English
Thoughts From Kyiv — March 31, 2022
I continue to think about identity issues. Identity is a powerful motivator. In the words of Benedict Anderson, it involves “imagining” a community (commonality). In other words, individuals who may not know each other, and objectively may be quite different from each other, imagine themselves to be similar to others who claim the same identity. And this identity claim is one of the strongest motivators of collective action.
Identity markers are not always objectively definable. For example, the russians mistakenly assumed that all individuals who speak their language identify with their state and their leader. In fact, nothing could have motivated Ukrainians to fight more valiantly than an attack by russia on their demonstrably separate identity.
Identity is perpetuated (more or less effectively) through myths and archetypes that are propagated not only for internal consumption, but also as a means of differentiating in-group from out-group. Symbols such as flags, crests and maps are important in this regard. Archetypical heroes or historical characters are also carriers of identity myths.
Identity archetypes are most powerful when they expresses an ideal, a value that is often not explainable in simple words. When found, these symbolic forms of shorthand are capable of moving mountains (or stopping massive ground assaults).
As I wrote in an earlier post, the “Ukrainian” identity construct has become consolidated exceptionally quickly during the past month domestically, and has simultaneously become a worldwide celebrity phenomenon. What it means to be Ukrainian remains complex and multifaceted, as it should be, and the archetypes associated with the Ukrainian identity continue to evolve as the war progresses.
During the first weeks of russia’s invasion Ukrainians were identified with the myth of Thermopylae where 300 brave Spartans (in 480 BC) are said to have delayed the advance of a massive Persian army on Greece. Their story was recorded by Herodotus, and therefore impacted our modern understanding of European history. Theirs was an act of sacrifice, of valor, of defiance in the face of overwhelming odds.
But the Spartans were all eventually killed.
In the words of the Ukrainian anthem: “Ukraine’s glory and freedom are not yet dead!” We are not Spartans.
For ourselves we are Cossacks: freedom-loving, anarchic (we say “democratic”), warriors who will accept no ruler but their own (and even that is often problematic). Cossacks/Kozaks defend their land righteously against all invaders, and incidentally, they’re spectacular dancers.
Notwithstanding the fact that the Cossack archetype accurately reflects both the current situation in Ukraine and the values complex of Ukrainians identify with historically, few in the West understand it. At best, for educated non-Ukrainians its imagery conjures up Yul Brynner’s character in the film “Taras Bulba”, or the famous painting by Illya Repin of the Zaporozhians writing their letter to the Sultan. For many western Europeans, I suspect Cossacks are not even necessarily associated with Ukraine, but rather with the “eastern steppe” or European borderlands. In other words, Cossacks are very distant from the mainstream of western culture.
In the absence of an identifiable historical (or mythological) archetype for “Ukrainian” western media has filled the vacuum with a stylized Zelensky. Many in Ukraine find this image somewhat strange, but acceptable in the short term. After-all we also liked it when foreigners identified us with Shevchenko (the football star), with Klitschko, with Lomachenko, with Yushchenko…
Approximately a month ago, the image of the beehive became popular in social media as a symbol of Ukrainian resistance. Hives are identified by their queens — at least to the outside world. I guess Zelensky is ours.
In time, bees die; queens can be replaced. But the hive lives! And so it is with personified archetypes.
This war has produced and will continue to produce new Ukrainian heroes. In the future, streets will be named after Roman Hrybov — author of the legendary “dialog” between the defenders of Zmiyinniy Island and the attacking russian ship. Videogames will be produced based on the theme of the “Ghost of Kyiv” — the mythical MiG-29 pilot who has shot down countless enemy aircraft. I suspect a statue or two of Zelensky and Zaluzhniy (Ukraine’s Chief of Staff) or Reznikov (Minister of Defense) may appear…
Personified heroes are all important avenues for communicating the values of who we are as Ukrainians. But personal archetypes and historical myths are not enough. In this war we have demonstrated to ourselves and to the world who we are as warriors, heroes, volunteers, “bees”…
I remember the days immediately following the end of the Maidan protests in 2014: the recently burned out hull of the Trade Unions Building in Kyiv’s city-center was draped in a massive banner that read “Freedom is our Religion”. At the time, that slogan didn’t work for me. After-all, the Revolution of Dignity had been about Dignity, Solidarity, National Identity, fighting corruption… Freedom was an important value, but not central to the protest movement.
Today, I realize that the slogan “Kyiv is the capital of freedom!” is exactly what this past month has been about. We are the new frontier: the place where despite “the Rockets’ red glare, the Bombs bursting in air… our flag IS still here!”
I sincerely hope (indeed I’m sure of it), that when this war ends, freedom-loving people from all over the world will flock to Kyiv (and to other Ukrainian cities) to learn how/why/who these strange freedom-loving Ukrainians really are.
Two and a half centuries ago “liberty” was the rallying cry for the mobilization of men and women on another continent. There, on the frontier of civilization, simple farmers, settlers of a strange and uncompromising land, fought not only for their independence, but for new ideals. Based on these, they created a republican system of government which (for all its faults) became the model for nation-states throughout Europe and the world. And their country (and identity) became a magnet.
Today, Ukraine is what America was in the late 18th century. Two hundred years from now (perhaps) Ukraine will too be condemned for not doing enough to support those who stand for the values of freedom; it may well also be the object of blame for much of what is wrong with the world. But today, as America was then, Ukraine is the place where novelty is born. And that novelty is embodied in a very old word: freedom.
We will build a new nation on the ashes of that which has been destroyed by the invader. We will generate new symbols, new archetypes, new heroes for all the world to admire and emulate. Because the basis of our fight is a very simple human desire: to be free.
When the war ends, the land of Cossacks, bees, and unlikely modest heroes who fought off an invasion by (supposedly) the most powerful army in Europe will be recognized for what it is: planet Earth’s Capital of Freedom — a place where freedom reigns, where symbols of what it truly means to be human become instantiated in real people, and where civilization moves forward.
God help us!
Written on: 31.03.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 02.08.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Proofreader: Iryna Andrieieva
Copy Editor: Yuliia Moroz
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — 31 березня 2022 року
Я далі розмірковую над питанням ідентичності. Ідентичність — потужний рушійний мотив. За словами Бенедикта Андерсона, вона містить «уявлювання» спільноти (спільності). Інакше кажучи, індивіди, які можуть не знати одне одного й об’єктивно досить істотно різнитися між собою, уявляють себе схожими на тих, хто претендує на ту саму ідентичність. І ця потреба ідентифікації — одна з найсильніших спонук колективних дій.
Маркери ідентичності не завжди вдається встановити об’єктивно. Наприклад, росіяни помилково вважали, що всі люди, які розмовляють їхньою мовою, ідентифікують себе з їхньою державою та її очільником. Насправді ніщо так не могло мотивувати українців воювати відчайдушніше, як зазіхання росії на їхню явно окремішню ідентичність.
Плекають ідентичність (більш-менш ефективно) за допомогою міфів та архетипів, які поширюють не лише для внутрішнього вжитку, а і як засіб розрізнення своїх і чужих. Із цього погляду важливе символічне значення мають прапори, герби й карти. Архетипні герої або історичні персонажі також є носіями міфів ідентичності.
Архетипи ідентичності наймогутніші, коли вони виражають ідеал, цінність, які часто годі передати простими словами. Якщо їх віднайти, ці символічні форми скоропису здатні зрушити гори (або зупинити масовану наземну атаку).
Конструкт української ідентичності надзвичайно швидко усталився протягом останнього місяця всередині країни й водночас став усесвітньо відомим феноменом. Поняття про те, що таке бути українцем, досі складне й багатогранне, як і належить, а архетипи, пов’язані з українською ідентичністю, далі розвиваються з ходом війни.
У перші тижні російського вторгнення українців ототожнювали з міфом про Термопіли, де триста хоробрих спартанців (480 року до Різдва Христового) нібито затримали наступ величезної перської армії на Грецію. Їхню історію записав Геродот, тож вона вплинула на наше сучасне розуміння європейської історії. Це був акт самопожертви, мужності й непокори перед лицем непереборних обставин.
Однак усі спартанці врешті-решт полягли.
В українському гімні мовиться: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…». Ми не спартанці.
Для себе ми козаки — волелюбні, анархічні (у нас кажуть «демократичні») воїни, які не визнають жодного володаря, крім свого (та й то частенько не без проблем). Козаки гідно захищають свій край від усіх загарбників, і, до речі, чудово танцюють.
Хоча козацький архетип достоту відповідає і нинішній ситуації в Україні, і комплексу цінностей, які віддавна поділяють українці, на Заході його мало хто розуміє. У найкращому разі в освічених не-українців його образність асоціюється з персонажем Юла Бріннера у фільмі «Тарас Бульба» (американський актор Юл Бріннер, уродженець владівостока, мати якого була етнічною українкою, зіграв Тараса Бульбу в голлівудській екранізації повісті Миколи Гоголя режисера Джона Лі Томпсона, що вийшла в прокат 1962 року. — Прим. пер.) або з відомою картиною Іллі Рєпіна, на якій запорожці пишуть листа турецькому султанові. Підозрюю, що для багатьох західних європейців козаки асоціюються навіть не так з Україною, як зі східним степом чи європейським прикордонням. Інакше кажучи, козаки далекі від панівного напряму західної культури.
Через нестачу впізнаваного історичного (або міфологічного) архетипу українця західні медіа заповнили вакуум стилізованим Зеленським. Багато хто в Україні вважає цей образ дивним, але прийнятним у найближчій перспективі. Як-не-як, а нам теж подобалося, коли іноземці ототожнювали нас із Андрієм Шевченком (футбольною зіркою), Володимиром чи Віталієм Кличками, Василем Ломаченком, Віктором Ющенком…
Приблизно місяць тому в соціальних мережах стало популярним зображення вулика як символу українського опору. Вулики ідентифікують за матками, принаймні в зовнішньому світі. Гадаю, Зеленський — наш.
Із часом бджоли вмирають, маток можна замінити. Але вулик живе-поживає! Так само й із персоніфікованими архетипами.
Ця війна породила й надалі породжуватиме нових українських героїв. У майбутньому на честь Романа Грибова — учасника легендарного діалогу між захисниками острова Зміїний і російським кораблем, що його атакував, — називатимуть вулиці. Створять відеоігри на тему Привида Києва — міфічного пілота літака МіГ-29, який збив незліченну кількість ворожих літаків. Можливо, з’являться один-два пам’ятники Володимирові Зеленському та Валерію Залужному (начальникові Генштабу України) або Олексієві Резнікову (міністрові оборони)…
Персоніфіковані герої — ключові канали донесення до аудиторії ціннісних знань про те, хто ми як українці. Однак персональних архетипів та історичних міфів недостатньо. Під час цієї війни ми продемонстрували собі й світові, ким ми є як воїни, герої, волонтери, бджоли тощо.
Я пам’ятаю дні відразу після завершення протестів на Майдані 2014 року: нещодавно вигорілий Будинок профспілок у київському середмісті був завішений величезним банером з написом «Свобода — це наша релігія». Тоді це гасло мене не влаштовувало. Адже Революція гідності була про гідність, солідарність, національну ідентичність, боротьбу з корупцією… Свобода була важливою цінністю, але не головною для протестного руху.
Сьогодні я усвідомлюю, що гасло «Київ — столиця свободи!» — саме те, чим був останній місяць. Ми — новий рубіж: місце, де, попри «червоні відблиски ракет, розриви бомб в повітрі… наш прапор досі МАЄ тут!» (використано дещо змінену цитату з національного гімну США. Лишень у рядку про прапор слова «досі маяв там» змінено на «досі МАЄ тут». — Прим. пер.).
Я щиро сподіваюся (ба навіть упевнений), що, коли ця війна закінчиться, волелюбні люди з усього світу з’їдуться до Києва (й інших міст України) дізнатися, звідки, хто й чому насправді такі ці незвичайні волелюбні українці.
Два з половиною століття тому слово «свобода» стало закликом чоловікам і жінкам на іншому континенті об’єднатися. Там, на межі цивілізації, прості фермери, колоністи чужої та неприступної землі, боролися не лише за свою незалежність, а й за нові ідеали. На їхній основі вони створили республіканську форму правління, яка, попри всі її недоліки, слугувала зразком для національних держав цілої Європи й світу загалом. А їхня країна та ідентичність стали своєрідним магнітом.
Сучасна Україна така, якою була Америка наприкінці ХVIII століття. Мине двісті років (либонь) — і Україну теж засуджуватимуть за те, що вона замало робить для підтримки тих, хто відстоює принципи свободи; можливо, її звинувачуватимуть і в тому, що у світі багато чого не так. Однак Україна сьогодні, як і колись Америка, є місцем, де зароджується щось нове. І це нове виражається давнім словом — «свобода».
Ми збудуємо нову державу на попелищі тієї, яку знищив загарбник. Ми створимо нові символи, нові архетипи, витворимо нових героїв, захоплюватися якими й наслідувати яких буде весь світ. Бо в основі нашої боротьби лежить просте людське бажання — бути вільними.
Коли війна закінчиться, землю козаків, бджіл і неймовірно скромних героїв, які відбивали навалу (начебто) найпотужнішої армії Європи, буде визнано тим, чим вона є, — столицею свободи на Землі, місцем, де панує свобода, де символи того, що насправді означає бути людиною, уособлюють реальні люди й де крокує вперед цивілізація.
Поможи нам, Боже!
#ДумкиЗКиєва
Текст написано: 31.03.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 02.08.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Оксана Мельник
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — 31 bereznya 2022 roku
Ya dali rozmirkovuyu nad pytannyam identychnosti. Identychnist’ — potuzhnyy rushiynyy motyv. Za slovamy Benedicta Andersona, vona mistyt’ «uyavlyuvannya» spil’noty (spil’nosti). Inakshe kazhuchy, indyvidy, yaki mozhut’ ne znaty odne odnoho y ob’yektyvno dosyt’ istotno riznytysya mizh soboyu, uyavlyayut’ sebe skhozhymy na tykh, khto pretenduye na tu samu identychnist’. I tsya potreba identyfikatsiyi — odna z naysyl’nishykh sponuk kolektyvnykh diy.
Markery identychnosti ne zavzhdy vdayet’sya vstanovyty ob’yektyvno. Napryklad, rosiyany pomylkovo vvazhaly, shcho vsi lyudy, yaki rozmovlyayut’ yikhn’oyu movoyu, identyfikuyut’ sebe z yikhn’oyu derzhavoyu ta yiyi ochil’nykom. Naspravdi nishcho tak ne mohlo motyvuvaty ukrayintsiv voyuvaty vidchaydushnishe, yak zazikhannya rosiyi na yikhnyu yavno okremishnyu identychnist’.
Plekayut’ identychnist’ (bil’sh-mensh efektyvno) za dopomohoyu mifiv ta arkhetypiv, yaki poshyryuyut’ ne lyshe dlya vnutrishn’oho vzhytku, a i yak zasib rozriznennya svoyikh i chuzhykh. Iz ts’oho pohlyadu vazhlyve symvolichne znachennya mayut’ prapory, herby y karty. Arkhetypni heroyi abo istorychni personazhi takozh ye nosiyamy mifiv identychnosti.
Arkhetypy identychnosti naymohutnishi, koly vony vyrazhayut’ ideal, tsinnist’, yaki chasto hodi peredaty prostymy slovamy. Yakshcho yikh vidnayty, tsi symvolichni formy skoropysu zdatni zrushyty hory (abo zupynyty masovanu nazemnu ataku).
Konstrukt ukrayins’koyi identychnosti nadzvychayno shvydko ustalyvsya protyahom ostann’oho misyatsya vseredyni krayiny y vodnochas stav usesvitn’o vidomym fenomenom. Ponyattya pro te, shcho take buty ukrayintsem, dosi skladne y bahatohranne, yak i nalezhyt’, a arkhetypy, pov’yazani z ukrayins’koyu identychnistyu, dali rozvyvayut’sya z khodom viyny.
U pershi tyzhni rosiys’koho vtorhnennya ukrayintsiv ototozhnyuvaly z mifom pro Termopily, de trysta khorobrykh spartantsiv (480 roku do Rizdva Khrystovoho) nibyto zatrymaly nastup velycheznoyi pers’koyi armiyi na Hretsiyu. Yikhnyu istoriyu zapysav Herodot, tozh vona vplynula na nashe suchasne rozuminnya yevropeys’koyi istoriyi. Tse buv akt samopozhertvy, muzhnosti y nepokory pered lytsem neperebornykh obstavyn.
Odnak usi spartantsi vreshti-resht polyahly.
V ukrayins’komu himni movyt’sya: «Shche ne vmerla Ukrayiny ni slava, ni volya…». My ne spartantsi.
Dlya sebe my kozaky — volelyubni, anarkhichni (u nas kazhut’ «demokratychni») voyiny, yaki ne vyznayut’ zhodnoho volodarya, krim svoho (ta y to chasten’ko ne bez problem). Kozaky hidno zakhyshchayut’ sviy kray vid usikh zaharbnykiv, i, do rechi, chudovo tantsyuyut’.
Khocha kozats’kyy arkhetyp dostotu vidpovidaye i nynishniy sytuatsiyi v Ukrayini, i kompleksu tsinnostey, yaki viddavna podilyayut’ ukrayintsi, na Zakhodi yoho malo khto rozumiye. U naykrashchomu razi v osvichenykh ne-ukrayintsiv yoho obraznist’ asotsiyuyet’sya z personazhem Yula Brynnera u fil’mi «Taras Bul’ba» (amerykans’kyy aktor Yul Brynner, urodzhenets’ vladivostoka, maty yakoho bula etnichnoyu ukrayinkoyu, zihrav Tarasa Bul’bu v hollivuds’kiy ekranizatsiyi povisti Mykoly Hoholya rezhysera Johna Lee Thompsona, shcho vyyshla v prokat 1962 roku. — Prym. per.) abo z vidomoyu kartynoyu Illi Ryepina, na yakiy zaporozhtsi pyshut’ lysta turets’komu sultanovi. Pidozryuyu, shcho dlya bahat’okh zakhidnykh yevropeytsiv kozaky asotsiyuyut’sya navit’ ne tak z Ukrayinoyu, yak zi skhidnym stepom chy yevropeys’kym prykordonnyam. Inakshe kazhuchy, kozaky daleki vid panivnoho napryamu zakhidnoyi kul’tury.
Cherez nestachu vpiznavanoho istorychnoho (abo mifolohichnoho) arkhetypu ukrayintsya zakhidni media zapovnyly vakuum stylizovanym Zelens’kym. Bahato khto v Ukrayini vvazhaye tsey obraz dyvnym, ale pryynyatnym u nayblyzhchiy perspektyvi. Yak-ne-yak, a nam tezh podobalosya, koly inozemtsi ototozhnyuvaly nas iz Andriyem Shevchenkom (futbol’noyu zirkoyu), Volodymyrom chy Vitaliyem Klychkamy, Vasylem Lomachenkom, Viktorom Yushchenkom…
Pryblyzno misyats’ tomu v sotsial’nykh merezhakh stalo populyarnym zobrazhennya vulyka yak symvolu ukrayins’koho oporu. Vulyky identyfikuyut’ za matkamy, prynaymni v zovnishn’omu sviti. Hadayu, Zelens’kyy — nash.
Iz chasom bdzholy vmyrayut’, matok mozhna zaminyty. Ale vulyk zhyve-pozhyvaye! Tak samo y iz personifikovanymy arkhetypamy.
Tsya viyna porodyla y nadali porodzhuvatyme novykh ukrayins’kykh heroyiv. U maybutn’omu na chest’ Romana Hrybova — uchasnyka lehendarnoho dialohu mizh zakhysnykamy ostrova Zmiyinyy i rosiys’kym korablem, shcho yoho atakuvav, — nazyvatymut’ vulytsi. Stvoryat’ videoihry na temu Pryvyda Kyyeva — mifichnoho pilota litaka MiH-29, yakyy zbyv nezlichennu kil’kist’ vorozhykh litakiv. Mozhlyvo, z’yavlyat’sya odyn-dva pam’yatnyky Volodymyrovi Zelens’komu ta Valeriyu Zaluzhnomu (nachal’nykovi Henshtabu Ukrayiny) abo Oleksiyevi Reznikovu (ministrovi oborony)…
Personifikovani heroyi — klyuchovi kanaly donesennya do audytoriyi tsinnisnykh znan’ pro te, khto my yak ukrayintsi. Odnak personal’nykh arkhetypiv ta istorychnykh mifiv nedostatn’o. Pid chas tsiyeyi viyny my prodemonstruvaly sobi y svitovi, kym my ye yak voyiny, heroyi, volontery, bdzholy toshcho.
Ya pam’yatayu dni vidrazu pislya zavershennya protestiv na Maydani 2014 roku: neshchodavno vyhorilyy Budynok profspilok u kyyivs’komu seredmisti buv zavishenyy velycheznym banerom z napysom «Svoboda — tse nasha relihiya». Todi tse haslo mene ne vlashtovuvalo. Adzhe Revolyutsiya hidnosti bula pro hidnist’, solidarnist’, natsional’nu identychnist’, borot’bu z koruptsiyeyu… Svoboda bula vazhlyvoyu tsinnistyu, ale ne holovnoyu dlya protestnoho rukhu.
S’ohodni ya usvidomlyuyu, shcho haslo «Kyiv — stolytsya svobody!» — same te, chym buv ostanniy misyats’. My — novyy rubizh: mistse, de, popry «chervoni vidblysky raket, rozryvy bomb v povitri… nash prapor dosi MAYe tut!» (vykorystano deshcho zminenu tsytatu z natsional’noho himnu SShA. Lyshen’ u ryadku pro prapor slova «dosi mayav tam» zmineno na «dosi MAYe tut». — Prym. per.).
Ya shchyro spodivayusya (ba navit’ upevnenyy), shcho, koly tsya viyna zakinchyt’sya, volelyubni lyudy z us’oho svitu z’yidut’sya do Kyyeva (y inshykh mist Ukrayiny) diznatysya, zvidky, khto y chomu naspravdi taki tsi nezvychayni volelyubni ukrayintsi.
Dva z polovynoyu stolittya tomu slovo «svoboda» stalo zaklykom cholovikam i zhinkam na inshomu kontynenti ob’yednatysya. Tam, na mezhi tsyvilizatsiyi, prosti fermery, kolonisty chuzhoyi ta neprystupnoyi zemli, borolysya ne lyshe za svoyu nezalezhnist’, a y za novi idealy. Na yikhniy osnovi vony stvoryly respublikans’ku formu pravlinnya, yaka, popry vsi yiyi nedoliky, sluhuvala zrazkom dlya natsional’nykh derzhav tsiloyi Yevropy y svitu zahalom. A yikhnya krayina ta identychnist’ staly svoyeridnym mahnitom.
Suchasna Ukrayina taka, yakoyu bula Ameryka naprykintsi XVIII stolittya. Myne dvisti rokiv (lybon’) — i Ukrayinu tezh zasudzhuvatymut’ za te, shcho vona zamalo robyt’ dlya pidtrymky tykh, khto vidstoyuye pryntsypy svobody; mozhlyvo, yiyi zvynuvachuvatymut’ i v tomu, shcho u sviti bahato choho ne tak. Odnak Ukrayina s’ohodni, yak i kolys’ Ameryka, ye mistsem, de zarodzhuyet’sya shchos’ nove. I tse nove vyrazhayet’sya davnim slovom — «svoboda».
My zbuduyemo novu derzhavu na popelyshchi tiyeyi, yaku znyshchyv zaharbnyk. My stvorymo novi symvoly, novi arkhetypy, vytvorymo novykh heroyiv, zakhoplyuvatysya yakymy y nasliduvaty yakykh bude ves’ svit. Bo v osnovi nashoyi borot’by lezhyt’ proste lyuds’ke bazhannya — buty vil’nymy.
Koly viyna zakinchyt’sya, zemlyu kozakiv, bdzhil i neymovirno skromnykh heroyiv, yaki vidbyvaly navalu (nachebto) naypotuzhnishoyi armiyi Yevropy, bude vyznano tym, chym vona ye, — stolytseyu svobody na Zemli, mistsem, de panuye svoboda, de symvoly toho, shcho naspravdi oznachaye buty lyudynoyu, uosoblyuyut’ real’ni lyudy y de krokuye vpered tsyvilizatsiya.
Pomozhy nam, Bozhe!
#DumkyZKyyeva
