English
The Lakshmi Puja Question
Two weeks ago I was invited to a party in the Indian city of Kolkata where I have been living since the beginning of the year. The evening was dedicated to the Hindu goddess Lakshmi, the patroness of fortune, affluence and prosperity. Our hostess and good friend, Jeena, was wearing a red saree with a bunch of keys tied to the tip of it — a cute local tradition. Everyone around, both men and women, were also dressed in traditional Bengali outfits, mostly of red color, and in one of the corners of her apartment there was a place with a little Lakshmi statue, lots of small lights and gifts to worship the goddess.
As you probably know, India is ambiguous as it comes to its stance in relation to the russian-Ukrainian war. That is caused by historical reasons and, in particular, the friendly relationship the country had with the soviet union. So when Jeena introduced me to the other guests sitting around on the sofas in her living room, she proudly added: “Iryna is Ukrainian and she has explained to me that this tension and oppression on the part of russia has been there for at least four centuries already, it’s nothing new at all” — and invited me to continue. After just a few moments, as I felt my audience was not much interested in the topic, one man sitting at my side tried to cut me short. Or maybe I just got that impression because he seemed to be enjoying his festive snack more. “So, everything is destroyed there, in Ukraine? Is there anything functioning?” — he asked.
Normally, I would respond differently, but, bearing in mind the visual representation of the war on Indian TV, I took a slower and a more determined approach. What I saw on the Indian news was more like a fragment of a video game, with the screen divided in two parts, Zelenskyy on one side, putin — on the other. A video of a city devastated by russian bombs. With graphic elements and animation, to make it look like a video game. Unfortunately, I couldn’t read the scripts, but the overall impression was quite bizarre. Rather quickly the news ceased to be broadcasted, as did the interest of my interlocutors at the party.
But at least I managed to say that the country is fully functioning. That on that day the opening of a huge bookstore took place in Kyiv. That the pits from the bombs in Ukrainian streets are gone overnight and new businesses are opening. Despite the air alert sirens, despite the problems with electricity, despite all the anxiety and risks my people face to carry on with their daily tasks and with the fighting for my country at the frontline.
If you want to explain it in Hindu terms, goddess Lakshmi has never left my country. They say, Ukrainians have changed the general image of a refugee — well-off, well-dressed, well-educated and well-European, escaping from the bombs, and not from poverty, and going back to their homes as soon as it becomes possible. Even if it was still dangerous. But home is home.
Written on: 31.10.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 18.11.2022
Author: Iryna Vikyrchak
Illustrator: Victoria Boyko
Literary Editor: Hanna Leliv
Proofreader: Iryna Andrieieva
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Лакшмі Пуджа
Два тижні тому мене запросили на вечірку в індійському місті Колката, де я мешкаю з початку року. Вечірка була присвячена індуїстській богині Лакшмі, покровительці багатства, добробуту та процвітання. Наша господиня й хороша подруга, Джина, була вдягнута в червоне сарі, до кінчика якого була прив’язана зв’язка ключів — така собі мила місцева традиція. Усі навколо — і чоловіки, і жінки — також одягнули традиційне бенгальське вбрання, здебільшого червоного кольору, а в кутку помешкання стояла невеличка статуетка Лакшмі — красиво підсвічена і обкладена дарунками для богині.
Як вам, мабуть, відомо, Індія не одностайна в позиції до російсько-української війни. На це є історичні причини, зокрема дружні відносини країни з радянським союзом. Тож, коли Джина представила мене іншим гостям, які розсілися на диванах у вітальні, то гордо додала: «Ірина — українка, і вона пояснила мені, що це гноблення і гніт росії триває вже майже чотири століття, це зовсім не нове явище» — і попросила мене розповісти більше. За кілька хвилин — я відчувала, що аудиторії не дуже цікаве це питання, — чоловік, що сидів поруч зі мною, спробував завершити мою розповідь. Чи, може, у мене склалося таке враження, оскільки його, здавалося, більше цікавила святкова закуска. «То там, в Україні, усе зруйновано? Чи бодай щось іще функціонує?» — запитав він.
Зазвичай я відреагувала б інакше, але тут, знаючи, як показує війну індійське телебачення, я вирішила реагувати повільніше й чіткіше. Те, що я бачила в новинах в Індії, більше нагадувало фрагмент відеогри з розділеним на дві частини екраном: Зеленський з одного боку, а путін — з іншого. Відео міста, яке зруйнували російські бомби, з графічними елементами та анімацією, щоб більше скидалося на відеогру-стрілялку. На жаль, я не могла прочитати текст, але загалом враження складалося досить дивне. Ці новини швидко зникли з екранів, як зникло й зацікавлення моїх співрозмовників на вечірці.
Але мені вдалося розповісти, що моя країна повністю функціонує. Що того дня в Києві відкрили величезну книгарню. Що вирви від бомб на українських вулицях за ніч зникають, що з’являються нові бізнеси. Попри повітряні тривоги, перебої з електроенергією, занепокоєння та загрози, які люди відчувають щодня, вони виконують свою роботу й продовжують відстоювати країну на фронті.
Якщо говорити про це індуїстськими поняттями, то богиня Лакшмі не покинула мою країну. Кажуть, українці змінили загальне уявлення про біженців — вони заможні, добре вдягнуті, освічені та європейські, вони тікають від бомб, а не від бідності, і повертаються додому, щойно випадає нагода. Навіть якщо загроза зберігається. Адже дім — це таки дім.
Текст написано: 31.10.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 18.11.2022
Автор: Ірина Вікирчак
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Пехник
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка і коректорка: Ірина Андрєєва
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Lakshmi Pudzha
Dva tyzhni tomu mene zaprosyly na vechirku v indiys’komu misti Kolkata, de ya meshkayu z pochatku roku. Vechirka bula prysvyachena induyists’kiy bohyni Lakshmi, pokrovytel’tsi bahatstva, dobrobutu ta protsvitannya. Nasha hospodynya y khorosha podruha, Dzhyna, bula vdyahnuta v chervone sari, do kinchyka yakoho bula pryv’yazana zv’yazka klyuchiv — taka sobi myla mistseva tradytsiya. Usi navkolo — i choloviky, i zhinky — takozh odyahnuly tradytsiyne benhal’s’ke vbrannya, zdebil’shoho chervonoho kol’oru, a v kutku pomeshkannya stoyala nevelychka statuetka Lakshmi — krasyvo pidsvichena i obkladena darunkamy dlya bohyni.
Yak vam, mabut’, vidomo, Indiya ne odnostayna v pozytsiyi do rosiys’ko-ukrayins’koyi viyny. Na tse ye istorychni prychyny, zokrema druzhni vidnosyny krayiny z radyans’kym soyuzom. Tozh, koly Dzhyna predstavyla mene inshym hostyam, yaki rozsilysya na dyvanakh u vital’ni, to hordo dodala: «Iryna — ukrayinka, i vona poyasnyla meni, shcho tse hnoblennya i hnit rosiyi tryvaye vzhe mayzhe chotyry stolittya, tse zovsim ne nove yavyshche» — i poprosyla mene rozpovisty bil’she. Za kil’ka khvylyn — ya vidchuvala, shcho audytoriyi ne duzhe tsikave tse pytannya, — cholovik, shcho sydiv poruch zi mnoyu, sprobuvav zavershyty moyu rozpovid’. Chy, mozhe, u mene sklalosya take vrazhennya, oskil’ky yoho, zdavalosya, bil’she tsikavyla svyatkova zakuska. «To tam, v Ukrayini, use zruynovano? Chy boday shchos’ ishche funktsionuye?» — zapytav vin.
Zazvychay ya vidreahuvala b inakshe, ale tut, znayuchy, yak pokazuye viynu indiys’ke telebachennya, ya vyrishyla reahuvaty povil’nishe y chitkishe. Te, shcho ya bachyla v novynakh v Indiyi, bil’she nahaduvalo frahment videohry z rozdilenym na dvi chastyny ekranom: Zelens’kyy z odnoho boku, a putin — z inshoho. Video mista, yake zruynuvaly rosiys’ki bomby, z hrafichnymy elementamy ta animatsiyeyu, shchob bil’she skydalosya na videohru-strilyalku. Na zhal’, ya ne mohla prochytaty tekst, ale zahalom vrazhennya skladalosya dosyt’ dyvne. Tsi novyny shvydko znykly z ekraniv, yak znyklo y zatsikavlennya moyikh spivrozmovnykiv na vechirtsi.
Ale meni vdalosya rozpovisty, shcho moya krayina povnistyu funktsionuye. Shcho toho dnya v Kyyevi vidkryly velycheznu knyharnyu. Shcho vyrvy vid bomb na ukrayins’kykh vulytsyakh za nich znykayut’, shcho z’yavlyayut’sya novi biznesy. Popry povitryani tryvohy, pereboyi z elektroenerhiyeyu, zanepokoyennya ta zahrozy, yaki lyudy vidchuvayut’ shchodnya, vony vykonuyut’ svoyu robotu y prodovzhuyut’ vidstoyuvaty krayinu na fronti.
Yakshcho hovoryty pro tse induyists’kymy ponyattyamy, to bohynya Lakshmi ne pokynula moyu krayinu. Kazhut’, ukrayintsi zminyly zahal’ne uyavlennya pro bizhentsiv — vony zamozhni, dobre vdyahnuti, osvicheni ta yevropeys’ki, vony tikayut’ vid bomb, a ne vid bidnosti, i povertayut’sya dodomu, shchoyno vypadaye nahoda. Navit’ yakshcho zahroza zberihayet’sya. Adzhe dim — tse taky dim.
