English
Kyiv. March 26, 2022
Cafés, bakeries, and small farmer markets are open in Kyiv. I have a list of things the territorial defense forces need, and I can easily get all of them at a supermarket. Still, we stop by every coffee booth and every street vendor. I am patient. The coffee can be suspended; sausage or sauerkraut can qualify as off-the-list treats. If we stop in good time, we’ll end up with only half a barrel of sauerkraut. And even less sausage. Slightly short of ten kilos.
But when we stop by the bakery with its aroma of fresh-baked bread and pastry, I finally lose my patience. “No!” I shout. “No pastry!”
You can’t stop the wind blowing in the right direction.
He goes out of the bakery with a crate of cinnamon buns. In pre-war life, they were called “Cinnabon.” You need special accessories to eat them in the street. Napkins or wet wipes and plates or at least a piece of paper to hold these treats in your hands. You can’t fit a cinnamon roll in your mouth with a single bite.
“I can’t eat as much!”
“It’s not for you! This is off the list.”
“Someone has already brought Napoleon cake off the list…”
“And what happened? Did the soldiers conquer moscow?”
“Nope. The commander said it was not the right time for Napoleon cake or other pastry. It made people gassy. Got it?”
“Well… Let’s get them over to the military hospital then.”
I give him a hospital-food look.
“Alright. Let’s just give them away to passers-by. We’ll just stand here and treat people to cinnamon rolls. Like father frost.”
“Santa!” I yell. People in the street throw sympathetic glances my way. Anyone can go mad in whatever way they like. But I am not mad, no. “Santa Claus, not father muscovite! I wish to hell he’d die!”
The passers-by are smiling. They take my side.
“Alright, alright,” he says, frowning at his defeat. “Then let’s make dry biscuits out of them. A sack or two.”
“Why did you buy them in the first place?”
“It’s all about the economy, Lionia. Someone has to keep it going. And I will be this ‘someone’ as long as I have money in my pocket.”
“Okay, let it be biscuits.”
Today it was sunny, windy, rainy, and cold. It’s February all over. The same February as thirty-two days ago.
Written on: 26.03.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 27.07.2022
Author: Olena Stiazhkina
Translator (from Ukrainian to English): Hanna Leliv
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Київ, 26 березня 2022 року
У Києві працюють кав’ярні, пекарні й малі міські ринки. Усе, що треба за списком для тероборони, можна купити в супермаркеті. Але ми постійно зупиняємось біля кожного відкритого віконця з написом: «Кава» й біля вуличних торговців. Я терплю. Каву можна «підвісити», ковбаску й кислу капусту — додати до смаколиків поза списком. Якщо вчасно зупинитися, то капусти буде всього лиш пів діжки. А ковбаски й того менше — до десяти кілограмів.
Однак зупинка біля пекарні, з якої пахне здобною випічкою, уриває мені терпець. «Ні! — кричу я. — Здобі — ні!»
Вітру, який дує в правильному напрямку, не спинити.
Він виходить із крамнички з ящиком булок. У житті до війни вони називались «синабони». Щоб їсти їх на вулиці, потрібні спеціальні засоби. Наприклад, серветки — мокрі й сухі, не завадили б також тарілки або хоч якийсь папір, щоб тримати смачне в руках. За один укус синабон до рота не вміщується.
— Я стільки не з’їм!
— А це не тобі! Це на додаток до списку!
— На додаток одні такі вже приносили «Наполеона»…
— І що? Узяли москву?
— Ні, командир сказав, що «Наполеон» й інша здоба не на часі. Від неї здуття… Зрозуміло?
— Тоді той… Віднесімо до шпиталю…
Дивлюсь на нього дієтичним поглядом.
— Ну якщо не до шпиталю, то хоча б людям роздамо! Будемо стояти тут і роздавати. Як дєд мороз…
— Санта! — кричу я. Люди на вулиці дивляться на мене з розумінням. Тепер кожен божеволіє як хоче. Але в цьому випадку — не я. — Санта Клаус, а не дід москаль! Щоб він здох!
Перехожі усміхаються. Вони на моєму боці.
— Ну добре, добре, — хнюпиться переможений він. — Тоді той… Наробімо з них сухариків! Мішечок чи два.
— А навіщо ти їх узагалі купив?
— Економіка, Льоню, економіка. Хтось має її підтримувати. Поки є гроші, це буду я…
— Ну тоді сухариків можна.
Сьогодні було сонце, вітер, дощ, холод. Знову лютий. Такий самий лютий, як і тридцять два дні тому.
Текст написано: 26.03.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 27.07.2022
Автор: Олена Стяжкіна
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Kyiv, 26 bereznya 2022 roku
U Kyyevi pratsyuyut’ kav’yarni, pekarni y mali mis’ki rynky. Use, shcho treba za spyskom dlya teroborony, mozhna kupyty v supermarketi. Ale my postiyno zupynyayemos’ bilya kozhnoho vidkrytoho vikontsya z napysom: «Kava» y bilya vulychnykh torhovtsiv. Ya terplyu. Kavu mozhna «pidvisyty», kovbasku y kyslu kapustu — dodaty do smakolykiv poza spyskom. Yakshcho vchasno zupynytysya, to kapusty bude vs’oho lysh piv dizhky. A kovbasky y toho menshe — do desyaty kilohramiv.
Odnak zupynka bilya pekarni, z yakoyi pakhne zdobnoyu vypichkoyu, uryvaye meni terpets’. «Ni! — krychu ya. — Zdobi — ni!»
Vitru, yakyy duye v pravyl’nomu napryamku, ne spynyty.
Vin vykhodyt’ iz kramnychky z yashchykom bulok. U zhytti do viyny vony nazyvalys’ «synabony». Shchob yisty yikh na vulytsi, potribni spetsial’ni zasoby. Napryklad, servetky — mokri y sukhi, ne zavadyly b takozh tarilky abo khoch yakyys’ papir, shchob trymaty smachne v rukakh. Za odyn ukus synabon do rota ne vmishchuyet’sya.
— Ya stil’ky ne z’yim!
— A tse ne tobi! Tse na dodatok do spysku!
— Na dodatok odni taki vzhe prynosyly «Napoleona»…
— I shcho? Uzyaly moskvu?
— Ni, komandyr skazav, shcho «Napoleon» y insha zdoba ne na chasi. Vid neyi zduttya… Zrozumilo?
— Todi toy… Vidnesimo do shpytalyu…
Dyvlyus’ na n’oho diyetychnym pohlyadom.
— Nu yakshcho ne do shpytalyu, to khocha b lyudyam rozdamo! Budemo stoyaty tut i rozdavaty. Yak dyed moroz…
— Santa! — krychu ya. Lyudy na vulytsi dyvlyat’sya na mene z rozuminnyam. Teper kozhen bozhevoliye yak khoche. Ale v ts’omu vypadku — ne ya. — Santa Klaus, a ne did moskal’! Shchob vin zdokh!
Perekhozhi usmikhayut’sya. Vony na moyemu botsi.
— Nu dobre, dobre, — khnyupyt’sya peremozhenyy vin. — Todi toy… Narobimo z nykh sukharykiv! Mishechok chy dva.
— A navishcho ty yikh uzahali kupyv?
— Ekonomika, L’onyu, ekonomika. Khtos’ maye yiyi pidtrymuvaty. Poky ye hroshi, tse budu ya…
— Nu todi sukharykiv mozhna.
S’ohodni bulo sontse, viter, doshch, kholod. Znovu lyutyy. Takyy samyy lyutyy, yak i trydtsyat’ dva dni tomu.
