English
Thoughts From Kyiv — May 2, 2022
Freedom and Agency: Finding Meaning in War
I feel strongly that the phrase “Kyiv is the Capital of Freedom” represents accurately what this war is about. It also provides a powerful vision for the country that we are to build when the war ends.
Freedom is a fundamental value. Historically, the word emerged as a rallying cry for those who had experienced slavery, serfdom, constraints on movement, assembly, speech, creed… Over the past three centuries many have written of the contrast between “negative” freedom (freedom from) and its “positive” meaning: freedom to. In time, with the spread of respect for human rights, the discourse has shifted to the need to expand positive freedom — a task taken up with fervor by the institutions of the European Union.
Fundamentally, humans are free when they have “agency.”
The Ukrainian version of this English term is “subyektnist” (subjectivity) — a logical contrast to “objectivity”, meaning to be an object of someone else’s will. A person/group that possesses “subyektnist” (or “agency”) has the ability to act, to be heard, to wilfully affect events.
Whether we call it agency or subjectivity we are referring to the same thing: one’s ability to deliberately (positively) enact one’s will: to consider facts, weigh emotions, judge according to one’s values, counsel with others, and then to act with minimal constraint.
Eventually, I’m sure, Kyiv will become the Capital of Freedom. We will rid ourselves of the invader whose aim is to negate our freedom, and we will build a new Ukraine where agency is maximized. That vision will require not only a change in how we build the new Ukraine, but also a change in each of us.
During the Maidan protests, many argued that the revolution was about Ukraine’s “civilizational choice”: to be part of the russian or European “worlds”. Within the next few weeks, Ukraine’s European choice will be validated (finally) in the form of EU candidate member status. Ukraine will become formally accepted into the “European family” where (apparently) the values that many Ukrainians have fought and died for have been institutionalized. But what are these values?
Simple answer: freedom.
More complicated answer: individual and collective agency, and mutual respect for the agency of others. In other words: the ability and desire to make decisions and act upon them, and recognition of the right (and obligation) of others to do the same.
Eight years ago on the Kyiv Maidan, this value was represented in the word “dignity”. Our demand was to have our personal and collective dignity recognized by our own government, by the international community. Today, we talk about other things: our right to exist as Ukrainians, as human beings… The words have changed, but the end goal is the same. We want to be free.
War changes discourse. Certainly, the way we use everyday words, and what we mean by them has changed. My former student Oryna Stetsenko illustrated the point in a recent FB post with the example of “being safe”: “In general terms, ‘being safe’ for many Ukrainians now means being thousands of kilometers away from home… with a single backpack or with a suitcase, with no job or with a remote one, with no friends or with at least one or two… At least no rockets overhead.”
Words represent our reality. The widely accepted theory of linguistic relativity suggests that the structure of a language affects the worldview or cognition of its speakers, and thus the perceptions of people are relative to their spoken language. Presumably the reverse is also true: changes in worldview (particularly during times of extreme stress) will affect language, discourse, vocabulary.
War inevitably pushes us away from practices that are considered “normal” or “civilized”. The atrocious images and stories of inhumanity from Bucha and Borodyanka, compounded by those from Mariupol, leave no mistake: we have left normality a long time ago.
In normal times we “felt safe”, demanded “freedom” (to, rather than from), and viewed “Europe” in very different ways than now.
In normal times, one of the most important things a person can do is to plan. Lately, I have been asked by multiple friends and acquaintances, what my plans are for the future. For the first time in my life that question leaves me dumbstruck. Friends who have left Ukraine have commented that the most stressful aspect of displacement has been the inability to plan. For those of us in Ukraine, the problem is equally prevalent — perhaps more so because “being safe” means so much more.
Without safety one cannot plan. Without a plan, one cannot effect deliberate agency. Without the ability to plan, one cannot be free to act.
Until planning becomes impossible, one doesn’t realize its importance. Now its centrality to the human condition has become supremely evident. Specifically — to plan, not just to dream.
We dream of victory. We dream of peace. We dream of healing. We dream of making Kyiv the Capital of Freedom and of Ukraine gaining membership in the EU (and NATO). But can we really plan anything?
As humans we are free to dream (always). Agency means being free to act on those dreams: to plan, to deliberate on the pros and cons of variants, to weigh choices against values, and then to adopt a course of action, and then to act without constraint.
Watching the daily press briefings about lost or liberated territory, about weapons shipments, and about the destruction caused by the russians in Ukraine, it is easy to lose sight of what this war is really about. We are fighting for our freedom: for the ability to make deliberate choices and act upon them.
Amid the destruction, horror, death and constant bombardments we must not lose sight of our purpose. It is what makes us human. If we lose this purpose, the war will cease to be about us; we will lose our agency, our chance to gain real freedom. We may preserve our territory, but we will lose both our individual and collective “subyektnist.”
“Freedom is worth fighting for!” That phrase must remain substantive to our cause, and not merely a slogan.
God help us!
Written on: 02.05.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 11.08.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Iryna Andrieieva
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — 2 травня 2022 року
Свобода й суб’єктність: пошук сенсу у війні
Я твердо переконаний, що вислів «Київ — столиця свободи» точно відображає суть цієї війни. Він також містить потужний образ країни, яку маємо побудувати після війни.
Свобода — засаднича цінність. Історично це слово виникло як заклик до об’єднання тих, хто пережив рабство, кріпацтво, був позбавлений прав на вільне пересування, мирні зібрання, свободу слова й віросповідання… За останні три століття багато написано про різницю між «негативною» свободою (свободою від) і її «позитивним» аналогом (свободою для). Із часом, з поширенням поваги до прав людини, дискурс змістився в бік потреби розширення позитивної свободи — за це завдання завзято взялися інституції Європейського Союзу.
По суті, людина вільна, коли має суб’єктність.
Логічним протиставленням суб’єктності є об’єктність: коли людина є об’єктом чиєїсь волі. Особа / група, яка володіє суб’єктністю, має здатність діяти, бути почутою, своєю волею впливати на події.
Хоч як назвемо це явище — свободою волі чи суб’єктністю, ідеться про те саме — про здатність людини свідомо (позитивно) втілювати свою волю: враховувати факти, зважувати емоції, робити судження відповідно до своїх цінностей, радитися з іншими, а відтак діяти з мінімальними обмеженнями.
Із часом, я впевнений, Київ стане столицею свободи. Ми позбудемося загарбників, які прагнуть позбавити нас свободи, і збудуємо нову Україну, де максимізуємо суб’єктність. Для цього треба буде не лише змінити наш підхід до розбудови нової України, а й змінитися самим.
Під час протестів на Майдані багато хто стверджував, що в цій революції йдеться про цивілізаційний вибір України: бути частиною російського чи європейського світу. За кілька тижнів європейський вибір України буде підтверджено (остаточно) у вигляді статусу кандидата на членство в ЄС. Україну офіційно приймуть до європейської сім’ї, у якій (вочевидь) інституціоналізовано цінності, за які боролося й вмирало багато українців. Але які це цінності?
Проста відповідь: свобода.
Складніша відповідь: індивідуальна й колективна суб’єктність і взаємна повага до суб’єктності інших. Інакше кажучи, здатність і бажання ухвалювати рішення й втілювати їх, а також визнання права (й обов’язку) інших робити те саме.
Вісім років тому на київському Майдані ця цінність знайшла вияв у слові «гідність». Ми вимагали від власного уряду й міжнародної спільноти визнання нашої особистої та колективної гідності. Сьогодні йдеться про інше — наше право на існування як українців, як людей… Слова змінилися, але кінцева мета та сама. Ми хочемо бути вільними.
Війна змінює дискурс. Ясна річ, те, як ми використовуємо повсякденні слова, і те, що розуміємо під ними, змінилося. Моя колишня студентка Орина Стеценко проілюструвала цю ідею в нещодавньому дописі у фейсбуці на прикладі «перебування в безпеці»: «Загалом “бути в безпеці” для багатьох українців тепер означає бути за тисячі кілометрів від дому… з одним рюкзаком чи валізою, без роботи чи з дистанційною роботою, без друзів або з якимсь одним чи двома… Принаймні без ракет над головою».
Слова представляють нашу реальність. Згідно з визнаною гіпотезою лінгвістичної відносності, структура мови впливає на світогляд або спосіб пізнання реальності її носіїв, а отже, сприйняття людей пов’язане з мовою, якою вони розмовляють. Імовірно, правильним буде й зворотне твердження: зміни у світогляді (особливо під час надзвичайного стресу) впливають на мову, дискурс, лексику.
Війна неминуче штовхає нас геть від практик, які вважаються «нормальними» або «цивілізованими». Мерзенні образи та історії звірств з Бучі й Бородянки вкупі з маріупольськими не залишають сумнівів: наше нормальне життя давно позаду.
За нормальних обставин ми «почувалися в безпеці», вимагали «свободи» (радше «для», ніж «від») і дивилися на Європу зовсім інакше, ніж тепер.
За нормальних обставин чи не найважливішим з того, що може робити людина, є здатність планувати. Останнім часом багато друзів і знайомих запитували мене про плани на майбутнє. Уперше в житті це запитання мене ошелешує. Друзі, які виїхали з України, кажуть, що найбільше стресу під час переміщення їм завдавала неспроможність планувати. Для нас в Україні ця проблема, можливо, навіть актуальніша, тому що «перебування в безпеці» означає набагато більше.
Без безпеки неможливо планувати. Без плану неможливо реалізовувати суб’єктність. Без здатності планувати неможливо вільно діяти.
Поки планування не стає неможливим, людина не усвідомлює його важливості. Тепер його засадниче значення для життя людини стало очевидним. Саме планувати, а не просто мріяти.
Ми мріємо про перемогу. Мріємо про мир. Мріємо про зцілення. Мріємо, щоб Київ став столицею свободи й щоб Україна отримала членство в ЄС (і НАТО). Та чи можемо ми насправді хоч щось планувати?
Як люди, ми вільні мріяти (завжди). Суб’єктність означає мати волю втілювати ці мрії: планувати, обмірковувати переваги й недоліки варіантів, зіставляти альтернативи із цінностями, а тоді обирати курс дій і реалізовувати його без обмежень.
Переглядаючи щоденні брифінги про втрачені чи звільнені території, про постачання зброї та про руйнування, що його росіяни сіють в Україні, легко забути, за що насправді точиться ця війна. Ми боремося за нашу свободу: за можливість робити свідомий вибір і реалізовувати його.
Серед руйнувань, жаху, смерті й постійних бомбардувань не можна спустити з ока нашу мету. Це те, що робить нас людьми. Якщо її втратити, війна буде вже не навколо нас; ми втратимо суб’єктність, свій шанс здобути справжню свободу. Ми можемо зберегти територію, але втратимо й особисту, й колективну суб’єктність.
«Свобода варта того, щоб за неї боротись!» — цей вислів має залишатися суттю нашої справи, а не просто гаслом.
Поможи нам, Боже!
Текст написано: 02.05.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 11.08.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Безух
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — 2 travnya 2022 roku
Svoboda y sub’yektnist’: poshuk sensu u viyni
Ya tverdo perekonanyy, shcho vysliv «Kyiv — stolytsya svobody» tochno vidobrazhaye sut’ tsiyeyi viyny. Vin takozh mistyt’ potuzhnyy obraz krayiny, yaku mayemo pobuduvaty pislya viyny.
Svoboda — zasadnycha tsinnist’. Istorychno tse slovo vynyklo yak zaklyk do ob’yednannya tykh, khto perezhyv rabstvo, kripatstvo, buv pozbavlenyy prav na vil’ne peresuvannya, myrni zibrannya, svobodu slova y virospovidannya… Za ostanni try stolittya bahato napysano pro riznytsyu mizh «nehatyvnoyu» svobodoyu (svobodoyu vid) i yiyi «pozytyvnym» analohom (svobodoyu dlya). Iz chasom, z poshyrennyam povahy do prav lyudyny, dyskurs zmistyvsya v bik potreby rozshyrennya pozytyvnoyi svobody — za tse zavdannya zavzyato vzyalysya instytutsiyi Yevropeys’koho Soyuzu.
Po suti, lyudyna vil’na, koly maye sub’yektnist’.
Lohichnym protystavlennyam sub’yektnosti ye ob’yektnist’: koly lyudyna ye ob’yektom chyyeyis’ voli. Osoba / hrupa, yaka volodiye sub’yektnistyu, maye zdatnist’ diyaty, buty pochutoyu, svoyeyu voleyu vplyvaty na podiyi.
Khoch yak nazvemo tse yavyshche — svobodoyu voli chy sub’yektnistyu, idet’sya pro te same — pro zdatnist’ lyudyny svidomo (pozytyvno) vtilyuvaty svoyu volyu: vrakhovuvaty fakty, zvazhuvaty emotsiyi, robyty sudzhennya vidpovidno do svoyikh tsinnostey, radytysya z inshymy, a vidtak diyaty z minimal’nymy obmezhennyamy.
Iz chasom, ya vpevnenyy, Kyiv stane stolytseyu svobody. My pozbudemosya zaharbnykiv, yaki prahnut’ pozbavyty nas svobody, i zbuduyemo novu Ukrayinu, de maksymizuyemo sub’yektnist’. Dlya ts’oho treba bude ne lyshe zminyty nash pidkhid do rozbudovy novoyi Ukrayiny, a y zminytysya samym.
Pid chas protestiv na Maydani bahato khto stverdzhuvav, shcho v tsiy revolyutsiyi ydet’sya pro tsyvilizatsiynyy vybir Ukrayiny: buty chastynoyu rosiys’koho chy yevropeys’koho svitu. Za kil’ka tyzhniv yevropeys’kyy vybir Ukrayiny bude pidtverdzheno (ostatochno) u vyhlyadi statusu kandydata na chlenstvo v YeS. Ukrayinu ofitsiyno pryymut’ do yevropeys’koyi sim’yi, u yakiy (vochevyd’) instytutsionalizovano tsinnosti, za yaki borolosya y vmyralo bahato ukrayintsiv. Ale yaki tse tsinnosti?
Prosta vidpovid’: svoboda.
Skladnisha vidpovid’: indyvidual’na y kolektyvna sub’yektnist’ i vzayemna povaha do sub’yektnosti inshykh. Inakshe kazhuchy, zdatnist’ i bazhannya ukhvalyuvaty rishennya y vtilyuvaty yikh, a takozh vyznannya prava (y obov’yazku) inshykh robyty te same.
Visim rokiv tomu na kyyivs’komu Maydani tsya tsinnist’ znayshla vyyav u slovi «hidnist’». My vymahaly vid vlasnoho uryadu y mizhnarodnoyi spil’noty vyznannya nashoyi osobystoyi ta kolektyvnoyi hidnosti. S’ohodni ydet’sya pro inshe — nashe pravo na isnuvannya yak ukrayintsiv, yak lyudey… Slova zminylysya, ale kintseva meta ta sama. My khochemo buty vil’nymy.
Viyna zminyuye dyskurs. Yasna rich, te, yak my vykorystovuyemo povsyakdenni slova, i te, shcho rozumiyemo pid nymy, zminylosya. Moya kolyshnya studentka Oryna Stetsenko proilyustruvala tsyu ideyu v neshchodavn’omu dopysi u feysbutsi na prykladi «perebuvannya v bezpetsi»: «Zahalom “buty v bezpetsi” dlya bahat’okh ukrayintsiv teper oznachaye buty za tysyachi kilometriv vid domu… z odnym ryukzakom chy valizoyu, bez roboty chy z dystantsiynoyu robotoyu, bez druziv abo z yakyms’ odnym chy dvoma… Prynaymni bez raket nad holovoyu».
Slova predstavlyayut’ nashu real’nist’. Zhidno z vyznanoyu hipotezoyu linhvistychnoyi vidnosnosti, struktura movy vplyvaye na svitohlyad abo sposib piznannya real’nosti yiyi nosiyiv, a otzhe, spryynyattya lyudey pov’yazane z movoyu, yakoyu vony rozmovlyayut’. Imovirno, pravyl’nym bude y zvorotne tverdzhennya: zminy u svitohlyadi (osoblyvo pid chas nadzvychaynoho stresu) vplyvayut’ na movu, dyskurs, leksyku.
Viyna nemynuche shtovkhaye nas het’ vid praktyk, yaki vvazhayut’sya «normal’nymy» abo «tsyvilizovanymy». Merzenni obrazy ta istoriyi zvirstv z Buchi y Borodyanky vkupi z mariupol’s’kymy ne zalyshayut’ sumniviv: nashe normal’ne zhyttya davno pozadu.
Za normal’nykh obstavyn my «pochuvalysya v bezpetsi», vymahaly «svobody» (radshe «dlya», nizh «vid») i dyvylysya na Yevropu zovsim inakshe, nizh teper.
Za normal’nykh obstavyn chy ne nayvazhlyvishym z toho, shcho mozhe robyty lyudyna, ye zdatnist’ planuvaty. Ostannim chasom bahato druziv i znayomykh zapytuvaly mene pro plany na maybutnye. Upershe v zhytti tse zapytannya mene osheleshuye. Druzi, yaki vyyikhaly z Ukrayiny, kazhut’, shcho naybil’she stresu pid chas peremishchennya yim zavdavala nespromozhnist’ planuvaty. Dlya nas v Ukrayini tsya problema, mozhlyvo, navit’ aktual’nisha, tomu shcho «perebuvannya v bezpetsi» oznachaye nabahato bil’she.
Bez bezpeky nemozhlyvo planuvaty. Bez planu nemozhlyvo realizovuvaty sub’yektnist’. Bez zdatnosti planuvaty nemozhlyvo vil’no diyaty.
Poky planuvannya ne staye nemozhlyvym, lyudyna ne usvidomlyuye yoho vazhlyvosti. Teper yoho zasadnyche znachennya dlya zhyttya lyudyny stalo ochevydnym. Same planuvaty, a ne prosto mriyaty.
My mriyemo pro peremohu. Mriyemo pro myr. Mriyemo pro ztsilennya. Mriyemo, shchob Kyiv stav stolytseyu svobody y shchob Ukrayina otrymala chlenstvo v YeS (i NATO). Ta chy mozhemo my naspravdi khoch shchos’ planuvaty?
Yak lyudy, my vil’ni mriyaty (zavzhdy). Sub’yektnist’ oznachaye maty volyu vtilyuvaty tsi mriyi: planuvaty, obmirkovuvaty perevahy y nedoliky variantiv, zistavlyaty al’ternatyvy iz tsinnostyamy, a todi obyraty kurs diy i realizovuvaty yoho bez obmezhen’.
Perehlyadayuchy shchodenni bryfinhy pro vtracheni chy zvil’neni terytoriyi, pro postachannya zbroyi ta pro ruynuvannya, shcho yoho rosiyany siyut’ v Ukrayini, lehko zabuty, za shcho naspravdi tochyt’sya tsya viyna. My boremosya za nashu svobodu: za mozhlyvist’ robyty svidomyy vybir i realizovuvaty yoho.
Sered ruynuvan’, zhakhu, smerti y postiynykh bombarduvan’ ne mozhna spustyty z oka nashu metu. Tse te, shcho robyt’ nas lyud’my. Yakshcho yiyi vtratyty, viyna bude vzhe ne navkolo nas; my vtratymo sub’yektnist’, sviy shans zdobuty spravzhnyu svobodu. My mozhemo zberehty terytoriyu, ale vtratymo y osobystu, y kolektyvnu sub’yektnist’.
«Svoboda varta toho, shchob za neyi borotys’!» — tsey vysliv maye zalyshatysya suttyu nashoyi spravy, a ne prosto haslom.
Pomozhy nam, Bozhe!
