English
Thoughts From Kyiv — April 26, 2022
Thoughts on Ukraine’s Contribution to Human Development (When We Win)
This war must have a purpose. Perhaps my thinking is mystical, but history seems to show that changing the course of human development sometimes requires catastrophe, and so the optimist in me would like to believe that this war is actually a means to a (better) end. Could it be that all this death and destruction may have some constructive purpose?
In the social sciences, much has been written over the past 3–4 decades about humanity’s apparently ongoing shift to “post-industrial society” (Daniel Bell), about the “third wave” of development (Alvin Toffler), about western society’s transition to “postmodernism” (Francois Lyotard). Globally, how wealth is generated is transforming: away from industrial production to services. In Ukraine, for the past two decades over 60% of GDP has been generated by services.
The global shift away from industrial production has altered the ways we structure organizations. Hierarchy is out, teamwork is in, as a new “creative class” (Richard Florida) emerges demanding change in the way companies and organizations are managed. In the political sphere, Moses Naim has pointed out a trend towards an “end of power” in the traditional sense, and growth in importance of informal influence. As humans entered the third millennium, the hierarchic “bureaucratic” (Max Weber) nation-state — the foundation for large-scale organization — was repeatedly undermined by (no less bureaucratic) international alliances and unions.
Throughout Europe and the West, the industrial revolution of the 19th century spawned a particular way of life in the 20th century: power relations between classes and states, globalization, mass consumption, individualist values and norms, stable rule systems… Three decades into the 21st century, that civilizational system is obviously changing. Could russia’s disastrous war in Ukraine provide a clue as to the direction and/or outcome of that change?
So far, this war can be described as a contest between a large hierarchical, bureaucratic (corrupt), large war machine against a smaller, idealistic, nimble network of determined citizens. The Ukrainian side has benefited from more advanced (western supplied) weaponry, but this is only part of the story of its success: the early victories of the Ukrainian Armed Forces are largely attributable to the “flat” network structure of their organizational structures. These proved to be highly effective against the large invading columns of russian soldiers.
Ukraine’s “team of teams” structures (described by General Stanley McChrystal) seem to permeate all of society, not just the Army. Nominally, the leader of Ukraine is President Zelensky. In practice, groups organize spontaneously into small, highly-mobilized teams in which everyone seems to know exactly what to do without being told. We first observed this phenomenon during the Maidan protests, but now it seems to have become pervasive. And it may be one of the keys to Ukraine’s success in this war.
The “secret sauce” that makes Ukrainian citizens’ networks effective seems to be idealism, rather than economics or material interests. On the battlefield and behind the lines in volunteer support organizations we are witnessing the power of an idea — namely, freedom from the oppressor/invader — activated by a consolidated identity. In line with accepted wisdom, this was not supposed to happen in a supposedly ethnically, linguistically and regionally divided Ukraine.
According to the classic description of the historical emergence of nations (Anthony D. Smith) the development of “nationalism” in Europe followed one of two possible models. In Western Europe and North America, national identity arose in an inclusive “civic” version, centered on allegiance to state institutions and symbols (flag, territory, Constitution, etc.) that allowed for membership regardless of race, creed, background. By contrast, in Central and Eastern Europe and (particularly) pre-war Germany, “nation” was identified in a much narrower scope: according to ethnicity, language, and accepted historical myth. Throughout the 20th century, the “ethnic” conception of nation was associated with violence, expansion, xenophobia, and intolerance. The civic identity model was said to promote institutional patriotism but eschewed radicalism and was rarely politicized.
The notions of “nation” that have emerged as a result of russia’s aggression in Ukraine (beginning in 2014) are atypical for Eastern Europe and defy the accepted dichotomy of identity models. As a multi-ethnic polity, the russian federation should have adopted a civic national identity. Instead, moscow has propagated a quasi-fascist, expansionist ideology that seeks to “protect” russian-speakers in the near-abroad. Strangely, the “russian world” imperialist project is being realized in Ukraine by soldiers who are not ethnic russians. These Chechens, Buryats, Tatars, and multiple other ethnicities that make up the russian federation fight (murder, pillage, rape) in the name of “liberating” russians in Ukraine — people who identify themselves as Ukrainians, but whom the kremlin considers to be ethnic russians. So much for “civic” identity…
On the other hand, in Ukraine, whose leaders have been accused of officially tolerating “far-right” nationalist groups who adopt questionable symbols (e.g. Azov), a civic identity that is inclusive of both russian speakers and Ukrainian speakers has developed. This new Ukrainian identity is deliberately blind to ethnic background, religious affiliation or linguistic preference. It is this allegedly depoliticized civic identity that has rallied the country’s vast network of volunteers and soldiers into a resistance movement. So much for civic identity having weak mobilizational potential…
When we prevail, this war will be studied not only by social scientists, but also by historians: as a time when humanity underwent a fundamental transition from its outdated industrial-era paradigms that fostered hierarchy, to a new “communitarian” heterarchic principle of organizing social life in which identity plays a new and powerful role.
I wonder if Ukraine’s heterarchic political culture and our newfound models of solidarity might be part of the essence of our contribution to civilization; our nudge of humanity towards a new phase of development. Understanding the grand narrative of what we are experiencing doesn’t necessarily make our current tragedy any less appalling, but it may provide some comfort to understand that through sacrifice on multiple battlefields, Ukrainians are contributing (if not leading) the developmental shift required for the next phase of the evolution of European (western) civilization.
That may give this mindless war a purpose.
Written on: 26.04.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 09.08.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Iryna Andrieieva
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — 26 квітня 2022 року
Роздуми про внесок України в розвиток людства (коли ми переможемо)
Ця війна мусить мати мету. Можливо, це вияв магічного мислення з мого боку, але історія свідчить, що для зміни курсу людського розвитку іноді потрібна катастрофа. Тому оптиміст у мені хоче вірити, що ця війна насправді є засобом для досягнення (найкращої) мети. Чи можливо, що всі ці смерті й руйнування мають якусь конструктивну ціль?
Представники суспільних наук за останні три-чотири десятиліття багато писали про поточний перехід людства до «постіндустріального суспільства» (Деніел Белл), про «третю хвилю» розвитку (Елвін Тоффлер), про перехід західного суспільства до «постмодернізму» (Жан-Франсуа Ліотар). У всьому світі відбувається зсув у способах генерування багатства від промислового виробництва до послуг. В Україні впродовж останніх двох десятиріч понад 60 % ВВП становлять послуги.
Через глобальний відхід від промислового виробництва змінилися й способи структурування організацій. Зникає ієрархія, з’являється командна робота, формується новий «креативний клас» (Річард Флорида), який вимагає змін у способах керування компаніями й організаціями. У політичній сфері Мойсес Наїм вказав на тенденцію до «кінця влади» в традиційному розумінні й зростання ваги неформального впливу. З початком третього тисячоліття ієрархічну «бюрократичну» (Макс Вебер) національну державу як основу масштабної організації не раз підважували (не менш бюрократичні) міжнародні союзи й спілки.
У всій Європі й на Заході промислова революція ХІХ століття породила особливий спосіб життя в наступному ХХ столітті: владні відносини між класами й державами, глобалізація, масове споживання, індивідуалістичні цінності й норми, стабільні системи урядування… На третьому десятилітті ХХІ сторіччя ця цивілізаційна система на очах змінюється. Чи може катастрофічна війна росії в Україні дати підказку щодо напряму та/або результату цих змін?
Поки що цю війну можна описати як змагання між великою ієрархічною, бюрократичною (корумпованою) воєнною машиною проти меншої, ідеалістичної, гнучкої мережі рішучих громадян. Українська сторона виграє завдяки досконалішій (західній) зброї. Але це лише один з аспектів її успіху: перші перемоги українських Збройних Сил значною мірою пов’язані з горизонтальною мережевою структурою їхніх організаційних структур. Вони виявилися дуже ефективними проти російських великих окупаційних колон.
Структури української «команди команд», які описав генерал Стенлі Маккрістал, немовби пронизують усе суспільство, а не лише армію. Номінально лідер України — президент Зеленський. На практиці люди спонтанно організовуються в невеликі високомобільні команди, у яких кожен, здається, без жодних вказівок точно знає, що робити. Вперше ми спостерігали це явище під час протестів на Майдані, але тепер воно, схоже, стало повсюдним. І це може бути одним з ключів до успіху України в цій війні.
«Секретним соусом», якому українські мережі громадян завдячують ефективністю, є ідеалізм, а не економіка чи матеріальні інтереси. На полі бою та в тилу у волонтерських організаціях ми спостерігаємо силу ідеї (зокрема, прагнення до свободи від гнобителя / загарбника), активованої спільною ідентичністю. За логікою, цього не мало б статися в нібито етнічно, мовно й регіонально роздробленій Україні.
За класичним підходом до історичного виникнення націй (Ентоні Д. Сміт), розвиток націоналізму в Європі відбувався за однією з двох можливих моделей. У Західній Європі й Північній Америці національна ідентичність набула інклюзивної громадянської форми, що базується на відданості державним інституціям і символам (прапор, територія, конституція тощо) й дозволяє членство всім незалежно від раси, віросповідання, походження. Натомість у Центральній і Східній Європі, зокрема й у довоєнній Німеччині, націю визначали в значно вужчому масштабі: відповідно до етнічної належності, мови й прийнятого історичного міфу. Протягом ХХ століття «етнічна» концепція нації асоціювалася з насильством, експансією, ксенофобією та нетерпимістю. Водночас модель громадянської ідентичності, як вважають, сприяє інституційному патріотизму, але не допускає радикалізму й рідко призводить до політизації.
Поняття «нації», які оприявнилися внаслідок агресії росії в Україні (починаючи з 2014 року), є нетиповими для Східної Європи й суперечать прийнятій дихотомії моделей ідентичності. Як багатонаціональна держава, російська федерація мала б спиратися на громадянську національну ідентичність. Натомість москва пропагує квазіфашистську, експансіоністську ідеологію, спрямовану на «захист» російськомовних у близькому зарубіжжі. Дивно, але імперіалістичний проєкт «рускій мір» реалізують в Україні солдати, які не є етнічними росіянами. Чеченці, буряти, татари й представники багатьох інших народів, що входять до рф, б’ються (вбивають, грабують, ґвалтують) заради «освобождєнія» росіян в Україні — людей, що називають себе українцями, але яких крємль вважає етнічними росіянами. От вам і «громадянська» ідентичність…
Тим часом в Україні, керівництво якої звинувачують в офіційній толерантності до ультраправих націоналістичних груп із сумнівною символікою (як-от «Азов»), розвинулась громадянська ідентичність, що охоплює і російськомовних, і україномовних. Ця нова українська ідентичність свідомо байдужа до етнічного походження, релігійної належності чи мовних уподобань. Саме ця нібито деполітизована громадянська ідентичність змогла згуртувати величезну мережу волонтерів і солдатів країни, утворивши рух опору. От вам і слабкий мобілізаційний потенціал громадянської ідентичності…
Коли ми переможемо, соціологи й історики вивчатимуть цю війну як час засадничого переходу людства від застарілих парадигм індустріальної епохи, що сприяли ієрархії, до нового «комунітарного» гетерархічного принципу організації суспільного життя, у якому ідентичність відіграє нову, потужну роль.
Цікаво, чи може гетерархічна політична культура України й наші нові моделі солідарності стати одним з елементів нашого внеску в цивілізацію; нашим поштовхом, що скерує людство до нової фази розвитку? Розуміння гранднаративу, що стоїть за тим, що ми нині переживаємо, не зменшує трагізму ситуації, але може дати певну розраду, адже показує, що численними жертвами на полях битв українці спричиняються до зміни шляху розвитку, потрібної для наступного етапу еволюції європейської (західної) цивілізації, або навіть є провідниками на цьому новому шляху.
Це може надати сенсу цій безглуздій війні.
Текст написано: 26.04.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 09.08.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Безух
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редакторки: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — 26 kvitnya 2022 roku
Rozdumy pro vnesok Ukrayiny v rozvytok lyudstva (koly my peremozhemo)
Tsya viyna musyt’ maty metu. Mozhlyvo, tse vyyav mahichnoho myslennya z moho boku, ale istoriya svidchyt’, shcho dlya zminy kursu lyuds’koho rozvytku inodi potribna katastrofa. Tomu optymist u meni khoche viryty, shcho tsya viyna naspravdi ye zasobom dlya dosyahnennya (naykrashchoyi) mety. Chy mozhlyvo, shcho vsi tsi smerti y ruynuvannya mayut’ yakus’ konstruktyvnu tsil’?
Predstavnyky suspil’nykh nauk za ostanni try-chotyry desyatylittya bahato pysaly pro potochnyy perekhid lyudstva do «postindustrial’noho suspil’stva» (Daniel Bell), pro «tretyu khvylyu» rozvytku (Alvin Toffler), pro perekhid zakhidnoho suspil’stva do «postmodernizmu» (Jean-Francois Lyotard). U vs’omu sviti vidbuvayet’sya zsuv u sposobakh heneruvannya bahatstva vid promyslovoho vyrobnytstva do posluh. V Ukrayini vprodovzh ostannikh dvokh desyatyrich ponad 60 % VVP stanovlyat’ posluhy.
Cherez hlobal’nyy vidkhid vid promyslovoho vyrobnytstva zminylysya y sposoby strukturuvannya orhanizatsiy. Znykaye iyerarkhiya, z’yavlyayet’sya komandna robota, formuyet’sya novyy «kreatyvnyy klas» (Richard Florida), yakyy vymahaye zmin u sposobakh keruvannya kompaniyamy y orhanizatsiyamy. U politychniy sferi Moises Naim vkazav na tendentsiyu do «kintsya vlady» v tradytsiynomu rozuminni y zrostannya vahy neformal’noho vplyvu. Z pochatkom tret’oho tysyacholittya iyerarkhichnu «byurokratychnu» (Max Weber) natsional’nu derzhavu yak osnovu masshtabnoyi orhanizatsiyi ne raz pidvazhuvaly (ne mensh byurokratychni) mizhnarodni soyuzy y spilky.
U vsiy Yevropi y na Zakhodi promyslova revolyutsiya XIX stolittya porodyla osoblyvyy sposib zhyttya v nastupnomu XX stolitti: vladni vidnosyny mizh klasamy y derzhavamy, hlobalizatsiya, masove spozhyvannya, indyvidualistychni tsinnosti y normy, stabil’ni systemy uryaduvannya… Na tret’omu desyatylitti XXI storichchya tsya tsyvilizatsiyna systema na ochakh zminyuyet’sya. Chy mozhe katastrofichna viyna rosiyi v Ukrayini daty pidkazku shchodo napryamu ta/abo rezul’tatu tsykh zmin?
Poky shcho tsyu viynu mozhna opysaty yak zmahannya mizh velykoyu iyerarkhichnoyu, byurokratychnoyu (korumpovanoyu) voyennoyu mashynoyu proty menshoyi, idealistychnoyi, hnuchkoyi merezhi rishuchykh hromadyan. Ukrayins’ka storona vyhraye zavdyaky doskonalishiy (zakhidniy) zbroyi. Ale tse lyshe odyn z aspektiv yiyi uspikhu: pershi peremohy ukrayins’kykh Zbroynykh Syl znachnoyu miroyu pov’yazani z horyzontal’noyu merezhevoyu strukturoyu yikhnikh orhanizatsiynykh struktur. Vony vyyavylysya duzhe efektyvnymy proty rosiys’kykh velykykh okupatsiynykh kolon.
Struktury ukrayins’koyi «komandy komand», yaki opysav heneral Stanley McChrystal, nemovby pronyzuyut’ use suspil’stvo, a ne lyshe armiyu. Nominal’no lider Ukrayiny — prezydent Zelens’kyy. Na praktytsi lyudy spontanno orhanizovuyut’sya v nevelyki vysokomobil’ni komandy, u yakykh kozhen, zdayet’sya, bez zhodnykh vkazivok tochno znaye, shcho robyty. Vpershe my sposterihaly tse yavyshche pid chas protestiv na Maydani, ale teper vono, skhozhe, stalo povsyudnym. I tse mozhe buty odnym z klyuchiv do uspikhu Ukrayiny v tsiy viyni.
«Sekretnym sousom», yakomu ukrayins’ki merezhi hromadyan zavdyachuyut’ efektyvnistyu, ye idealizm, a ne ekonomika chy material’ni interesy. Na poli boyu ta v tylu u volonters’kykh orhanizatsiyakh my sposterihayemo sylu ideyi (zokrema, prahnennya do svobody vid hnobytelya / zaharbnyka), aktyvovanoyi spil’noyu identychnistyu. Za lohikoyu, ts’oho ne malo b statysya v nibyto etnichno, movno y rehional’no rozdrobleniy Ukrayini.
Za klasychnym pidkhodom do istorychnoho vynyknennya natsiy (Anthony D. Smith), rozvytok natsionalizmu v Yevropi vidbuvavsya za odniyeyu z dvokh mozhlyvykh modeley. U Zakhidniy Yevropi y Pivnichniy Amerytsi natsional’na identychnist’ nabula inklyuzyvnoyi hromadyans’koyi formy, shcho bazuyet’sya na viddanosti derzhavnym instytutsiyam i symvolam (prapor, terytoriya, konstytutsiya toshcho) y dozvolyaye chlenstvo vsim nezalezhno vid rasy, virospovidannya, pokhodzhennya. Natomist’ u Tsentral’niy i Skhidniy Yevropi, zokrema y u dovoyenniy Nimechchyni, natsiyu vyznachaly v znachno vuzhchomu masshtabi: vidpovidno do etnichnoyi nalezhnosti, movy y pryynyatoho istorychnoho mifu. Protyahom XX stolittya «etnichna» kontseptsiya natsiyi asotsiyuvalasya z nasyl’stvom, ekspansiyeyu, ksenofobiyeyu ta neterpymistyu. Vodnochas model’ hromadyans’koyi identychnosti, yak vvazhayut’, spryyaye instytutsiynomu patriotyzmu, ale ne dopuskaye radykalizmu y ridko pryzvodyt’ do polityzatsiyi.
Ponyattya «natsiyi», yaki opryyavnylysya vnaslidok ahresiyi rosiyi v Ukrayini (pochynayuchy z 2014 roku), ye netypovymy dlya Skhidnoyi Yevropy y superechat’ pryynyatiy dykhotomiyi modeley identychnosti. Yak bahatonatsional’na derzhava, rosiys’ka federatsiya mala b spyratysya na hromadyans’ku natsional’nu identychnist’. Natomist’ moskva propahuye kvazifashysts’ku, ekspansionists’ku ideolohiyu, spryamovanu na «zakhyst» rosiys’komovnykh u blyz’komu zarubizhzhi. Dyvno, ale imperialistychnyy proyekt «ruskiy mir» realizuyut’ v Ukrayini soldaty, yaki ne ye etnichnymy rosiyanamy. Chechentsi, buryaty, tatary y predstavnyky bahat’okh inshykh narodiv, shcho vkhodyat’ do rf, b’yut’sya (vbyvayut’, hrabuyut’, gvaltuyut’) zarady «osvobozhdyeniya» rosiyan v Ukrayini — lyudey, shcho nazyvayut’ sebe ukrayintsyamy, ale yakykh kryeml’ vvazhaye etnichnymy rosiyanamy. Ot vam i «hromadyans’ka» identychnist’…
Tym chasom v Ukrayini, kerivnytstvo yakoyi zvynuvachuyut’ v ofitsiyniy tolerantnosti do ul’trapravykh natsionalistychnykh hrup iz sumnivnoyu symvolikoyu (yak-ot «Azov»), rozvynulas’ hromadyans’ka identychnist’, shcho okhoplyuye i rosiys’komovnykh, i ukrayinomovnykh. Tsya nova ukrayins’ka identychnist’ svidomo bayduzha do etnichnoho pokhodzhennya, relihiynoyi nalezhnosti chy movnykh upodoban’. Same tsya nibyto depolityzovana hromadyans’ka identychnist’ zmohla zhurtuvaty velycheznu merezhu volonteriv i soldativ krayiny, utvoryvshy rukh oporu. Ot vam i slabkyy mobilizatsiynyy potentsial hromadyans’koyi identychnosti…
Koly my peremozhemo, sotsiolohy y istoryky vyvchatymut’ tsyu viynu yak chas zasadnychoho perekhodu lyudstva vid zastarilykh paradyhm industrial’noyi epokhy, shcho spryyaly iyerarkhiyi, do novoho «komunitarnoho» heterarkhichnoho pryntsypu orhanizatsiyi suspil’noho zhyttya, u yakomu identychnist’ vidihraye novu, potuzhnu rol’.
Tsikavo, chy mozhe heterarkhichna politychna kul’tura Ukrayiny y nashi novi modeli solidarnosti staty odnym z elementiv nashoho vnesku v tsyvilizatsiyu; nashym poshtovkhom, shcho skeruye lyudstvo do novoyi fazy rozvytku? Rozuminnya hrandnaratyvu, shcho stoyit’ za tym, shcho my nyni perezhyvayemo, ne zmenshuye trahizmu sytuatsiyi, ale mozhe daty pevnu rozradu, adzhe pokazuye, shcho chyslennymy zhertvamy na polyakh bytv ukrayintsi sprychynyayut’sya do zminy shlyakhu rozvytku, potribnoyi dlya nastupnoho etapu evolyutsiyi yevropeys’koyi (zakhidnoyi) tsyvilizatsiyi, abo navit’ ye providnykamy na ts’omu novomu shlyakhu.
Tse mozhe nadaty sensu tsiy bezhluzdiy viyni.
