Yulia knew that Russia would launch an offensive as early as at midnight on February 24, 2022, a few hours before its actual start. She received a call from her friend’s husband, who had constantly accused Yulia of spreading panic and provoking anxiety with her speculations about the beginning of the war in February.
“Pack up and go to Bila Tserkva,” he said, “it will begin tonight…”
Yulia was up till 4 am. She just sat there, nervous, but couldn’t really believe it and wasn’t going to go anywhere. Because if she did, she would have to shock her family and friends in Bila Tserkva in the Kyiv region with the news.
And across the world, in New York, her son began his usual day of a tattoo artist when one of his clients asked:
“Aren’t you from Ukraine? Kyiv is being bombed! The war has begun.”
The first call about the inevitable beginning of bombing came from her son, from New York.
“Mom, the war has started again.”
“Again” — because in 2014 it already started once.
…
Yulia is my hairdresser. For more than 5 years, each change of hairstyle for me has involved frank friendly conversations.
She is now armed with a battery-powered hair-trimmer and two huge torches that her son sent her from the United States for work.
I come to my hairdresser in the evening, and there are power outages in the city.
“No worries,” Julia says. “We’re prepared.”
However, her voice betrays her insecurity and apprehension aroused by the war. Anxiety grows in the particularly acute periods of massive shelling. But this voice does not give in to fear.
“My brother was at the frontline,” she says at the last meeting. “He was so eager to join the army. Finally, he got conscripted. We couldn’t get in touch with him for several days, I already began bracing ourselves to say goodbye to him. And then in the evening Valerik sent me a message: ‘Alive. Love you’.”
Her brother, whom she affectionately refers to as Valerik, joined the army to defend the country after the beginning of the great war. He is divorced but has a son. His ex-wife also serves in the military. And so, Yulia really hopes they will be together again.
“First, I need to survive,” her brother says, “and then I’ll sort things out.”
He smiles. Yulia becomes calmer and more joyful as she talks about it. She hopes that her brother will soon write about love to his wife, because he WILL stay alive.
Author: Svitlana Stretovych, Ukrainian essayist, program director of Litosvita
Translator: Halyna Pekhnyk
Illustrator: Victoria Boyko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
Живий. Я тебе люблю
Юля знала про те, що відбудеться наступ російських військ, ще опівночі на 24 лютого 2022 року, за кілька годин до початку. Їй подзвонив чоловік подруги, який саму Юлю постійно звинувачував у панічних настроях і в тому, що вона сіє тривогу своїми домислами про початок війни у лютому.
— Збирайся й виїжджай у Білу Церкву, — каже, — сьогодні вночі почнеться…
Юля не спала, зрештою, до четвертої ранку. Сиділа, нервувала, але до кінця не вірила й нікуди не збиралася їхати. Бо якби поїхала — довелося б налякати новинами близьких та рідних у місті Біла Церква на Київщині.
А її син в іншій частині світу, в Нью-Йорку, почав свій звичайний робочий день татуювальника, коли один із клієнтів у нього уточнив:
— А ти ж з України? Київ бомблять! Війна почалася!
Перший дзвінок про безповоротний початок бомбардувань вона отримала від сина, з Нью-Йорка.
— Мам, війна знову почалася.
«Знову», бо в 2014 вона вже раз починалася.
…
Юля — моя перукарка. Кожна наступна зміна зачіски — це відверті дружні розмови, які купно тривають уже понад 5 років.
Тепер вона озброєна перукарською машинкою на батарейках і двома величезними ліхтарями, які син надіслав їй зі Сполучених Штатів для роботи.
Я приходжу на стрижку ввечері, у місті вимикають світло.
— Не страшно, — каже Юля. — Ми готові.
Але її голос видає, що воєнні події залишають відчуття ненадійності на розгубленості. Посилюють тривожність в особливо гострі періоди масованих обстрілів. Але цей голос не піддається страху.
— Брат мій був на нулі, — розповідає вона при останній зустрічі. — Він так рвався у військо. Нарешті взяли. З ним зв’язку кілька днів не було, то я вже подумки прощалася. А потім надвечір Валерік надіслав повідомлення: «Живий. Я тебе люблю».
Брат, якого вона називає скорочено Валерік, пішов захищати країну після початку великої війни. Він розлучений, але має сина. Його колишня дружина теж військова. І тому Юля дуже сподівається, що вони будуть знову разом.
— Треба спочатку вижити, — каже їй брат, — а там я розберуся.
А сам усміхається. Юля стає спокійнішою та радіснішою, коли говорить про це. Вона сподівається, що про любов її брат скоро писатиме своїй жінці, бо таки залишиться живим.
