English
The New Black in Ukraine
The first news about the potential blackout in the capital of Ukraine shocked everyone. Finally, when all the worst news over the nine months of the great war seem to already have been voiced, every time there comes a higher level of how a citizen in our territory should be ready for the reality of war reality.
“Are you getting ready?”, I ask my friends.
They were getting ready.
Candles, cans, technical water, drinking water, burner, gas balloons, warm winter clothing, power banks, charged telephones, lanterns. Life in Ukraine is like a trip to the mountains. One should have all the necessary things for all possible situations, otherwise you may fail to survive.
That Wednesday there came a long air alarm, and four explosions heard over it obviously signaled that this could be the beginning of a new trial.
“It has started!”, that is what we told each other on that day. The same as we said on February 24, the same as on October 10.
Now an important adaptation characteristic of every Ukrainian is the ability to very quickly adjust to reality.
Quickly get some water into storage facilities.
Quickly make tea if there still is some hot water in the kettle.
Quickly give calls to everyone while the phone is still functioning.
Quickly leave the streets if there comes an air alarm signal.
Night.
Centre of Kyiv.
You can see only the lights of the cars that are queuing to the car fuelling station. The queue is so long that you cannot even understand where it ends. One has to stay there for about an hour. The car fuelling station operator is skillfully doing his job. He looks more like a traffic regulator on the road.
His voice can be heard outdoors. He welcomes everyone. Clarifies what petrol we want to buy.
“Let the good come!”, he suddenly says goodbye to the driver standing at the neighboring fuel column.
War. Night. With cold beds, apartments with no water, time with no telephone connection ahead.
“That’s awful”, responds that other driver from the dark. “But that will be gone.”
His voice is mature, confident.
30 hours without light.
In Lviv nine transplantations from posthumous donors were made within those 30 hours. The Ministry of Health told this on November 25.
Within a bit more than 24 hours transplant surgeons transplanted two hearts, a liver and six kidneys. Teams consisting of almost a hundred specialists were working to make this happen.
Friends are writing: “45 hours without light”, “The third day and night with no light”… We can now compete who has been staying without any communications for a longer period and how (s)he has survived in this test (I feel it) blackout.
I am looking at the candle on the table that is almost burnt. I am putting together both lanterns that already do not have any charge in them and thinking about technical water of which we have too little to survive in such conditions over a long period of time.
Life seems to be more complicated in the dark, but not so desperate not to overcome all this. Absence of electricity in Ukraine opens a very important piece of knowledge to all of us: now there are even more light people here when there is no light.
Written on: 25.11.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 29.12.2022
Author: Svitlana Stretovych
Translator (from Ukrainian to English): Halyna Pekhnyk
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
The New Black in Ukraine
Перші новини про потенційний блекаут у столиці України шокували. Тут, де всі найстрашніші звістки за дев’ять місяців великої війни вже ніби прозвучали, щоразу знаходиться постає новий виклик, як має бути пристосований громадянин у наших кордонах до воєнної дійсності.
— Ви готуєтеся? — питаю друзів.
Вони готувалися.
Свічки, консерви, вода технічна, вода питна, пальник, балони газу, теплі зимові речі, павербанки, заряджені телефони, ліхтарі. Життя в Україні нагадує похід у гори. Треба із собою мати найважливіше на всі випадки, бо можна не вижити.
Цієї середи* затяжна повітряна тривога й почуті під час неї чотири вибухи явно сигналізували, що це може бути початок нового випробування.
«Почалося!» — так ми казали одне одному цього дня. Так само, як казали 24 лютого, так само, як казали 10 жовтня.
Тепер важливою адаптаційною рисою будь-якого українця є вміння приймати реалії дуже швидко.
Швидко набрати води.
Швидко заварити чай, якщо залишився в чайнику окріп.
Швидко подзвонити всім, доки працює телефон.
Швидко покинути вулицю, якщо звучить сигнал повітряної тривоги.
Ніч.
Центр Києва.
Навколо світяться лише фари автівок, які довжелезною вервечкою вишикувалися на автозаправку. Черга така, що можна не вгадати, де саме вона закінчується. Стояти доводиться майже годину. На заправці вправно орудує оператор. Він радше схожий на регулювальника на дорозі.
З вулиці чути його голос. Він радісно вітається. Уточнює, який бензин ми хочемо придбати.
— Нехай буде добро! — прощається раптом гучно з водієм, що стояв біля сусідньої колонки.
Війна. Ніч. Попереду холодні ліжка, квартири без води, час без телефонного зв’язку.
— Та страшне, — відгукується той інший водій з темряви. — Але й це мине.
Його голос дорослий, упевнений.
30 годин без світла.
У Львові протягом 30 годин зробили дев’ять трансплантацій від посмертних донорів. Про це повідомило Міністерство охорони здоров’я 25 листопада.
Трішки більше ніж за добу трансплантологи пересадили два серця, печінку й шість нирок. Для цього працювали команди з майже сотні спеціалістів.
Друзі пишуть: «45 годин без світла», «Третю добу без світла»… Ми тепер можемо змагатися, хто довше сидів без комунікацій і як достойно витримав цей пробний (відчуваю) блекаут.
Я дивлюсь на свічку на столі, яка майже догоріла. Ставлю докупи обидва ліхтарі, які розрядилися, й думаю про технічну воду, якої ми набрали недостатньо, щоб протриматися в таких умовах довго.
У темряві життя видається складнішим, але не таким безнадійним, щоб цього всього не подолати. Коли немає електрики в Україні, ми починаємо розуміти дещо важливе: тепер тут без світла ще більше світлих людей.
Текст написано: 25.11.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 29.12.2022
Автор: Світлана Стретович
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Коректорка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
The New Black in Ukraine
Pershi novyny pro potentsiynyy blekaut u stolytsi Ukrayiny shokuvaly. Tut, de vsi naystrashnishi zvistky za dev’yat’ misyatsiv velykoyi viyny vzhe niby prozvuchaly, shchorazu znakhodyt’sya postaye novyy vyklyk, yak maye buty prystosovanyy hromadyanyn u nashykh kordonakh do voyennoyi diysnosti.
— Vy hotuyetesya? — pytayu druziv.
Vony hotuvalysya.
Svichky, konservy, voda tekhnichna, voda pytna, pal’nyk, balony hazu, tepli zymovi rechi, paverbanky, zaryadzheni telefony, likhtari. Zhyttya v Ukrayini nahaduye pokhid u hory. Treba iz soboyu maty nayvazhlyvishe na vsi vypadky, bo mozhna ne vyzhyty.
Tsiyeyi seredy* zatyazhna povitryana tryvoha y pochuti pid chas neyi chotyry vybukhy yavno syhnalizuvaly, shcho tse mozhe buty pochatok novoho vyprobuvannya.
«Pochalosya!» — tak my kazaly odne odnomu ts’oho dnya. Tak samo, yak kazaly 24 lyutoho, tak samo, yak kazaly 10 zhovtnya.
Teper vazhlyvoyu adaptatsiynoyu rysoyu bud’-yakoho ukrayintsya ye vminnya pryymaty realiyi duzhe shvydko.
Shvydko nabraty vody.
Shvydko zavaryty chay, yakshcho zalyshyvsya v chaynyku okrip.
Shvydko podzvonyty vsim, doky pratsyuye telefon.
Shvydko pokynuty vulytsyu, yakshcho zvuchyt’ syhnal povitryanoyi tryvohy.
Nich.
Tsentr Kyyeva.
Navkolo svityat’sya lyshe fary avtivok, yaki dovzheleznoyu vervechkoyu vyshykuvalysya na avtozapravku. Cherha taka, shcho mozhna ne vhadaty, de same vona zakinchuyet’sya. Stoyaty dovodyt’sya mayzhe hodynu. Na zapravtsi vpravno oruduye operator. Vin radshe skhozhyy na rehulyuval’nyka na dorozi.
Z vulytsi chuty yoho holos. Vin radisno vitayet’sya. Utochnyuye, yakyy benzyn my khochemo prydbaty.
— Nekhay bude dobro! — proshchayet’sya raptom huchno z vodiyem, shcho stoyav bilya susidn’oyi kolonky.
Viyna. Nich. Poperedu kholodni lizhka, kvartyry bez vody, chas bez telefonnoho zv’yazku.
— Ta strashne, — vidhukuyet’sya toy inshyy vodiy z temryavy. — Ale y tse myne.
Yoho holos doroslyy, upevnenyy.
30 hodyn bez svitla.
U L’vovi protyahom 30 hodyn zrobyly dev’yat’ transplantatsiy vid posmertnykh donoriv. Pro tse povidomylo Ministerstvo okhorony zdorov’ya 25 lystopada.
Trishky bil’she nizh za dobu transplantolohy peresadyly dva sertsya, pechinku y shist’ nyrok. Dlya ts’oho pratsyuvaly komandy z mayzhe sotni spetsialistiv.
Druzi pyshut’: «45 hodyn bez svitla», «Tretyu dobu bez svitla»… My teper mozhemo zmahatysya, khto dovshe sydiv bez komunikatsiy i yak dostoyno vytrymav tsey probnyy (vidchuvayu) blekaut.
Ya dyvlyus’ na svichku na stoli, yaka mayzhe dohorila. Stavlyu dokupy obydva likhtari, yaki rozryadylysya, y dumayu pro tekhnichnu vodu, yakoyi my nabraly nedostatn’o, shchob protrymatysya v takykh umovakh dovho.
U temryavi zhyttya vydayet’sya skladnishym, ale ne takym beznadiynym, shchob ts’oho vs’oho ne podolaty. Koly nemaye elektryky v Ukrayini, my pochynayemo rozumity deshcho vazhlyve: teper tut bez svitla shche bil’she svitlykh lyudey.
