English
Trading in Tongues
Up to the end of his life, my father was prone to write the russian letter “э” in place of the Ukrainian “є”. Likewise the Ukrainian “и” was apt to be replaced by the russian “ы”. Most of his school years were spent in a chita [siberian] school, and he skipped several years because of being placed in deportation and filtration camps. Later, upon his return to Ukraine in Halychyna (Galicia), he graduated from a school that was not certified in the Ukrainian language. But in spite of this, he almost never used any russianisms in his colloquial speech. And absolutely never resorted to swearing. I am not sure how he got away with this in siberia whilst amid the thieving and criminal types. But I suppose he traded in some level of prison speak as evidenced by the fact that he did not call himself by his name, Bodya, but rather by the more accepted Boria.
But after siberia, there was not a single swear word out of him. Like some sort of idiosyncrasy. Like some type of vaccination. Not even among the factory workers and engineers from Halychyna who were rather fluent and free in their use of heated swear words at work and in their daily lives.
We had once watched a program on the use of vulgarity in language. A supporter of erasing the taboo on swearing presented the following argument: “If a rock drops on your foot, wouldn’t you say ‘oh, God’ or ‘fuck?’” A compelling argument. But my father’s response was even more compelling. He said what separates unsophisticated people from sophisticated people is their ability to contain themselves. In other words, there is nobility in the ability to control your emotions and physical responses. When something is scary, do not to stress yourself; when something hurts, do not complain; when something is sad, do not dishearten; when something is embarrassing, do not make excuses; when it’s necessary– do not fall asleep. When possible, do not curse, do not swear. By the way, he knew that swearing could bring about a release. But just the same, he preferred to trust in his ability not to indulge in it. And similarly, he strived to express aggression in a way that was neither banal nor ill-advised.
Once he overheard a friend of mine having a swear-laden conversation with me, which resulted in a rare father-son talking-to. “You don’t use language like that, do you?” he asked. “No way,” I said, “never.” “That’s good, but not good enough; you shouldn’t allow people talk to you that way either.” “How am I supposed to stop them?” I asked. “Just tell them you don’t understand russkie.”
In the army, all the men swore. From the general to the non-russian Turk who, in spite of speaking in a tongue I couldn’t understand, from time to time would crack me up with his occasional use of choice russian words such as “blia” [lit. shit] or “nakh” [lit. fuck] … But throughout my long journey such a populated army, I had contained myself. I could not avoid hearing it, but I myself never swore a word. Thanks to my father, I realized that in order for one to stay himself he has to stay committed, and not falter.
Later on, once I left this russian speaking field behind, I found myself much more tolerant to foul language. There was even a time when I was taken with the universal nature of possible word constructions based on swear word bases; I admired the nuances and precise philology of all these constructs. I even came to use such expressions in conversations with women.
It was at this point that I came to understand just how far-reaching russification has contaminated us over the generations. My Halychanyn (Galician) father, whose generation was caught up at forefront of a most horrendous press, had more reserve to resist this form of russification than his children and grandchildren—who are caught up in a long-reaching subtle smoke plume of russian linguistic violence. It is clear that to them, and to us, that it is an arena of pressure that creates normalization. One that enforces an adaptation at the expense of minimal significant changes in worldview, and of easing the discomfort of otherness.
In short, in our democratic times, when everything is moving towards simplification, nobility is no longer associated with mastering the speech which is supposed to express feelings.
Written on: 27.10.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 16.02.2023
Author: Taras Prokhasko
Translator (from Ukrainian to English): Svitlana Bregman
Illustrator: Yuliya Tabenska
Literary Editor: Julie-Anne Franko
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Фільтруй базар
Мій тато до кінця свого життя міг писати э-обратноє замість літери «є». І часом ы-твьордоє замість літери «и». Більшість шкільних років він учився в читинській школі. Кілька років пропустив через вислання й фільтраційні табори. Потім, уже в Галичині, закінчив школу без атестації з української мови. Але він майже не вживав русизмів у розмовній мові. І ніколи-ніколи не вдавався до мату. Не знаю, як він давав собі раду в сибіру, спілкуючись зі всілякими уркаганами й блатними. Мабуть, мусив якось базарити. Бо кілька років навіть називав себе не Бодьом, а Борею. Так було прийнятніше.
Але після сибіру — жодного матірного слова. Якась ідіосинкразія. Якесь щеплення. Навіть у середовищі заводських робітників та інженерів-галичан, які вже вільно користувалися емоційним матірним лексиконом у виробничій і побутовій сферах.
Якось ми разом дивилися дискусію про нецензурну лексику. Прихильник зняття табу висунув такий аргумент: «Якщо вам упаде на ногу камінь, будете казати “о боже” чи “бля…”?». Аргумент сильний. Але тато тоді сказав ще сильніше. Він казав, що простак тим відрізняється від шляхетного, що не може тримати себе в руках. Тобто благородність первинно означає здатність контролювати свої емоції та фізіологію. Коли страшно — не сцяти, коли боляче — не йойкати, коли сумно — не розпачувати, коли соромно — не оправдуватися, коли треба — не засинати. Поки можеш — не клясти, не матюкатися. Він, до речі, знав, що мат може бути полегшою. Але все ж волів довіряти своїй спроможності не попускатися в такий спосіб. І свою агресію він намагався виявляти не так банально, не так безпорадно.
Одного разу він випадково почув, як мій приятель говорив до мене, вживаючи матірні слова. Тоді я мав одну з нечисленних виховних бесід з татом. «Невже ти так само говориш?» — питав він. «Та нє, — казав я, — ніколи». «Добре, але цього замало — не позволяй, щоби хтось говорив так із тобою». «Що тоді?» — питав я. «Просто кажи, що ти не розумієш по-рускі».
В армії всі говорили матірно. Від генерала до неруского тюрка, який, навіть говорячи своєю не зрозумілою мені мовою, час від часу тішив розумінням окремих слів-маркерів: бля, нах… Але цілу ту довгу багатолюдну армію я тримався своєї. Не міг їх уникнути, але жодного разу не матюкнувся. Завдяки татові зрозумів, що для того, щоби залишитися собою, не можна підмахувати.
Уже пізніше, вийшовши з російського мовного поля, я став значно толерантнішим до матірщини. Один час навіть захоплювався універсальністю можливостей словотворення на кількох матірних основах. Любувався відтінками й точною філологією всіх цих конструкцій. Навіть навчився вживати різні такі звороти в розмовах із жінками.
І тоді я усвідомив, яка далекосяжна в зараженні наступних поколінь русифікація. Тато, який належав до першого галицького ряду, який потрапив у цей найстрашніший прес, мав більше резерву для резистенції, ніж його діти й онуки, які потрапили в затяжний делікатний шлейф російського мовного насильства. Зрозуміло, що для них, для нас то була така стадія тиску, яка здається нормалізацією. Яка спонукає до адаптації ціною мінімальних суттєвих змін світогляду й полегшення дискомфорту інакшості.
Зрештою, у наші демократичні часи, коли все йде до спрощення, шляхетність уже зовсім не асоціюється з опануванням мовлення, яке мало б виражати почуття.
Текст написано: 27.10.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 16.02.2023
Автор: Тарас Прохасько
Ілюстраторка: Юлія Табенська
Літературна редакторка і коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Fil’truy bazar
Miy tato do kintsya svoho zhyttya mih pysaty э-obratnoye zamist’ litery «ye». I chasom ы-tv’ordoye zamist’ litery «y». Bil’shist’ shkil’nykh rokiv vin uchyvsya v chytyns’kiy shkoli. Kil’ka rokiv propustyv cherez vyslannya y fil’tratsiyni tabory. Potim, uzhe v Halychyni, zakinchyv shkolu bez atestatsiyi z ukrayins’koyi movy. Ale vin mayzhe ne vzhyvav rusyzmiv u rozmovniy movi. I nikoly-nikoly ne vdavavsya do matu. Ne znayu, yak vin davav sobi radu v sybiru, spilkuyuchys’ zi vsilyakymy urkahanamy y blatnymy. Mabut’, musyv yakos’ bazaryty. Bo kil’ka rokiv navit’ nazyvav sebe ne Bod’om, a Boreyu. Tak bulo pryynyatnishe.
Ale pislya sybiru — zhodnoho matirnoho slova. Yakas’ idiosynkraziya. Yakes’ shcheplennya. Navit’ u seredovyshchi zavods’kykh robitnykiv ta inzheneriv-halychan, yaki vzhe vil’no korystuvalysya emotsiynym matirnym leksykonom u vyrobnychiy i pobutoviy sferakh.
Yakos’ my razom dyvylysya dyskusiyu pro netsenzurnu leksyku. Prykhyl’nyk znyattya tabu vysunuv takyy arhument: «Yakshcho vam upade na nohu kamin’, budete kazaty “o bozhe” chy “blya…”?». Arhument syl’nyy. Ale tato todi skazav shche syl’nishe. Vin kazav, shcho prostak tym vidriznyayet’sya vid shlyakhetnoho, shcho ne mozhe trymaty sebe v rukakh. Tobto blahorodnist’ pervynno oznachaye zdatnist’ kontrolyuvaty svoyi emotsiyi ta fiziolohiyu. Koly strashno — ne stsyaty, koly bolyache — ne yoykaty, koly sumno — ne rozpachuvaty, koly soromno — ne opravduvatysya, koly treba — ne zasynaty. Poky mozhesh — ne klyasty, ne matyukatysya. Vin, do rechi, znav, shcho mat mozhe buty polehshoyu. Ale vse zh voliv doviryaty svoyiy spromozhnosti ne popuskatysya v takyy sposib. I svoyu ahresiyu vin namahavsya vyyavlyaty ne tak banal’no, ne tak bezporadno.
Odnoho razu vin vypadkovo pochuv, yak miy pryyatel’ hovoryv do mene, vzhyvayuchy matirni slova. Todi ya mav odnu z nechyslennykh vykhovnykh besid z tatom. «Nevzhe ty tak samo hovorysh?» — pytav vin. «Ta nye, — kazav ya, — nikoly». «Dobre, ale ts’oho zamalo — ne pozvolyay, shchoby khtos’ hovoryv tak iz toboyu». «Shcho todi?» — pytav ya. «Prosto kazhy, shcho ty ne rozumiyesh po-ruski».
V armiyi vsi hovoryly matirno. Vid henerala do neruskoho tyurka, yakyy, navit’ hovoryachy svoyeyu ne zrozumiloyu meni movoyu, chas vid chasu tishyv rozuminnyam okremykh sliv-markeriv: blya, nakh… Ale tsilu tu dovhu bahatolyudnu armiyu ya trymavsya svoyeyi. Ne mih yikh unyknuty, ale zhodnoho razu ne matyuknuvsya. Zavdyaky tatovi zrozumiv, shcho dlya toho, shchoby zalyshytysya soboyu, ne mozhna pidmakhuvaty.
Uzhe piznishe, vyyshovshy z rosiys’koho movnoho polya, ya stav znachno tolerantnishym do matirshchyny. Odyn chas navit’ zakhoplyuvavsya universal’nistyu mozhlyvostey slovotvorennya na kil’kokh matirnykh osnovakh. Lyubuvavsya vidtinkamy y tochnoyu filolohiyeyu vsikh tsykh konstruktsiy. Navit’ navchyvsya vzhyvaty rizni taki zvoroty v rozmovakh iz zhinkamy.
I todi ya usvidomyv, yaka dalekosyazhna v zarazhenni nastupnykh pokolin’ rusyfikatsiya. Tato, yakyy nalezhav do pershoho halyts’koho ryadu, yakyy potrapyv u tsey naystrashnishyy pres, mav bil’she rezervu dlya rezystentsiyi, nizh yoho dity y onuky, yaki potrapyly v zatyazhnyy delikatnyy shleyf rosiys’koho movnoho nasyl’stva. Zrozumilo, shcho dlya nykh, dlya nas to bula taka stadiya tysku, yaka zdayet’sya normalizatsiyeyu. Yaka sponukaye do adaptatsiyi tsinoyu minimal’nykh suttyevykh zmin svitohlyadu y polehshennya dyskomfortu inakshosti.
Zreshtoyu, u nashi demokratychni chasy, koly vse yde do sproshchennya, shlyakhetnist’ uzhe zovsim ne asotsiyuyet’sya z opanuvannyam movlennya, yake malo b vyrazhaty pochuttya.
