Serhiyko is four years old. He lives with his grandma on the eighth floor. When the air raid siren goes off, Serhiyko runs downstairs knocking on every door and calling out cheerfully: “Ladies and gentlemen! Go down to the shelter! Quickly!”
They don’t have any shelter, though — neither bomb shelter nor basement. People gather together on the first floor, bringing chairs and sleeping bags in case the air raid alert is not lifted for a long time.
They are hunkering down for ten minutes when Serhiyko asks loudly: “Does anyone have any kompot left at home? For one good and polite boy?”
People from two or even three apartments do have some left. Serhiyko tastes each kind. He keeps drinking and saying how good it tastes, as if hinting that his grandma “never makes such a tasty kompot.” Time goes by…
A “clumsy grandma” finds herself in a company of a “grandpa who caught a saboteur and took him to the enlistment office.”
Later, Serhiyko asks: “Does anyone have a piece of bread with honey for one polite boy?” He’s playing a trick. He doesn’t really want any bread or honey: he expects that his neighbors won’t have a ready-made sandwich at home but will bring a cookie, a candy, or a chocolate bar instead — a treat forbidden in peaceful times.
He says to his grandma: “What if they kill all of us now — what would be the point of my shiny teeth and healthy food in my belly?”
He mispronounces a few sounds. But he always gets his senses right.
***
People who fled to the countryside text that storks have come home. People who wait for their loved ones to evacuate from Mariupol text that Kadyrov came to town.
Each of us experiences the war differently, but we all will experience Victory in the same way.
***
The thirty-third of February. When I was a little girl, I was told that February is the shortest month of the year.
***
Mayors of many towns poured big money into their election campaigns. It is no secret that in Ukraine, the office of a mayor always meant access to the state budget they could take a big bite of. A bite big enough to buy a villa in Spain and pass a slice down to their children and grandchildren. And another slice for themselves — for a life of luxury.
But now it happens so that the mayors poured big money to become heroes. And sometimes even stalwart martyrs shot by the enemies for their loyalty to Ukraine.
No one knows when and how the power of being a human emerges. Our current history shows that it can emerge out of anything.
Author: Olena Stiazhkina, historian, writer
Translator: Hanna Leliv
Illustrator: Victoria Boyko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
Київ, 28 березня 2022 року
Сергійкові чотири роки. Він з бабусею живе на восьмому поверсі. Коли лунає сигнал повітряної тривоги, Сергійко несеться сходами та встигає постукати у двері на кожному сходовому майданчику з веселим криком: “Пані та панове! Терміново в укриття!”
Укриття, щоправда, як такого немає: ані бомбосховища, ані підвалу. Люди збираються на першому поверсі, виносять стільці, крісла та спальні мішки на той випадок, якщо тривога буде довгою.
За десять хвилин від початку сидіння Сергійко звертається до всіх: “А скажіть, будь ласка, ні в кого вдома не залишилося трохи компотику? Для мене — як для доброго та чемного гостя?”
Компотик знаходиться у двох чи навіть у трьох квартирах. Сергійко смакує кожний. Він п’є та хвалить господинь, натякаючи, що його бабця “от ніколи так не вміє”. Час іде…
До “невмілої бабки” додається дід, який “спіймав диверсанта і відніс його, як хабар, до воєнкомата”.
Згодом Сергійко каже: “А чи нема в когось для чемного гостя хлібчика з медом?” Хитрує. Насправді він не хоче хлібчика з медом і розраховує на те, що у квартирах його сусідів точно не лежить вже підготований сандвіч, а тому чекає на печиво, цукерку, шоколадку — щось заборонене у мирні часи.
Він говорить: “Бабо, от зараз нас всіх тут вб’ють, і кому тоді будуть потрібні мої красиві зуби й здорова їжа всередині пуза?”
Декілька букв він вимовляє неправильно. Але зі смислами завжди все ок.
***
Ті, що дістались села, пишуть, що додому повернулися лелеки. Ті, хто чекає своїх з Маріуполя, пишуть, що туди навідався кадиров.
Ми по-різному проживаємо війну, але однаково проживемо Перемогу.
***
Тридцять третій день лютого. В дитинстві мені говорили, що лютий — найкоротший місяць року.
***
Багато мерів вкладали грубі гроші у свої виборчі кампанії. Ніде правди діти: посада мера в Україні завжди означала доступ до державного бюджету, від якого можна було непогано відкусити. Відкусити так, щоб вистачило на хатинку в Іспанії, трошки — у спадщину дітям та онукам. Ну й собі — на красиве життя.
Тепер виходить, що мери вкладали грубі гроші в те, щоб стати героями. А іноді навіть нескореними мучениками, розстріляними ворогом за вірність Україні.
Ніхто не знає, з чого та коли народжується сила бути людиною. У нашій теперішній історії виходить, що вона народжується зі всього.
