової колони з Криму). Кожен з них ближчий до архетипного образу Фродо Торбина з «Володаря перснів» — малий герой, особистість із голосом, із правом бути почутим, із правом, щоб його думку врахували. Кожен з них — боєць за свободу, з яким згуртований народ може ідентифікувати себе.
Це не значить, нібито українці не підтримують свого президента: від початку повномасштабного вторгнення його дії підтримує понад 90 % населення. Однак це «народна війна», і воюють у ній прості громадяни, які захищають свої домівки, свої родини, своє право на життя…
Будь-яка війна рано чи пізно закінчується миром. А мирні перемовини неминуче провадять еліти. Утім, за нинішніх обставин еліти не можуть нав’язувати результату цих перемовин. Той, хто спробує нав’язати мирну угоду, що не враховуватиме інтересів народу та його глибоко зранених почуттів, тільки погіршить ситуацію.
Така реальність гетерархії, і цієї реальності, здається, не розуміють ні путін, ні більшість лідерів Заходу. А Зеленський розуміє, і саме тому вчинив правильно, категорично відкинувши вимоги росії.
Слава Україні!
Текст написано: 07.03.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 29.07.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка: Ганна Лелів
Ілюстраторка: Христина Катракіс
Літературна редакторка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — poobiddya 7 bereznya
S’ohodni v Bilovez’kiy pushchi, shcho v bilorusi, rozpochalysya «myrni peremovyny» mizh rosiys’koyu ta ukrayins’koyu delehatsiyamy. U tomu samomu mistsi v hrudni 1991 roku pidpysaly dohovir pro likvidatsiyu SRSR. Ne vpevnenyy, yak traktuvaty symvolizm takoho vyboru lokatsiyi, ale za chutkamy rosiyany prybuly na peremovyny z absolyutno vykryvlenym rozuminnyam potochnoyi real’nosti v Ukrayini.
Za slovamy zhurnalista-rozsliduvacha y kerivnyka proyektu Bellingcat Christo Grozeva (laureat Yevropeys’koyi premiyi presy 2019 roku), rosiyany vysunuly taki vymohy do prypynennya vohnyu: 1) Zelens’kyy formal’no zalyshayet’sya prezydentom, ale na posadu prem’yera pryznachayut’ Yuriya Boyka, lidera prorosiys’koyi opozytsiynoyi partiyi, 2) Ukrayina vyznaye nezalezhnist’ lnr/dnr i aneksiyu Krymu, 3) Ukrayina zobov’yazuyet’sya ne vstupaty v NATO.
Prezydent Zelens’kyy vidpoviv chitko: «Ni».
Mizh inshym, deyaki media pyshut’, shcho rosiyany pryvezly do mins’ka kolyshn’oho prezydenta yanukovycha y zbyrayut’sya znovu oholosyty yoho «lehitymnym». Tsey plan takyy smikhovynnyy, shcho navit’ ne zasluhovuye na komentar.
rosiyany (i, zdohaduyusya, chymalo zakhidnykh lideriv) ne rozumiyut’, shcho «myrnyy dohovir» poklade kray viyni til’ky todi, koly yoho pryyme ne lyshe politychne kerivnytstvo Ukrayiny, a i yiyi narod. A narod ni na yaki kompromisy ne nalashtovanyy: rosiys’ki viys’ka musyat’ pokynuty vsyu terytoriyu Ukrayiny, zokrema Donbas i Krym. Na inshe nikhto ne pohodyt’sya. Zahynulo nadto bahato lyudey.
Ukrayinu nemozhlyvo zmusyty pidpysaty myrnu uhodu z tiyeyi samoyi prychyny, chomu yiyi nemozhlyvo okupuvaty. Upravlyaty Ukrayinoyu mozhna lyshe za zhody ukrayintsiv. I pid «upravlyaty» ydet’sya ne davaty komandy ta vkazivky, a postiyno dbaty pro zahal’nu zhodu y lehitymnist’.
Ukrayina — tse DEMOkratiya. Sebto vlada narodu. Ne predstavnykiv narodu, yakykh obraly dlya sluzhby na verkhivtsi byurokratychnoyi derzhavnoyi iyerarkhiyi, a samoho narodu (zhidno z pochatkovym vyznachennyam demokratiyi). Tsey pryntsyp hlyboko vkorinenyy u politychniy kul’turi Ukrayiny y suputnikh heterarkhichnykh strukturakh.
rosiys’ka ahresiya mobilizuvala horyzontal’ni merezhi v suspil’stvi. Lyudy samoorhanizuvalysya v neformal’ni hrupy z mistsevymy lideramy y systemamy mistsevoyi pidtrymky. Nav’yazaty takym hrupam uhodu, yaku ti vvazhatymut’ nepryynyatnoyu, vkray problematychno.
2014 roku umovni lidery Maydanu natrapyly na skhozhu problemu: protestuval’nyky vvazhaly yikh nominal’nymy lideramy, ale ne spryymaly yikhni rishennya yak vyznachal’ni. I v bahat’okh vypadkakh taki rishennya katehorychno vidkydaly (yak-ot pidpysannya «uhody» z yanukovychem 21 lyutoho 2014).
U nynishniy sytuatsiyi:
— ponad 100 000 lyudey dobrovil’no vstupyly do lav teroborony;
— do TTsK v Zaporizhzhi ta L’vovi shaleni cherhy;
— myrni zhyteli Koryukivky, Melitopolya, Yuzhnoukrayins’ka y Enerhodara vyhnaly rosiys’kykh okupantiv, vyyshovshy na bezzbroyni protesty;
— lyudy vidmovlyalysya vid rosiys’koyi humanitarnoyi dopomohy v okupovanomu Khersoni, bo yiyi daye okupant;
— usi hurtom nadayut’ oboronnu y humanitarnu pidtrymku…
U takiy sytuatsiyi vmovyty narod na shchos’ menshe, nizh povne vyvedennya rosiys’kykh syl, skladno.
U zakhidnykh media Zelens’koho zobrazhayut’ yak heroya — pevnyy arkhetyp Luka Skywalkera, Williama Wallace’a, y chasom Rambo та Gandalfa v odnomu flakoni. Takyy sposib zobrazhennya svidchyt’, shcho media potrebuyut’ yakohos’ upiznavanoho arkhetypu. Tsyu potrebu stvoryla iyerarkhichna paradyhma industrial’noho suspil’stva, yaku dosi pidtrymuye mayzhe ves’ svit. Zahalom tut nema nichoho pohanoho.
Prote v Ukrayini spravzhnimy heroyamy tsiyeyi viyny vvazhayut’ takykh, yak Roman Hrybov (lehendarnyy zakhysnyk Zmiyinoho ostrova, avtor slavnozvisnoho zvertannya do «ruskoho voyennoho korablya»), Serhiy Chyzhykov (kolyshniy pratsivnyk Ukrposhty, yakyy zbyv iz PZRK rosiys’kyy litak Su-35) i Vitaliy Skakun (morpikh, yakyy zahynuv, pidirvavshy mist u Heniches’ku 24 lyutoho, i tsym spovil’nyv prosuvannya tankovoyi kolony z Krymu). Kozhen z nykh blyzhchyy do arkhetypnoho obrazu Frodo Torbyna z «Volodarya persniv» — malyy heroy, osobystist’ iz holosom, iz pravom buty pochutym, iz pravom, shchob yoho dumku vrakhuvaly. Kozhen z nykh — boyets’ za svobodu, z yakym zhurtovanyy narod mozhe identyfikuvaty sebe.
Tse ne znachyt’, nibyto ukrayintsi ne pidtrymuyut’ svoho prezydenta: vid pochatku povnomasshtabnoho vtorhnennya yoho diyi pidtrymuye ponad 90 % naselennya. Odnak tse «narodna viyna», i voyuyut’ u niy prosti hromadyany, yaki zakhyshchayut’ svoyi domivky, svoyi rodyny, svoye pravo na zhyttya…
Bud’-yaka viyna rano chy pizno zakinchuyet’sya myrom. A myrni peremovyny nemynuche provadyat’ elity. Utim, za nynishnikh obstavyn elity ne mozhut’ nav’yazuvaty rezul’tatu tsykh peremovyn. Toy, khto sprobuye nav’yazaty myrnu uhodu, shcho ne vrakhovuvatyme interesiv narodu ta yoho hlyboko zranenykh pochuttiv, til’ky pohirshyt’ sytuatsiyu.
Taka real’nist’ heterarkhiyi, i tsiyeyi real’nosti, zdayet’sya, ne rozumiyut’ ni putin, ni bil’shist’ lideriv Zakhodu. A Zelens’kyy rozumiye, i same tomu vchynyv pravyl’no, katehorychno vidkynuvshy vymohy rosiyi.
Slava Ukrayini!
#ThoughtsfromKyiv
#DumkyZKyyeva
