English
The Cyrillic Confusion
A few years ago, in 2016, to be precise, I was curating a Ukrainian event at one of the biggest European literary festivals. And since I had a free hand, I chose to invite three Ukrainian women writers of the new generation to present the most up-to-date trends in the book market of my country. I was very proud of this concept and the invited participants. I even wrote an essay about them for an important socio-cultural weekly. The announcement was a success, and the event was printed in the program, but a terrible thing happened when it came to the promotional strategy.
I first learned about it from a Facebook friend who tagged me in a weird post full of protesting intonations. And when I opened the festival’s website and its social media pages, I was rendered speechless: my three intellectually powerful yet fragile authors were pictured on a photo collage together with a russian writer, zakhar prilepin. It looked as though the four of them were walking hand in hand, with prilepin in the middle. The text of the invitation was highly emotional and showed that the organizers had no clue they had done anything wrong.
For many years, European cultural institutions have too often placed Ukraine, belarus, and russia in the same “eastern triangle.” Residencies, anthologies, entire festivals, and stand-alone events. The organizers, curators, and sponsoring foundations did it with the best of intentions, so we, the Ukrainian side, barely protested, taking it with the grain of salt but still accepting. In 2016, though, the war was raging in the east of Ukraine, Crimea had been annexed for two years already, and it was already clear who the aggressor was. But still, we got those “try to talk you guys” from the European organizers.
It took me a week of non-stop email exchanges with the administration of the above-mentioned festival to settle the issue and explain to them what the problem was and why not only their publication but also the mere fact of inviting that author was inappropriate. Meanwhile, I learned that prilepin was a very popular author in that country, and his publisher was promoting him generously, never mentioning some “interesting facts” of his biography. He participated in a war in Chechnia as a mercenary, and just a few weeks before that incident, he posted a video in which he was shooting at the Ukrainian soldiers in Donbass. Theoretically, any of those soldiers could have been family members or friends of mine or the authors I have invited. His blog has always been the most intense concentration of hatred against Ukraine (not recommended). Finally, this festival and another one that invited prilepin withdrew their invitations. He wrote an angry, hateful post on his blog mentioning everybody, including the curator (yours truly). End of story, some more eyes opened, and the Ukrainian authors didn’t have to boycott the event.
Most probably, the PR department made “the mistake” because they followed this ossified Western habit of blindly putting together anything they see in Cyrillics that they can’t read. But the Cyrillic alphabet is not a criterion. Social values are the criteria. The outlook and the belonging to a certain civilization. Ukraine is definitely part of a Western one. russia and the nations it suppressed and made its zone of influence belong to a totally different one. It looks like it’s arriving to its end. belarus has yet to decide where it wants to be. But again, Cyrillics is not a uniting criterion here.
It takes courage, a deeper look, and probably some basic empathy and a sense of judgment to see why.
Written on: 12.10.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 17.10.2022
Author: Iryna Vikyrchak
Illustrator: Victoria Boyko
Literary Editor: Hanna Leliv
Proofreader: Iryna Andrieieva
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Кириличне непорозуміння
Кілька років тому, а точніше 2016-го, я курувала український захід на одному з найбільших європейських літературних фестивалів. І оскільки в мене була свобода вибору, то вирішила запросити трьох українських письменниць нового покоління, щоби представити найсучасніші тенденції книжкового ринку нашої країни. Я дуже пишалася такою концепцією та запрошеними учасницями. Навіть написала про них есе у відомий соціокультурний щотижневик. Анонс був успішним, тож цю подію додали до програми, але, коли дійшло до стратегії рекламування, сталося неприпустиме.
Я вперше дізналася про це від товариша з фейсбуку, який позначив мене в дивному дописі, у формі протесту. І коли я відкрила вебсайт фестивалю та сторінки в соцмережах, мені відняло мову: трьох моїх інтелектуально потужних, але крихких авторок зобразили на фотоколажі разом із російським письменником захаром прілєпіним. Скидалося на те, що вони четверо йдуть рука в руку, ще й прілєпін був посередині. Дуже емоційний текст запрошення вказував на те, що організатори й гадки не мали, що зробили щось не так.
Багато років європейські культурні установи розміщували Україну, білорусь і росію в один «східний трикутник». Резиденції, антології, фестивалі й поодинокі події. Організатори, куратори й фонди-спонсори робили це з найкращих міркувань, а ми, українська сторона, не надто протестували і, хоч відчували, наче нам солі насипали на рану, якось приймали це. Але у 2016 році війна на сході України вже була в розпалі, Крим уже два роки як анексували, і було зрозуміло, хто агресор. Та все ж залишалися колеги серед європейських організаторів, які вважали, що «варто вести перемовини».
Мені знадобився тиждень безперервного листування електронною поштою з адміністрацією фестивалю, щоб усе залагодити й пояснити їм, у чому проблема й чому не лише їхня публікація, а й сам факт запрошення цього автора неприйнятний. Тим часом я дізналася, що прілєпін дуже популярний у своїй країні, а його видавець не скупиться на рекламу, забуваючи про деякі «цікаві факти» з його біографії. Він брав участь у Чеченській війні як солдат-найманець і одразу ж після інциденту опублікував відео, як стріляє в українських солдатів на Донбасі. Теоретично будь-хто із цих солдатів міг бути членом сім’ї чи товаришем — моїм або тих авторок, яких я запросила. Його блог завжди зосереджувався на ненависті до України (не рекомендую). Врешті-решт цей фестиваль та ще один, на який запросили прілєпіна, анулювали запрошення. Він опублікував розгніваний ненависницький допис у блозі, згадавши всіх, разом із куратором (ваша покірна слуга). Так завершилася ця історія: ще кілька пар очей розплющилися, а українським авторкам не довелося бойкотувати подію.
Найімовірніше, відділ зв’язків із громадськістю припустився «помилки», оскільки вони дотримувалися закостенілої західної звички наосліп зводити докупи все написане кирилицею, оскільки вони не можуть прочитати. Але кирилиця не показник. Показником є соціальні цінності. Кругозір і належність до певної цивілізації. Україна — однозначно частина західної цивілізації. росія та народи, які вона пригнітила й перетворила на свою сферу впливу, належать до геть іншої цивілізації. Схоже, що ця цивілізація прямує до краю прірви. білорусь іще не визначилася, де хоче бути. Але повторю: кирилиця не може бути приводом до спільного трактування.
Потрібна відвага, глибший погляд і, ймовірно, базова емпатія та глузд, щоб зрозуміти, чому це так.
Текст написано: 12.10.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 17.10.2022
Автор: Ірина Вікирчак
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Пехник
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка і коректорка: Ірина Андрєєва
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Kyrylychne neporozuminnya
Kil’ka rokiv tomu, a tochnishe 2016-ho, ya kuruvala ukrayins’kyy zakhid na odnomu z naybil’shykh yevropeys’kykh literaturnykh festyvaliv. I oskil’ky v mene bula svoboda vyboru, to vyrishyla zaprosyty tr’okh ukrayins’kykh pys’mennyts’ novoho pokolinnya, shchoby predstavyty naysuchasnishi tendentsiyi knyzhkovoho rynku nashoyi krayiny. Ya duzhe pyshalasya takoyu kontseptsiyeyu ta zaproshenymy uchasnytsyamy. Navit’ napysala pro nykh ese u vidomyy sotsiokul’turnyy shchotyzhnevyk. Anons buv uspishnym, tozh tsyu podiyu dodaly do prohramy, ale, koly diyshlo do stratehiyi reklamuvannya, stalosya neprypustyme.
Ya vpershe diznalasya pro tse vid tovarysha z feysbuku, yakyy poznachyv mene v dyvnomu dopysi, u formi protestu. I koly ya vidkryla vebsayt festyvalyu ta storinky v sotsmerezhakh, meni vidnyalo movu: tr’okh moyikh intelektual’no potuzhnykh, ale krykhkykh avtorok zobrazyly na fotokolazhi razom iz rosiys’kym pys’mennykom zakharom prilyepinym. Skydalosya na te, shcho vony chetvero ydut’ ruka v ruku, shche y prilyepin buv poseredyni. Duzhe emotsiynyy tekst zaproshennya vkazuvav na te, shcho orhanizatory y hadky ne maly, shcho zrobyly shchos’ ne tak.
Bahato rokiv yevropeys’ki kul’turni ustanovy rozmishchuvaly Ukrayinu, bilorus’ i rosiyu v odyn «skhidnyy trykutnyk». Rezydentsiyi, antolohiyi, festyvali y poodynoki podiyi. Orhanizatory, kuratory y fondy-sponsory robyly tse z naykrashchykh mirkuvan’, a my, ukrayins’ka storona, ne nadto protestuvaly i, khoch vidchuvaly, nache nam soli nasypaly na ranu, yakos’ pryymaly tse. Ale u 2016 rotsi viyna na skhodi Ukrayiny vzhe bula v rozpali, Krym uzhe dva roky yak aneksuvaly, i bulo zrozumilo, khto ahresor. Ta vse zh zalyshalysya kolehy sered yevropeys’kykh orhanizatoriv, yaki vvazhaly, shcho «varto vesty peremovyny».
Meni znadobyvsya tyzhden’ bezperervnoho lystuvannya elektronnoyu poshtoyu z administratsiyeyu festyvalyu, shchob use zalahodyty y poyasnyty yim, u chomu problema y chomu ne lyshe yikhnya publikatsiya, a y sam fakt zaproshennya ts’oho avtora nepryynyatnyy. Tym chasom ya diznalasya, shcho prilyepin duzhe populyarnyy u svoyiy krayini, a yoho vydavets’ ne skupyt’sya na reklamu, zabuvayuchy pro deyaki «tsikavi fakty» z yoho biohrafiyi. Vin brav uchast’ u Chechens’kiy viyni yak soldat-naymanets’ i odrazu zh pislya intsydentu opublikuvav video, yak strilyaye v ukrayins’kykh soldativ na Donbasi. Teoretychno bud’-khto iz tsykh soldativ mih buty chlenom sim’yi chy tovaryshem — moyim abo tykh avtorok, yakykh ya zaprosyla. Yoho bloh zavzhdy zoseredzhuvavsya na nenavysti do Ukrayiny (ne rekomenduyu). Vreshti-resht tsey festyval’ ta shche odyn, na yakyy zaprosyly prilyepina, anulyuvaly zaproshennya. Vin opublikuvav rozhnivanyy nenavysnyts’kyy dopys u blozi, zhadavshy vsikh, razom iz kuratorom (vasha pokirna sluha). Tak zavershylasya tsya istoriya: shche kil’ka par ochey rozplyushchylysya, a ukrayins’kym avtorkam ne dovelosya boykotuvaty podiyu.
Nayimovirnishe, viddil zv’yazkiv iz hromads’kistyu prypustyvsya «pomylky», oskil’ky vony dotrymuvalysya zakosteniloyi zakhidnoyi zvychky naoslip zvodyty dokupy vse napysane kyrylytseyu, oskil’ky vony ne mozhut’ prochytaty. Ale kyrylytsya ne pokaznyk. Pokaznykom ye sotsial’ni tsinnosti. Kruhozir i nalezhnist’ do pevnoyi tsyvilizatsiyi. Ukrayina — odnoznachno chastyna zakhidnoyi tsyvilizatsiyi. rosiya ta narody, yaki vona pryhnityla y peretvoryla na svoyu sferu vplyvu, nalezhat’ do het’ inshoyi tsyvilizatsiyi. Skhozhe, shcho tsya tsyvilizatsiya pryamuye do krayu prirvy. bilorus’ ishche ne vyznachylasya, de khoche buty. Ale povtoryu: kyrylytsya ne mozhe buty pryvodom do spil’noho traktuvannya.
Potribna vidvaha, hlybshyy pohlyad i, ymovirno, bazova empatiya ta hluzd, shchob zrozumity, chomu tse tak.
