English
Thoughts From Kyiv — March 30, 2022
In war, initiative is important. So far in this war, the military initiative has been 100% with russia.
This may now (finally) be changing, and the opportunity of the moment seems to have been seized upon by Ukraine. Will it be seized by our western partners?
The path we’ve come down can be summarized as follows. russia attacked Ukraine. Their ground assault in the vicinity of Kyiv proved a disaster, but russian troops managed to gain control over significant swaths of land in southern Ukraine. Until very recently, Ukrainian forces there and in Mariupol, Kharkiv, Chernihiv and Sumy have almost exclusively been on the defensive. Initiative was firmly with russia.
During recent weeks russia’s initiative has extended to indiscriminate bombing of Ukrainian cities. Multiple humanitarian disasters have been the result. Although a large proportion of russia’s cruise missiles have been intercepted en route to their targets (two days ago the Ukrainian side reported 62 shot down out of 70 fired), their ships in the Black Sea from which most of these weapons are fired (as well as launch sites in belarus) remain out of reach of the Ukrainian forces.
In the meantime, NATO and the leaders of the West have reacted to russia’s actions by providing Ukraine with weaponry and sanctioning the invader’s economy. These were not proactive measures. In each case, action was taken only in response to russian initiatives.
Repeatedly threatened by russia with retaliation if NATO troops engaged in Ukraine, western leaders have repeatedly emphasized that their soldiers would not be involved in the war either on the ground or in the air. These statements were seen in Ukraine and russia as not only reactive, but meek.
To be fair, russian threats against the West involve possible use of nuclear weapons — an eventuality that is clearly frightening to any leader. But even after more than a month of direct war in Ukraine and constant intimidation on the diplomatic front, what is to be done about russia’s long-term threat remains unclear. It would seem that in the West, no proactive russia policy exists.
Yesterday’s “peace” proposals, voiced by the Ukrainian delegation during the talks in Istanbul were an attempt to seize the initiative locally. While the russian delegation came to Turkey prepared only to repeat their delusional demands (“denazification”, “demilitarization” etc.), the Ukrainians caught them off guard.
Now apparently, Kyiv might consider renouncing its NATO membership ambitions in exchange for security guarantees from the member-states of the UN Security Council, and it might agree to promise to refrain from using force to renew its sovereignty over Crimea and the “lnr/dnr” regions. Of course, this would be provisional on russia removing its troops from all Ukrainian territories invaded on or after 24 February 2022.
In reality, Ukraine’s “concessions” are symbolic. Firstly, Ukraine’s NATO membership was never really a possibility because the alliance was not prepared to accept Ukraine into its ranks. Secondly, the details of the “security guarantees” that are to be provided to Ukraine have not been detailed by the supposed guarantors, and since such obligations would require ratification by all partner-country parliaments (plus a referendum in Ukraine), their practical realization is problematic at best. Thirdly, the forcible return of territories occupied by russia in 2014 was never on the table, so to promise not to do so costs Ukraine nothing.
Nevertheless, the Ukrainians grabbed the initiative. The next move is up to the kremlin and for the moment both the kremlin and the russian military seem to have paused. Their strategic objectives have proved obviously out of reach, and while their air power continues to destroy Ukraine’s cities, the purpose of this destruction (in the absence of the viable possibility of a ground assault) is unclear.
It would seem logical for this pause to be used by western leaders to define their proactive strategies as well. President Biden made an off-the-cuff remark during his visit to Poland last week, alluding that his preference would be putin’s removal from power. This was then backpedaled by White House spokesmen, and later the President clarified that regime change in russia was his personal preference, not US policy.
Too bad. Peaceful coexistence with a russian federation led by putin is obviously no longer possible. The primary aim of US policy must therefore be either to wait out the russian leader (i.e. continue to react to his initiatives) or to proactively encourage his downfall. A public declaration of regime change as the goal of US policy may not be politically possible at this time, but silence on the subject is also problematic: in order to seize initiative, one must have a concept of what one seeks, and in a democracy, such goals should be made public.
In other words, in order to map a proactive strategy one needs a vision of the future and then a path of how to get there. What kind of a relationship with russia does the West want after putin’s aggression is stopped? Will there be a russia to have a relationship with? What constitutes “victory” in this conflict?
The final question is easily answered for Ukraine: victory will be achieved when the last russian soldier leaves Ukrainian territory. But will this be enough for the West? Given the continued ability (and proven desire) of putin to intimidate NATO, removal of russian troops from Ukraine will not remove the russian threat to world peace.
Even if russian troops eventually leave Ukraine, in the medium and long term, a russian President who bases his power on the most destructive kind of nationalism and imperialistic ambitions will remain a permanent existential threat to Ukraine and to Europe. In other words, as distasteful as this may sound, regime change is not only in the West’s interests, it is the only option may lead to lasting peace in the region, and indeed worldwide. An end to this conflict can only be achieved when russia is not ruled by putin.
That realization is the first step to a proactive russia policy. Such a policy may follow the famous adage of Chinese philosopher-strategist Sun Tzu: “Wait Long by the River and the Bodies of Your Enemies Will Float By”. Although that may be unfortunate for Ukraine, it may be the only viable option for western leaders.
Indeed, to ask for more than proactive waiting from Ukraine’s western partners at this point seems unrealistic.
In the meantime, we Ukrainians have a war to win.
PS: 7 years ago my good friend Valerii Pekar and I wrote an article outlining a proactive russia strategy. This now seems more relevant than ever — link to the article in the first comment.
Written on: 30.03.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 02.08.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Proofreader: Iryna Andrieieva
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — 30 березня, 2022
На війні важлива ініціатива. Досі в цій війні ініціатива на 100 % належала росії.
Нині це може (нарешті) змінитися, і, здається, Україна скористалася слушною нагодою. Чи скористаються нею наші західні партнери?
Шлях, який ми пройшли, можна підсумувати так. росія напала на Україну. Наземний наступ на підступах до Києва виявився катастрофою для російських військ, однак їм удалося встановити контроль над значними територіями на Півдні України. Донедавна українські війська там, а також у Маріуполі, Харкові, Чернігові й Сумах переважно тримали оборону. Ініціатива незмінно належала росії.
Протягом останніх тижнів росія розширила ініціативу, додавши невибіркові бомбування українських міст. Це спричинило численні гуманітарні катастрофи. Хоча значну частину російських крилатих ракет перехопили на шляху до їхніх цілей (два дні тому українська сторона повідомила про шістдесят дві збиті ракети із сімдесяти випущених), їхні кораблі в Чорному морі, з яких здебільшого запускають цю зброю (а також пускові установки в білорусі), залишаються поза зоною досяжності українських військ.
Тим часом НАТО й лідери Заходу відреагували на дії росії, надавши Україні зброю та запровадивши санкції проти економіки загарбника. Це не були проактивні заходи. У кожному конкретному випадку до дій удавалися лише у відповідь на перші кроки росіян.
Періодично чуючи від росії погрози про відплату в разі, якщо війська НАТО введуть в Україну, західні лідери не раз наголошували, що їхні військовослужбовці не братимуть участі у війні ні на землі, ні в повітрі. В Україні та росії ці заяви сприйняли не просто як реактивні, а і як поступливі.
Задля справедливості варто зазначити, що російські погрози Заходу передбачають можливе застосування ядерної зброї, а така ймовірність, безумовно, лякає будь-якого лідера. Однак навіть після того, як активні бойові дії в Україні й постійні залякування на дипломатичному рівні тривають понад місяць, і досі не зрозуміло, що робити з довготерміновою російською загрозою. Складається враження, що на Заході цілковито немає проактивної зовнішньої політики щодо росії.
Учорашні «мирні» пропозиції, які озвучила українська делегація під час переговорів у Стамбулі, були спробою локально взяти ініціативу у свої руки. Тимчасом як російська делегація приїхала до Туреччини лише для того, щоб повторити свої маячні вимоги («денацифікація», «демілітаризація» тощо), українці застали їх зненацька.
Тепер Київ, як видно, може розглянути питання про відмову від своїх амбіцій щодо членства в НАТО в обмін на гарантії безпеки від країн, які є членами Ради Безпеки ООН, а також узяти на себе зобов’язання утримуватися від застосування сили для відновлення свого суверенітету над Кримом і регіонами лнр/днр. Звісно, попередньою умовою для росії було б виведення її військ з усіх українських територій, захоплених від 24 лютого 2022 року.
Насправді поступки України символічні. По-перше, членство України в НАТО ніколи не було реальною можливістю, адже Альянс не виявляв готовності прийняти Україну до своїх лав. По-друге, імовірні гаранти так і не конкретизували гарантій безпеки, які отримає Україна, а позаяк такі зобов’язання мають ратифікувати всі парламенти країн-партнерів (а також підтримати на референдумі в Україні), їхнє практичне впровадження в найліпшому разі проблематичне. По-третє, про силове повернення територій, які росія окупувала 2014 року, ніколи й не йшлося, тому обіцянка не робити цього не вимагає від України жодних зусиль.
А втім, українці перехопили ініціативу. Наступний крок за кремлем, нині ж схоже, що і кремль, і російські військовики взяли паузу. Їхні стратегічні цілі виявилися явно недосяжними, і хоча їхня авіація далі руйнує українські міста, мета цього руйнування (в умовах, коли годі здійснити наземний наступ) незрозуміла.
Було б логічно, якби західні лідери теж скористалися цією паузою та визначилися зі своїми проактивними стратегіями. Під час візиту до Польщі минулого тижня президент Байден зопалу натякнув, що він волів би відсторонення путіна від влади. Речники Білого дому спростували цю заяву, а пізніше президент пояснив, що зміна режиму в росії — його побажання, а не політика США.
А шкода. Подальше мирне співіснування з російською федерацією на чолі з путіним, вочевидь, неможливе. Тому головна мета американської політики має полягати або в тому, щоб перечекати російського лідера (тобто далі реагувати на його нові дії), або в тому, щоб проактивно сприяти його усуненню від влади. Публічне проголошення зміни режиму як мети зовнішньої політики США наразі може бути політично неприйнятним, але мовчання на цю тему також проблематичне: щоб перехопити ініціативу, треба уявляти, чого ти прагнеш, а в демократичній державі такі цілі варто оприлюднювати.
Інакше кажучи, щоб розробити проактивну стратегію, треба мати бачення майбутнього, а отже, і шляху туди. Якого штибу відносин з росією хочеться Заходу після завершення путінської агресії? Чи буде росія, з якою варто підтримувати відносини? Що таке перемога в цьому збройному протистоянні?
На останнє запитання Україні відповісти легко: перемогу здобудемо тоді, коли останній російський військовик залишить українську територію. Але чи буде цього достатньо Заходу? Враховуючи подальшу здатність (і підтверджене на практиці бажання) путіна залякувати НАТО, виведення російських військ з України не означатиме, що російську загрозу миру в усьому світі усунули.
Навіть за умови, що російські війська врешті-решт покинуть Україну, у середньо- та довгостроковій перспективі російський президент, влада якого ґрунтується на найбільш деструктивних проявах націоналізму й імперіалістичних амбіціях, залишатиметься постійною екзистенційною загрозою для України та Європи. Інакше кажучи, хоч би як неприємно це звучало, зміна режиму не лише в інтересах Заходу — це єдиний спосіб, який може принести сталий мир у регіоні, та й в усьому світі. Покласти край цьому конфліктові вдасться лише тоді, коли росією правитиме не путін.
Усвідомлення цього — перший крок до проактивної політики щодо росії. Підґрунтям такого політичного курсу, здогадно, слугує відомий афоризм давньокитайського мислителя й філософа Сунь-цзи: «Якщо довго сидіти на березі річки, можна побачити, як пропливають трупи ваших ворогів». Хоч і вельми прикрий для України, цей курс може виявитися єдиним прийнятним виходом для західних лідерів.
І справді, на цьому етапі, здається, нереалістично вимагати від західних партнерів України чогось понад проактивне вичікування.
Тим часом нам, українцям, належить виграти війну.
#ДумкиЗКиєва
P.S. Сім років тому ми з добрим другом Валерієм Пекарем написали статтю, у якій окреслили проактивну стратегію щодо росії. Зараз вона актуальна як ніколи.
Текст написано: 30.03.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 02.08.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Оксана Мельник
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — 30 bereznya, 2022
Na viyni vazhlyva initsiatyva. Dosi v tsiy viyni initsiatyva na 100 % nalezhala rosiyi.
Nyni tse mozhe (nareshti) zminytysya, i, zdayet’sya, Ukrayina skorystalasya slushnoyu nahodoyu. Chy skorystayut’sya neyu nashi zakhidni partnery?
Shlyakh, yakyy my proyshly, mozhna pidsumuvaty tak. rosiya napala na Ukrayinu. Nazemnyy nastup na pidstupakh do Kyyeva vyyavyvsya katastrofoyu dlya rosiys’kykh viys’k, odnak yim udalosya vstanovyty kontrol’ nad znachnymy terytoriyamy na Pivdni Ukrayiny. Donedavna ukrayins’ki viys’ka tam, a takozh u Mariupoli, Kharkovi, Chernihovi y Sumakh perevazhno trymaly oboronu. Initsiatyva nezminno nalezhala rosiyi.
Protyahom ostannikh tyzhniv rosiya rozshyryla initsiatyvu, dodavshy nevybirkovi bombuvannya ukrayins’kykh mist. Tse sprychynylo chyslenni humanitarni katastrofy. Khocha znachnu chastynu rosiys’kykh krylatykh raket perekhopyly na shlyakhu do yikhnikh tsiley (dva dni tomu ukrayins’ka storona povidomyla pro shistdesyat dvi zbyti rakety iz simdesyaty vypushchenykh), yikhni korabli v Chornomu mori, z yakykh zdebil’shoho zapuskayut’ tsyu zbroyu (a takozh puskovi ustanovky v bilorusi), zalyshayut’sya poza zonoyu dosyazhnosti ukrayins’kykh viys’k.
Tym chasom NATO y lidery Zakhodu vidreahuvaly na diyi rosiyi, nadavshy Ukrayini zbroyu ta zaprovadyvshy sanktsiyi proty ekonomiky zaharbnyka. Tse ne buly proaktyvni zakhody. U kozhnomu konkretnomu vypadku do diy udavalysya lyshe u vidpovid’ na pershi kroky rosiyan.
Periodychno chuyuchy vid rosiyi pohrozy pro vidplatu v razi, yakshcho viys’ka NATO vvedut’ v Ukrayinu, zakhidni lidery ne raz naholoshuvaly, shcho yikhni viys’kovosluzhbovtsi ne bratymut’ uchasti u viyni ni na zemli, ni v povitri. V Ukrayini ta rosiyi tsi zayavy spryynyaly ne prosto yak reaktyvni, a i yak postuplyvi.
Zadlya spravedlyvosti varto zaznachyty, shcho rosiys’ki pohrozy Zakhodu peredbachayut’ mozhlyve zastosuvannya yadernoyi zbroyi, a taka ymovirnist’, bezumovno, lyakaye bud’-yakoho lidera. Odnak navit’ pislya toho, yak aktyvni boyovi diyi v Ukrayini y postiyni zalyakuvannya na dyplomatychnomu rivni tryvayut’ ponad misyats’, i dosi ne zrozumilo, shcho robyty z dovhoterminovoyu rosiys’koyu zahrozoyu. Skladayet’sya vrazhennya, shcho na Zakhodi tsilkovyto nemaye proaktyvnoyi zovnishn’oyi polityky shchodo rosiyi.
Uchorashni «myrni» propozytsiyi, yaki ozvuchyla ukrayins’ka delehatsiya pid chas perehovoriv u Stambuli, buly sproboyu lokal’no vzyaty initsiatyvu u svoyi ruky. Tymchasom yak rosiys’ka delehatsiya pryyikhala do Turechchyny lyshe dlya toho, shchob povtoryty svoyi mayachni vymohy («denatsyfikatsiya», «demilitaryzatsiya» toshcho), ukrayintsi zastaly yikh znenats’ka.
Teper Kyiv, yak vydno, mozhe rozhlyanuty pytannya pro vidmovu vid svoyikh ambitsiy shchodo chlenstva v NATO v obmin na harantiyi bezpeky vid krayin, yaki ye chlenamy Rady Bezpeky OON, a takozh uzyaty na sebe zobov’yazannya utrymuvatysya vid zastosuvannya syly dlya vidnovlennya svoho suverenitetu nad Krymom i rehionamy lnr/dnr. Zvisno, poperedn’oyu umovoyu dlya rosiyi bulo b vyvedennya yiyi viys’k z usikh ukrayins’kykh terytoriy, zakhoplenykh vid 24 lyutoho 2022 roku.
Naspravdi postupky Ukrayiny symvolichni. Po-pershe, chlenstvo Ukrayiny v NATO nikoly ne bulo real’noyu mozhlyvistyu, adzhe Al’yans ne vyyavlyav hotovnosti pryynyaty Ukrayinu do svoyikh lav. Po-druhe, imovirni haranty tak i ne konkretyzuvaly harantiy bezpeky, yaki otrymaye Ukrayina, a pozayak taki zobov’yazannya mayut’ ratyfikuvaty vsi parlamenty krayin-partneriv (a takozh pidtrymaty na referendumi v Ukrayini), yikhnye praktychne vprovadzhennya v naylipshomu razi problematychne. Po-tretye, pro sylove povernennya terytoriy, yaki rosiya okupuvala 2014 roku, nikoly y ne yshlosya, tomu obitsyanka ne robyty ts’oho ne vymahaye vid Ukrayiny zhodnykh zusyl’.
A vtim, ukrayintsi perekhopyly initsiatyvu. Nastupnyy krok za kremlem, nyni zh skhozhe, shcho i kreml’, i rosiys’ki viys’kovyky vzyaly pauzu. Yikhni stratehichni tsili vyyavylysya yavno nedosyazhnymy, i khocha yikhnya aviatsiya dali ruynuye ukrayins’ki mista, meta ts’oho ruynuvannya (v umovakh, koly hodi zdiysnyty nazemnyy nastup) nezrozumila.
Bulo b lohichno, yakby zakhidni lidery tezh skorystalysya tsiyeyu pauzoyu ta vyznachylysya zi svoyimy proaktyvnymy stratehiyamy. Pid chas vizytu do Pol’shchi mynuloho tyzhnya prezydent Biden zopalu natyaknuv, shcho vin voliv by vidstoronennya putina vid vlady. Rechnyky Biloho domu sprostuvaly tsyu zayavu, a piznishe prezydent poyasnyv, shcho zmina rezhymu v rosiyi — yoho pobazhannya, a ne polityka SShA.
A shkoda. Podal’she myrne spivisnuvannya z rosiys’koyu federatsiyeyu na choli z putinym, vochevyd’, nemozhlyve. Tomu holovna meta amerykans’koyi polityky maye polyahaty abo v tomu, shchob perechekaty rosiys’koho lidera (tobto dali reahuvaty na yoho novi diyi), abo v tomu, shchob proaktyvno spryyaty yoho usunennyu vid vlady. Publichne proholoshennya zminy rezhymu yak mety zovnishn’oyi polityky SShA narazi mozhe buty politychno nepryynyatnym, ale movchannya na tsyu temu takozh problematychne: shchob perekhopyty initsiatyvu, treba uyavlyaty, choho ty prahnesh, a v demokratychniy derzhavi taki tsili varto oprylyudnyuvaty.
Inakshe kazhuchy, shchob rozrobyty proaktyvnu stratehiyu, treba maty bachennya maybutn’oho, a otzhe, i shlyakhu tudy. Yakoho shtybu vidnosyn z rosiyeyu khochet’sya Zakhodu pislya zavershennya putins’koyi ahresiyi? Chy bude rosiya, z yakoyu varto pidtrymuvaty vidnosyny? Shcho take peremoha v ts’omu zbroynomu protystoyanni?
Na ostannye zapytannya Ukrayini vidpovisty lehko: peremohu zdobudemo todi, koly ostanniy rosiys’kyy viys’kovyk zalyshyt’ ukrayins’ku terytoriyu. Ale chy bude ts’oho dostatn’o Zakhodu? Vrakhovuyuchy podal’shu zdatnist’ (i pidtverdzhene na praktytsi bazhannya) putina zalyakuvaty NATO, vyvedennya rosiys’kykh viys’k z Ukrayiny ne oznachatyme, shcho rosiys’ku zahrozu myru v us’omu sviti usunuly.
Navit’ za umovy, shcho rosiys’ki viys’ka vreshti-resht pokynut’ Ukrayinu, u seredn’o- ta dovhostrokoviy perspektyvi rosiys’kyy prezydent, vlada yakoho gruntuyet’sya na naybil’sh destruktyvnykh proyavakh natsionalizmu y imperialistychnykh ambitsiyakh, zalyshatymet’sya postiynoyu ekzystentsiynoyu zahrozoyu dlya Ukrayiny ta Yevropy. Inakshe kazhuchy, khoch by yak nepryyemno tse zvuchalo, zmina rezhymu ne lyshe v interesakh Zakhodu — tse yedynyy sposib, yakyy mozhe prynesty stalyy myr u rehioni, ta y v us’omu sviti. Poklasty kray ts’omu konfliktovi vdast’sya lyshe todi, koly rosiyeyu pravytyme ne putin.
Usvidomlennya ts’oho — pershyy krok do proaktyvnoyi polityky shchodo rosiyi. Pidgruntyam takoho politychnoho kursu, zdohadno, sluhuye vidomyy aforyzm davn’okytays’koho myslytelya y filosofa Sun Tzu: «Yakshcho dovho sydity na berezi richky, mozhna pobachyty, yak proplyvayut’ trupy vashykh vorohiv». Khoch i vel’my prykryy dlya Ukrayiny, tsey kurs mozhe vyyavytysya yedynym pryynyatnym vykhodom dlya zakhidnykh lideriv.
I spravdi, na ts’omu etapi, zdayet’sya, nerealistychno vymahaty vid zakhidnykh partneriv Ukrayiny chohos’ ponad proaktyvne vychikuvannya.
Tym chasom nam, ukrayintsyam, nalezhyt’ vyhraty viynu.
#ThoughtsfromKyiv #DumkyZKyyeva
P.S. Sim rokiv tomu my z dobrym druhom Valeriyem Pekarem napysaly stattyu, u yakiy okreslyly proaktyvnu stratehiyu shchodo rosiyi. Zaraz vona aktual’na yak nikoly.
