English
Alive. Love You
Yulia knew that russia would launch an offensive as early as at midnight on February 24, 2022, a few hours before its actual start. She received a call from her friend’s husband, who had constantly accused Yulia of spreading panic and provoking anxiety with her speculations about the beginning of the war in February.
“Pack up and go to Bila Tserkva,” he said, “it will begin tonight…”
Yulia was up till 4 am. She just sat there, nervous, but couldn’t really believe it and wasn’t going to go anywhere. Because if she did, she would have to shock her family and friends in Bila Tserkva in the Kyiv region with the news.
And across the world, in New York, her son began his usual day of a tattoo artist when one of his clients asked:
“Aren’t you from Ukraine? Kyiv is being bombed! The war has begun.”
The first call about the inevitable beginning of bombing came from her son, from New York.
“Mom, the war has started again.”
“Again” — because in 2014 it already started once.
…
Yulia is my hairdresser. For more than 5 years, each change of hairstyle for me has involved frank friendly conversations.
She is now armed with a battery-powered hair-trimmer and two huge torches that her son sent her from the United States for work.
I come to my hairdresser in the evening, and there are power outages in the city.
“No worries,” Julia says. “We’re prepared.”
However, her voice betrays her insecurity and apprehension aroused by the war. Anxiety grows in the particularly acute periods of massive shelling. But this voice does not give in to fear.
“My brother was at the frontline,” she says at the last meeting. “He was so eager to join the army. Finally, he got conscripted. We couldn’t get in touch with him for several days, I already began bracing ourselves to say goodbye to him. And then in the evening Valerik sent me a message: ‘Alive. Love you’.”
Her brother, whom she affectionately refers to as Valerik, joined the army to defend the country after the beginning of the great war. He is divorced but has a son. His ex-wife also serves in the military. And so, Yulia really hopes they will be together again.
“First, I need to survive,” her brother says, “and then I’ll sort things out.”
He smiles. Yulia becomes calmer and more joyful as she talks about it. She hopes that her brother will soon write about love to his wife, because he WILL stay alive.
Written on: 17.02.2023
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 20.02.2023
Author: Svitlana Stretovych
Translator (from Ukrainian to English): Halyna Bezukh
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Живий. Я тебе люблю
Юля знала, що російські війська наступатимуть, ще опівночі на 24 лютого 2022 року, за кілька годин до початку. Їй подзвонив чоловік подруги, який саму Юлю постійно звинувачував у панічних настроях і в тому, що вона сіє тривогу своїми домислами про початок війни в лютому.
— Збирайся й виїжджай у Білу Церкву, — каже, — сьогодні вночі почнеться…
Юля не спала, зрештою, до четвертої ранку. Сиділа, нервувала, але до кінця не вірила й нікуди не збиралася їхати. Бо якби поїхала, то довелося б налякати новинами близьких і рідних у Білій Церкві на Київщині.
А її син в іншій частині світу, у Нью-Йорку, розпочав свій звичайний робочий день татуювальника, коли один з клієнтів у нього уточнив:
— А ти ж з України? Київ бомблять! Війна почалася!
Перший дзвінок про безповоротний початок бомбардувань вона отримала від сина з Нью-Йорка.
— Мам, війна знову почалася.
«Знову», бо 2014-го вона вже раз починалася.
…
Юля — моя перукарка. Щоразу зміна зачіски — це відверті дружні розмови, які купно тривають уже понад п’ять років.
Тепер вона озброєна перукарською машинкою на батарейках і двома величезними ліхтарями, які син надіслав їй зі Сполучених Штатів.
Я приходжу на стрижку ввечері, у місті вимикають світло.
— Не страшно, — каже Юля. — Ми готові.
Але її голос видає, що воєнні події залишають відчуття ненадійності й розгубленості. Посилюють тривожність в особливо гострі періоди масованих обстрілів. Але цей голос не піддається страху.
— Брат мій був на нулі, — розповідає вона під час останньої зустрічі. — Він так рвався у військо. Нарешті взяли. З ним зв’язку кілька днів не було, то я вже подумки прощалася. А потім надвечір Валерик надіслав повідомлення: «Живий. Я тебе люблю».
Брат, якого вона називає скорочено Валерик, пішов захищати країну після початку великої війни. Він розлучений, має сина. Його колишня дружина теж військова. Тому Юля дуже сподівається, що вони будуть знову разом.
— Треба спочатку вижити, — каже їй брат, — а там я розберуся.
А сам усміхається. Юля стає спокійнішою та радіснішою, коли каже про це. Вона сподівається, що про любов її брат скоро писатиме своїй жінці, бо таки залишиться живим.
Текст написано: 17.02.2023
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 20.02.2023
Автор: Світлана Стретович
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Zhyvyy. Ya tebe lyublyu
Yulya znala, shcho rosiys’ki viys’ka nastupatymut’, shche opivnochi na 24 lyutoho 2022 roku, za kil’ka hodyn do pochatku. Yiy podzvonyv cholovik podruhy, yakyy samu Yulyu postiyno zvynuvachuvav u panichnykh nastroyakh i v tomu, shcho vona siye tryvohu svoyimy domyslamy pro pochatok viyny v lyutomu.
— Zbyraysya y vyyizhdzhay u Bilu Tserkvu, — kazhe, — s’ohodni vnochi pochnet’sya…
Yulya ne spala, zreshtoyu, do chetvertoyi ranku. Sydila, nervuvala, ale do kintsya ne viryla y nikudy ne zbyralasya yikhaty. Bo yakby poyikhala, to dovelosya b nalyakaty novynamy blyz’kykh i ridnykh u Biliy Tserkvi na Kyyivshchyni.
A yiyi syn v inshiy chastyni svitu, u N’yu-Yorku, rozpochav sviy zvychaynyy robochyy den’ tatuyuval’nyka, koly odyn z kliyentiv u n’oho utochnyv:
— A ty zh z Ukrayiny? Kyyiv bomblyat’! Viyna pochalasya!
Pershyy dzvinok pro bezpovorotnyy pochatok bombarduvan’ vona otrymala vid syna z N’yu-Yorka.
— Mam, viyna znovu pochalasya.
«Znovu», bo 2014-ho vona vzhe raz pochynalasya.
…
Yulya — moya perukarka. Shchorazu zmina zachisky — tse vidverti druzhni rozmovy, yaki kupno tryvayut’ uzhe ponad p’yat’ rokiv.
Teper vona ozbroyena perukars’koyu mashynkoyu na batareykakh i dvoma velycheznymy likhtaryamy, yaki syn nadislav yiy zi Spoluchenykh Shtativ.
Ya prykhodzhu na stryzhku vvecheri, u misti vymykayut’ svitlo.
— Ne strashno, — kazhe Yulya. — My hotovi.
Ale yiyi holos vydaye, shcho voyenni podiyi zalyshayut’ vidchuttya nenadiynosti y rozhublenosti. Posylyuyut’ tryvozhnist’ v osoblyvo hostri periody masovanykh obstriliv. Ale tsey holos ne piddayet’sya strakhu.
— Brat miy buv na nuli, — rozpovidaye vona pid chas ostann’oyi zustrichi. — Vin tak rvavsya u viys’ko. Nareshti vzyaly. Z nym zv’yazku kil’ka dniv ne bulo, to ya vzhe podumky proshchalasya. A potim nadvechir Valeryk nadislav povidomlennya: «Zhyvyy. Ya tebe lyublyu».
Brat, yakoho vona nazyvaye skorocheno Valeryk, pishov zakhyshchaty krayinu pislya pochatku velykoyi viyny. Vin rozluchenyy, maye syna. Yoho kolyshnya druzhyna tezh viys’kova. Tomu Yulya duzhe spodivayet’sya, shcho vony budut’ znovu razom.
— Treba spochatku vyzhyty, — kazhe yiy brat, — a tam ya rozberusya.
A sam usmikhayet’sya. Yulya staye spokiynishoyu ta radisnishoyu, koly kazhe pro tse. Vona spodivayet’sya, shcho pro lyubov yiyi brat skoro pysatyme svoyiy zhintsi, bo taky zalyshyt’sya zhyvym.
