English
Thoughts From Kyiv — Afternoon March 11
An interesting psychological shift occurred in my head today: day 16 of the war, and no end in sight. If at first I believed a quick victory over the russian invader was possible, now I understand that this war is not ending any time soon.
I am still 110% confident in eventual victory. Indeed, Ukrainians have already shown unprecedented valor, determination and effectiveness. No one (neither in the Pentagon, nor in the kremlin) believed the Ukrainian army and people could stop a full-fledged russian invasion in its tracks. We have.
Bombing of urban areas continues: Kharkiv, Mariupol, Chernihiv, Sumy, and many others will likely be flattened in the coming days. Today three rockets exploded in Ivano-Frankivsk in western Ukraine, and the northwestern city of Lutsk was bombed by enemy aircraft. The term “humanitarian crisis” underestimates both the scale and extent of the devastation.
My dispassionate assessment (to the extent that I can be dispassionate): airstrikes and rocket launches are likely to continue into the foreseeable future — with tragic consequences for civilians, infrastructure, and for the country as a whole. But exploding rockets can only destroy. To occupy and control one needs ground forces.
And the russian ground forces in Ukraine are stuck. Permanently.
Throughout the country, putin’s troops are not moving forward, and in some limited cases are being beaten back by the Ukrainian Army, National Guard and/or Territorial Defense units. Surveillance camera videos abound showing russian soldiers’ behavior in the villages that they have occupied: they are raiding warehouses, stealing from local stores, burgling homes in search of food.
The “mighty” russian army is stalled, hungry, demoralized. They are unlikely to retreat. putin is certainly not going to call them back, and no russian commander will ever give such an order independently. To retreat would mean admitting defeat. As I’ve written extensively before, putin will either try to escalate (warnings of potential use of chemical or nuclear weapons is all over the news), or to “freeze” the conflict into one of attrition.
Attrition will take a very long time and we obviously have the advantage, but the cost of victory will be enormous. Western sanctions are already affecting the strength and capability of the russian war machine. Meanwhile Ukrainians are receiving massive amounts of military and economic support (thank you!). The numeric and technological capabilities of the two sides are gradually equalizing. Time is on the side of the Ukrainian military, but not on the side of Ukrainian civilians as long as the sky above Ukraine remains open to russian aircraft and rockets.
The next stage of the war should involve beating back the russians to the Ukrainian border. But clearing occupied Ukrainian territories of russian invaders will require a paradigm shift among Ukrainians. It is one thing to defend, and quite another to attack, destroy, advance. Furthermore, clearing Ukraine’s territory of russian occupiers will take time.
After two weeks, today, the two families that had sheltered with us in our house (dacha) to the south of Kyiv packed their cars and drove westward. It is now obvious that their children (and ours) will not be returning to school anytime soon. One can only be a temporary “guest” for so long. Life must go on. We wish them well.
In the meantime, we continue to fight — each on his own front. Ukraine will doubtless prevail in this war, and we will eventually turn our attention to rebuilding. The new country will be even more beautiful, and undoubtedly prosperous — a showcase for the world.
But first we must clear our land of russian invaders. They’ve made a mess. Cleaning up will take some time. We’ll manage. We always do.
God help us!
#ThoughtsfromKyiv
Written on: 11.03.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 01.08.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Iryna Andrieieva
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Original language: English
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — пообіддя 11 березня
Сьогодні в моїй свідомості сталася цікава психологічна зміна: шістнадцятий день війни, а кінця-краю не видно. Якщо спочатку я вірив у можливість швидкої перемоги над російськими загарбниками, то тепер усвідомлюю, що скоро ця війна не скінчиться.
Я і далі на 110 % упевнений, що зрештою ми таки переможемо. Безсумнівно, українці вже продемонстрували безпрецедентну доблесть, цілеспрямованість і дієвість. Жодна жива душа (ні в Пентагоні, ні в кремлі) не вірила, що українській армії та народу вдасться так швидко зупинити повномасштабне вторгнення росіян. А ми зупинили.
Міста й далі під бомбуванням. Харків, Маріуполь, Чернігів, Суми та багато інших населених пунктів, найімовірніше, за наступні кілька днів знищать. Сьогодні три ракети вибухнули в Івано-Франківську на заході України, а Луцьк, що на північному заході країни, бомбувала ворожа авіація. Термін «гуманітарна катастрофа» не в змозі як слід зобразити ні масштабу, ні ступеня руйнувань.
Моя неупереджена (наскільки неупередженою вона може бути) оцінка така: авіанальоти та ракетні обстріли найближчим часом, певно, триватимуть — із трагічними наслідками для цивільного населення, інфраструктури й країни загалом. Однак вибухами можна лише знищувати. Для окупації та контролю території потрібні сухопутні війська.
А російські сухопутні війська в Україні загрузли. Назавжди.
По всій країні путінська армія вперед не просувається, а в деяких нечисленних випадках зазнає поразки від ЗСУ, Національної гвардії та/або Територіальної оборони. Повно записів з камер спостереження демонструють, як російські солдати поводяться в окупованих селах: розкрадають склади, грабують місцеві крамниці, мародерять по будинках у пошуках харчів.
«Могутня» російська армія стоїть на місці, голодна, деморалізована. Навряд чи вона відступить. путін точно не стане її відкликати, і ніякий російський командир не дасть такої команди, не діставши розпорядження згори. Відступити означатиме визнати поразку. Як я вже багато писав про це раніше, путін спробує або ескалювати (попередження про потенційне застосування хімічної чи ядерної зброї лунають з кожного кутка), або заморозити цей конфлікт, перетворивши його на боротьбу на виснаження.
Для виснаження знадобиться багато часу, і, безумовно, ми маємо перевагу, але ціна перемоги буде неймовірно високою. Санкції Заходу вже почали впливати на силу й потужність російської воєнної машини. А українці водночас отримують величезні обсяги військової та економічної допомоги (дякуємо!). Кількісно й технологічно дві протиборні сили поступово досягають рівності. Час на боці українських військових, але не на боці українських цивільних, доки небо над Україною відкрите для російської авіації та ракет.
На наступному етапі війни нам було б добре відігнати росіян до українського кордону. Однак очищення окупованих українських територій від російських загарбників потребуватиме зміни парадигми з боку українців. Одна справа — захищати, а інша — атакувати, знищувати, просуватися вперед. Ба більше, очищення території України від російських загарбників забере якийсь час.
Збігло два тижні, і сьогодні дві сім’ї, які перебували в нашому домі (на дачі) на півдні від Києва, спакували речі в автівки й рушили на захід. Уже стало очевидно, що їхні діти (та й наші) незабаром до школи не повернуться. Гостем стерпно бути тільки якийсь час. Життя мусить тривати. Ми бажаємо їм усього найкращого.
Тим часом ми й далі боремося — кожен на своєму фронті. Україна, безсумнівно, здобуде перемогу в цій війні, й із часом ми зосередимо увагу на відновленні. Нова країна стане навіть красивішою і точно успішною — прикладом для всього людства.
Але спочатку мусимо очистити свою землю від російських загарбників. Вони наробили лиха. Щоб дати з ним раду, знадобиться час. Але нам це вдасться. Дотепер завжди вдавалося.
Поможи нам, Боже!
#ДумкиЗКиєва
Текст написано: 11.03.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 01.08.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Олександра Гординчук
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — poobiddya 11 bereznya
S’ohodni v moyiy svidomosti stalasya tsikava psykholohichna zmina: shistnadtsyatyy den’ viyny, a kintsya-krayu ne vydno. Yakshcho spochatku ya viryv u mozhlyvist’ shvydkoyi peremohy nad rosiys’kymy zaharbnykamy, to teper usvidomlyuyu, shcho skoro tsya viyna ne skinchyt’sya.
Ya i dali na 110 % upevnenyy, shcho zreshtoyu my taky peremozhemo. Bezsumnivno, ukrayintsi vzhe prodemonstruvaly bezpretsedentnu doblest’, tsilespryamovanist’ i diyevist’. Zhodna zhyva dusha (ni v Pentahoni, ni v kremli) ne viryla, shcho ukrayins’kiy armiyi ta narodu vdast’sya tak shvydko zupynyty povnomasshtabne vtorhnennya rosiyan. A my zupynyly.
Mista y dali pid bombuvannyam. Kharkiv, Mariupol’, Chernihiv, Sumy ta bahato inshykh naselenykh punktiv, nayimovirnishe, za nastupni kil’ka dniv znyshchat’. S’ohodni try rakety vybukhnuly v Ivano-Frankivs’ku na zakhodi Ukrayiny, a Luts’k, shcho na pivnichnomu zakhodi krayiny, bombuvala vorozha aviatsiya. Termin «humanitarna katastrofa» ne v zmozi yak slid zobrazyty ni masshtabu, ni stupenya ruynuvan’.
Moya neuperedzhena (naskil’ky neuperedzhenoyu vona mozhe buty) otsinka taka: avianal’oty ta raketni obstrily nayblyzhchym chasom, pevno, tryvatymut’ — iz trahichnymy naslidkamy dlya tsyvil’noho naselennya, infrastruktury y krayiny zahalom. Odnak vybukhamy mozhna lyshe znyshchuvaty. Dlya okupatsiyi ta kontrolyu terytoriyi potribni sukhoputni viys’ka.
A rosiys’ki sukhoputni viys’ka v Ukrayini zahruzly. Nazavzhdy.
Po vsiy krayini putins’ka armiya vpered ne prosuvayet’sya, a v deyakykh nechyslennykh vypadkakh zaznaye porazky vid ZSU, Natsional’noyi hvardiyi ta/abo Terytorial’noyi oborony. Povno zapysiv z kamer sposterezhennya demonstruyut’, yak rosiys’ki soldaty povodyat’sya v okupovanykh selakh: rozkradayut’ sklady, hrabuyut’ mistsevi kramnytsi, maroderyat’ po budynkakh u poshukakh kharchiv.
«Mohutnya» rosiys’ka armiya stoyit’ na mistsi, holodna, demoralizovana. Navryad chy vona vidstupyt’. putin tochno ne stane yiyi vidklykaty, i niyakyy rosiys’kyy komandyr ne dast’ takoyi komandy, ne distavshy rozporyadzhennya zhory. Vidstupyty oznachatyme vyznaty porazku. Yak ya vzhe bahato pysav pro tse ranishe, putin sprobuye abo eskalyuvaty (poperedzhennya pro potentsiyne zastosuvannya khimichnoyi chy yadernoyi zbroyi lunayut’ z kozhnoho kutka), abo zamorozyty tsey konflikt, peretvoryvshy yoho na borot’bu na vysnazhennya.
Dlya vysnazhennya znadobyt’sya bahato chasu, i, bezumovno, my mayemo perevahu, ale tsina peremohy bude neymovirno vysokoyu. Sanktsiyi Zakhodu vzhe pochaly vplyvaty na sylu y potuzhnist’ rosiys’koyi voyennoyi mashyny. A ukrayintsi vodnochas otrymuyut’ velychezni obsyahy viys’kovoyi ta ekonomichnoyi dopomohy (dyakuyemo!). Kil’kisno y tekhnolohichno dvi protyborni syly postupovo dosyahayut’ rivnosti. Chas na botsi ukrayins’kykh viys’kovykh, ale ne na botsi ukrayins’kykh tsyvil’nykh, doky nebo nad Ukrayinoyu vidkryte dlya rosiys’koyi aviatsiyi ta raket.
Na nastupnomu etapi viyny nam bulo b dobre vidihnaty rosiyan do ukrayins’koho kordonu. Odnak ochyshchennya okupovanykh ukrayins’kykh terytoriy vid rosiys’kykh zaharbnykiv potrebuvatyme zminy paradyhmy z boku ukrayintsiv. Odna sprava — zakhyshchaty, a insha — atakuvaty, znyshchuvaty, prosuvatysya vpered. Ba bil’she, ochyshchennya terytoriyi Ukrayiny vid rosiys’kykh zaharbnykiv zabere yakyys’ chas.
Zbihlo dva tyzhni, i s’ohodni dvi sim’yi, yaki perebuvaly v nashomu domi (na dachi) na pivdni vid Kyyeva, spakuvaly rechi v avtivky y rushyly na zakhid. Uzhe stalo ochevydno, shcho yikhni dity (ta y nashi) nezabarom do shkoly ne povernut’sya. Hostem sterpno buty til’ky yakyys’ chas. Zhyttya musyt’ tryvaty. My bazhayemo yim us’oho naykrashchoho.
Tym chasom my y dali boremosya — kozhen na svoyemu fronti. Ukrayina, bezsumnivno, zdobude peremohu v tsiy viyni, y iz chasom my zoseredymo uvahu na vidnovlenni. Nova krayina stane navit’ krasyvishoyu i tochno uspishnoyu — prykladom dlya vs’oho lyudstva.
Ale spochatku musymo ochystyty svoyu zemlyu vid rosiys’kykh zaharbnykiv. Vony narobyly lykha. Shchob daty z nym radu, znadobyt’sya chas. Ale nam tse vdast’sya. Doteper zavzhdy vdavalosya.
Pomozhy nam, Bozhe!
#ThoughtsfromKyiv
#DumkyZKyyeva
