English
On the Threshold
Dream… How often do we hear this word from our friends and relatives, and how often do we say it silently, trying to motivate or justify ourselves. What is this dream? Is it a ray of light and hope that leads us through the abyss of pain, emptiness, and despair, or is it a skillful seducer who makes you forget what you really need? Life is a ladder we climb forever, not knowing where the next step will take us. It’s not scary to stumble, but what if you fall off it? Most people fear they will end up alone, without purpose, without a will, without ideas, depressed and devastated. Darkness and silence will begin to envelop their bodies, hopelessness filling the most remote corners of their souls, emptiness all around them… In moments like these, a dream is a savior, illuminating the road and showing that not everything has been lost. This source of flame makes you stand up, and turns into a firefly that will lead you to the end.
We always make a mistake choosing between dream and necessity… This statement seemed to be my life motto. My dreams were so lofty. I dreamed of finding true friends; I dreamed of finding true love, being close to my parents, enjoying life and noticing the most beautiful things in the world — here and now. What were my needs?… Graduate from high school, prepare for external evaluation, go to college, find a job… You cannot reach your dream without pushing through the forest of needs first, but why go through it if you have no dreams…
Values, priorities – all this is too abstract for ordinary people because they look ahead, live in the past, and try to do everything just for themselves, forgetting they are not the center of the universe. But maybe we, others, are wrong… We don’t know what to love and what to stand for.
Think about what you dreamed of this January. Each move to do something for someone. It doesn’t matter how or when, for what or why, because you had a plan, dreams, and ideas higher than instincts. But what now? When we wake up, we hear a “wonderful” symphony of sirens; we hear “wonderful” news about the situation in the world and in Ukraine. Someone is less fortunate, and their present is complemented by rocket attacks, hunger, shootings, fear, pain, death, and grief… On February 24, the universe was shaken because its heart was broken. The heart where freedom and peace lived. For what? What did we get? Is a simple truth not clear? Violence only breeds violence, and there is no winner in any war? Now tell us what you dreamed of in late February or early March… When we were sinking in the swamp of suffering, both physical and spiritual and moral. I think I know the answer: peace, life, freedom, meeting with healthy relatives and friends, hanging the flag of your free country in your lovely, peaceful hometown.
Our whole country has fallen off the ladder of life. Everyone is now stuck in emptiness, but we are still one because we have a dream, one for all, the most powerful in the world. We dream of being happy, and we just dream of being!
Every action has a reason; every step is motivated by something. We cannot condemn people because we do not know why they did so and not otherwise. Even when the situation seems incredibly obvious, we always miss the details and do not see the little things. After all, we look at one side when their number is not counted. Does the concept of good and evil not exist, or are they just relative? How to understand who is right and who is not? And will there be any “justification” for any, even the most immoral act? Well, it’s not that simple.
Human choice and opinion are subjective. She cannot believe that she is always and everywhere right, that she is telling the truth. But what if it’s not just a man? I have already mentioned that a situation needs to be assessed from many sides.If all but one of the existing parties say the same thing, is that true? It is clear that yes, and not because, however, this is what the majority says, no, it is not so, but because a group of people can be accustomed to a certain idea, you can accustom the people, but the world cannot be accustomed. Why me? Who is to blame for the current situation? The answer is clear and simple: the powers of the aggressor country. Well, we know who is to blame, but this is the case when knowledge cannot solve problems. Knowledge alone will not win the war.
It is clear what everyone is dreaming about, but what is needed now? To help refugees, volunteer, and support the military and the country’s economy. “But I’m just a child,” someone may say, but you have to answer with confidence: “Don’t whine. First of all, you are Ukrainian. You are not asked to take up arms. You are sixteen. Help the country from within.” Teenagers are unlikely to volunteer at Ukrzaliznytsia or near the frontline, and it is not necessary. Keep up the town’s economy, help those who really need it, support their parents, filter information, and much more. I am, for example, an eleventh-grade student. This year, for obvious reasons, the external independent testing was canceled. Has it become easier? Not really. I need to study history, pass that three-fold BMI, and go to university, following some new and not very clear algorithm. Here are my needs, or, rather, my need, which turned into a dream in the abyss of pain. But the war is raging. What shall I do? You can follow your dream and move to a safer region so as not to worry too much about your life and the lives of loved ones, to study and act, but you can also follow the need to help your country and people. Here it is, an eternal question, a dream or a necessity… Well, no matter what you choose, there is no correct answer. Each one has its pros and cons, something better and something worse. You will not be wrong, and you will not be right. Any bleaching will cause grief, but it must be destroyed. No need to feel sorry for yourself. What you must do is act!
We are a nation of heroes and free people. We stand for our independence. Everyone stands for us, and together we are united. When it comes to the lives of others, the choice between dream and necessity fades into the background. Glory to Ukraine! Together toward victory!
The essay was written in 2022 for Antytvir, a writing contest for teens. It is an educational project of Mystetsky Arsenal within the International Book Arsenal Festival. Its goal is to promote creative writing among high school students and create a platform for expressing yourself in a non-standard way. The organizers designed this project in 2020 and 2022 to support Ukrainian youth in highly stressful situations by allowing them to write and make their voices heard. Translated into English and illustrated by Cultural Hub NGO within the Wars. Ukrainians. Humanity programme.
Written on: 06.05.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” programme on: 27.02.2023
Author: Mykyta Pymonov, 16 years old
Translator (from Ukrainian to English): Hanna Leliv
Illustrator: Nastia Haidaienko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
На порозі
Мрія… Як часто ми чуємо це слово від друзів і рідних або промовляємо його самі, коли намагаємося мотивувати себе чи виправдати? Що таке мрія? Це промінь світла й надії, який проводить крізь прірву болю, порожнечі та відчаю, чи найкращий спокусник, що змушує забути про справжні потреби? Життя — сходи, якими ми йдемо, не знаючи, коли буде наступний щабель. Оступитися не страшно, але якщо ти впав, то що тоді? Станеться те, чого боїшся найбільше, — залишитися самому, без мети, без волі, без ідей, пригнічений і спустошений. Морок і тиша почнуть огортати твоє тіло, безвихідь — заповнювати потаємні куточки душі, а навколо — лише порожнеча… Саме в такі миті рятує вона — мрія, осяваючи дорогу й показуючи, що не все втрачено, ще є чого прагнути й за що боротися. Це джерело полум’я змушує підвестися, перетворюючись на світлячка, який вестиме до кінця.
Обираючи між мрією і потребою, ми завжди припускаємося помилки. Цей вислів — моє життєве гасло. Мої мрії були дуже високо: знайти справжніх друзів і щире кохання, бути поруч із батьками, насолоджуватися життям і помічати найпрекрасніше у світі — мить. Що ж до потреб… Закінчити ліцей, підготуватися до ЗНО, вступити до вишу, знайти роботу. Мрію не здійсниш, доки не пройдеш крізь ліс потреб, але навіщо його проходити, якщо немає мрій.
Цінності, пріоритети — усе це занадто неосяжне для звичайних людей, бо вони дивляться вперед, живуть минулим, намагаються зробити все лише для себе, забуваючи, що людина не пуп землі. Утім, може, це ми інші й не маємо рації. Не знаємо, що любити й на чому стояти.
Згадайте, про що ви мріяли в січні. Кожен хотів зробити щось і для когось. Неважливо, як і коли, для чого й чому, бо у вас були плани, мрії та ідеї, які вищі за інстинкти. Та що тепер? Прокидаючись, ми чуємо моторошну симфонію сирен, «чудові» новини про ситуацію у світі й Україні. Комусь пощастило менше, їхнє сьогодення доповнюють ракетні удари, голод, обстріли, страх, біль, смерть і горе. Двадцять четвертого лютого Всесвіт сколихнувся, бо його серце зранили. Серце, у якому жили свобода й мир. Заради чого? Що ми отримали? Невже не зрозуміли простої істини, що насилля породжує лише насилля, що в будь-якій війні немає переможців.
Тепер скажіть, про що ви мріяли наприкінці лютого, на початку березня, коли ми погрузли в болоті страждань як фізичних, так і духовних. Мабуть, я знаю відповідь: про мир, життя, свободу, побачити здорових близьких і рідних, разом з друзями повісити стяг вільної України у своєму місті.
Наша країна впала зі сходів життя, ми застрягли в порожнечі, однак об’єднані мрією, одною на всіх, єдиною і найбільшою у світі. Ми мріємо бути щасливими та мріємо просто бути!
Кожна дія має підставу, кожен крок людини чимось мотивований. Ми не можемо засуджувати людей, адже не знаємо, чому вони вчинили так чи інак. Навіть якщо ситуація здається очевидною, ми завжди проминаємо деталі, не бачимо дрібниць, бо дивимося однобічно, коли їх кількість не злічити. То що, добра й зла немає чи ці поняття відносні? Як зрозуміти, на чиєму боці правда? Невже для будь-якого, навіть дуже розпусного вчинку знайдеться виправдання? Що ж, не все так просто.
Вибір і думка людини суб’єктивні. Вона не має вважати, що завжди й усюди правда на її боці. Але якщо так думає не просто людина?
Я вже навів різні погляди, щоб оцінити ситуацію. Якщо всі наявні підстави, крім однієї, свідчать про те саме — це істина? Звісно. І не тому, що правда — це те, про що каже більшість, бо це зовсім не так, а тому, що групу людей можна привчити до будь-якої думки, як і цілий народ, а от увесь світ — не вийде. До чого я веду? Хто винний у нинішній ситуації? Відповідь зрозуміла й проста — влада країни-агресора. Що ж, ми знаємо, хто винний, але це той випадок, коли знання не розв’яжуть проблеми. Так, допоможуть, об’єднають, але самими знаннями війну не виграти.
Відомо, про що всі мріють, але як діяти вже тепер? Допомагати біженцям, волонтерити, підтримувати наших військовиків, розвивати економіку країни. Хтось може сказати: «Та я ж лише дитина». На це варто впевнено відповідати: «Насамперед ти українець. Не треба брати зброю до рук — тобі ж тільки шістнадцять років. Допомагай країні зсередини». Підлітки навряд чи зможуть волонтерити на Укрзалізниці чи біля фронту — цього й не просять. Проте їм до снаги допомагати тим, хто цього дійсно потребує, підтримувати батьків, фільтрувати інформацію та ще багато іншого.
Я, наприклад, одинадцятикласник. Цьогоріч з усім відомих причин скасували ЗНО, замість нього зробили НМТ. Стало легше? Мабуть, але мова не про це (точніше, не в цьому творі). Вивчити історію, скласти НМТ, вступити до вишу за зміненим і незрозумілим новим алгоритмом — ось мої потреби, що в прірві болю перетворилися на мрію. Але ж у нашій країні війна. Що робити? Можна триматися мрії і мігрувати до безпечніших регіонів, щоб не хвилюватися за себе й близьких, довчитися та вступити до вишу. Проте можна триматися потреби, допомогти Україні та її народу.
Одвічне запитання: мрія чи потреба… Хоч що обереш — правильної відповіді немає. Усюди свої переваги й недоліки. Щось краще, а щось гірше. Ні помилитися, ані мати рацію. Будь-який вибір спричинить скорботу, але її треба опанувати. Не жаліти себе, а діяти!
Ми — нація героїв і вільних людей. Виборемо свою незалежність, бо разом ми єдині й непереможні. Вибір між мрією і потребою, на мою думку, відходить на другий план, коли йдеться про життя інших. Слава Україні! Разом до перемоги!
Цей есей-роздум написано 2022 року для підліткового літературного конкурсу «Антитвір». Це освітній проєкт Мистецького Арсеналу в межах Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал». Він покликаний стимулювати розвиток креативного письма серед учнів старшої школи й створювати майданчик для висловлення в нестандартний спосіб. У 2020 й 2022 роках проєкт, за задумом організаторів, став способом підтримати українську молодь у надзвичайних стресових ситуаціях через можливість писати й бути почутими. Перекладено англійською мовою та проілюстровано ГО «Культурний Хаб» у межах програми «Wars. Ukrainians. Humanity».
Текст написано: 6.05.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 27.02.2023
Автор: Микита Пимонов, 16 років
Ілюстраторка: Настя Гайдаєнко
Літературна редакторка: Леся Кропотова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків-Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Na porozi
Mriya… Yak chasto my chuyemo tse slovo vid druziv i ridnykh abo promovlyayemo yoho sami, koly namahayemosya motyvuvaty sebe chy vypravdaty? Shcho take mriya? Tse promin’ svitla y nadiyi, yakyy provodyt’ kriz’ prirvu bolyu, porozhnechi ta vidchayu, chy naykrashchyy spokusnyk, shcho zmushuye zabuty pro spravzhni potreby? Zhyttya — skhody, yakymy my ydemo, ne znayuchy, koly bude nastupnyy shchabel’. Ostupytysya ne strashno, ale yakshcho ty vpav, to shcho todi? Stanet’sya te, choho boyishsya naybil’she, — zalyshytysya samomu, bez mety, bez voli, bez idey, pryhnichenyy i spustoshenyy. Morok i tysha pochnut’ ohortaty tvoye tilo, bezvykhid’ — zapovnyuvaty potayemni kutochky dushi, a navkolo — lyshe porozhnecha… Same v taki myti ryatuye vona — mriya, osyavayuchy dorohu y pokazuyuchy, shcho ne vse vtracheno, shche ye choho prahnuty y za shcho borotysya. Tse dzherelo polum’ya zmushuye pidvestysya, peretvoryuyuchys’ na svitlyachka, yakyy vestyme do kintsya.
Obyrayuchy mizh mriyeyu i potreboyu, my zavzhdy prypuskayemosya pomylky. Tsey vysliv — moye zhyttyeve haslo. Moyi mriyi buly duzhe vysoko: znayty spravzhnikh druziv i shchyre kokhannya, buty poruch iz bat’kamy, nasolodzhuvatysya zhyttyam i pomichaty nayprekrasnishe u sviti — myt’. Shcho zh do potreb… Zakinchyty litsey, pidhotuvatysya do ZNO, vstupyty do vyshu, znayty robotu. Mriyu ne zdiysnysh, doky ne proydesh kriz’ lis potreb, ale navishcho yoho prokhodyty, yakshcho nemaye mriy.
Tsinnosti, priorytety — use tse zanadto neosyazhne dlya zvychaynykh lyudey, bo vony dyvlyat’sya vpered, zhyvut’ mynulym, namahayut’sya zrobyty vse lyshe dlya sebe, zabuvayuchy, shcho lyudyna ne pup zemli. Utim, mozhe, tse my inshi y ne mayemo ratsiyi. Ne znayemo, shcho lyubyty y na chomu stoyaty.
Zhadayte, pro shcho vy mriyaly v sichni. Kozhen khotiv zrobyty shchos’ i dlya kohos’. Nevazhlyvo, yak i koly, dlya choho y chomu, bo u vas buly plany, mriyi ta ideyi, yaki vyshchi za instynkty. Ta shcho teper? Prokydayuchys’, my chuyemo motoroshnu symfoniyu syren, «chudovi» novyny pro sytuatsiyu u sviti y Ukrayini. Komus’ poshchastylo menshe, yikhnye s’ohodennya dopovnyuyut’ raketni udary, holod, obstrily, strakh, bil’, smert’ i hore. Dvadtsyat’ chetvertoho lyutoho Vsesvit skolykhnuvsya, bo yoho sertse zranyly. Sertse, u yakomu zhyly svoboda y myr. Zarady choho? Shcho my otrymaly? Nevzhe ne zrozumily prostoyi istyny, shcho nasyllya porodzhuye lyshe nasyllya, shcho v bud’-yakiy viyni nemaye peremozhtsiv.
Teper skazhit’, pro shcho vy mriyaly naprykintsi lyutoho, na pochatku bereznya, koly my pohruzly v boloti strazhdan’ yak fizychnykh, tak i dukhovnykh. Mabut’, ya znayu vidpovid’: pro myr, zhyttya, svobodu, pobachyty zdorovykh blyz’kykh i ridnykh, razom z druzyamy povisyty styah vil’noyi Ukrayiny u svoyemu misti.
Nasha krayina vpala zi skhodiv zhyttya, my zastryahly v porozhnechi, odnak ob’yednani mriyeyu, odnoyu na vsikh, yedynoyu i naybil’shoyu u sviti. My mriyemo buty shchaslyvymy ta mriyemo prosto buty!
Kozhna diya maye pidstavu, kozhen krok lyudyny chymos’ motyvovanyy. My ne mozhemo zasudzhuvaty lyudey, adzhe ne znayemo, chomu vony vchynyly tak chy inak. Navit’ yakshcho sytuatsiya zdayet’sya ochevydnoyu, my zavzhdy promynayemo detali, ne bachymo dribnyts’, bo dyvymosya odnobichno, koly yikh kil’kist’ ne zlichyty. To shcho, dobra y zla nemaye chy tsi ponyattya vidnosni? Yak zrozumity, na chyyemu botsi pravda? Nevzhe dlya bud’-yakoho, navit’ duzhe rozpusnoho vchynku znaydet’sya vypravdannya? Shcho zh, ne vse tak prosto.
Vybir i dumka lyudyny sub’yektyvni. Vona ne maye vvazhaty, shcho zavzhdy y usyudy pravda na yiyi botsi. Ale yakshcho tak dumaye ne prosto lyudyna?
Ya vzhe naviv rizni pohlyady, shchob otsinyty sytuatsiyu. Yakshcho vsi nayavni pidstavy, krim odniyeyi, svidchat’ pro te same — tse istyna? Zvisno. I ne tomu, shcho pravda — tse te, pro shcho kazhe bil’shist’, bo tse zovsim ne tak, a tomu, shcho hrupu lyudey mozhna pryvchyty do bud’-yakoyi dumky, yak i tsilyy narod, a ot uves’ svit — ne vyyde. Do choho ya vedu? Khto vynnyy u nynishniy sytuatsiyi? Vidpovid’ zrozumila y prosta — vlada krayiny-ahresora. Shcho zh, my znayemo, khto vynnyy, ale tse toy vypadok, koly znannya ne rozv’yazhut’ problemy. Tak, dopomozhut’, ob’yednayut’, ale samymy znannyamy viynu ne vyhraty.
Vidomo, pro shcho vsi mriyut’, ale yak diyaty vzhe teper? Dopomahaty bizhentsyam, volonteryty, pidtrymuvaty nashykh viys’kovykiv, rozvyvaty ekonomiku krayiny. Khtos’ mozhe skazaty: «Ta ya zh lyshe dytyna». Na tse varto vpevneno vidpovidaty: «Nasampered ty ukrayinets’. Ne treba braty zbroyu do ruk — tobi zh til’ky shistnadtsyat’ rokiv. Dopomahay krayini zseredyny». Pidlitky navryad chy zmozhut’ volonteryty na Ukrzaliznytsi chy bilya frontu — ts’oho y ne prosyat’. Prote yim do snahy dopomahaty tym, khto ts’oho diysno potrebuye, pidtrymuvaty bat’kiv, fil’truvaty informatsiyu ta shche bahato inshoho.
Ya, napryklad, odynadtsyatyklasnyk. Ts’ohorich z usim vidomykh prychyn skasuvaly ZNO, zamist’ n’oho zrobyly NMT. Stalo lehshe? Mabut’, ale mova ne pro tse (tochnishe, ne v ts’omu tvori). Vyvchyty istoriyu, sklasty NMT, vstupyty do vyshu za zminenym i nezrozumilym novym alhorytmom — os’ moyi potreby, shcho v prirvi bolyu peretvorylysya na mriyu. Ale zh u nashiy krayini viyna. Shcho robyty? Mozhna trymatysya mriyi i mihruvaty do bezpechnishykh rehioniv, shchob ne khvylyuvatysya za sebe y blyz’kykh, dovchytysya ta vstupyty do vyshu. Prote mozhna trymatysya potreby, dopomohty Ukrayini ta yiyi narodu.
Odvichne zapytannya: mriya chy potreba… Khoch shcho oberesh — pravyl’noyi vidpovidi nemaye. Usyudy svoyi perevahy y nedoliky. Shchos’ krashche, a shchos’ hirshe. Ni pomylytysya, ani maty ratsiyu. Bud’-yakyy vybir sprychynyt’ skorbotu, ale yiyi treba opanuvaty. Ne zhality sebe, a diyaty!
My — natsiya heroyiv i vil’nykh lyudey. Vyboremo svoyu nezalezhnist’, bo razom my yedyni y neperemozhni. Vybir mizh mriyeyu i potreboyu, na moyu dumku, vidkhodyt’ na druhyy plan, koly ydet’sya pro zhyttya inshykh. Slava Ukrayini! Razom do peremohy!
Tsey esey-rozdum napysano 2022 roku dlya pidlitkovoho literaturnoho konkursu «Antytvir». Tse osvitniy proyekt Mystets’koho Arsenalu v mezhakh Mizhnarodnoho festyvalyu «Knyzhkovyy Arsenal». Vin poklykanyy stymulyuvaty rozvytok kreatyvnoho pys’ma sered uchniv starshoyi shkoly y stvoryuvaty maydanchyk dlya vyslovlennya v nestandartnyy sposib. U 2020 y 2022 rokakh proyekt, za zadumom orhanizatoriv, stav sposobom pidtrymaty ukrayins’ku molod’ u nadzvychaynykh stresovykh sytuatsiyakh cherez mozhlyvist’ pysaty y buty pochutymy. Perekladeno anhliys’koyu movoyu ta proilyustrovano HO «Kul’turnyy Khab» u mezhakh prohramy «Wars. Ukrainians. Humanity».
