The counteroffensive undertaken by Ukrainian troops in the Kharkiv region over the past few weeks was a kind of test for people’s nerves and expectations. The videos showing locals throwing themselves into the arms of Ukrainian soldiers spread all over the Internet. “Our guys,” people said, letting out sighs.
Crying.
Thanking them.
Hugging them.
…
Back in school, each of us experienced the watchful gaze of Taras Hryhorovych Shevchenko at least once. No matter whose portraits were hanging in Ukrainian classrooms, Shevchenko’s portrait was always given the place of honor in any school, gymnasium, or lyceum. He was like a timeless president of Ukrainian history and literature — elected for good.
From a young age, we have seen various images of Shevchenko, both young and older. For a Ukrainian, to know the face of the young Taras Hryhorovych is the same as knowing the name of their hometown or country. Ukrainians are born with this knowledge. The Ukrainian literature curriculum is shaped in such a way that students of almost any grade learn Shevchenko’s poems by heart in Ukrainian language or literature lessons. A Ukrainian student grows up with Shevchenko. So if you ask me to name some of the most well-known Ukrainians, I will certainly give you this poet’s name.
In our classroom, there was a reproduction of Shevchenko’s first self-portrait — the one where he was still young and beardless. Had he been older, he would’ve been painted with mustache and beard. Next to his self-portrait, the lines from his poem were written: “And in the great new family, The family of the free, With softly spoken, kindly word. Remember also me.”
Shevchenko painted his first self-portrait in early 1840 in Petersburg. He was twenty-six at the time.
…
Ukrainian warriors liberate Balakliya in the Kharkiv region that was occupied for six months. One of them switches on his smartphone and films his comrade tearing down a poster the occupiers pasted onto a huge billboard. Those who came here to kill us pasted a slogan, “We are with Russia! One nation!” against a backdrop of the Russian flag.
The warriors shout out, “Glory to Ukraine!” The enemy poster falls, and suddenly, on the billboard covered with Russian slogans, a pair of eyes comes through — the same eyes that any Ukrainian student has known ever since they became self-aware. The eyes of Taras Hryhorovych.
A 26-year-old Shevchenko is now looking down at the Ukrainian warriors just as he looked at them when they were sitting at their school desks. He knows these guys are taking their most important history exam.
The warriors are shocked. They start reading the poetic lines printed next to the portrait on the huge billboard. “Keep fighting — you are sure to win!” We all remember these words since childhood, too.
The following day, on September 11, 2022, Ukrainian troops reached the state border in the Kharkiv region occupied by the Russian army for the past six months.
Author: Svitlana Stretovych, Ukrainian essayist, program director of Litosvita
Translator: Hanna Leliv
Illustrator: Victoria Boyko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
Урок української історії та літератури
Контрнаступ, який здійснили українські військові на Харківщині протягом останніх тижнів, став для кожного певним випробуванням нервів та очікувань. Мережею поширювалися відео, де місцеві жителі зі сльозами на очах кидалися в обійми українських військових. “Свої!” — видихали вони.
Плакали.
Дякували.
Обіймали.
…
На кожного в школі хоч раз дивилися уважні пильні очі Тараса Григоровича Шевченка. Чий би портрет не висів у шкільному кабінеті, де навчається український учень, але портрет Шевченка у будь-якій школі, гімназії чи ліцеї обов’язково десь на почесному місці. Він — як позачасовий президент української історії та літератури. Обраний навічно.
Ми знаємо з дитинства різні зображення Шевченка: і молодого, і більш зрілого. Для українця знати в обличчя молодого Тараса Григоровича — це як знати назву свого міста чи назву своєї країни. З цими знаннями українці народжуються. А вивчення української літератури облаштоване так, що майже у кожному класі учні вчать рядки Шевченка на уроках української літератури або на уроках української мови. З Шевченком український учень фактично дорослішає. Тому і серед найбільш впізнаваних українців, якщо ви запитаєте, точно буде поет.
У кабінеті, де навчався мій клас, висіло зображення його першого автопортрета, на якому Шевченко ще молодий і без бороди. Бо в більш зрілому віці Тарас обов’язково був би з вусами та бородою. А поруч з тим автопортретом були розміщені слова “І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом…”
Перший автопортрет був виконаний на початку 1840 року в Петербурзі. Відповідно, на ньому Шевченкові 26 років.
…
Українські бійці звільняють Бакалію на Харківщині, яка півроку була в окупації. Один з них вмикає смартфон і знімає, як побратим зриває вивіску окупантів. На величезному білборді, на тлі російського триколора, написано тими, хто прийшов нас вбивати “Мы с Россией! Один народ!”.
Бійці вигукують “Слава Україні!”, вивіска ворогів падає і раптом на білборді, який був заклеєний російськими гаслами, проступають саме ті очі, які кожен український учень знає від свідомого віку. Очі Тараса Григоровича.
Він, 26-річний, дивиться сьогодні на українських бійців, як дивився на них, коли вони сиділи за шкільними партами. Він знає, що сьогодні ці хлопці складають найвідповідальніший історичний урок.
Бійці випадають в осад від здивування. Вони починають читати слова віршів, які написані поруч з портретом на величезному білборді. Ці слова ми теж знаємо з дитинства “Борітеся — поборете!”
Наступного дня, 11 вересня 2022 року, українські військові на Харківщині вийшли на державний кордон після півроку окупації російськими військами.
