English
Thoughts From Kyiv — Sunday June 5, 2022
This morning, after a pause of about a month, russian missile attacks on Ukraine’s capital resumed. Logistical infrastructure on the left (eastern) bank was targeted. In the Podil region where we are, the night was loud (antiaircraft fire), but no explosions.
During the past month, the war had become a bit distant. Receiving tragic news of the death of friends or acquaintances (most often — former students) had become an almost daily occurrence, but the actual battles are 400–500 km away, and so the distance is numbing. Today, the war came close again.
Our younger girls (13 and 15) waxed philosophical this morning: if a rocket were to hit our apartment, would it be better for us to be together or in separate rooms? Separately, there would be greater chances of survival, but then we’d have to live our lives separately too. These are not questions young girls should be discussing.
We’re off to church in an hour. Maybe that will help.
Watching the western news channels, it’s obvious that russia’s war in Ukraine has become one of many stories — no longer the center of global attention. The media likes dynamism. This is a meatgrinder.
The turning point seems to have occurred after the surrender of Mariupol. The heroic defenders of that city were ordered to surrender “for the sake of saving lives”. I fear their existence in russian captivity is far worse than death, but that story will again become news only sometime in the future.
In the future, many stories from this war will need to be told and retold: massacres, rapes, torture… It will all become known and documented. But for now, death rages outside of camera range. No video = no news.
For those who may have forgotten, we are now in a classic “frontline war”. Ukrainian forces are valiantly holding their ground in Severodonetsk and Zaporizhzhia, gradually counterattacking near Kherson, maintaining pressure on the enemy along a frontline that now stretches almost 1300 km (800 miles).
Such wars are won and lost by artillery (or so we’re told). The speed with which guns and shells can be brought to the front determines the result. No wonder the russians hit the railway lines in Kyiv this morning. Weapons from our western friends are (supposedly) on their way, and some (at least) were likely channelled via the capital. This morning’s missile strike was logical, if not completely expected.
Yesterday, during the day, I tuned out for a couple of hours to veg in front of the TV. One on the channels was showing “War of the Worlds” — new version, starring Tom Cruise (Ukrainian dubbing). The analogies to our current reality were not hard to spot: the alien ships that had been buried in our midst for years, waiting for the right time; the chaos and futility of any attempt to flee a marauding invader; the absolute commitment of a father to his daughter (and rebellious son). And of course: the bloodthirsty enemy.
The story ends with a happy ending: evil is destroyed by a virus. Not by weapons. By a virus.
Freedom is a virus. But only if we actually desire it.
H.G. Wells wrote something on this:
“It seems to me now almost incredibly wonderful that, with that swift fate hanging over us, men could go about their petty concerns as they did.”
Written on: 05.06.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 11.08.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Iryna Andrieieva
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — неділя, 5 червня 2022 року
Сьогодні вранці приблизно після місячної перерви російські ракетні обстріли столиці України відновилися. Цілями були об’єкти інфраструктури на лівому (східному) березі. На Подолі, де перебуваємо ми, вночі було гучно (працювали сили ППО), але без вибухів.
За останній місяць війна трохи віддалилася. Трагічні звістки про загибель друзів чи знайомих (найчастіше колишніх студентів) перетворилися чи не на повсякденне явище, але справжні бої — за 400–500 кілометрів, тож відстань приглушує сприйняття. Сьогодні війна знову наблизилася впритул.
Наші молодші дівчата (13 і 15 років) уранці філософували: якби ракета влучила в нашу квартиру, то краще було б бути разом чи в різних кімнатах? Окремо було б більше шансів заціліти, але тоді довелося б і жити окремо. Не про таке мають розмовляти юні дівчата.
Через годину ми йдемо до церкви. Можливо, це допоможе.
Переглядаючи західні канали новин, починаєш розуміти, що війна росії в Україні перетворилася на одну з багатьох історій — вона більше не в центрі світової уваги. Медіа люблять динамізм. А це м’ясорубка.
Перелом, здається, стався після здачі Маріуполя. Героїчним захисникам цього міста наказали здатися «заради порятунку життя». Боюся, що їхнє перебування в російському полоні набагато гірше за смерть, але ця історія також стане новиною лише колись у майбутньому.
У майбутньому багато історій із цієї війни доведеться розповідати й переповідати: масові вбивства, зґвалтування, тортури… Усе це вийде на поверхню, усе буде задокументовано. Та наразі жнива смерті не потрапляють у радіус дії камери. Немає відео = немає новин.
Для тих, хто, можливо, забув: у нас точиться класична позиційна війна. Українські війська відважно утримують позиції в Сєвєродонецьку й Запоріжжі, поступово контратакуючи поблизу Херсона й тиснучи на ворога вздовж лінії фронту, яка простягається майже на 1300 кілометрів.
Такі війни виграє і програє артилерія (принаймні так кажуть). Швидкість, з якою гармати й снаряди доправляють на фронт, визначає результат. Тож не дивно, що сьогодні вранці росіяни вдарили по залізниці в Києві. Зброя від наших західних друзів (імовірно) в дорозі, і (принаймні) частина її надходить через столицю. Сьогоднішній ранковий ракетний удар був логічним, щоб не сказати цілком очікуваним.
Учора вдень, щоб розвіятись, я на кілька годин залип у телевізорі. На одному каналі показували «Війну світів» з Томом Крузом (український дубляж). Складно було не провести аналогії з нашою теперішньою реальністю: інопланетні кораблі, які роками стояли сховані поруч, чекаючи на відповідний час; хаос і марність усіх спроб утекти від загарбників-мародерів; абсолютна відданість батька своїй дочці (і норовливому синові). І, звісно, кровожерливий ворог.
Історія закінчується щасливо: зло гине від вірусу. Не завдяки зброї. Завдяки вірусу.
Свобода — це вірус. Але тільки якщо ми дійсно її прагнемо.
Ось як про це написав Герберт Веллс:
«Тепер мені вдивовижу те, що люди перед лицем загибелі могли віддаватися своїм нікчемним справам».
Текст написано: 05.06.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 11.08.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Безух
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — nedilya, 5 chervnya 2022 roku
S’ohodni vrantsi pryblyzno pislya misyachnoyi perervy rosiys’ki raketni obstrily stolytsi Ukrayiny vidnovylysya. Tsilyamy buly ob’yekty infrastruktury na livomu (skhidnomu) berezi. Na Podoli, de perebuvayemo my, vnochi bulo huchno (pratsyuvaly syly PPO), ale bez vybukhiv.
Za ostanniy misyats’ viyna trokhy viddalylasya. Trahichni zvistky pro zahybel’ druziv chy znayomykh (naychastishe kolyshnikh studentiv) peretvorylysya chy ne na povsyakdenne yavyshche, ale spravzhni boyi — za 400–500 kilometriv, tozh vidstan’ pryhlushuye spryynyattya. S’ohodni viyna znovu nablyzylasya vprytul.
Nashi molodshi divchata (13 i 15 rokiv) urantsi filosofuvaly: yakby raketa vluchyla v nashu kvartyru, to krashche bulo b buty razom chy v riznykh kimnatakh? Okremo bulo b bil’she shansiv zatsility, ale todi dovelosya b i zhyty okremo. Ne pro take mayut’ rozmovlyaty yuni divchata.
Cherez hodynu my ydemo do tserkvy. Mozhlyvo, tse dopomozhe.
Perehlyadayuchy zakhidni kanaly novyn, pochynayesh rozumity, shcho viyna rosiyi v Ukrayini peretvorylasya na odnu z bahat’okh istoriy — vona bil’she ne v tsentri svitovoyi uvahy. Media lyublyat’ dynamizm. A tse m’yasorubka.
Perelom, zdayet’sya, stavsya pislya zdachi Mariupolya. Heroyichnym zakhysnykam ts’oho mista nakazaly zdatysya «zarady poryatunku zhyttya». Boyusya, shcho yikhnye perebuvannya v rosiys’komu poloni nabahato hirshe za smert’, ale tsya istoriya takozh stane novynoyu lyshe kolys’ u maybutn’omu.
U maybutn’omu bahato istoriy iz tsiyeyi viyny dovedet’sya rozpovidaty y perepovidaty: masovi vbyvstva, zgvaltuvannya, tortury… Use tse vyyde na poverkhnyu, use bude zadokumentovano. Ta narazi zhnyva smerti ne potraplyayut’ u radius diyi kamery. Nemaye video = nemaye novyn.
Dlya tykh, khto, mozhlyvo, zabuv: u nas tochyt’sya klasychna pozytsiyna viyna. Ukrayins’ki viys’ka vidvazhno utrymuyut’ pozytsiyi v Syevyerodonets’ku y Zaporizhzhi, postupovo kontratakuyuchy poblyzu Khersona y tysnuchy na voroha vzdovzh liniyi frontu, yaka prostyahayet’sya mayzhe na 1300 kilometriv.
Taki viyny vyhraye i prohraye artyleriya (prynaymni tak kazhut’). Shvydkist’, z yakoyu harmaty y snaryady dopravlyayut’ na front, vyznachaye rezul’tat. Tozh ne dyvno, shcho s’ohodni vrantsi rosiyany vdaryly po zaliznytsi v Kyyevi. Zbroya vid nashykh zakhidnykh druziv (imovirno) v dorozi, i (prynaymni) chastyna yiyi nadkhodyt’ cherez stolytsyu. S’ohodnishniy rankovyy raketnyy udar buv lohichnym, shchob ne skazaty tsilkom ochikuvanym.
Uchora vden’, shchob rozviyatys’, ya na kil’ka hodyn zalyp u televizori. Na odnomu kanali pokazuvaly «Viynu svitiv» z Tomom Cruisom (ukrayins’kyy dublyazh). Skladno bulo ne provesty analohiyi z nashoyu teperishn’oyu real’nistyu: inoplanetni korabli, yaki rokamy stoyaly skhovani poruch, chekayuchy na vidpovidnyy chas; khaos i marnist’ usikh sprob utekty vid zaharbnykiv-maroderiv; absolyutna viddanist’ bat’ka svoyiy dochtsi (i norovlyvomu synovi). I, zvisno, krovozherlyvyy voroh.
Istoriya zakinchuyet’sya shchaslyvo: zlo hyne vid virusu. Ne zavdyaky zbroyi. Zavdyaky virusu.
Svoboda — tse virus. Ale til’ky yakshcho my diysno yiyi prahnemo.
Os’ yak pro tse napysav Herbert Wells:
«Teper meni vdyvovyzhu te, shcho lyudy pered lytsem zahybeli mohly viddavatysya svoyim nikchemnym spravam».
