English
Zero f… not a Damn…
Looking at the currently available different kinds of materials about the russian troops, I recall a meme from the soviet army: “Where you used to study, I used to teach.” It comes to my mind because I realize now that I saw it all some forty years ago. And what I saw in this form forty years ago must have been the same in its essence for some dozens of dozens years before. I realize that I was a soldier of the russian army. I am making excuses for myself only in the sense that I spent those years doing the conscious and through study of the phenomenon there and then, and also back and forth in time. Besides, for all that time, I tried to carve something human of the sticky mud of nihilism which (I know from my own naturalist experience) is the essence of a russian man.
In the russian army, I liked people from moscow and leningrad because they were afraid of the true russkies who despised them and lived by the memories of the small presence in a great culture. I liked the career climbers of all breeds because they actually wanted to achieve something. I liked the thieves on all levels because they had certain interest to pursue. I even liked alcoholics because they found a decent pay to support their passion. I liked the gangsterish paracriminals (the true tough criminals will not take any weapon from the state) because they followed a certain imaginary code. I liked the primitive aesthetes who would spend all of their time improving the clownish demobee uniforms and a mythological demobee album. At least, they wanted to look nice when returning to their ladies, and have several tales about the great adventures that could be shared non-stop over and over the hundredth bottle, and also to the dumb children and grandchildren. I even liked the specialists, technicians, who enjoyed the element of iron, and the talkative political instructors who would be close to orgasm listening to themselves. I certainly liked the amateur geopolitical experts who had an opinion that the great rus will soon fuck everyone who believed, if not in God, then in the warmth, comfort, and the ersatz of love rather than the russian phallus.
I liked them because they were uncommon russkies. They were interested in something, something motivated them, something kept them going, and they had at least some values. Even when on the Satan’s side, they had certain ideas explaining why they need that world. After all, satanism is not the same as atheism. Theomacy is impossible without admitting the existence of God. Even some most malicious ideas are based on the possibility to debate with God who undeniably exists.
What is horrible is that all of those villains who I eventually fancied were extremely few. They may be the true elite of the russian army.
The bulk of the combat personnel consisted of the creatures who did not care a bean. Neither good, nor evil. Neither love, nor hate. Neither good, nor bad. Neither luck, nor trouble. Neither past, nor present. Neither life, nor death. Neither gains, nor losses. Neither God, nor devil. Classic russkie nihilism. Null. Senselessness. Like the round-the-clock vodka. Fuck and cry.
My radio station APC carried two generals. A Major General (Army Commander) and a Lieutenant General (Commander of District HQ). All the army during the military exercise was supposed to withdraw from the tactical nuclear weapons lethal area within certain timelines estimated by the same kind of smarty pants. Of course, the troops were late because almost everyone did not care within their area of responsibility. An hour later, it was time to withdraw from combat… To the conditionally safe territory, some thirty kilometers more through the forest-locked impassable lands with the long motor column, more dead than alive. It was time to report to the Colonel General (District Commander) about the achievements. Then, I heard the following concise dialogue: “Well, comrade General, shall we screw the comrade General?” “Sir, yes sir! Comrade General, it’s time to report…” Then, I passed the radio station receiver to the Army Commander, and he said: “Comrade General, the army has been withdrawn from the hit zone in due time…” And some other hocum.
Nihilists are much worse than sadists. They propagate senselessness like the pest. And that is if you rely on Sun Tzu. Why not relying on him. When you are not a nihilist you should be aware, not to underestimate the enemy.
Written on: 29.09.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 16.02.2023
Author: Taras Prokhasko
Translator (from Ukrainian to English): Svitlana Bregman
Illustrator: Yuliya Tabenska
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Пох… нах…
Дивлячись тепер на доступні матеріали різного ґатунку про російське військо, я згадую один мем совєтської армії: «Де ти вчився, там я викладав». Згадую, бо розумію, що все це я вже бачив яких 40 років тому. А те, що я бачив таким самим 40 років тому, напевно було так само незмінним у своїй суті ще кільканадцять десятиліть. Здаю собі справу в тому, що я був солдатом саме російської армії. Сам себе виправдовую тільки тим, що витратив ці роки на усвідомлене, ретельне вивчення цього феномена там і тоді, а також узад і вперед у часі. А ще впродовж усього терміну намагався викресати щось людське з в’язкого багна нігілізму, який — знаю це з власного досвіду натураліста — власне і є сутністю руского чєловєка.
У російському війську мені подобалися москвичі й лєнінградці, бо вони боялися справжніх рускіх, які їх зневажали, і жили споминами про маленьку присутність у великій культурі. Мені подобалися кар’єристи всіх мастей, бо вони чогось хотіли. Мені подобалися злодії на всіх рівнях, бо ті мали якийсь інтерес. Подобалися навіть алкоголіки, бо вони знайшли пристойну платню для забезпечення своєї пристрасті. Подобалися приблатньонні (справжні блатні зброї від держави не візьмуть), бо вони орієнтувалися на якийсь химерний кодекс. Подобалися примітивні естети, які цілий час удосконалювали клоунську дємбєльську форму й міфологічний дємбєльський альбом, — ці принаймні хотіли мати файний вигляд, коли вернуться до своїх дівчинок, і мати кілька казок про величні пригоди, які можна нон-стоп розказувати і при сотій фляшці, і затурканим дітям та внукам. Мені подобалися навіть спеціалісти, техніки, які отримували насолоду від стихії заліза, і балакуни-політруки, які мало не кінчали від слухання самих себе. Зрозуміло, що особливо подобалися аматори-геополітики, яким здавалося, що невдовзі велика русь зможе трахнути всіх, хто вірить якщо не в Бога, то принаймні в тепло, комфорт і ерзац любові, а не в рускій фалос.
Подобалися вони мені тому, що були нетиповими рускіми. Їх щось цікавило, щось вело, щось тримало, у них були хоч якісь цінності. Навіть перебуваючи на стороні Сатани, вони мали якісь ідеї, нащо їм цей світ. Зрештою, сатанізм не є тим самим, що й атеїзм. Богоборство неможливе без визнання існування Бога. І навіть найзлобливіші ідеї тримаються на можливості подискутувати з Богом, який незаперечно є.
Жахливо те, що цих усіх негідників, які врешті були мені особливо до вподоби, там страшенно мало. Можливо, вони і є справжньою елітою російської армії.
Основну масу бойового складу формували істоти, яким усе було байдуже. Ні добра, ні зла. Ні любові, ні ненависті. Ні користі, ні шкоди. Ні щастя, ні біди. Ні минулого, ні майбутнього. Ні життя, ні смерті. Ні здобутків, ні втрат. Ні Бога, ні чорта. Класичний рускій нігілізм. Ніщо. Безсенсовність. Як цілодобова горілка. Фак енд край.
На моїм броньовику-радіостанції їхали два генерали. Генерал-майор (командувач армії) і генерал-лейтенант (начальник штабу округу). Уся армія, яка перебувала на навчаннях, мала вийти із зони ураження тактичною ядерною зброєю, вклавшись у певний час, розрахований такими самими мудрагелями. Звичайно, війська не встигали, бо майже всім усе пофіг на своїй ділянці відповідальності. І ось настала година, час виходити з бою… До умовно безпечної території залишалося ще 30 кілометрів лісового бездоріжжя й довжелезна валка напівживої техніки. Пора доповідати генералові-полковникові (командувачу округу) про результати. Тоді я почув такий лаконічний діалог: «Ну што, товаріщь гєнєрал, на…бьом товаріща генєрала?» — «Так точно, товаріщь гєнєрал, пора докладивать». Тоді я подав командармові трубку радіостанції, і той сказав: «Товаріщь гєнєрал, армія із-под удара вивєдєна воврємя…» — і ще якусь пургу.
Нігілісти гірші від садистів. Вони — як заразу — поширюють безсенсовність. І це, вірячи Сунь-цзи, — а чого не вірити, коли не нігіліст, — треба знати, щоб недооцінити ворога.
Текст написано: 29.09.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 16.02.2023
Автор: Тарас Прохасько
Ілюстраторка: Юлія Табенська
Літературна редакторка і коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Pokh… nakh…
Dyvlyachys’ teper na dostupni materialy riznoho gatunku pro rosiys’ke viys’ko, ya zhaduyu odyn mem sovyets’koyi armiyi: «De ty vchyvsya, tam ya vykladav». Zhaduyu, bo rozumiyu, shcho vse tse ya vzhe bachyv yakykh 40 rokiv tomu. A te, shcho ya bachyv takym samym 40 rokiv tomu, napevno bulo tak samo nezminnym u svoyiy suti shche kil’kanadtsyat’ desyatylit’. Zdayu sobi spravu v tomu, shcho ya buv soldatom same rosiys’koyi armiyi. Sam sebe vypravdovuyu til’ky tym, shcho vytratyv tsi roky na usvidomlene, retel’ne vyvchennya ts’oho fenomena tam i todi, a takozh uzad i vpered u chasi. A shche vprodovzh us’oho terminu namahavsya vykresaty shchos’ lyuds’ke z v’yazkoho bahna nihilizmu, yakyy — znayu tse z vlasnoho dosvidu naturalista — vlasne i ye sutnistyu ruskoho chyelovyeka.
U rosiys’komu viys’ku meni podobalysya moskvychi y lyeninhradtsi, bo vony boyalysya spravzhnikh ruskikh, yaki yikh znevazhaly, i zhyly spomynamy pro malen’ku prysutnist’ u velykiy kul’turi. Meni podobalysya kar’yerysty vsikh mastey, bo vony chohos’ khotily. Meni podobalysya zlodiyi na vsikh rivnyakh, bo ti maly yakyys’ interes. Podobalysya navit’ alkoholiky, bo vony znayshly prystoynu platnyu dlya zabezpechennya svoyeyi prystrasti. Podobalysya pryblatn’onni (spravzhni blatni zbroyi vid derzhavy ne viz’mut’), bo vony oriyentuvalysya na yakyys’ khymernyy kodeks. Podobalysya prymityvni estety, yaki tsilyy chas udoskonalyuvaly klouns’ku dyembyel’s’ku formu y mifolohichnyy dyembyel’s’kyy al’bom, — tsi prynaymni khotily maty faynyy vyhlyad, koly vernut’sya do svoyikh divchynok, i maty kil’ka kazok pro velychni pryhody, yaki mozhna non-stop rozkazuvaty i pry sotiy flyashtsi, i zaturkanym dityam ta vnukam. Meni podobalysya navit’ spetsialisty, tekhniky, yaki otrymuvaly nasolodu vid stykhiyi zaliza, i balakuny-politruky, yaki malo ne kinchaly vid slukhannya samykh sebe. Zrozumilo, shcho osoblyvo podobalysya amatory-heopolityky, yakym zdavalosya, shcho nevdovzi velyka rus’ zmozhe trakhnuty vsikh, khto viryt’ yakshcho ne v Boha, to prynaymni v teplo, komfort i erzats lyubovi, a ne v ruskiy falos.
Podobalysya vony meni tomu, shcho buly netypovymy ruskimy. Yikh shchos’ tsikavylo, shchos’ velo, shchos’ trymalo, u nykh buly khoch yakis’ tsinnosti. Navit’ perebuvayuchy na storoni Satany, vony maly yakis’ ideyi, nashcho yim tsey svit. Zreshtoyu, satanizm ne ye tym samym, shcho y ateyizm. Bohoborstvo nemozhlyve bez vyznannya isnuvannya Boha. I navit’ nayzloblyvishi ideyi trymayut’sya na mozhlyvosti podyskutuvaty z Bohom, yakyy nezaperechno ye.
Zhakhlyvo te, shcho tsykh usikh nehidnykiv, yaki vreshti buly meni osoblyvo do vpodoby, tam strashenno malo. Mozhlyvo, vony i ye spravzhn’oyu elitoyu rosiys’koyi armiyi.
Osnovnu masu boyovoho skladu formuvaly istoty, yakym use bulo bayduzhe. Ni dobra, ni zla. Ni lyubovi, ni nenavysti. Ni korysti, ni shkody. Ni shchastya, ni bidy. Ni mynuloho, ni maybutn’oho. Ni zhyttya, ni smerti. Ni zdobutkiv, ni vtrat. Ni Boha, ni chorta. Klasychnyy ruskiy nihilizm. Nishcho. Bezsensovnist’. Yak tsilodobova horilka. Fak end kray.
Na moyim bron’ovyku-radiostantsiyi yikhaly dva heneraly. Heneral-mayor (komanduvach armiyi) i heneral-leytenant (nachal’nyk shtabu okruhu). Usya armiya, yaka perebuvala na navchannyakh, mala vyyty iz zony urazhennya taktychnoyu yadernoyu zbroyeyu, vklavshys’ u pevnyy chas, rozrakhovanyy takymy samymy mudrahelyamy. Zvychayno, viys’ka ne vstyhaly, bo mayzhe vsim use pofih na svoyiy dilyantsi vidpovidal’nosti. I os’ nastala hodyna, chas vykhodyty z boyu… Do umovno bezpechnoyi terytoriyi zalyshalosya shche 30 kilometriv lisovoho bezdorizhzhya y dovzhelezna valka napivzhyvoyi tekhniky. Pora dopovidaty heneralovi-polkovnykovi (komanduvachu okruhu) pro rezul’taty. Todi ya pochuv takyy lakonichnyy dialoh: «Nu shto, tovarishch’ hyenyeral, na…b’om tovarishcha henyerala?» — «Tak tochno, tovarishch’ hyenyeral, pora dokladyvat’». Todi ya podav komandarmovi trubku radiostantsiyi, i toy skazav: «Tovarishch’ hyenyeral, armiya iz-pod udara vyvyedyena vovryemya…» — i shche yakus’ purhu.
Nihilisty hirshi vid sadystiv. Vony — yak zarazu — poshyryuyut’ bezsensovnist’. I tse, viryachy Sun Tzu, — a choho ne viryty, koly ne nihilist, — treba znaty, shchob nedootsinyty voroha.
