English
Importance
There is no orthodoxy, politics, or monarchy in this world. All your life is predetermined by the number on your neck that everybody gets at the age of 16. Fate decides everything. There is only one law:
People with numbers from 1 to 3 are “slaves”, those with numbers from 4 to 7 are the “most ordinary”, and those with numbers from 8 to 9 are the “chiefs”. All in all, there are 10 numbers, but, unfortunately, the last person with the highest number died 5 years ago. That person was called the “Creator” — the one who rules the world. And there are also people with the number “0”. They are killed right away, under the rule, but for no reason.
All children are told to do good things, to deal with charity and to keep away from the “chiefs”, certainly, if these are not their parents.
***
Milana:
— Mom, where are you going?
Mom:
— I am already late for my work. It’s 8 a.m., and I should be there at 10 a.m. I will rush, bye, my dear.
Milana:
— That is still 2 hours left, mom! Fine. Well, I will also go.
An ordinary family. The dad and the mom are at work from morning till night and come home just to sleep there, and their daughter does not see them at all. Ordinary people who should work to earn their living. Milana will already be 16 in a week’s time. When she was a child, she did a lot of good things, and she still helps walking with dogs as charity.
School:
Carl:
— Hi, beauty. And someone’s birthday is coming. I have already prepared a present for you.
Milana:
— Cool! I cannot wait to learn about my importance. I worked a lot in my childhood as my parents taught me, and I think I deserve number 6 or 7. I want to transfer to your class of ordinary people and stay closer to you.
Carl:
— I have been in this class for a week already. It’s great that the age difference is so small with us. I am already waiting for you.
After school the girl went home, as always. Having some meals, she decided to switch on the news: Welcome, citizens. Today there is the first system failure in our world. All the “chiefs” have got their number fallen down to 1. Police are already looking for a person with number 10, who has got the only access to disposal of importance. Yours, Hot News program.
Milana:
— I hope this failure will not affect my importance. Let me look it up on the Internet.
No information … Maybe, that has happened for the first time. Well, let us hope that will quickly be fixed.
***
5 days passed. People were in panic, police had not found a person with the importance of 10, more than a half of the chiefs became slaves.
Mom:
– Milana, do you remember that tomorrow is your day? They say that the system will not affect your importance. You are a nice girl, and tomorrow you will become one of us. Sweet dreams.
***
In the morning the girl happily approached the mirror to see her importance:
Milana:
— What? That cannot be true … Mom!
Mom:
— Happy birthday, darling! What is your level of importance?
Milana:
— I have got 0…
Mom:
— Oh Lord! You need to quickly cover it up. Don’t tell anyone that you have got this number. I will now draw 6 for you.
Nobody in school guesses that the number was just drawn.
***
The next day.
Woman-inspector:
— Children, make a queue and enter the room one by one.
Milana: “They may now find out that I have got 0 and will kill me. I need to get out of here”.
The moment Milana tried to go to the bathroom, she was not let go. It was her turn.
Milana:
— What are you going to do?
Medical nurse:
— Don’t worry, we will just wash your neck with the solution that uncovers all paints and cosmetics … Oh no … Inspector, that is she! She has got 10!
Woman-inspector:
— Everyone, leave us. I will talk to this girl myself. I know that you have got your importance only since yesterday. How did you manage to transform the whole world into chaos before the appearance of the number?
Milana:
— I don’t know. This morning I had number 0.
Woman-inspector:
— That is, certainly, bad that you have been hiding number 0, but now that is no longer of importance. Thus, the “Creator” has chosen you as the second one, and, most probably, you know him. We need to check all your near and dear people and all your acquaintances. I hope you will help us with this and you will not be like the first “Creator”?
Milana:
— Yes, I certainly will.
After going to the girl’s place and checking her parents, they did not find the villain.
Woman-inspector:
— Whom else do you closely communicate with?
Milana:
— I have a boyfriend — Carl. He is the closest person to me. And some girlfriends from school, but I don’t communicate with them a lot.
On coming to Carl’s place, they did not find him there, though his parents also thought that he was in his room. On coming there, they found that the boy was not there. Just the wind was waving the curtains from the open window.
Milana:
— He has escaped, but don’t worry. I know where he can possibly be. Carl often stays on the roof of his friend’s house. Let me show you.
The inspector and the girl went to the roof of the building not far from school. Few people have been there, and Milana entered it for the first time as well. Carl used to go there only on his own to have some rest from everyone and to relax in solitude.
On going up, they saw how the boy was disposing of the number of importance of one boy with figure 9 that he changed into 1.
Woman-inspector:
— Hands up! I am an inspector, and I have got a gun. Hands up and turn back, quick!
Carl:
— Ok, ok… Milana? Why have you given me away? I appointed you as the second creator for us to be ruling this world together, why have you done this?
Milana:
— You have made many silly things by changing people’s numbers of importance. You have become a criminal, first of all, and I also thought that was not you. Why have you done all this and why have you been lying to me?
Carl:
— I have not, I just failed to tell you. These rules and numbers of importance are absolute nonsense since many people do not deserve such an attitude, for example: good and innocent are called slaves, while arrogant and heartless are the chiefs. Judge on your own: let everyone have equal rights to life rather than everything should depend on the number on your neck.
Milana:
— I… I don’t know what to say.
Woman-inspector:
— Don’t tell nonsense, o boy, everything was planned before you, and now you are spoiling everything.
Carl:
— Oh inspector, this is how you speak now! I studied everything to become the creator. Don’t you feel ashamed of telling such peaceful citizens such nonsense for so many years? It is you and your subordinates that killed the first “Creator” five years ago since he also wanted to make everyone equal. You liked and still like having number 9 since you have got privileges and servants, that is why you have invented this. Milana, do you agree to my proposal?
Woman-inspector:
— That’s enough! Oh boy, you know too much, and I do not feel ashamed since my comfort is more important for me, and I don’t care about the others! You have just walked right into that!
Milana attacked the inspector and a gunshot could be heard. The bullet passed by the body, and when they fell, the gun slipped aside. They started fighting as two cats, but the woman hit Milana’s head against the floor. Then Carl picked up the gun. When the inspector stood up, he directed the weapons at her. The woman used to work in the police, that is why she quickly knocked the gun out of the boy’s hands. She placed the boy on the edge of the roof, unbalanced, keeping him in her hand, and if she let him go, he would fall down. Milana started recovering.
Woman-inspector:
— Oh, you have recovered. Quickly make me the “Creator”, otherwise your boyfriend will die!
Carl:
— No! Don’t do this! Please!
Milana:
— I don’t want you to die, I will make you the “Creator” in a moment.
Woman-inspector:
— Right! Finally!
Milana:
— And now give Carl to me.
Woman-inspector:
— Did you really think I would do that? Say goodbye to him.
Carl:
— Milana, cancel the importance of all people, you will find out how to do this, I love you!
The boy took the inspector by the hand, and they fell from the roof together.
Milana:
— Noooo!
Carl and the woman-inspector perished on falling from the 15th floor.
***
Carl:
— Where am I?
Medical nurse:
— Oh my God! You have recovered! You… you are in the central hospital, in the resuscitation ward. We have made you come back from the nether world, though the chances were only 10%.
Carl:
— What is my name, and why am I in hospital?
Medical nurse:
— Wait a moment, someone will come up to you.
Doctor:
— Hi, Carl. You have been staying here for a year and a half. We did not even expect that you would recover since you fell from the 15th floor and got a major head injury and internal haemorrhages.
Carl:
— Remind me: who am I?
Doctor:
— That’s what I expected. Well, have some rest.
The doctor called the boy’s parents, and they quickly came to the hospital. Milana also got to know the news. She was extremely happy and also rushed to her boyfriend.
Milana:
— Good afternoon, how is he?
Carl’s mom:
— He feels good, but does not remember us. Most probably, he will not recall you either. Doctors say that this is temporary, that is why it will be necessary to familiarize him with reality.
Milana:
— Hi, Carl. How are you?
Carl:
— Hi. I’m fine, and who are you?
Milana:
— I am your girlfriend, Milana. You saved the world and me. Don’t you remember?
Carl:
— No. But you are pretty, and you have a nice name.
Milana:
— Thank you.
Carl:
— And what did I do?
Milana:
— You saved the world and me. You took this damned importance away from all people and made us equal.
Carl:
— What kind of importance?
Milana:
— It does not matter now. Have some rest.
— Doctor, how can he recall everything if he forgets my name within minutes?
Doctor:
— Oh girl, I don’t know. It requires a lot of work and communication about the past, for his memories to come back to him, but don’t try to do it yet.
***
5 years passed. Milana stayed with Carl all her time free from studies and tried to make him recover, telling how happy they had been spending time together and how bravely they had saved the world. All the work of the girl and Carl’s parents helped the boy recall the things forgotten. Then they finished their studies, found some jobs and started living in their new large apartment granted by the state for this heroic deed.
* This text was written in 2022 for “Antytvir”, a writing contest for teens. It is an educational project of Mystetskyi Arsenal within the International Book Arsenal Festival. Its goal is to promote creative writing among high school students and create a platform for expressing yourself in a non-standard way. The organizers designed this project in 2020 and 2022 to support Ukrainian youth in highly stressful situations by allowing them to write and make their voices heard. Translated into English and illustrated by Cultural Hub NGO within the “Wars. Ukrainians. Humanity.” programme.
Written on: 06.05.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 26.02.2023
Author: Polina Karpova, 13 years old
Translator (from Ukrainian to English): Halyna Pekhnyk
Illustrator: Nastia Haidaienko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Важливість
У цьому світі немає православ’я, політики чи монархії. Твоє життя визначає число на шиї, яке з’являється в усіх у шістнадцятирічному віці. Усе вирішує доля. Є лише один закон: «Люди із числами від 1 до 3 — раби, від 4 до 7 — звичайні, від 8 до 9 — головні». Усього десять чисел, але, на жаль, остання людина з найбільшим числом померла п’ять років тому. Її називали творцем, тобто тим, хто керує цим світом. Також є люди із числом 0. За звичаєм, але без причини, їх одразу вбивають.
Усім дітям наказують робити добрі вчинки, бути добродійними й триматись якнайдалі від головних, якщо, звичайно, це не їхні батьки.
***
Мілана:
— Мамо, куди ти так поспішаєш?
Мама:
— Запізнююся на роботу. Уже восьма, а там треба бути о десятій. Біжу вже, бувай, мила.
Мілана:
— Ще дві години є, мамо! Ну добре. Піду також.
Звичайна сім’я. Тато й мама від ранку до ночі пропадають на роботі й приходять лише ночувати, через що дочка їх майже не бачить. Прості люди, які мусять працювати, щоб прохарчуватися. Мілані за тиждень уже шістнадцять. Дитиною вона робила багато добрих справ, та й досі допомагає вигулювати собак на благодійних засадах.
Школа.
Карл:
— Привіт, красуне. А в когось незабаром день народження, і я вже приготував тобі подарунок.
Мілана:
— Клас! Уже чекаю не дочекаюся своєї важливості. Я багато працювала в дитинстві, як батьки вчили, тож, гадаю, заслуговую на шістку або сімку. Хочу вже перевестися у твій клас звичайних людей і бути ближче.
Карл:
— Я в цьому класі вже тиждень. Класно, що різниця у віці між нами така маленька. Уже чекаю на тебе.
Після школи дівчинка, як і завжди, пішла додому. Обідаючи, вирішила подивитися новини: «Вітаємо, громадяни. Сьогодні в нашому світі вперше стався збій системи. У всіх головних число важливості зменшилося до одиниці. Поліція вже шукає людину, яка має десятку та ексклюзивний доступ до керування важливістю. З вами була програма Hot News».
Мілана:
— Сподіваюся, цей збій не вплине на мою важливість. Треба подивитися в інтернеті. Ніякої інформації… Мабуть, у нас таке вперше. Що ж, сподіватимемося, що це ненадовго.
***
Відтоді минуло п’ять днів. Люди в паніці, поліція так і не знайшла людини із числом 10, більшість головних стала рабами.
Мама:
— Мілано, пам’ятаєш, завтра твій день. Кажуть, що система не вплине на твою важливість. Ти хороша дівчинка й завтра станеш однією з нас. Солодких снів.
***
Уранці дівчинка з радістю побігла до дзеркала побачити свою важливість.
Мілана:
— Що? Цього не може бути… Мамо!
Мама:
— З днем народження, донечко! Яка в тебе важливість?
Мілана:
— У мене нуль…
Мама:
— Господи! Треба терміново замазати. Нікому не кажи, що в тебе це число. Зараз намалюю тобі шістку.
У школі ніхто не здогадався, що цифру намальовано.
***
Наступного дня.
Жінка-інспектор:
— Діти, станьте в чергу й окремо заходьте в кабінет.
Мілана: «Зараз вони дізнаються, що в мене нуль, і вб’ють. Треба вибиратися звідси».
Дівчинка спробувала вийти в туалет, однак не пустили. Настала її черга.
Мілана:
— Що ви робитимете?
Медсестра:
— Не хвилюйся, ми лише витремо твою шию розчином, який змиває всі замазки й косметику… Та ну… Інспекторко, це вона! Має десятку!
Жінка-інспектор:
— Усі відійдіть від неї. Я сама поговорю із цією дівчиною. Знаю, що ти маєш важливість лише від учора. Як ти змогла перетворити світ на хаос до появи числа?
Мілана:
— Я не знаю. Ще сьогодні вранці я мала нуль.
Жінка-інспектор:
— Погано, звичайно, що ти приховувала нуль, але тепер уже неважливо. Отже, творець вибрав тебе другою, і ти його, найімовірніше, знаєш. Треба перевірити всіх твоїх близьких і знайомих. Сподіваюся, ти нам допоможеш у цьому й не будеш такою, як перший творець?
Мілана:
— Так, звісно, допоможу.
Побувавши в дівчинки вдома й перевіривши батьків, вони не знайшли лиходія.
Жінка-інспектор:
— З ким ти ще близько спілкуєшся?
Мілана:
— У мене є хлопець — Карл. Він для мене найближча людина. І кілька подруг зі школи, але я з ними нечасто спілкуюся.
Карла не знайшли вдома, хоча його батьки вважали, що він у своїй кімнаті. Одначе зайшовши туди, хлопчика не побачили. Лише вітер з відчиненого вікна колихав штори.
Мілана:
— Утік, та це не страшно. Я знаю, де він може бути. Карл часто зависає на даху будинку свого друга. Я покажу.
Інспекторка й дівчинка поїхали до того будинку. Він стояв неподалік школи. Там мало хто бував, і Мілана теж зайшла вперше. Карл ходив на дах лише сам, щоб відпочити від усіх і розслабитися на самоті.
Піднявшись, вони побачили, як хлопчик керував важливістю одного хлопця: число 9 він змінив на 1.
Жінка-інспектор:
— Руки вгору! Я — інспекторка й маю пістолет. Швидко підніми руки та обернися!
Карл:
— Та добре-добре… Мілано? Чого ти мене виказала? Я призначив тебе другим творцем, щоб ми разом правили цим світом, чому ти так учинила?
Мілана:
— Ти накоїв багато дурниць, змінивши важливість людей. По-перше, ти став злочинцем, а по-друге, я не думала, що це був ти. Навіщо все це зробив і брехав мені?
Карл:
— Я тобі не брехав, а просто не встиг сказати. Ці правила й числа важливості — повна дурня, адже багато людей не заслуговують на таке ставлення до них: добрих і безневинних названо рабами, а нахабних і безсердечних — головними. Подумай сама, нехай усі мають рівні права на життя, а не залежать від випадкового числа на шиї.
Мілана:
— Я… я не знаю, що сказати.
Жінка-інспектор:
— Не кажи дурниць, хлопчику, усе було придумано до тебе, і зараз ти все руйнуєш.
Карл:
— Інспекторко, то он як ви заговорили! Я вивчив усе, ставши творцем. Чи не соромно вам уже стільки років верзти нісенітниці мирним громадянам? Це ви й ваші підлеглі вбили першого творця п’ять років тому, бо він теж хотів зробити всіх рівними. Вам подобалося й подобається мати дев’ятку, щоб були привілеї та слуги, тож усе це вигадали. Мілано, то ти згодна на мою пропозицію?
Жінка-інспектор:
— Досить! Хлопчику, ти занадто багато знаєш, і мені не соромно, адже комфорт важливіший, а на інших начхати! Ти сам напросився!
Мілана накинулася на інспекторку — пролунав постріл. Куля пролетіла повз хлопчика, і коли вони впали, пістолет відскочив убік. Вони зчепилися, як дві кішки, але жінка сильно вдарила Мілану головою об підлогу. Карл тим часом підняв пістолет. Коли інспекторка встала, він спрямував зброю на неї. Жінка працювала раніше в поліції, тому швидко вибила ногою пістолет із рук хлопчика. Потім поставила його на край даху, тримаючи рукою, і якщо відпустить, то він без рівноваги впаде. Мілана потроху почала приходити до тями.
Жінка-інспектор:
— О, ти опритомніла. Швидко зроби мене творцем, а то хлопець помре!
Карл:
— Ні! Не роби цього! Прошу!
Мілана:
— Я не хочу, щоб ти помер, зараз зроблю вас творцем.
Жінка-інспектор:
— Так! Нарешті!
Мілана:
— А тепер віддайте мені Карла.
Жінка-інспектор:
— Ти справді думала, що я це зроблю? Попрощайся з ним.
Карл:
— Мілано, скасуй важливість усіх людей, ти розберешся, як це зробити, я кохаю тебе!
Хлопець потягнув за руку інспекторку — і вони разом зірвалися з даху.
Мілана:
– Ні-і-і-і!
Карл і жінка-інспектор розбилися, упавши з п’ятнадцятого поверху.
***
Карл:
— Де я?
Медсестра:
— Господи! Ви прокинулися! Ви… ви в центральній лікарні, у реанімації. Вважайте, ми вас із того світу витягнули, хоча шанси були тільки десять відсотків.
Карл:
— Як мене звати й чому я в лікарні?
Медсестра:
— Зачекайте хвилинку, зараз до вас підійдуть.
Лікар:
— Привіт, Карле. Ти пролежав у нас півтора року. Навіть не сподівалися, що прокинешся, адже ти впав з п’ятнадцятого поверху й дістав серйозну травму голови та внутрішні крововиливи.
Карл:
— Нагадайте, де я?
Лікар:
— Я так і думав. Що ж, відпочивай.
Лікар зателефонував батькам хлопчика, і вони швидко приїхали до лікарні. Про новину дізналася й Мілана. Вона не тямила себе від щастя й теж примчала до коханого.
Мілана:
— Добрий день, як він?
Мама Карла:
— Самопочуття хороше, але не пам’ятає нас. Найімовірніше, і тебе Карл не згадає. Лікарі кажуть, це тимчасово, тому треба вводити його в реальність.
Мілана:
— Хей, привіт, Карле. Як ти?
Карл:
— І тобі привіт. Я нормально, а ти хто?
Мілана:
— Я твоя дівчина, Мілана. Ти врятував світ і мене. Хіба не пам’ятаєш?
Карл:
— Ні. Але ти симпатична, та й ім’я гарне.
Мілана:
— Дякую.
Карл:
— А що я зробив?
Мілана:
— Ти врятував світ і мене. Забрав цю чортову важливість у всіх людей і зробив нас рівними.
Карл:
— Яку важливість?
Мілана:
— Уже не має значення. Відпочивай.
Мілана:
— Лікарю, як він згадає все, якщо забуває моє ім’я за лічені хвилини?
Лікар:
— Дівчино, я не знаю. Треба докласти багато зусиль і спілкуватися про минуле, щоб до хлопця повернулися спогади, а поки що намагайтеся.
***
Відтоді минуло п’ять років. Усі вільні від навчання години Мілана ходила до Карла й старалася привести його до тями, розповідаючи, як весело вони проводили час разом і як відважно врятували світ. Завдяки зусиллям дівчини й батьків хлопець згадав забуте. Карл і Мілана вивчилися, знайшли роботу й почали жити у власній новій великій квартирі, яку подарувала держава за їхній героїчний вчинок.
* Оповідання написано 2022 року для підліткового літературного конкурсу «Антитвір». Це освітній проєкт Мистецького Арсеналу в межах Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал». Він покликаний стимулювати розвиток креативного письма серед учнів старшої школи й створювати майданчик для висловлення в нестандартний спосіб. У 2020 й 2022 роках проєкт, за задумом організаторів, став способом підтримати українську молодь у надзвичайних стресових ситуаціях через можливість писати й бути почутими. Перекладено англійською мовою та проілюстровано ГО «Культурний Хаб» у межах програми «Wars. Ukrainians. Humanity».
Текст написано: 6.05.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 26.02.2023
Автор: Поліна Карпова, 13 років
Ілюстраторка: Настя Гайдаєнко
Літературна редакторка: Леся Кропотова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків-Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Vazhlyvist’
U ts’omu sviti nemaye pravoslav’ya, polityky chy monarkhiyi. Tvoye zhyttya vyznachaye chyslo na shyyi, yake z’yavlyayet’sya v usikh u shistnadtsyatyrichnomu vitsi. Use vyrishuye dolya. Ye lyshe odyn zakon: «Lyudy iz chyslamy vid 1 do 3 — raby, vid 4 do 7 — zvychayni, vid 8 do 9 — holovni». Us’oho desyat’ chysel, ale, na zhal’, ostannya lyudyna z naybil’shym chyslom pomerla p’yat’ rokiv tomu. Yiyi nazyvaly tvortsem, tobto tym, khto keruye tsym svitom. Takozh ye lyudy iz chyslom 0. Za zvychayem, ale bez prychyny, yikh odrazu vbyvayut’.
Usim dityam nakazuyut’ robyty dobri vchynky, buty dobrodiynymy y trymatys’ yaknaydali vid holovnykh, yakshcho, zvychayno, tse ne yikhni bat’ky.
***
Milana:
— Mamo, kudy ty tak pospishayesh?
Mama:
— Zapiznyuyusya na robotu. Uzhe vos’ma, a tam treba buty o desyatiy. Bizhu vzhe, buvay, myla.
Milana:
— Shche dvi hodyny ye, mamo! Nu dobre. Pidu takozh.
Zvychayna sim’ya. Tato y mama vid ranku do nochi propadayut’ na roboti y prykhodyat’ lyshe nochuvaty, cherez shcho dochka yikh mayzhe ne bachyt’. Prosti lyudy, yaki musyat’ pratsyuvaty, shchob prokharchuvatysya. Milani za tyzhden’ uzhe shistnadtsyat’. Dytynoyu vona robyla bahato dobrykh sprav, ta y dosi dopomahaye vyhulyuvaty sobak na blahodiynykh zasadakh.
Shkola.
Karl:
— Pryvit, krasune. A v kohos’ nezabarom den’ narodzhennya, i ya vzhe pryhotuvav tobi podarunok.
Milana:
— Klas! Uzhe chekayu ne dochekayusya svoyeyi vazhlyvosti. Ya bahato pratsyuvala v dytynstvi, yak bat’ky vchyly, tozh, hadayu, zasluhovuyu na shistku abo simku. Khochu vzhe perevestysya u tviy klas zvychaynykh lyudey i buty blyzhche.
Karl:
— Ya v ts’omu klasi vzhe tyzhden’. Klasno, shcho riznytsya u vitsi mizh namy taka malen’ka. Uzhe chekayu na tebe.
Pislya shkoly divchynka, yak i zavzhdy, pishla dodomu. Obidayuchy, vyrishyla podyvytysya novyny: «Vitayemo, hromadyany. S’ohodni v nashomu sviti vpershe stavsya zbiy systemy. U vsikh holovnykh chyslo vazhlyvosti zmenshylosya do odynytsi. Politsiya vzhe shukaye lyudynu, yaka maye desyatku ta eksklyuzyvnyy dostup do keruvannya vazhlyvistyu. Z vamy bula prohrama Hot News».
Milana:
— Spodivayusya, tsey zbiy ne vplyne na moyu vazhlyvist’. Treba podyvytysya v interneti. Niyakoyi informatsiyi… Mabut’, u nas take vpershe. Shcho zh, spodivatymemosya, shcho tse nenadovho.
***
Vidtodi mynulo p’yat’ dniv. Lyudy v panitsi, politsiya tak i ne znayshla lyudyny iz chyslom 10, bil’shist’ holovnykh stala rabamy.
Mama:
— Milano, pam’yatayesh, zavtra tviy den’. Kazhut’, shcho systema ne vplyne na tvoyu vazhlyvist’. Ty khorosha divchynka y zavtra stanesh odniyeyu z nas. Solodkykh sniv.
***
Urantsi divchynka z radistyu pobihla do dzerkala pobachyty svoyu vazhlyvist’.
Milana:
— Shcho? Ts’oho ne mozhe buty… Mamo!
Mama:
— Z dnem narodzhennya, donechko! Yaka v tebe vazhlyvist’?
Milana:
— U mene nul’…
Mama:
— Hospody! Treba terminovo zamazaty. Nikomu ne kazhy, shcho v tebe tse chyslo. Zaraz namalyuyu tobi shistku.
U shkoli nikhto ne zdohadavsya, shcho tsyfru namal’ovano.
***
Nastupnoho dnya.
Zhinka-inspektor:
— Dity, stan’te v cherhu y okremo zakhod’te v kabinet.
Milana: «Zaraz vony diznayut’sya, shcho v mene nul’, i vb’yut’. Treba vybyratysya zvidsy».
Divchynka sprobuvala vyyty v tualet, odnak ne pustyly. Nastala yiyi cherha.
Milana:
— Shcho vy robytymete?
Medsestra:
— Ne khvylyuysya, my lyshe vytremo tvoyu shyyu rozchynom, yakyy zmyvaye vsi zamazky y kosmetyku… Ta nu… Inspektorko, tse vona! Maye desyatku!
Zhinka-inspektor:
— Usi vidiydit’ vid neyi. Ya sama pohovoryu iz tsiyeyu divchynoyu. Znayu, shcho ty mayesh vazhlyvist’ lyshe vid uchora. Yak ty zmohla peretvoryty svit na khaos do poyavy chysla?
Milana:
— Ya ne znayu. Shche s’ohodni vrantsi ya mala nul’.
Zhinka-inspektor:
— Pohano, zvychayno, shcho ty prykhovuvala nul’, ale teper uzhe nevazhlyvo. Otzhe, tvorets’ vybrav tebe druhoyu, i ty yoho, nayimovirnishe, znayesh. Treba pereviryty vsikh tvoyikh blyz’kykh i znayomykh. Spodivayusya, ty nam dopomozhesh u ts’omu y ne budesh takoyu, yak pershyy tvorets’?
Milana:
— Tak, zvisno, dopomozhu.
Pobuvavshy v divchynky vdoma y pereviryvshy bat’kiv, vony ne znayshly lykhodiya.
Zhinka-inspektor:
— Z kym ty shche blyz’ko spilkuyeshsya?
Milana:
— U mene ye khlopets’ — Karl. Vin dlya mene nayblyzhcha lyudyna. I kil’ka podruh zi shkoly, ale ya z nymy nechasto spilkuyusya.
Karla ne znayshly vdoma, khocha yoho bat’ky vvazhaly, shcho vin u svoyiy kimnati. Odnache zayshovshy tudy, khlopchyka ne pobachyly. Lyshe viter z vidchynenoho vikna kolykhav shtory.
Milana:
— Utik, ta tse ne strashno. Ya znayu, de vin mozhe buty. Karl chasto zavysaye na dakhu budynku svoho druha. Ya pokazhu.
Inspektorka y divchynka poyikhaly do toho budynku. Vin stoyav nepodalik shkoly. Tam malo khto buvav, i Milana tezh zayshla vpershe. Karl khodyv na dakh lyshe sam, shchob vidpochyty vid usikh i rozslabytysya na samoti.
Pidnyavshys’, vony pobachyly, yak khlopchyk keruvav vazhlyvistyu odnoho khloptsya: chyslo 9 vin zminyv na 1.
Zhinka-inspektor:
— Ruky vhoru! Ya — inspektorka y mayu pistolet. Shvydko pidnimy ruky ta obernysya!
Karl:
— Ta dobre-dobre… Milano? Choho ty mene vykazala? Ya pryznachyv tebe druhym tvortsem, shchob my razom pravyly tsym svitom, chomu ty tak uchynyla?
Milana:
— Ty nakoyiv bahato durnyts’, zminyvshy vazhlyvist’ lyudey. Po-pershe, ty stav zlochyntsem, a po-druhe, ya ne dumala, shcho tse buv ty. Navishcho vse tse zrobyv i brekhav meni?
Karl:
— Ya tobi ne brekhav, a prosto ne vstyh skazaty. Tsi pravyla y chysla vazhlyvosti — povna durnya, adzhe bahato lyudey ne zasluhovuyut’ na take stavlennya do nykh: dobrykh i beznevynnykh nazvano rabamy, a nakhabnykh i bezserdechnykh — holovnymy. Podumay sama, nekhay usi mayut’ rivni prava na zhyttya, a ne zalezhat’ vid vypadkovoho chysla na shyyi.
Milana:
— Ya… ya ne znayu, shcho skazaty.
Zhinka-inspektor:
— Ne kazhy durnyts’, khlopchyku, use bulo prydumano do tebe, i zaraz ty vse ruynuyesh.
Karl:
— Inspektorko, to on yak vy zahovoryly! Ya vyvchyv use, stavshy tvortsem. Chy ne soromno vam uzhe stil’ky rokiv verzty nisenitnytsi myrnym hromadyanam? Tse vy y vashi pidlehli vbyly pershoho tvortsya p’yat’ rokiv tomu, bo vin tezh khotiv zrobyty vsikh rivnymy. Vam podobalosya y podobayet’sya maty dev’yatku, shchob buly pryvileyi ta sluhy, tozh use tse vyhadaly. Milano, to ty zhodna na moyu propozytsiyu?
Zhinka-inspektor:
— Dosyt’! Khlopchyku, ty zanadto bahato znayesh, i meni ne soromno, adzhe komfort vazhlyvishyy, a na inshykh nachkhaty! Ty sam naprosyvsya!
Milana nakynulasya na inspektorku — prolunav postril. Kulya proletila povz khlopchyka, i koly vony vpaly, pistolet vidskochyv ubik. Vony zchepylysya, yak dvi kishky, ale zhinka syl’no vdaryla Milanu holovoyu ob pidlohu. Karl tym chasom pidnyav pistolet. Koly inspektorka vstala, vin spryamuvav zbroyu na neyi. Zhinka pratsyuvala ranishe v politsiyi, tomu shvydko vybyla nohoyu pistolet iz ruk khlopchyka. Potim postavyla yoho na kray dakhu, trymayuchy rukoyu, i yakshcho vidpustyt’, to vin bez rivnovahy vpade. Milana potrokhu pochala prykhodyty do tyamy.
Zhinka-inspektor:
— O, ty oprytomnila. Shvydko zroby mene tvortsem, a to khlopets’ pomre!
Karl:
— Ni! Ne roby ts’oho! Proshu!
Milana:
— Ya ne khochu, shchob ty pomer, zaraz zroblyu vas tvortsem.
Zhinka-inspektor:
— Tak! Nareshti!
Milana:
— A teper viddayte meni Karla.
Zhinka-inspektor:
— Ty spravdi dumala, shcho ya tse zroblyu? Poproshchaysya z nym.
Karl:
— Milano, skasuy vazhlyvist’ usikh lyudey, ty rozbereshsya, yak tse zrobyty, ya kokhayu tebe!
Khlopets’ potyahnuv za ruku inspektorku — i vony razom zirvalysya z dakhu.
Milana:
– Ni-i-i-i!
Karl i zhinka-inspektor rozbylysya, upavshy z p’yatnadtsyatoho poverkhu.
***
Karl:
— De ya?
Medsestra:
— Hospody! Vy prokynulysya! Vy… vy v tsentral’niy likarni, u reanimatsiyi. Vvazhayte, my vas iz toho svitu vytyahnuly, khocha shansy buly til’ky desyat’ vidsotkiv.
Karl:
— Yak mene zvaty y chomu ya v likarni?
Medsestra:
— Zachekayte khvylynku, zaraz do vas pidiydut’.
Likar:
— Pryvit, Karle. Ty prolezhav u nas pivtora roku. Navit’ ne spodivalysya, shcho prokyneshsya, adzhe ty vpav z p’yatnadtsyatoho poverkhu y distav seryoznu travmu holovy ta vnutrishni krovovylyvy.
Karl:
— Nahadayte, de ya?
Likar:
— Ya tak i dumav. Shcho zh, vidpochyvay.
Likar zatelefonuvav bat’kam khlopchyka, i vony shvydko pryyikhaly do likarni. Pro novynu diznalasya y Milana. Vona ne tyamyla sebe vid shchastya y tezh prymchala do kokhanoho.
Milana:
— Dobryy den’, yak vin?
Mama Karla:
— Samopochuttya khoroshe, ale ne pam’yataye nas. Nayimovirnishe, i tebe Karl ne zhadaye. Likari kazhut’, tse tymchasovo, tomu treba vvodyty yoho v real’nist’.
Milana:
— Khey, pryvit, Karle. Yak ty?
Karl:
— I tobi pryvit. Ya normal’no, a ty khto?
Milana:
— Ya tvoya divchyna, Milana. Ty vryatuvav svit i mene. Khiba ne pam’yatayesh?
Karl:
— Ni. Ale ty sympatychna, ta y im’ya harne.
Milana:
— Dyakuyu.
Karl:
— A shcho ya zrobyv?
Milana:
— Ty vryatuvav svit i mene. Zabrav tsyu chortovu vazhlyvist’ u vsikh lyudey i zrobyv nas rivnymy.
Karl:
— Yaku vazhlyvist’?
Milana:
— Uzhe ne maye znachennya. Vidpochyvay.
Milana:
— Likaryu, yak vin zhadaye vse, yakshcho zabuvaye moye im’ya za licheni khvylyny?
Likar:
— Divchyno, ya ne znayu. Treba doklasty bahato zusyl’ i spilkuvatysya pro mynule, shchob do khloptsya povernulysya spohady, a poky shcho namahaytesya.
***
Vidtodi mynulo p’yat’ rokiv. Usi vil’ni vid navchannya hodyny Milana khodyla do Karla y staralasya pryvesty yoho do tyamy, rozpovidayuchy, yak veselo vony provodyly chas razom i yak vidvazhno vryatuvaly svit. Zavdyaky zusyllyam divchyny y bat’kiv khlopets’ zhadav zabute. Karl i Milana vyvchylysya, znayshly robotu y pochaly zhyty u vlasniy noviy velykiy kvartyri, yaku podaruvala derzhava za yikhniy heroyichnyy vchynok.
* Opovidannya napysano 2022 roku dlya pidlitkovoho literaturnoho konkursu «Antytvir». Tse osvitniy proyekt Mystets’koho Arsenalu v mezhakh Mizhnarodnoho festyvalyu «Knyzhkovyy Arsenal». Vin poklykanyy stymulyuvaty rozvytok kreatyvnoho pys’ma sered uchniv starshoyi shkoly y stvoryuvaty maydanchyk dlya vyslovlennya v nestandartnyy sposib. U 2020 y 2022 rokakh proyekt, za zadumom orhanizatoriv, stav sposobom pidtrymaty ukrayins’ku molod’ u nadzvychaynykh stresovykh sytuatsiyakh cherez mozhlyvist’ pysaty y buty pochutymy. Perekladeno anhliys’koyu movoyu ta proilyustrovano HO «Kul’turnyy Khab» u mezhakh prohramy «Wars. Ukrainians. Humanity».
