English
The Replaced Cultures
I used to have a friend in Poland who owned a small travel agency, offering original exotic (from the European point of view) trips to the East (of the EU), to Ukraine in particular. And first, I thought, “Wow, they are organizing some innovative, fascinating, and unique trips to unexplored corners of my own country, Mongolia and Kazakhstan, Moldova and Georgia, and many others”. All my life, I have always traveled westward and have never been farther east than Kharkiv. But those routes made me think of my father’s youth when he crossed all of the soviet union. I grew up with travel books on former republics at our home. These books were full of colorful photographs. I remember one of them, in particular, on Mongolia, depicting yurts, women in bright national clothing, the tradition of hawk hunting, and the authentic beauty of the Mongolian nomadic way of life and pristine nature. So at first, I thought it was such a brave and authentic project — this adventure of connecting with the colorful worlds from my father’s travel albums.
Yet once, the said former friend of mine decided to share the experience of the expeditions his company organized, and I asked for Mongolia anticipating the authenticity I saw in the albums from the previous century. He showed me the selection of the best photos from their numerous tours. I did see the country’s amazing nature in them. But almost nothing from the former glory of the rich and authentic cultural life. Instead, the eyes of the European tourists were entertained by whatever relics of the soviet occupation they could find: a tiny lenin bust on a dusty window sill, an old soviet “bobik” jeep, a Tumen scale in a village shop, anything with the hammer and sickle on it. Et cetera. My friend presented those images to me with pride as the biggest trophies of their voyages. And suddenly, I realized they saw my own country likewise. Its trauma and biggest tragedy were mere objects of their interest. soviet staff — it’s amusing, you know.
When the russians created the soviet union, their only way to keep this colonial utopia together was by erasing the authenticity of the people who lived within its boundaries. In Mongolia, they started by destroying the ancient Buddhist monasteries scattered around the country. Because you cannot impose a new artificial identity without making a space for it, you know. Without terror and mass murders, without crimes against the world’s diversity and cultural heritage. And then, the language, of course: Cyrillic was imposed in the 1930s to make it closer to the russian language, providing another excuse for the “brotherly nations” propaganda talk. Imagine the scale of the heritage loss for the generations to come violently caused by russians in those times. Another example of their crimes was the execution of Mongolian Queen Genepil in 1938 as part of the stalinist purges. And it was her figure that inspired the character of princess Leia in Star Wars. Just google her image, and you will see.
The same methodology, same persecutions and terror against the country’s identity, culture, language, and people were used in Ukraine and every other republic of the ussr. But unfortunately, we, the educated Europeans of the 20th century, couldn’t see the difference between those layers of reality. What is genuine and what is fake. What was erased and what was imposed. Many of us found the soviet staff amusing. Making fun of the culprit of the hybrid post-colonial cultures. Admiring the aggressor and the destructor. Luckily (and it’s the only time that I’m using this word in this context), the full-scale war against Ukraine showed the world that russia and the nations suffering from it are not “brotherly” and never have been. Hopefully, we learn to see beyond the surface and look at the wild, the original, the authentic.
Written on: 11.08.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 23.08.2022
Author: Iryna Vikyrchak
Illustrator: Victoria Boyko
Literary Editor: Hanna Leliv
Proofreader: Iryna Andrieieva
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Заміщені культури
Колись у мене був друг із Польщі — власник невеличкої туристичної агенції, яка пропонувала подорожі до екзотичних (з погляду європейця) країн, розташованих на сході (від ЄС), зокрема, до України. І я спершу подумала: «Клас, вони організовують такі інноваційні, захопливі та унікальні мандрівки до незвіданих куточків моєї країни, до Монголії та Казахстану, Молдови та Грузії і до багатьох інших». Все своє життя я подорожувала лише на захід і ніколи не заїжджала далі Харкова на схід. Але ці маршрути змусили мене згадати про молодість мого батька, який об’їхав весь радянський союз. Я зростала на книгах про подорожі до колишніх республік, яких було чимало у нас вдома. Ці книги вабили кольоровими фотографіями екзотичних земель. Я пам’ятаю одну із них, зокрема, про Монголію, де було зображено юрти, жінок у яскравому національному вбранні, традиції полювання на яструбів і автентичну красу монгольського кочового способу життя та недоторканої природи. Тож спочатку я подумала, що це такий сміливий і автентичний проєкт — мандрівка до кольорових світів з альбомів подорожей мого батька.
Але одного разу цей колишній друг вирішив поділитися зі мною досвідом експедицій, які організовувала його компанія, і я почала розпитувати про Монголію у передчутті тієї автентичності, яку бачила в альбомах із попереднього століття. Він показав мені добірку найкращих фотографій зі своїх численних подорожей. На них я таки побачила дивовижну природу цієї країни. Але майже ніяких ознак колишньої слави багатого та автентичного культурного життя там не було. Натомість європейських туристів захоплювали реліквії часів радянської окупації, які їм вдалося віднайти: крихітне погруддя леніна на запиленому підвіконні, старий радянський всюдихід «бобік», ваги «Тюмень» у сільському магазинчику, численні зображення серпа та молота і так далі. Мій друг з гордістю показував мені ці фотографії як найбільші трофеї, привезені з подорожей. І я раптом усвідомила, що і мою країну вони сприймають так само. Власне, її травми та найбільша трагедія для них були предметом зацікавлення. Все радянське — це, знаєте, дивовижно.
Коли росіяни створили радянський союз, єдиним способом не дати колоніальній утопії розвалитися було стерти автентичність народів, які населяли країну. У Монголії почали нищити давні буддистські монастирі по всій країні. Адже як можна насадити нову штучну ідентичність, якщо не звільнити для неї простір? Без терору і масових убивств, без злочинів проти розмаїття світу і культурної спадщини не обійтись. А далі, звісно, мова: кирилицю у Монголії було насаджено у 1930-х роках, щоб виглядало ближче до російської мови, і це дало ще один привід для пропагандистських розмов про «братні народи». Уявіть собі масштаби спадщини, втраченої для прийдешніх поколінь внаслідок діяльності росіян у ті часи. Ще один приклад їхніх злочинів — страта королеви Монголії Ґененпіль у 1938 році в межах сталінських зачисток. А її постать, до речі, стала прототипом принцеси Леї із «Зоряних воєн». Просто загугліть її зображення і самі переконаєтеся в цьому.
Та ж методика, ті ж переслідування і терор щодо самобутності країни, її культури, мови і нації застосовувалися і в Україні, і в усіх інших республіках срср. Але, на жаль, ми, освічені європейці ХХ століття, не розгледіли відмінності між цими різними рівнями реальності. Наскільки натурально і водночас яка підробка. Що було стерто і що було насаджено. Чимало з нас вважає залишки радянщини дивовижними. Ми сміємося з лиходіїв гібридних постколоніальних культур. Захоплюємося агресором і руйнівником. На щастя (і це єдиний раз, коли я використовую це слово в такому контексті), повномасштабна війна проти України показала світові, що росія і народи, які страждають через неї, не є «братніми» і ніколи такими не були. Сподіваюся, що ми навчимося бачити не те, що на поверхні, що насаджене штучно, а те, що автентичне, корінне і будемо так само ним захоплюватися.
Текст написано: 11.08.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 23.08.2022
Автор: Ірина Вікирчак
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Пехник
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка і коректорка: Ірина Андрєєва
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Zamishcheni kul’tury
Kolys’ u mene buv druh iz Pol’shchi — vlasnyk nevelychkoyi turystychnoyi ahentsiyi, yaka proponuvala podorozhi do ekzotychnykh (z pohlyadu yevropeytsya) krayin, roztashovanykh na skhodi (vid YeS), zokrema, do Ukrayiny. I ya spershu podumala: «Klas, vony orhanizovuyut’ taki innovatsiyni, zakhoplyvi ta unikal’ni mandrivky do nezvidanykh kutochkiv moyeyi krayiny, do Monholiyi ta Kazakhstanu, Moldovy ta Hruziyi i do bahat’okh inshykh». Vse svoye zhyttya ya podorozhuvala lyshe na zakhid i nikoly ne zayizhdzhala dali Kharkova na skhid. Ale tsi marshruty zmusyly mene zhadaty pro molodist’ moho bat’ka, yakyy ob’yikhav ves’ radyans’kyy soyuz. Ya zrostala na knyhakh pro podorozhi do kolyshnikh respublik, yakykh bulo chymalo u nas vdoma. Tsi knyhy vabyly kol’orovymy fotohrafiyamy ekzotychnykh zemel’. Ya pam’yatayu odnu iz nykh, zokrema, pro Monholiyu, de bulo zobrazheno yurty, zhinok u yaskravomu natsional’nomu vbranni, tradytsiyi polyuvannya na yastrubiv i avtentychnu krasu monhol’s’koho kochovoho sposobu zhyttya ta nedotorkanoyi pryrody. Tozh spochatku ya podumala, shcho tse takyy smilyvyy i avtentychnyy proyekt — mandrivka do kol’orovykh svitiv z al’bomiv podorozhey moho bat’ka.
Ale odnoho razu tsey kolyshniy druh vyrishyv podilytysya zi mnoyu dosvidom ekspedytsiy, yaki orhanizovuvala yoho kompaniya, i ya pochala rozpytuvaty pro Monholiyu u peredchutti tiyeyi avtentychnosti, yaku bachyla v al’bomakh iz poperedn’oho stolittya. Vin pokazav meni dobirku naykrashchykh fotohrafiy zi svoyikh chyslennykh podorozhey. Na nykh ya taky pobachyla dyvovyzhnu pryrodu tsiyeyi krayiny. Ale mayzhe niyakykh oznak kolyshn’oyi slavy bahatoho ta avtentychnoho kul’turnoho zhyttya tam ne bulo. Natomist’ yevropeys’kykh turystiv zakhoplyuvaly relikviyi chasiv radyans’koyi okupatsiyi, yaki yim vdalosya vidnayty: krykhitne pohruddya lenina na zapylenomu pidvikonni, staryy radyans’kyy vsyudykhid «bobik», vahy «Tyumen’» u sil’s’komu mahazynchyku, chyslenni zobrazhennya serpa ta molota i tak dali. Miy druh z hordistyu pokazuvav meni tsi fotohrafiyi yak naybil’shi trofeyi, pryvezeni z podorozhey. I ya raptom usvidomyla, shcho i moyu krayinu vony spryymayut’ tak samo. Vlasne, yiyi travmy ta naybil’sha trahediya dlya nykh buly predmetom zatsikavlennya. Vse radyans’ke — tse, znayete, dyvovyzhno.
Koly rosiyany stvoryly radyans’kyy soyuz, yedynym sposobom ne daty kolonial’niy utopiyi rozvalytysya bulo sterty avtentychnist’ narodiv, yaki naselyaly krayinu. U Monholiyi pochaly nyshchyty davni buddysts’ki monastyri po vsiy krayini. Adzhe yak mozhna nasadyty novu shtuchnu identychnist’, yakshcho ne zvil’nyty dlya neyi prostir? Bez teroru i masovykh ubyvstv, bez zlochyniv proty rozmayittya svitu i kul’turnoyi spadshchyny ne obiytys’. A dali, zvisno, mova: kyrylytsyu u Monholiyi bulo nasadzheno u 1930-kh rokakh, shchob vyhlyadalo blyzhche do rosiys’koyi movy, i tse dalo shche odyn pryvid dlya propahandysts’kykh rozmov pro «bratni narody». Uyavit’ sobi masshtaby spadshchyny, vtrachenoyi dlya pryydeshnikh pokolin’ vnaslidok diyal’nosti rosiyan u ti chasy. Shche odyn pryklad yikhnikh zlochyniv — strata korolevy Monholiyi Genepil u 1938 rotsi v mezhakh stalins’kykh zachystok. A yiyi postat’, do rechi, stala prototypom pryntsesy Leyi iz «Zoryanykh voyen». Prosto zahuhlit’ yiyi zobrazhennya i sami perekonayetesya v ts’omu.
Ta zh metodyka, ti zh peresliduvannya i teror shchodo samobutnosti krayiny, yiyi kul’tury, movy i natsiyi zastosovuvalysya i v Ukrayini, i v usikh inshykh respublikakh srsr. Ale, na zhal’, my, osvicheni yevropeytsi XX stolittya, ne rozhledily vidminnosti mizh tsymy riznymy rivnyamy real’nosti. Naskil’ky natural’no i vodnochas yaka pidrobka. Shcho bulo sterto i shcho bulo nasadzheno. Chymalo z nas vvazhaye zalyshky radyanshchyny dyvovyzhnymy. My smiyemosya z lykhodiyiv hibrydnykh postkolonial’nykh kul’tur. Zakhoplyuyemosya ahresorom i ruynivnykom. Na shchastya (i tse yedynyy raz, koly ya vykorystovuyu tse slovo v takomu konteksti), povnomasshtabna viyna proty Ukrayiny pokazala svitovi, shcho rosiya i narody, yaki strazhdayut’ cherez neyi, ne ye «bratnimy» i nikoly takymy ne buly. Spodivayusya, shcho my navchymosya bachyty ne te, shcho na poverkhni, shcho nasadzhene shtuchno, a te, shcho avtentychne, korinne i budemo tak samo nym zakhoplyuvatysya.
