English
The Sun Is Laughing at Us. Don’t You Think So?
The sun is laughing at us. Don’t you think so?
I wish I could put it out; I wish I could contradict it.
Will it break away if I hurl my scream into the sky,
or are we doomed for the rest of our days?
Where can I get a manual on how to live ‘for tomorrow’
to swim away from the old orbits abandoned by God
on old shark’s gills,
thrashing the waves of stiff, salty boots?
Father, I’m home! My home is a minefield!
My hands are bloody, warmed by charred bodies.
Pull me under the ripped blanket, at least for a moment.
Don’t let my grey eyelashes turn into dust.
Can you hear me, Hades? Perhaps, your place is safe?
Have they booked a cheap motel paying with their lives?
My requests might be inappropriate at times,
but do host us in your underground chambers!
I Am Allowed to Pray for Others Where The Mothers of Murderers Curse ‘My’ Murdered Ones…
I am allowed to pray for others
where the mothers of murderers curse ‘my’ murdered ones. My murdered ones stood before non-existing gates:
their murderers will return with the crosses earned in battles.
But even if they return empty-handed:
they will live on, calm, well-fed, and bathed.
Mine will only stay with me in conversations
in my prayer world.
I hope they will get to live peacefully
at least in those soft sound waves.
You are welcome here; we are loyal to you.
Broad vistas are opening up.
Decide where to go; what to eat for lunch; what to do.
Whatever you want, whatever you trust, whatever you love.
Here are my credentials!
I pray for them to survive. I pray for survival:
they scream psalms into the chests of ‘my’ chosen ones. I do not know anyone. Their name is unknowable.
To greet them in the morning,
I cork my last breath
and sound into a thin-walled crystal jar.
I pray wherever
‘my’ murdered hostages are not cursed.
Shaggy Trees Will Hide Our Shapes…
Shaggy trees will hide our shapes.
Promise to cry and remember about redemption.
Promise to keep the scores of scream-songs
you heard in cold wards next to yours.
We are here. We’re standing, warm, alive, and bullet-torn.
Look: there’s your shadow around the corner, followed by mine.
Sunken ships line up for a battle,
breathing wind, water, fire, and soil.
We are here. The sky is under our feet; the revival—above the sky.
Not the price we wished to pay
for an unfaltering ascent of our tribe.
But we’ll get another chance to fly.
The time is striding bravely away from hell,
even though it’s ready to yield to it.
Be afraid and cry—in fact, it’s not scary at all.
Scary is when you can no longer fear.
These poems were written in 2022 for Antytvir, a writing contest for teens. It is an educational project of Mystetsky Arsenal within the International Book Arsenal Festival. Its goal is to promote creative writing among high school students and create a platform for expressing yourself in a non-standard way. The organizers designed this project in 2020 and 2022 to support Ukrainian youth in highly stressful situations by allowing them to write and make their voices heard. Translated into English and illustrated by Cultural Hub NGO within the Wars. Ukrainians. Humanity programme.
Written on: 06.05.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” programme on: 26.02.2023
Author: Viktoriya Stasko, 15 years old
Translator (from Ukrainian to English): Hanna Leliv
Illustrator: Nastia Haidaienko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Tetiana Vorobtsova
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: Ukrainian
Translation language: English
Українська (Cyrillic)
Сонце з нас насміхається, тобі не здається?
Сонце з нас насміхається, тобі не здається?
Його б загасити, йому б заперечити,
Кинути криком у небо — може, відірветься.
Чи ми на всі свої дні вже приречені?
Де взяти інструкцію життя «на завтра»,
Як від старих покинутих Богом орбіт
Відпливати на старих акулячих зябрах,
Шмагаючи хвилі задублих солоних чобіт?
Отче, я вдома! Мій дім — мінне поле!
Мої руки в крові, в теплі обвуглених тіл,
Забери хоч на мить під розірвану ковдру,
Не дай сивим віям обернутись на пил.
Ти чуєш, Аїде? Може, у тебе безпечно?
Ціною життя бронювали дешевий мотель?
Прохання мої часом і недоречні, та
Дай стати мешканцями твоїх підземель!
Мені дозволяють молитися за інших там, де матері вбивць проклинають «моїх» убитих…
Мені дозволяють молитись за інших там,
де матері вбивць проклинають «моїх» убитих.
Мої вбиті стояли на краю химерних брам —
їхні вбивці повернуться з хрестами, заробленими в битвах.
Та нехай хоч ні з чим: вони повернуться,
стануть спокійні, ситі й помиті,
Мої ж залишаться в мене в розмовах,
у моєму молитовному світі.
Сподіваюся, хоч у тихих звукових хвилях
вони зможуть спокійно пожити.
Вам тут раді, вам тут вірні,
тут безпечні широкі транзити.
Обирай, куди їхати, обирай, чим обідати,
обирай, що будеш робити.
Що хочеш, в що віриш, що любиш.
Ось мої реквізити!
Я молюся, щоб вижили. Я молюся, щоб вижити:
вони викрикують псалми в груди «моїх» обранців.
Я нікого не знаю, імена їхні — не визначити,
тому, щоб привітатися вранці,
Я закорковую останній свій подих
і звук у тонкій кришталевій банці.
Молюся будь-де,
де не проклинають «моїх» убитих бранців.
Патлаті дерева сховають наші з тобою фігури…
Патлаті дерева сховають наші з тобою фігури.
Пообіцяй мені плакати і пам’ятати розплату,
Пообіцяй зберегти криків‐пісень партитури,
Що чула ти їх у сусідніх холодних палатах.
Ми тут. Стоїмо теплі, живі й розірвані кулями.
Дивись: он твоя тінь за рогом, моя — за твоєю,
Шикуються в бій кораблі затонулі,
Дихають вітром, водою, вогнем і землею.
Ми тут. Під ногами — небо, над небом — відродження,
Не тією ціною, яку хотілося б віддати
За нашої зграї безперервне сходження,
Та буде нагода іще політати.
Час вже крокує від пекла відважно,
Хоча він і пеклу готовий віддатися.
Бійся і плач, насправді це зовсім не страшно.
Страшно, коли вже не вмієш й не можеш боятися.
Поезію написано 2022 року для підліткового літературного конкурсу «Антитвір». Це освітній проєкт Мистецького Арсеналу в межах Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал». Він покликаний стимулювати розвиток креативного письма серед учнів старшої школи та створювати майданчик для висловлення в нестандартний спосіб. У 2020 й 2022 роках проєкт, за задумом організаторів, став способом підтримати українську молодь у надзвичайних стресових ситуаціях через можливість писати й бути почутими. Перекладено англійською мовою та проілюстровано ГО «Культурний Хаб» у рамках програми «Wars. Ukrainians. Humanity».
Текст написано: 6.05.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 26.02.2023
Автор: Вікторія Стасько, 15 років
Ілюстраторка: Настя Гайдаєнко
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків-Славіцькі
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Sontse z nas nasmikhayet’sya, tobi ne zdayet’sya?
Sontse z nas nasmikhayet’sya, tobi ne zdayet’sya?
Yoho b zahasyty, yomu b zaperechyty,
Kynuty krykom u nebo — mozhe, vidirvet’sya.
Chy my na vsi svoyi dni vzhe pryrecheni?
De vzyaty instruktsiyu zhyttya «na zavtra»,
Yak vid starykh pokynutykh Bohom orbit
Vidplyvaty na starykh akulyachykh zyabrakh,
Shmahayuchy khvyli zadublykh solonykh chobit?
Otche, ya vdoma! Miy dim — minne pole!
Moyi ruky v krovi, v tepli obvuhlenykh til,
Zabery khoch na myt’ pid rozirvanu kovdru,
Ne day syvym viyam obernutys’ na pyl.
Ty chuyesh, Ayide? Mozhe, u tebe bezpechno?
Tsinoyu zhyttya bronyuvaly deshevyy motel’?
Prokhannya moyi chasom i nedorechni, ta
Day staty meshkantsyamy tvoyikh pidzemel’!
Meni dozvolyayut’ molytysya za inshykh tam, de materi vbyvts’ proklynayut’ «moyikh» ubytykh…
Meni dozvolyayut’ molytys’ za inshykh tam,
de materi vbyvts’ proklynayut’ «moyikh» ubytykh.
Moyi vbyti stoyaly na krayu khymernykh bram —
yikhni vbyvtsi povernut’sya z khrestamy, zaroblenymy v bytvakh.
Ta nekhay khoch ni z chym: vony povernut’sya,
stanut’ spokiyni, syti y pomyti,
Moyi zh zalyshat’sya v mene v rozmovakh,
u moyemu molytovnomu sviti.
Spodivayusya, khoch u tykhykh zvukovykh khvylyakh
vony zmozhut’ spokiyno pozhyty.
Vam tut radi, vam tut virni,
tut bezpechni shyroki tranzyty.
Obyray, kudy yikhaty, obyray, chym obidaty,
obyray, shcho budesh robyty.
Shcho khochesh, v shcho virysh, shcho lyubysh.
Os’ moyi rekvizyty!
Ya molyusya, shchob vyzhyly. Ya molyusya, shchob vyzhyty:
vony vykrykuyut’ psalmy v hrudy «moyikh» obrantsiv.
Ya nikoho ne znayu, imena yikhni — ne vyznachyty,
tomu, shchob pryvitatysya vrantsi,
Ya zakorkovuyu ostanniy sviy podykh
i zvuk u tonkiy kryshtaleviy bantsi.
Molyusya bud’-de,
de ne proklynayut’ «moyikh» ubytykh brantsiv.
Patlati dereva skhovayut’ nashi z toboyu fihury…
Patlati dereva skhovayut’ nashi z toboyu fihury.
Poobitsyay meni plakaty i pam’yataty rozplatu,
Poobitsyay zberehty krykiv‐pisen’ partytury,
Shcho chula ty yikh u susidnikh kholodnykh palatakh.
My tut. Stoyimo tepli, zhyvi y rozirvani kulyamy.
Dyvys’: on tvoya tin’ za rohom, moya — za tvoyeyu,
Shykuyut’sya v biy korabli zatonuli,
Dykhayut’ vitrom, vodoyu, vohnem i zemleyu.
My tut. Pid nohamy — nebo, nad nebom — vidrodzhennya,
Ne tiyeyu tsinoyu, yaku khotilosya b viddaty
Za nashoyi zhrayi bezperervne skhodzhennya,
Ta bude nahoda ishche politaty.
Chas vzhe krokuye vid pekla vidvazhno,
Khocha vin i peklu hotovyy viddatysya.
Biysya i plach, naspravdi tse zovsim ne strashno.
Strashno, koly vzhe ne vmiyesh y ne mozhesh boyatysya.
Poeziyu napysano 2022 roku dlya pidlitkovoho literaturnoho konkursu «Antytvir». Tse osvitniy proyekt Mystets’koho Arsenalu v mezhakh Mizhnarodnoho festyvalyu «Knyzhkovyy Arsenal». Vin poklykanyy stymulyuvaty rozvytok kreatyvnoho pys’ma sered uchniv starshoyi shkoly ta stvoryuvaty maydanchyk dlya vyslovlennya v nestandartnyy sposib. U 2020 y 2022 rokakh proyekt, za zadumom orhanizatoriv, stav sposobom pidtrymaty ukrayins’ku molod’ u nadzvychaynykh stresovykh sytuatsiyakh cherez mozhlyvist’ pysaty y buty pochutymy. Perekladeno anhliys’koyu movoyu ta proilyustrovano HO «Kul’turnyy Khab» u ramkakh prohramy «Wars. Ukrainians. Humanity».
