Many people have been writing over the recent days that many have the feeling that they are not doing enough. Psychologists explain the reason for this feeling, which, I am sure, is shared by many of us; and popular bloggers assure that no matter what you do for the sake of victory it is important. Even those who hold a machine-gun in their hands are sometimes concerned about the fact that somebody is undergoing tough times in other directions of defense, while they have not yet seen any live invader with their eyes.
And I would like to offer a slightly different perspective on all this. I have already written that the fundamental cause of Ukrainian victory and Russian defeat is the advantages of Ukrainian network society of free people as compared to the hierarchical centralized system of people-cogs. This network manifested for itself for the first time very vividly and was studied on the Maidan. It is there that it became clear for the first time: the power of this society lies in the fact that each and everyone independently does things he or she considers to be necessary and worth the effort, and then “the law of big numbers” works — and without any orders everything appears to be done. Such a system cannot be defeated. The centre of such a system cannot be captured, since it does not have any centre (let me recall: the Internet was born as the result of solving the problem of vulnerability of the centralized system of communications). The disappearance of one unit does not mean anything since multi-time and independent duplication of functions occurs. This is duplication, but with different strategies since every team has already devised its own one, and this leads to the situation when the monster dies from “one thousand cuts” (an old Chinese stratagem), while one of the random arrows will probably hit the dragon’s eye.
The poster of those times accurately reflects this sense.
Putin thought that the Russian army will face the Ukrainian army which was, definitely, underestimated by him, but which anyway has a much lower capacity. But the Russian army faced the Ukrainian society, and the Russian army does not have any chances in this opposition.
.
Author: Valerii Pekar, Ukrainian entrepreneur, mentor, teacher of numerous business schools, author, public intellectual
Translator: Halyna Pekhnyk
Illustrator: Maksym Palenko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
Українське мережеве суспільство вільних людей і закон великих чисел
Багато пишуть останніми днями про те, що у значної кількості людей є відчуття, що вони роблять недостатньо. Психологи пояснюють причину цього відчуття, яке, я певен, багато хто з нас поділяє; а популярні блогери запевняють: що б ти не робив задля перемоги, це важливо. Навіть ті, хто тримає в руках автомат, часом переживають, що комусь на інших напрямках оборони набагато важче, а вони ще живого окупанта на очі не бачили.
А я хочу запропонувати трохи інший погляд на цю справу. Я вже писав, що фундаментальна причина української перемоги та російської поразки — перевага українського мережевого суспільства вільних людей над ієрархічно-централізованою системою людей-гвинтиків. Ця мережа вперше яскраво проявилася і була вивчена на Майдані. Саме там стало вперше зрозуміло: сила такого суспільства в тому, що кожен і кожна самостійно робить речі, які вважає за потрібне та варте своїх зусиль; а далі спрацьовує “закон великих чисел” — і без наказів все виявляється зроблено. Перемогти таку систему неможливо. Захопити центр такої системи неможливо, бо в неї немає центру (нагадаю, Інтернет народився як рішення проблеми вразливості централізованої системи комунікацій). Випадіння окремої ланки нічого не означає, бо відбувається багаторазове й незалежне дублювання функцій. Це дублювання, але з різними стратегіями, бо кожна команда сама собі свою придумала, призводить до того, що монстр помирає від “тисячі порізів” (стара китайська стратагема), а одна з незалежно випущених (часто навмання) стріл, ймовірно, потрапить в око дракона.
Тогочасний плакат точно відображає цей сенс.
Путін думав, що російська армія має зустрітися з українською армією, яку він, звісно ж, недооцінив, але яка все одно набагато менша за потужністю. Але російська армія зустрілася з українським суспільством, і в такому протистоянні шансів у російської армії немає.
