English
Kyiv. March 28, 2022
Serhiyko is four years old. He lives with his grandma on the eighth floor. When the air raid siren goes off, Serhiyko runs downstairs knocking on every door and calling out cheerfully: “Ladies and gentlemen! Go down to the shelter! Quickly!”
They don’t have any shelter, though — neither bomb shelter nor basement. People gather together on the first floor, bringing chairs and sleeping bags in case the air raid alert is not lifted for a long time.
They are hunkering down for ten minutes when Serhiyko asks loudly: “Does anyone have any kompot left at home? For one good and polite boy?”
People from two or even three apartments do have some left. Serhiyko tastes each kind. He keeps drinking and saying how good it tastes, as if hinting that his grandma “never makes such a tasty kompot.” Time goes by…
A “clumsy grandma” finds herself in a company of a “grandpa who caught a saboteur and took him to the enlistment office.”
Later, Serhiyko asks: “Does anyone have a piece of bread with honey for one polite boy?” He’s playing a trick. He doesn’t really want any bread or honey: he expects that his neighbors won’t have a ready-made sandwich at home but will bring a cookie, a candy, or a chocolate bar instead — a treat forbidden in peaceful times.
He says to his grandma: “What if they kill all of us now — what would be the point of my shiny teeth and healthy food in my belly?”
He mispronounces a few sounds. But he always gets his senses right.
***
People who fled to the countryside text that storks have come home. People who wait for their loved ones to evacuate from Mariupol text that kadyrov came to town.
Each of us experiences the war differently, but we all will experience Victory in the same way.
***
The thirty-third of February. When I was a little girl, I was told that February is the shortest month of the year.
***
Mayors of many towns poured big money into their election campaigns. It is no secret that in Ukraine, the office of a mayor always meant access to the state budget they could take a big bite of. A bite big enough to buy a villa in Spain and pass a slice down to their children and grandchildren. And another slice for themselves — for a life of luxury.
But now it happens so that the mayors poured big money to become heroes. And sometimes even stalwart martyrs shot by the enemies for their loyalty to Ukraine.
No one knows when and how the power of being a human emerges. Our current history shows that it can emerge out of anything.
Written on: 28.03.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 01.08.2022
Author: Olena Stiazhkina
Translator (from Ukrainian to English): Hanna Leliv
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Київ, 28 березня 2022 року
Сергійкові чотири роки. Він із бабусею живе на восьмому поверсі. Коли лунає сигнал повітряної тривоги, Сергійко несеться сходами й устигає постукати у двері на кожному сходовому майданчику з веселим криком: «Пані та панове! Терміново в укриття!».
Укриття, щоправда, як такого немає: ані бомбосховища, ані підвалу. Люди збираються на першому поверсі, виносять стільці, крісла й спальні мішки на випадок, якщо тривога буде довгою.
За десять хвилин від початку сидіння Сергійко звертається до всіх: «А скажіть, будь ласка, ні в кого вдома не залишилося трохи компотику? Для мене — як для доброго й чемного гостя».
Компотик знаходять у двох чи навіть у трьох квартирах. Сергійко смакує кожний. Він п’є і хвалить господинь, натякаючи, що його бабця «от ніколи так не вміє». Час іде…
До «невмілої бабки» додається дід, який «спіймав диверсанта й відніс його, як хабар, до військкомату».
Згодом Сергійко каже: «А чи нема в когось для чемного гостя хлібчика з медом?». Хитрує. Насправді він не хоче хлібчика з медом і розраховує, що у квартирах його сусідів точно не лежить уже підготований сандвіч, а тому чекає на печиво, цукерку, шоколадку — щось заборонене в мирні часи.
Він каже: «Бабо, от зараз нас усіх тут уб’ють, і кому тоді будуть потрібні мої красиві зуби й здорова їжа всередині пуза?».
Декілька букв він вимовляє неправильно. Але зі смислами завжди все ок.
***
Ті, що дістались села, пишуть, що додому повернулися лелеки. Ті, хто чекає своїх із Маріуполя, пишуть, що туди навідався кадиров.
Ми по-різному проживаємо війну, але однаково проживемо Перемогу.
***
Тридцять третій день лютого. У дитинстві мені казали, що лютий — найкоротший місяць року.
***
Багато мерів укладали грубі гроші у свої виборчі кампанії. Ніде правди діти, посада мера в Україні завжди означала доступ до державного бюджету, від якого можна було непогано відкусити. Відкусити стільки, щоб вистачило на хатинку в Іспанії, трохи на спадщину дітям й онукам, ну й собі на красиве життя.
Тепер виходить, що мери вкладали грубі гроші в те, щоб стати героями. А іноді навіть нескореними мучениками, яких ворог розстріляв за вірність Україні.
Ніхто не знає, із чого й коли народжується сила бути людиною. У нашій теперішній історії виходить, що вона народжується з усього.
Текст написано: 28.03.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 01.08.2022
Автор: Олена Стяжкіна
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Kyiv, 28 bereznya 2022 roku
Serhiykovi chotyry roky. Vin iz babuseyu zhyve na vos’momu poversi. Koly lunaye syhnal povitryanoyi tryvohy, Serhiyko neset’sya skhodamy y ustyhaye postukaty u dveri na kozhnomu skhodovomu maydanchyku z veselym krykom: «Pani ta panove! Terminovo v ukryttya!».
Ukryttya, shchopravda, yak takoho nemaye: ani bomboskhovyshcha, ani pidvalu. Lyudy zbyrayut’sya na pershomu poversi, vynosyat’ stil’tsi, krisla y spal’ni mishky na vypadok, yakshcho tryvoha bude dovhoyu.
Za desyat’ khvylyn vid pochatku sydinnya Serhiyko zvertayet’sya do vsikh: «A skazhit’, bud’ laska, ni v koho vdoma ne zalyshylosya trokhy kompotyku? Dlya mene — yak dlya dobroho y chemnoho hostya».
Kompotyk znakhodyat’ u dvokh chy navit’ u tr’okh kvartyrakh. Serhiyko smakuye kozhnyy. Vin p’ye i khvalyt’ hospodyn’, natyakayuchy, shcho yoho babtsya «ot nikoly tak ne vmiye». Chas ide…
Do «nevmiloyi babky» dodayet’sya did, yakyy «spiymav dyversanta y vidnis yoho, yak khabar, do viys’kkomatu».
Zhodom Serhiyko kazhe: «A chy nema v kohos’ dlya chemnoho hostya khlibchyka z medom?». Khytruye. Naspravdi vin ne khoche khlibchyka z medom i rozrakhovuye, shcho u kvartyrakh yoho susidiv tochno ne lezhyt’ uzhe pidhotovanyy sandvich, a tomu chekaye na pechyvo, tsukerku, shokoladku — shchos’ zaboronene v myrni chasy.
Vin kazhe: «Babo, ot zaraz nas usikh tut ub’yut’, i komu todi budut’ potribni moyi krasyvi zuby y zdorova yizha vseredyni puza?».
Dekil’ka bukv vin vymovlyaye nepravyl’no. Ale zi smyslamy zavzhdy vse ok.
***
Ti, shcho distalys’ sela, pyshut’, shcho dodomu povernulysya leleky. Ti, khto chekaye svoyikh iz Mariupolya, pyshut’, shcho tudy navidavsya kadyrov.
My po-riznomu prozhyvayemo viynu, ale odnakovo prozhyvemo Peremohu.
***
Trydtsyat’ tretiy den’ lyutoho. U dytynstvi meni kazaly, shcho lyutyy — naykorotshyy misyats’ roku.
***
Bahato meriv ukladaly hrubi hroshi u svoyi vyborchi kampaniyi. Nide pravdy dity, posada mera v Ukrayini zavzhdy oznachala dostup do derzhavnoho byudzhetu, vid yakoho mozhna bulo nepohano vidkusyty. Vidkusyty stil’ky, shchob vystachylo na khatynku v Ispaniyi, trokhy na spadshchynu dityam y onukam, nu y sobi na krasyve zhyttya.
Teper vykhodyt’, shcho mery vkladaly hrubi hroshi v te, shchob staty heroyamy. A inodi navit’ neskorenymy muchenykamy, yakykh voroh rozstrilyav za virnist’ Ukrayini.
Nikhto ne znaye, iz choho y koly narodzhuyet’sya syla buty lyudynoyu. U nashiy teperishniy istoriyi vykhodyt’, shcho vona narodzhuyet’sya z us’oho.
