The attempts to get clear about what is happening in the Russian society (ugh) have led me to the picture which I myself was not a witness of since I lived in the already relatively vegetarian Brezhnev epoch. Back then there were already all formal signs of Soviet totalitarianism in place, but there was already dual morale and dual truth: one — for public gatherings, and the other one — for private kitchens.
Today’s Russia rather reminds us of the Stalin times which I, certainly, did not witness myself. Passive consent with the regime was no longer sufficient, while active consent was required — sincere consent of an idiot or insincere consent of a coward. (North Korea has gone even further — there you may suffer even for the right emotion, if depicted not in the manner strong and truthful enough).
But wait. Fear dominated in the epoch of Stalin. Now in the RF one may get into a police van and be tortured at the police station for active resistance, but nobody is punished for passive consent. Active consent, instead of passive consent, is the choice not made under the pressure of fear. This is the choice under the pressure of striving to reach personal comfort. The social agreement is as follows: you get a modest oil and gas wellbeing, while you have to repeat unwise narratives of the “right party line”. This is no longer the choice between life and tacit neutrality, as it used to be (and many people opted for tacit neutrality instead of life even back then), but between modest oil and gas wellbeing and tacit neutrality. I don’t know whether I have managed to convey this difference to you.
Well, it is still good for us since when the modest oil and gas wellbeing disappears (in several weeks), it will turn out that the social agreement has been breached. It will be necessary to be going down and resorting to direct intimidation like in the classical Stalin times.
Authoritarianism is an awful thing since it destroys human souls. By the way, bodies as well if we have a look at the performance figures of the Armed Forces of Ukraine.
But authoritarianism is doomed since it does not tolerate the truth. Nobody ever tells the truth to an authoritarian leader since he remunerates the ones who tell things he is pleased with and punishes for unpleasant things. But only truth is required for effective management.
I really do hope that the current war will so convincingly show Ukrainians the meanness of authoritarianism and the power of the horizontal network of free people that the veil will be lifted from the eyes of all former domestic supporters of authoritarianism once and for ever. Our poor wooden democracy, unfinished in terms of its construction, is convincingly destroying this iron authoritarianism which cannot even realize what is happening since it does not have either mind or heart, but “just has a flaming engine instead of a heart”, working on bad diesel fuel.
Author: Valerii Pekar, Ukrainian entrepreneur, mentor, teacher of numerous business schools, author, public intellectual
Translator: Halyna Pekhnyk
Illustrator: Maksym Palenko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
Авторитаризм — страшна штука, бо нищить душі людей
Спроби розібратися, що відбувається у російському суспільстві (тьху), привели мене до картини, яку я сам не застав, бо жив у вже відносно вегетаріанські брежнєвські часи. Тоді були всі формальні ознаки радянського тоталітаризму, але вже була подвійна мораль та подвійна правда, одна на публічних зібраннях, інша на приватних кухнях.
Нинішня Росія нагадує, скоріше, сталінські часи, яких я, звісно, сам не бачив. Коли недостатньо вже пасивної згоди з режимом, а потрібна активна згода — щира згода ідіота чи нещира згода боягуза. (Північна Корея зайшла далі — там можна постраждати навіть за правильну емоцію, але зображену недостатньо сильно та правдиво.)
Але ж стривайте. Сталінськими часами рулив страх. Сьогодні в РФ можна отримати автозак і тортури у відділку за активний спротив, але за пасивну згоду не карають. Активна згода, замість пасивної згоди, — це вибір не під тиском страху. Це вибір під тиском прагнення особистого комфорту. Соціальний договір такий: тобі скромний нафтогазовий добробут, а від тебе повторення немудрих наративів “правильної лінії партії”. Вибір не між життям і мовчазним нейтралітетом, як було колись (і то чимало людей обирало мовчазний нейтралітет, замість життя), а між скромним нафтогазовим добробутом і мовчазним нейтралітетом. Не знаю, чи вдалося мені передати вам цю різницю.
Правда, для нас це добре, бо коли скромний нафтогазовий добробут зникне (за лічені тижні), то виявиться, що соціальний договір порушений. Доведеться спускатися нижче і вдаватися до прямого залякування на кшталт класичного сталінізму.
Авторитаризм — страшна штука, бо нищить душі людей. До речі, і тіла також, якщо подивитися на цифри ефективності Збройних сил України.
Але авторитаризм приречений, бо не терпить правди. Ніхто не каже правду авторитарному лідеру, бо він винагороджує тих, хто каже приємні для нього речі, й карає за неприємні. А для ефективного управління потрібна лише правда.
Я щиро сподіваюся, що нинішня війна настільки переконливо продемонструє українцям ницість авторитаризму та силу горизонтальної мережі вільних людей, що з очей всіх колишніх вітчизняних прихильників авторитаризму спаде полуда, раз і назавжди. Наша недолуга й недобудована дерев’яна демократія переконливо трощить залізний авторитаризм, який навіть не здатен усвідомити, що відбувається, бо не має ні розуму, ні серця, а “вместо сердца пламенный мотор” на поганій солярці.
