English
Our Life After the Morning of February 24, 2022
Our life after the morning of February 24, 2022 was divided into before and after. While I was staying in Kyiv, I saw and heard the strikes. Some neighbours left on the very first day of the war, some stayed for some more weeks, some fled and left their pets with their neighbours. Those who lived on the upper floors came to spend the night on the first floor. Parents told me that the sounds of strikes were not that much heard there and it was safer.
In my building we have some neighbours who left Donetsk in 2014, and when they were told to leave Kyiv, they said: “We already left everything we had once and fled, this time we have no place to flee, that is why we will stay and will be protecting our house”.
When me, my mom and our dog left the house, I had some mixed feelings. That was a well-known way to the railway station, but the picture from the car window was not ordinary: checkpoints, “hedgehogs” on the roads, servicemen with weapons, burnt military machinery, trenches, and occasional people going with their suitcases to the railway station… We left our house at noon and waited for our train to arrive till 10 p.m. While we were waiting for the train, many people of different age were passing by us: kids in strollers, people of elderly age with walking sticks and in wheelchairs. But most of them were women with children and pets — not just cats and dogs of different breeds and sizes, but parrots, hamsters, and chinchillas…
Over the first couple of hours I wanted home, but common sense won and I realized that it was pointless to go back. It occurred to me — will this not be a one-way train, will an enemy’s shell not hit the train, and will we have a place to go back to…
When we got on the train, we felt pains in the legs, but did not pay attention to that. We were happy since all the passengers were seated, and nobody was standing in the corridors.
A man sitting in the neighbouring compartment had a yorkie who reacted to any motion and barked all the time, that is why the man had to stand in the hallway with a portable device and calm down his dog. But none of the passengers ever said anything to that. We were going all night long without any stops. Only in the morning the train made a stop in Lviv. A great many people got on the train. Some women with children and pets took their seats opposite to us. It appeared that they were from Irpin, they told us that after ten days of staying in the basement the children got sick, that is why they left. One of them had more than 10 cats at home, and she took only one with her, put a lot of food and water into the bowls, but she understood that she would have to go back three weeks later to feed her pets.
As everyone on that train, we hoped that we were leaving for several weeks, but we have been staying in Chernivtsi for already two months. And I keep thinking — and what about that woman with cats, did she come back home to feed them, was there any place to come back…
This text was written in 2022 for “Antytvir”, a writing contest for teens. It is an educational project of Mystetskyi Arsenal within the International Book Arsenal Festival. Its goal is to promote creative writing among high school students and create a platform for expressing yourself in a non-standard way. The organizers designed this project in 2020 and 2022 to support Ukrainian youth in highly stressful situations by allowing them to write and make their voices heard. Translated into English and illustrated by Cultural Hub NGO within the “Wars. Ukrainians. Humanity.” programme.
Written on: 06.05.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” programme on: 26.02.2023
Author: Sofiya Voskoboynyk, 13 years old
Translator (from Ukrainian to English): Halyna Pekhnyk
Illustrator: Nastia Haidaienko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Наше життя після ранку 24 лютого 2022 року
Наше життя після ранку 24 лютого 2022 року розділилося на до й після. Я бачила й чула обстріли, поки була в Києві. Хтось із сусідів виїхав ще першого дня війни, хтось залишився на кілька тижнів, хтось тікав і покидав своїх тварин на інших. Ті, хто жив на верхніх поверхах, спускалися ночувати на перший. Батьки казали, що там безпечніше й не так чути звуки обстрілів.
У нашому будинку є сусіди, які виїхали з Донецька 2014 року, і коли їм запропонували евакуюватися з Києва, вони сказали: «Ми вже один раз усе покинули й утекли, цього разу нема куди тікати, тому залишимося й захищатимемо свій дім».
Коли ми з мамою та собакою виїхали з дому, у мене були змішані почуття. Звична дорога до залізничного вокзалу, але незвична картина за вікном машини: блокпости, «їжаки» на дорогах, військовики зі зброєю, обгоріла військова техніка, окопи й люди, що подекуди йшли з валізами… Ми виїхали з дому опівдні й чекали поїзда до двадцять другої години. За той час, поки були там, нас проминула велика кількість людей різного віку: і малеча у візочках, і люди старшого віку з палицями, в інвалідних візках. Але найбільше було жінок з дітьми й домашніми улюбленцями, і не лише з котами й собаками різних порід і розмірів, а й із папугами, хом’яками та шиншилами…
Перші кілька годин хотілося додому, однак здоровий глузд брав верх. Я розуміла, що повертатися немає сенсу. На думку спадало: «Чи цей поїзд не в один бік, чи не влучить у нас ворожий снаряд, чи буде куди повернутися?..»
Коли ми вже зайшли в поїзд, ноги гуділи, та на це не звертали уваги. Нам пощастило, що всі пасажири їхали сидячи, а не стояли в проходах.
У чоловіка із сусіднього купе був йорк, який реагував на будь-який рух і гавкав безперестанку. Тому чоловікові довелося довго стояти в тамбурі з переноскою і заспокоювати свого собаку. Проте ніхто з пасажирів не сказав жодного обурливого слова.
Ніч ми їхали без зупинок. Лише на ранок спинилися у Львові. Зайшла велика кількість людей. Напроти нас сіло кілька жіночок із дітьми й тваринками. Вони, як виявилося, були з Ірпеня. Розповідали, що вирішили поїхати, бо після десяти днів сидіння в підвалі діти почали хворіти. Одна жінка мала більше ніж десять котів удома, та із собою взяла лише одного. Решті насипала багато корму й налила води в миски, проте розуміла, що за три тижні треба повертатися, щоб нагодувати домашніх улюбленців.
Ми, як і кожен у тому поїзді, сподівалися, що їдемо на кілька тижнів, але вже майже два місяці перебуваємо в Чернівцях. І я постійно думаю, як та жінка з котами, чи повернулася вона додому, щоб їх нагодувати, чи було куди повернутися…
Оповідання написано 2022 року для підліткового літературного конкурсу «Антитвір». Це освітній проєкт Мистецького Арсеналу в межах Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал». Він покликаний стимулювати розвиток креативного письма серед учнів старшої школи й створювати майданчик для висловлення в нестандартний спосіб. У 2020 й 2022 роках проєкт, за задумом організаторів, став способом підтримати українську молодь у надзвичайних стресових ситуаціях через можливість писати й бути почутими. Перекладено англійською мовою та проілюстровано ГО «Культурний Хаб» у межах програми «Wars. Ukrainians. Humanity».
Текст написано: 6.05.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 26.02.2023
Автор: Софія Воскобойник, 13 років
Ілюстраторка: Настя Гайдаєнко
Літературна редакторка: Леся Кропотова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків-Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Nashe zhyttya pislya ranku 24 lyutoho 2022 roku
Nashe zhyttya pislya ranku 24 lyutoho 2022 roku rozdilylosya na do y pislya. Ya bachyla y chula obstrily, poky bula v Kyyevi. Khtos’ iz susidiv vyyikhav shche pershoho dnya viyny, khtos’ zalyshyvsya na kil’ka tyzhniv, khtos’ tikav i pokydav svoyikh tvaryn na inshykh. Ti, khto zhyv na verkhnikh poverkhakh, spuskalysya nochuvaty na pershyy. Bat’ky kazaly, shcho tam bezpechnishe y ne tak chuty zvuky obstriliv.
U nashomu budynku ye susidy, yaki vyyikhaly z Donets’ka 2014 roku, i koly yim zaproponuvaly evakuyuvatysya z Kyyeva, vony skazaly: «My vzhe odyn raz use pokynuly y utekly, ts’oho razu nema kudy tikaty, tomu zalyshymosya y zakhyshchatymemo sviy dim».
Koly my z mamoyu ta sobakoyu vyyikhaly z domu, u mene buly zmishani pochuttya. Zvychna doroha do zaliznychnoho vokzalu, ale nezvychna kartyna za viknom mashyny: blokposty, «yizhaky» na dorohakh, viys’kovyky zi zbroyeyu, obhorila viys’kova tekhnika, okopy y lyudy, shcho podekudy yshly z valizamy… My vyyikhaly z domu opivdni y chekaly poyizda do dvadtsyat’ druhoyi hodyny. Za toy chas, poky buly tam, nas promynula velyka kil’kist’ lyudey riznoho viku: i malecha u vizochkakh, i lyudy starshoho viku z palytsyamy, v invalidnykh vizkakh. Ale naybil’she bulo zhinok z dit’my y domashnimy ulyublentsyamy, i ne lyshe z kotamy y sobakamy riznykh porid i rozmiriv, a y iz papuhamy, khom’yakamy ta shynshylamy…
Pershi kil’ka hodyn khotilosya dodomu, odnak zdorovyy hluzd brav verkh. Ya rozumila, shcho povertatysya nemaye sensu. Na dumku spadalo: «Chy tsey poyizd ne v odyn bik, chy ne vluchyt’ u nas vorozhyy snaryad, chy bude kudy povernutysya?..»
Koly my vzhe zayshly v poyizd, nohy hudily, ta na tse ne zvertaly uvahy. Nam poshchastylo, shcho vsi pasazhyry yikhaly sydyachy, a ne stoyaly v prokhodakh.
U cholovika iz susidn’oho kupe buv york, yakyy reahuvav na bud’-yakyy rukh i havkav bezperestanku. Tomu cholovikovi dovelosya dovho stoyaty v tamburi z perenoskoyu i zaspokoyuvaty svoho sobaku. Prote nikhto z pasazhyriv ne skazav zhodnoho oburlyvoho slova.
Nich my yikhaly bez zupynok. Lyshe na ranok spynylysya u L’vovi. Zayshla velyka kil’kist’ lyudey. Naproty nas silo kil’ka zhinochok iz dit’my y tvarynkamy. Vony, yak vyyavylosya, buly z Irpenya. Rozpovidaly, shcho vyrishyly poyikhaty, bo pislya desyaty dniv sydinnya v pidvali dity pochaly khvority. Odna zhinka mala bil’she nizh desyat’ kotiv udoma, ta iz soboyu vzyala lyshe odnoho. Reshti nasypala bahato kormu y nalyla vody v mysky, prote rozumila, shcho za try tyzhni treba povertatysya, shchob nahoduvaty domashnikh ulyublentsiv.
My, yak i kozhen u tomu poyizdi, spodivalysya, shcho yidemo na kil’ka tyzhniv, ale vzhe mayzhe dva misyatsi perebuvayemo v Chernivtsyakh. I ya postiyno dumayu, yak ta zhinka z kotamy, chy povernulasya vona dodomu, shchob yikh nahoduvaty, chy bulo kudy povernutysya…
Opovidannya napysano 2022 roku dlya pidlitkovoho literaturnoho konkursu «Antytvir». Tse osvitniy proyekt Mystets’koho Arsenalu v mezhakh Mizhnarodnoho festyvalyu «Knyzhkovyy Arsenal». Vin poklykanyy stymulyuvaty rozvytok kreatyvnoho pys’ma sered uchniv starshoyi shkoly y stvoryuvaty maydanchyk dlya vyslovlennya v nestandartnyy sposib. U 2020 y 2022 rokakh proyekt, za zadumom orhanizatoriv, stav sposobom pidtrymaty ukrayins’ku molod’ u nadzvychaynykh stresovykh sytuatsiyakh cherez mozhlyvist’ pysaty y buty pochutymy. Perekladeno anhliys’koyu movoyu ta proilyustrovano HO «Kul’turnyy Khab» u mezhakh prohramy «Wars. Ukrainians. Humanity».
