English
Today was an intellectually stimulating day aimed at trying to understand what western academics are saying about the current war in Ukraine (not an easy task when one is in Ukraine, limited in contact to email, social media, and occasional Zoom meetings).
Academic discourse matters. The way academics interpret events affects the way policy-makers see the world. The link is not always obvious (particularly for academics). The war in Ukraine demonstrates not only the link, but also diffusion delay — the time required for ideas developed in academia to percolate to policy-makers.
My estimate: for Ukraine the delay has been 10 years in the past, but events have now shortened timespans significantly.
Today, I had the pleasure of listening to two discussions organized by the Vienna-based IWM (Institute for Human Sciences). One with Nataliya Gumenyuk on journalism during the war (event held April 20 — recording available on IWM.at). The other on self-organization as Ukraine’s new culture of civic engagement (held today, but recording available on IWM.at).
I then switched to the excellent talk by Volodymyr Kulyk on What Have We Learned about Ethnonational Identities in Ukraine, organized by Zois-Berlin (highly recommended!).
Kulyk convincingly argues that identity is not (only) about language. It’s also not about (only) about ethnicity or (only) about civic engagement in social institutions. Ethnonational identity is complicated (particularly in Ukraine). It is measurable in the Ukrainian context through surveys that ask respondents what their “native language” is (not what language they use), but combined with other measures as well.
A report by Rating Group — a reputable polling agency in Ukraine — shows data that supports Kulyk’s argument: “Over the last decade, there has been a steady growth in the number of those who consider Ukrainian their mother tongue: from 57% in 2012 to 76% in 2022.”
If only policy-makers would understand this shift! The notion of a “divided Ukraine” is very much about the past. During the past decade, Ukrainians have united, consolidated, congealed in an ethnonational identity (how this happened is a separate discussion) that few seemed to have noticed.
Until the russians attacked…
Written on: 28.04.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 09.08.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Iryna Andrieieva
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — 28 квітня 2022 року
Сьогодні був натхненний в інтелектуальному плані день, коли я намагався зрозуміти, що західні науковці кажуть про нинішню війну в Україні (це непросте завдання, коли перебуваєш в Україні, а контакти обмежено електронною поштою, соціальними мережами й періодичними зустрічами в Zoom).
Академічний дискурс важливий. Те, як науковці тлумачать події, впливає на світосприйняття політиків. Цей зв’язок не завжди очевидний (особливо для науковців). Війна в Україні демонструє не лише його, а й «затримку поширення» — час, потрібний, щоб випрацювані в наукових колах ідеї долинули до політиків.
Моя оцінка: щодо України така затримка раніше становила 10 років, але тепер під впливом поточних подій цей часовий проміжок значно скоротився.
Сьогодні мені пощастило прослухати дві дискусії, організовані віденським Інститутом гуманітарних досліджень (IWM). Одна з них із Наталією Гуменюк стосувалася журналістики під час війни (захід відбувся 20 квітня, запис доступний на сайті IWM). Друга — про самоорганізацію як нову культуру громадянської активності в Україні (відбулася сьогодні, запис доступний на сайті IWM).
Далі я перейшов до чудової доповіді Володимира Кулика «Що ми дізналися про етнонаціональні ідентичності в Україні», яку організував ZOiS-Berlin (щиро рекомендую!).
Кулик переконливо доводить, що ідентичність — це не (лише) мова. Йдеться також не (лише) про етнічну належність чи (лише) про громадянську участь у соціальних інституціях. Етнонаціональна ідентичність складна (особливо в Україні). В українському контексті її можна виміряти за допомогою опитувань, у яких респондентів запитують про їхню рідну мову (а не якою мовою вони користуються), проте в поєднанні з іншими показниками.
У звіті авторитетної в Україні Соціологічної групи «Рейтинг» наведено дані, які підтверджують висновки Кулика: «За останнє десятиліття спостерігається стала динаміка зростання кількості тих, хто вважає українську мову рідною: з 57 % у 2012 році до 76 % у 2022 році».
Якби ж то політики вловили цей зсув! Поняття «розділена Україна» багато в чому відійшло в минуле. За останнє десятиліття українці об’єдналися, консолідувалися, сформували свою етнонаціональну ідентичність (як це сталося — окрема розмова), яку, схоже, мало хто помічав.
Поки не напали росіяни…
Текст написано: 28.04.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 09.08.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Безух
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редакторки: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — 28 kvitnya 2022 roku
S’ohodni buv natkhnennyy v intelektual’nomu plani den’, koly ya namahavsya zrozumity, shcho zakhidni naukovtsi kazhut’ pro nynishnyu viynu v Ukrayini (tse neproste zavdannya, koly perebuvayesh v Ukrayini, a kontakty obmezheno elektronnoyu poshtoyu, sotsial’nymy merezhamy y periodychnymy zustrichamy v Zoom).
Akademichnyy dyskurs vazhlyvyy. Te, yak naukovtsi tlumachat’ podiyi, vplyvaye na svitospryynyattya politykiv. Tsey zv’yazok ne zavzhdy ochevydnyy (osoblyvo dlya naukovtsiv). Viyna v Ukrayini demonstruye ne lyshe yoho, a y «zatrymku poshyrennya» — chas, potribnyy, shchob vypratsyuvani v naukovykh kolakh ideyi dolynuly do politykiv.
Moya otsinka: shchodo Ukrayiny taka zatrymka ranishe stanovyla 10 rokiv, ale teper pid vplyvom potochnykh podiy tsey chasovyy promizhok znachno skorotyvsya.
S’ohodni meni poshchastylo proslukhaty dvi dyskusiyi, orhanizovani videns’kym Instytutom humanitarnykh doslidzhen’ (IWM). Odna z nykh iz Nataliyeyu Humenyuk stosuvalasya zhurnalistyky pid chas viyny (zakhid vidbuvsya 20 kvitnya, zapys dostupnyy na sayti IWM). Druha — pro samoorhanizatsiyu yak novu kul’turu hromadyans’koyi aktyvnosti v Ukrayini (vidbulasya s’ohodni, zapys dostupnyy na sayti IWM).
Dali ya pereyshov do chudovoyi dopovidi Volodymyra Kulyka «Shcho my diznalysya pro etnonatsional’ni identychnosti v Ukrayini», yaku orhanizuvav ZOiS-Berlin (shchyro rekomenduyu!).
Kulyk perekonlyvo dovodyt’, shcho identychnist’ — tse ne (lyshe) mova. Ydet’sya takozh ne (lyshe) pro etnichnu nalezhnist’ chy (lyshe) pro hromadyans’ku uchast’ u sotsial’nykh instytutsiyakh. Etnonatsional’na identychnist’ skladna (osoblyvo v Ukrayini). V ukrayins’komu konteksti yiyi mozhna vymiryaty za dopomohoyu opytuvan’, u yakykh respondentiv zapytuyut’ pro yikhnyu ridnu movu (a ne yakoyu movoyu vony korystuyut’sya), prote v poyednanni z inshymy pokaznykamy.
U zviti avtorytetnoyi v Ukrayini Sotsiolohichnoyi hrupy «Reytynh» navedeno dani, yaki pidtverdzhuyut’ vysnovky Kulyka: «Za ostannye desyatylittya sposterihayet’sya stala dynamika zrostannya kil’kosti tykh, khto vvazhaye ukrayins’ku movu ridnoyu: z 57 % u 2012 rotsi do 76 % u 2022 rotsi».
Yakby zh to polityky vlovyly tsey zsuv! Ponyattya «rozdilena Ukrayina» bahato v chomu vidiyshlo v mynule. Za ostannye desyatylittya ukrayintsi ob’yednalysya, konsoliduvalysya, sformuvaly svoyu etnonatsional’nu identychnist’ (yak tse stalosya — okrema rozmova), yaku, skhozhe, malo khto pomichav.
Poky ne napaly rosiyany…
