Someone suggested counting Thursdays: with the war dragging on, the day count would thrash your ripped insides with its treacherously big numbers again and again. It hurts less when you count Thursdays. For example, it’s only the fifth Thursday tomorrow.
Between the second and the third Thursday, I discovered the sky. Between the third and the fourth one, I noticed the air. On the eve of the fifth one, I saw the streets. In Kyiv, just like in other cities, where the war is raging on the outskirts and you can come or leave by train, not through a humanitarian corridor, there are billboards still standing along the roads.
From the pre-war times: ads of children’s swimming classes and the concert of Shufutinsky who looks very much like the late Kobzon.
From the war times: “Glory to Mariupol!”, “Thank you, Chernihiv!”, “At 5 am on 24 February 24, Russia bombed Kyiv,” “Russian warship, go fuck yourself!”, “Russian soldier! It’s better to be alive in captivity than dead in a rut.”
My favorite is this one: “Ministry of Defense. 4.5.0.”
4.5.0. is a military code that translates to “everything is ok.”
Everything is ok. Our morning roll calls become shorter, made up of three numbers and three periods.
Between the fourth and the fifth Thursdays, it is 4.5.0. in Kyiv.
“Ok” does not mean quiet. Our artillery keeps shelling. “They work,” we say.
They work to make sure that the Russian missiles flying from the direction of half-destroyed Bucha do not “de-nazify” us to death. In between the attacks on Kyiv, “the liberators” gobbled up an Alabai and bragged about it to their friend. Their friend approved of it. If they get sick of their army ration and gobble up one of their fellows next time, their friend would approve of it, too. Their friend is not putin. It’s the Russian people killing, raping, looting, and — as we see now — gobbling up an Alabai.
***
I see the streets. And I constantly feel the taste of concrete in my mouth. I have never tried concrete. I haven’t even licked it. But I know for a fact that this is the way it tastes.
It turned out that hatred can have different flavors. Today, it’s concrete. Yesterday, it was the charred ruins.
The Russian world — all flavors of hell.
Author: Olena Stiazhkina, historian, writer
Translator: Hanna Leliv
Illustrator: Victoria Boyko
Content Editor: Maryna Korchaka
Program Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv Slavitski
Київ, 30 березня 2022 року
Хтось запропонував рахувати дні четвергами, оскільки війна буде тривати, а лік днів буде раз у раз бити у розволочені кишки своїми підступно довгими декадами. Четвергами — не так болісно. Завтра, наприклад, лише п’ятий четвер.
Між другим та третім я знайшла небо. Між третім та четвертим помітила повітря. Перед п’ятим побачила вулиці. У Києві, як і в інших містах, де війна йде на околицях і виїхати-приїхати можна потягом, а не гуманітарним коридором, обабіч доріг стоять білборди.
З довійни — реклама дитячого плавання та концерту Шуфутинського, який дуже схожий на мертвого Кобзона.
З війни — “Слава Маріуполю!”, “Чернігів, дякуємо!”, “24 лютого о 5-тій годині ранку Росія бомбила Київ”, “Руський воєнний корабль, іди на х*й!”, “Руський солдат, бути живим в полоні краще, ніж мертвим в канаві”.
Більш за все мені подобається “Міністерство оборони. 4.5.0”.
4.5.0. — це сигнал військових, який означає “все спокійно”.
Все — спокійно. Наші вранішні переклички стають коротшими й тепер складають з трьох цифр і трьох крапок.
Між четвертим та п’ятим четвергом у Києві — 4.5.0.
Спокійно — це не тихо. Наша артилерія б’є і б’є. Ми кажемо: “Працює”.
Працює над тим, щоб нас не денацифікували до смерті руські ракети, що летять з боку майже знищеної Бучі. Зрештою, саме тут, між обстрілами Києва, “освободітєлі” зжерли собаку-алабая й похвалилися цим своїм друзям. Друг схвалив. Якщо наступного разу вони зжеруть свого колегу через те, що “сухпай” їм настобрид, друг також схвалить. Друг — не путін. Він — руський народ, який вбиває, ґвалтує, краде й тепер от — жере алабая.
***
Бачу вулиці. А з цим постійно відчуваю присмак бетону в роті. Я ніколи не їла бетону і навіть не лизала. Але точно знаю, що це він.
Як з’ясувалось, ненависть буває різною на смак. Сьогодні — бетон. Вчора — згарище.
Руський мир — всі смаки пекла.
