English
From Vinnytsia to Capri
If you have been following the recent chronicles of the russian terrorist attacks on peaceful Ukrainian civilians, you surely have heard of Vinnytsia. But of course, all over the world, people who wouldn’t be able to locate it on the map have learned the geography of Ukraine by heart. There are no more unaffected regions left. I often think of Vinnytsia as the heart of Ukraine — it is situated just in the center of the country, a little to the west, stretching along the banks of the beautiful river Pivdennyi Buh.
So, as you know, on July 14, 2022, three russian missiles hit the city. Its downtown. The heart of the heart. The russians claimed they hit the Officer’s House, some kind of a military headquarters. But in fact, that building has been used solely for cultural purposes. Luckily, the dance collective of fifty people didn’t have their rehearsal there that morning. But more than twenty people lost their lives, and more than 160 were injured. Three little children became angels. The pain will never go away. Think of the morning of 9/11.
Just a five-minute walk from this site of tragedy, there is another place where I would like to virtually take you. It is a manor-museum of the classic Ukrainian writer Mykhailo Kotsiubynskyi (1864-1913). There is his old house next to the administrative building with a small venue hall and an apple orchard, where he spent a lot of time and even planted some apple trees himself.
If you asked me to tell you one thing about Vinnytsia, I would be definitely telling you about this writer, the city’s cultural patron, and I’ll quote my favorite short stories of his with great excitement.
And so, eight years ago, I arrived in Vinnytsia as a total stranger experienced in organizing literary festivals, and I immediately found allies among independent activists and local authorities who agreed to help me organize the Intermezzo Short Story Festival. A year later, we did the first edition on a delightful, sunny weekend in late May. The main stage was located in Kotsiubynskyi’s apple orchard, shady during the day and shimmering with colorful lights in the evening. Emerging and well-established writers read their stories, shared their thoughts, talked to the audience, gave lectures on literature, and ran workshops for children in the courtyard of a library just across the street. There was a mass screening of Shadows of Forgotten Ancestors, a movie by the legendary Armenian director Sergei Parajanow (an adaptation of the eponymous short story by Kotsiubynskyi) on the main square of Vinnytsia. There were also a couple of extraordinary literary readings onboard a ferry sailing along the waters of Pivdennyi Buh. A real paradise for the lovers of literature, cinema, nature, and being together with like-minded ones. A real escape from the busy life, an intermezzo, as Kotsiubynskyi himself put it in his short story that gave its name to the festival.
Oh, trust me, this guy knew very well how to enjoy life and indulge himself in its pleasures! Especially he adored the sun, good food, and the beauty of nature. Between 1909 and 1911, Kotsiubyskyi spent a lot of time in Italy, in particular, on the island of Capri. He was vigorously taking notes of all his experiences there. Be it a description of an Italian town devastated by a major earthquake or stunning images from his visit to the Blue Grotto, Mykhailo Kotsiubynskyi was a true master of the impressionistic vision. And he was born in Vinnytsia.
Written on: 18.08.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 23.08.2022
Author: Iryna Vikyrchak
Illustrator: Victoria Boyko
Literary Editor: Hanna Leliv
Proofreader: Iryna Andrieieva
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Від Вінниці до Капрі
Якщо ви відстежували нещодавні хроніки російських терористичних атак на мирних українських мешканців, то ви точно чули про Вінницю. Звісно, адже по всьому світу люди, яким би не вдалося самотужки вказати на неї на мапі, раптом вивчили географію України напам’ять. Більше не залишилося регіонів, які би не постраждали внаслідок війни. Я часто думаю про Вінницю як про серце України — вона розташована в центрі країни, трошки на захід, на березі чудової річки Південний Буг.
Тож, як вам відомо, 14 липня 2022 року у місто влучили три російські ракети. У самісінький центр. Серцевину серця. росіяни стверджували, що цілили у Будинок офіцерів, якийсь військовий штаб. Але, по суті, ця будівля використовувалася виключно в культурних цілях. На щастя, танцювальний колектив із п’ятдесяти людей того ранку не проводив репетиції. Але загинуло понад двадцятеро, і більше 160-ти людей отримали поранення. Ангелами стало троє малих дітей. Такий біль ніколи не вщухне.
Всього лише в п’яти хвилинах ходьби від місця трагедії розташоване інше місце, куди я б хотіла вас віртуально запросити. Це музей-маєток українського письменника-класика Михайла Коцюбинського (1864–1913). Його старий будинок розташований поруч із адміністративною будівлею з невеличким залом для зібрань та яблуневим садком, де він проводив багато часу і навіть сам садив яблуні.
Якби мене попросили розповісти щось одне про Вінницю, я точно обрала би розповідь про цього письменника, культурного патрона міста, і я б залюбки процитувала свої улюблені оповідання Коцюбинського.
Отож, вісім років тому я прибула до Вінниці як абсолютна чужинка, яка має досвід організації літературних фестивалів, і я одразу ж віднайшла собі спільників серед незалежних активістів та представників місцевої влади, які погодилися допомогти мені організувати Фестиваль оповідання «Intermezzo». Рік потому, наприкінці травня, одного гарного сонячного вікенду ми вперше його провели. Основна сцена розташовувалася у яблуневому саду Коцюбинського, де навіть посеред дня панувала тінь, а ввечері всіма кольорами вигравало світло призахідного сонця. Письменники-початківці та вже визнані корифеї читали свої оповідання, ділилися думками, спілкувалися з аудиторією, читали лекції з літератури і проводили семінари для дітей у дворику бібліотеки через дорогу. На головній площі Вінниці ми провели масовий показ «Тіней забутих предків» — фільму, відзнятого легендарним вірменським кінопродюсером Сергієм Параджановим (це адаптована версія однойменної повісті Коцюбинського). Також декілька літературних читань пройшло на поромі, який плив водами Південного Бугу. Справжній рай для любителів літератури, кіно, природи і проведення часу з однодумцями. Справжня втеча від насиченої реальності, інтермецо, як писав Коцюбинський у своєму оповіданні, яке й дало назву цьому фестивалю.
О, повірте мені, цей чоловік дуже добре знав, як насолоджуватися життям і милуватися втіхами, які воно нам пропонує! Він особливо полюбляв сонце, смачну їжу і красу природи. У період 1909–1911 років Коцюбинський багато часу проводив в Італії, зокрема, на острові Капрі. І дуже енергійно фіксував свій досвід тамтешнього перебування. Чи то в описі італійського містечка, зруйнованого численними землетрусами, чи то у приголомшливих образах перебування у Блакитному гроті, Михайло Коцюбинський був справжнім майстром імпресіоністичного бачення. А народився він у Вінниці.
Текст написано: 18.08.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 23.08.2022
Автор: Ірина Вікирчак
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Пехник
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка і коректорка: Ірина Андрєєва
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Vid Vinnytsi do Kapri
Yakshcho vy vidstezhuvaly neshchodavni khroniky rosiys’kykh terorystychnykh atak na myrnykh ukrayins’kykh meshkantsiv, to vy tochno chuly pro Vinnytsyu. Zvisno, adzhe po vs’omu svitu lyudy, yakym by ne vdalosya samotuzhky vkazaty na neyi na mapi, raptom vyvchyly heohrafiyu Ukrayiny napam’yat’. Bil’she ne zalyshylosya rehioniv, yaki by ne postrazhdaly vnaslidok viyny. Ya chasto dumayu pro Vinnytsyu yak pro sertse Ukrayiny — vona roztashovana v tsentri krayiny, troshky na zakhid, na berezi chudovoyi richky Pivdennyy Buh.
Tozh, yak vam vidomo, 14 lypnya 2022 roku u misto vluchyly try rosiys’ki rakety. U samisin’kyy tsentr. Sertsevynu sertsya. rosiyany stverdzhuvaly, shcho tsilyly u Budynok ofitseriv, yakyys’ viys’kovyy shtab. Ale, po suti, tsya budivlya vykorystovuvalasya vyklyuchno v kul’turnykh tsilyakh. Na shchastya, tantsyuval’nyy kolektyv iz p’yatdesyaty lyudey toho ranku ne provodyv repetytsiyi. Ale zahynulo ponad dvadtsyatero, i bil’she 160-ty lyudey otrymaly poranennya. Anhelamy stalo troye malykh ditey. Takyy bil’ nikoly ne vshchukhne.
Vs’oho lyshe v p’yaty khvylynakh khod’by vid mistsya trahediyi roztashovane inshe mistse, kudy ya b khotila vas virtual’no zaprosyty. Tse muzey-mayetok ukrayins’koho pys’mennyka-klasyka Mykhayla Kotsyubyns’koho (1864–1913). Yoho staryy budynok roztashovanyy poruch iz administratyvnoyu budivleyu z nevelychkym zalom dlya zibran’ ta yablunevym sadkom, de vin provodyv bahato chasu i navit’ sam sadyv yabluni.
Yakby mene poprosyly rozpovisty shchos’ odne pro Vinnytsyu, ya tochno obrala by rozpovid’ pro ts’oho pys’mennyka, kul’turnoho patrona mista, i ya b zalyubky protsytuvala svoyi ulyubleni opovidannya Kotsyubyns’koho.
Otozh, visim rokiv tomu ya prybula do Vinnytsi yak absolyutna chuzhynka, yaka maye dosvid orhanizatsiyi literaturnykh festyvaliv, i ya odrazu zh vidnayshla sobi spil’nykiv sered nezalezhnykh aktyvistiv ta predstavnykiv mistsevoyi vlady, yaki pohodylysya dopomohty meni orhanizuvaty Festyval’ opovidannya «Intermezzo». Rik potomu, naprykintsi travnya, odnoho harnoho sonyachnoho vikendu my vpershe yoho provely. Osnovna stsena roztashovuvalasya u yablunevomu sadu Kotsyubyns’koho, de navit’ posered dnya panuvala tin’, a vvecheri vsima kol’oramy vyhravalo svitlo pryzakhidnoho sontsya. Pys’mennyky-pochatkivtsi ta vzhe vyznani koryfeyi chytaly svoyi opovidannya, dilylysya dumkamy, spilkuvalysya z audytoriyeyu, chytaly lektsiyi z literatury i provodyly seminary dlya ditey u dvoryku biblioteky cherez dorohu. Na holovniy ploshchi Vinnytsi my provely masovyy pokaz «Tiney zabutykh predkiv» — fil’mu, vidznyatoho lehendarnym virmens’kym kinoprodyuserom Serhiyem Paradzhanovym (tse adaptovana versiya odnoymennoyi povisti Kotsyubyns’koho). Takozh dekil’ka literaturnykh chytan’ proyshlo na poromi, yakyy plyv vodamy Pivdennoho Buhu. Spravzhniy ray dlya lyubyteliv literatury, kino, pryrody i provedennya chasu z odnodumtsyamy. Spravzhnya vtecha vid nasychenoyi real’nosti, intermetso, yak pysav Kotsyubyns’kyy u svoyemu opovidanni, yake y dalo nazvu ts’omu festyvalyu.
O, povirte meni, tsey cholovik duzhe dobre znav, yak nasolodzhuvatysya zhyttyam i myluvatysya vtikhamy, yaki vono nam proponuye! Vin osoblyvo polyublyav sontse, smachnu yizhu i krasu pryrody. U period 1909–1911 rokiv Kotsyubyns’kyy bahato chasu provodyv v Italiyi, zokrema, na ostrovi Kapri. I duzhe enerhiyno fiksuvav sviy dosvid tamteshn’oho perebuvannya. Chy to v opysi italiys’koho mistechka, zruynovanoho chyslennymy zemletrusamy, chy to u pryholomshlyvykh obrazakh perebuvannya u Blakytnomu hroti, Mykhaylo Kotsyubyns’kyy buv spravzhnim maystrom impresionistychnoho bachennya. A narodyvsya vin u Vinnytsi.
