English
Thoughts From Kyiv — April 11, 2022
Helplessness is what I feel. I expect this is what Ukraine’s friends in the West felt at the end of February, when the russian invasion was approaching Kyiv and many experts were predicting the imminent fall of Ukraine’s capital. That didn’t happen. The Ukrainian Armed Forces stopped the advance of the russians, and eventually the invader was forced to retreat. We all breathed a sigh of relief.
Now it’s my turn to feel helpless. Like every Ukrainian who is now in relative safety, I think I finally understand the pit in the stomach felt throughout the past weeks by my western friends — safely in their homes but living every moment with Ukraine.
Today, all eyes are focused on Mariupol. This key southeastern Ukrainian city has been holding out against a russian onslaught for over 6 weeks. For over 40 days Mariupol has been surrounded. Its brave defenders and population of several hundred thousand civilians, have endured lack of water, food, arms supply… No reinforcements. But they fight. Surrender is not an option.
Mariupol
Kramatorsk
Slovyansk
Severodonetsk
Kakhovka
Kherson
I have been to each of these towns. Good people live there!
Helplessness…
The people of Ukraine’s east and south are not helpless. I suspect they feel the same adrenaline (actually — much more) that the people of Kyiv and Chernihiv and Sumy felt when our cities were under attack.
In Mariupol they understand fully that the fate of Ukraine is being decided on their bombed out streets. If they stand firm, the border between Mordor and the civilized world will be drawn in the eastern Donbas. If Mariupol falls, that border will be drawn further west. And it will be more permanent because the invader will benefit from a land bridge to the once-beautiful Crimean peninsula — an ecological wonderland that the russians have turned into a massive, ugly, military base.
War is about territory. Some territory is more strategic, some less so. But war is also about human lives — all worth saving, living, loving. We are helpless to do anything to save them.
Several stories are circulating today through social media, supposedly posted by officers serving in the Ukrainian Marines and in the Azov battalion in Mariupol. Apparently, these brave men feel abandoned by Ukraine’s commanders. Whether these posts are real, or part of a russian operation aimed at sowing strife among Ukrainians in the “rear”, remains to be seen. At this time, we simply do not know enough about the military situation in Mariupol to make a judgment. And not knowing just adds to the feeling of helplessness.
We know the russians are continuously engaging Ukrainian forces in the Donbas. According to military analyst Tom Cooper (whom I don’t know personally, but whose reports I find trustworthy), russian airplanes are flying over 300 sorties per day. We see the massive convoys of russian troops and heavy equipment approaching the border from the east. We see videos and photographs of explosions throughout the Donbas. Artillery is operating on both sides. Fighting continues, and its escalation is imminent. There is nothing we can do about it…
We know the cities of Slovyansk and Kramatorsk are the key targets of russia’s next phase of invasion. Slovyansk is symbolic — the place where the supposed “uprising” of 2014 in the Donbas began (actually, it was instigated and commanded by russian special agent igor girkin, who later proclaimed himself “Minister of Defense” of the “donetsk people’s republic”). Since 2015, Kramatorsk has been the command center of the Ukrainian forces operating in the Donbas (incidentally, the actual command center is several kilometers from the train station — its true location is a very poorly kept secret). From my vantage point near Kyiv I can think of absolutely no way to really help the brave and valiant Ukrainian defenders in the direct vicinity of these two cities. Helplessness…
Escalation of russia’s ongoing offensive in the Donbas is likely within the next few days. That means it is too late to ask, plea, beg, request, demand (choose which one you like) heavy weapons from Ukraine’s western friends. What has been delivered, has been delivered. What is on the way, hopefully, will arrive in time to make a difference. Helplessness…
It is too late to scream, shout, cry, yell (choose which one you like) outrageously about the war crimes and atrocities that have already been committed by the russians in Mariupol and in other towns and villages of eastern Ukraine. The victims of these crimes are already dead. Nothing will bring them back, nor will the world’s outcry stop the russians from repeating their atrocities. At most it will intensify the pace with which they mop up their barbarity with their mobile crematoria.
The only worthwhile thing one can do in this situation is pray.
Pray for the innocent civilians, mothers, children, the elderly who will inevitably be caught in the crossfire during the coming battles. Pray for those who are already enduring the horrors of occupation.
Pray for the valiant Ukrainian defenders who will face the evil that has descended on Ukraine head on. Pray that they will fight bravely, effectively, valuing their own lives and those of their comrades. You are our inspiration. Our appreciation for your sacrifice is endless. We pray for your victory.
To my friends throughout the world, no matter what God you may believe in, tonight I ask for your prayers. I ask that you pray for Ukraine’s triumph against the evil Horde.
God help us!
Written on: 11.04.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 03.08.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Iryna Andrieieva
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — 11 квітня 2022 року
Безпорадність — ось що я відчуваю. Гадаю, так само почувалися друзі України на Заході наприкінці лютого, коли російські окупаційні війська наближалися до Києва й чимало експертів пророкувало неминуче падіння столиці України. Цього не сталося. Збройні Сили України зупинили наступ росіян, і зрештою окупанти мусили відступити. Ми всі зітхнули з полегшенням.
Тепер моя черга почуватися безпорадним. Як і кожен українець, що нині перебуває у відносній безпеці, я нарешті зрозумів, як тиснуло під серцем моїм західним друзям, які перебували в безпеці у своїх домівках, але проживали кожну мить з Україною.
Сьогодні всі погляди прикуті до Маріуполя. Це ключове місто на південному заході України тримається проти російської навали вже більше ніж шість тижнів. Понад сорок днів Маріуполь перебуває в оточенні. Його відважні захисники й кілька сотень тисяч мирних жителів знемагають від нестачі води, їжі, боєприпасів… Підкріплення немає. Та вони борються. Капітуляція не варіант.
Маріуполь
Краматорськ
Слов’янськ
Сєвєродонецьк
Каховка
Херсон
Я був у кожному із цих міст. Там живуть добрі люди!
Безпорадність…
Люди Сходу й Півдня України не безпорадні. Підозрюю, вони відчувають такий самий приплив адреналіну (насправді набагато більший), який відчували кияни, чернігівці й сум’яни, коли наші міста були під ударом.
Маріупольці чудово розуміють, що на їхніх розбомблених вулицях вирішується доля України. Якщо вони встоять, то кордон між Мордором і цивілізованим світом проляже на сході Донбасу. Якщо Маріуполь упаде, цей кордон посунеться далі на захід. До того ж тоді він буде міцнішим, адже окупанти опиняться у виграшному становищі, отримавши сухопутний міст до колись прекрасного Кримського півострова — екологічного дивокраю, з якого росіяни зробили величезну потворну військову базу.
Війна — це про територію. Деякі території стратегічно важливіші, ніж інші. Проте війна — це також про людські життя, і всі вони варті бути врятованими, прожитими, любленими. А ми нічим не можемо зарадити, щоб їх уберегти.
Сьогодні соціальними мережами шириться кілька історій, які нібито опублікували бійці морської піхоти України та батальйону «Азов» у Маріуполі. Схоже, ці сміливці почуваються покинутими українським командуванням. Чи справжні ці дописи, чи, може, є частиною російської ІПСО, спрямованої на сіяння розбрату між українцями в тилу, ще невідомо. Ми просто недостатньо знаємо про воєнну ситуацію в Маріуполі, щоб судити. А незнання лише посилює відчуття безпорадності.
Ми знаємо, що росіяни постійно атакують українські сили на Донбасі. За словами військового аналітика Тома Купера (якого я особисто не знаю, але його звіти видаються вартими довіри), російські літаки здійснюють понад триста вильотів на день. Ми бачимо, як зі сходу до кордону сунуть величезні колони російських військ і важкої техніки. Ми бачимо відео й фото вибухів по всьому Донбасу. З обох сторін працює артилерія. Бої тривають, їхня ескалація неминуча. І ми нічого не можемо із цим зробити…
Ми знаємо, що Слов’янськ і Краматорськ є ключовими цілями наступного етапу російського вторгнення. Слов’янськ — символічне місце: саме там почалося так зване повстання 2014 року на Донбасі (насправді його розпалив та організував російський спецпризначенець іґорь ґіркін, який згодом проголосив себе «міністром оборони донецької народної республіки»). З 2015 року Краматорськ є командним пунктом українських сил, які діють на Донбасі (до речі, фактичний командний пункт розташовано за кілька кілометрів від вокзалу, його справжнє місце — секрет Полішинеля). Зі свого спостережного пункту під Києвом я не можу вигадати жодного способу реально допомогти хоробрим і доблесним українським захисникам поблизу цих двох міст. Безпорадність…
Ескалація наступу росії на Донбасі, імовірно, відбудеться протягом найближчих кількох днів. Тобто вже пізно просити, благати, вимолювати, випрохувати, вимагати (вибирайте, що вам більше подобається) у західних друзів України важке озброєння. Що надано, те надано. Сподіваємося, те, що вже в дорозі, прибуде вчасно й допоможе змінити ситуацію. Безпорадність…
Надто пізно обурено кричати, волати, лементувати, бити на сполох (вибирайте, що вам більше подобається) про воєнні злочини й звірства, які росіяни вже скоїли в Маріуполі та в інших містах і селах Східної України. Жертви цих злочинів уже мертві. Ніщо не поверне їх. Світовий резонанс не завадить росіянам учиняти звірства знову. Щонайбільше він спонукає їх завзятіше приховувати сліди свого варварства за допомогою пересувних крематоріїв.
Єдине, що залишається робити в цій ситуації, — це молитися.
Моліться за невинних мирних жителів, матерів, дітей, людей старшого віку, які неминуче потраплять під перехресний вогонь під час майбутніх боїв. Моліться за тих, хто вже переживає жахи окупації.
Моліться за доблесних українських захисників, які особисто протистоять злу, що спало на Україну. Моліться, щоб вони боролися мужньо, ефективно, цінуючи своє життя й життя своїх товаришів. Ви наше натхнення. Наша вдячність за вашу жертовність безмежна. Молимося за вашу перемогу.
Друзі у всьому світі, незалежно від того, у якого Бога ви вірите, сьогодні ввечері я прошу вашої молитви. Моліться за перемогу України над лихою Ордою.
Поможи нам, Боже!
#ThoughtsfromKyiv #ДумкиЗКиєва
Текст написано: 11.04.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 03.08.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Безух
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Тетяна Воробцова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — 11 kvitnya 2022 roku
Bezporadnist’ — os’ shcho ya vidchuvayu. Hadayu, tak samo pochuvalysya druzi Ukrayiny na Zakhodi naprykintsi lyutoho, koly rosiys’ki okupatsiyni viys’ka nablyzhalysya do Kyyeva y chymalo ekspertiv prorokuvalo nemynuche padinnya stolytsi Ukrayiny. Ts’oho ne stalosya. Zbroyni Syly Ukrayiny zupynyly nastup rosiyan, i zreshtoyu okupanty musyly vidstupyty. My vsi zitkhnuly z polehshennyam.
Teper moya cherha pochuvatysya bezporadnym. Yak i kozhen ukrayinets’, shcho nyni perebuvaye u vidnosniy bezpetsi, ya nareshti zrozumiv, yak tysnulo pid sertsem moyim zakhidnym druzyam, yaki perebuvaly v bezpetsi u svoyikh domivkakh, ale prozhyvaly kozhnu myt’ z Ukrayinoyu.
S’ohodni vsi pohlyady prykuti do Mariupolya. Tse klyuchove misto na pivdennomu zakhodi Ukrayiny trymayet’sya proty rosiys’koyi navaly vzhe bil’she nizh shist’ tyzhniv. Ponad sorok dniv Mariupol’ perebuvaye v otochenni. Yoho vidvazhni zakhysnyky y kil’ka soten’ tysyach myrnykh zhyteliv znemahayut’ vid nestachi vody, yizhi, boyeprypasiv… Pidkriplennya nemaye. Ta vony boryut’sya. Kapitulyatsiya ne variant.
Mariupol’
Kramators’k
Slov’yans’k
Syevyerodonets’k
Kakhovka
Kherson
Ya buv u kozhnomu iz tsykh mist. Tam zhyvut’ dobri lyudy!
Bezporadnist’…
Lyudy Skhodu y Pivdnya Ukrayiny ne bezporadni. Pidozryuyu, vony vidchuvayut’ takyy samyy pryplyv adrenalinu (naspravdi nabahato bil’shyy), yakyy vidchuvaly kyyany, chernihivtsi y sum’yany, koly nashi mista buly pid udarom.
Mariupol’tsi chudovo rozumiyut’, shcho na yikhnikh rozbomblenykh vulytsyakh vyrishuyet’sya dolya Ukrayiny. Yakshcho vony vstoyat’, to kordon mizh Mordorom i tsyvilizovanym svitom prolyazhe na skhodi Donbasu. Yakshcho Mariupol’ upade, tsey kordon posunet’sya dali na zakhid. Do toho zh todi vin bude mitsnishym, adzhe okupanty opynyat’sya u vyhrashnomu stanovyshchi, otrymavshy sukhoputnyy mist do kolys’ prekrasnoho Kryms’koho pivostrova — ekolohichnoho dyvokrayu, z yakoho rosiyany zrobyly velycheznu potvornu viys’kovu bazu.
Viyna — tse pro terytoriyu. Deyaki terytoriyi stratehichno vazhlyvishi, nizh inshi. Prote viyna — tse takozh pro lyuds’ki zhyttya, i vsi vony varti buty vryatovanymy, prozhytymy, lyublenymy. A my nichym ne mozhemo zaradyty, shchob yikh uberehty.
S’ohodni sotsial’nymy merezhamy shyryt’sya kil’ka istoriy, yaki nibyto opublikuvaly biytsi mors’koyi pikhoty Ukrayiny ta batal’yonu «Azov» u Mariupoli. Skhozhe, tsi smilyvtsi pochuvayut’sya pokynutymy ukrayins’kym komanduvannyam. Chy spravzhni tsi dopysy, chy, mozhe, ye chastynoyu rosiys’koyi IPSO, spryamovanoyi na siyannya rozbratu mizh ukrayintsyamy v tylu, shche nevidomo. My prosto nedostatn’o znayemo pro voyennu sytuatsiyu v Mariupoli, shchob sudyty. A neznannya lyshe posylyuye vidchuttya bezporadnosti.
My znayemo, shcho rosiyany postiyno atakuyut’ ukrayins’ki syly na Donbasi. Za slovamy viys’kovoho analityka Toma Coopera (yakoho ya osobysto ne znayu, ale yoho zvity vydayut’sya vartymy doviry), rosiys’ki litaky zdiysnyuyut’ ponad trysta vyl’otiv na den’. My bachymo, yak zi skhodu do kordonu sunut’ velychezni kolony rosiys’kykh viys’k i vazhkoyi tekhniky. My bachymo video y foto vybukhiv po vs’omu Donbasu. Z obokh storin pratsyuye artyleriya. Boyi tryvayut’, yikhnya eskalatsiya nemynucha. I my nichoho ne mozhemo iz tsym zrobyty…
My znayemo, shcho Slov’yans’k i Kramators’k ye klyuchovymy tsilyamy nastupnoho etapu rosiys’koho vtorhnennya. Slov’yans’k — symvolichne mistse: same tam pochalosya tak zvane povstannya 2014 roku na Donbasi (naspravdi yoho rozpalyv ta orhanizuvav rosiys’kyy spetspryznachenets’ igor’ girkin, yakyy zhodom proholosyv sebe «ministrom oborony donets’koyi narodnoyi respubliky»). Z 2015 roku Kramators’k ye komandnym punktom ukrayins’kykh syl, yaki diyut’ na Donbasi (do rechi, faktychnyy komandnyy punkt roztashovano za kil’ka kilometriv vid vokzalu, yoho spravzhnye mistse — sekret Polishynelya). Zi svoho sposterezhnoho punktu pid Kyyevom ya ne mozhu vyhadaty zhodnoho sposobu real’no dopomohty khorobrym i doblesnym ukrayins’kym zakhysnykam poblyzu tsykh dvokh mist. Bezporadnist’…
Eskalatsiya nastupu rosiyi na Donbasi, imovirno, vidbudet’sya protyahom nayblyzhchykh kil’kokh dniv. Tobto vzhe pizno prosyty, blahaty, vymolyuvaty, vyprokhuvaty, vymahaty (vybyrayte, shcho vam bil’she podobayet’sya) u zakhidnykh druziv Ukrayiny vazhke ozbroyennya. Shcho nadano, te nadano. Spodivayemosya, te, shcho vzhe v dorozi, prybude vchasno y dopomozhe zminyty sytuatsiyu. Bezporadnist’…
Nadto pizno obureno krychaty, volaty, lementuvaty, byty na spolokh (vybyrayte, shcho vam bil’she podobayet’sya) pro voyenni zlochyny y zvirstva, yaki rosiyany vzhe skoyily v Mariupoli ta v inshykh mistakh i selakh Skhidnoyi Ukrayiny. Zhertvy tsykh zlochyniv uzhe mertvi. Nishcho ne poverne yikh. Svitovyy rezonans ne zavadyt’ rosiyanam uchynyaty zvirstva znovu. Shchonaybil’she vin sponukaye yikh zavzyatishe prykhovuvaty slidy svoho varvarstva za dopomohoyu peresuvnykh krematoriyiv.
Yedyne, shcho zalyshayet’sya robyty v tsiy sytuatsiyi, — tse molytysya.
Molit’sya za nevynnykh myrnykh zhyteliv, materiv, ditey, lyudey starshoho viku, yaki nemynuche potraplyat’ pid perekhresnyy vohon’ pid chas maybutnikh boyiv. Molit’sya za tykh, khto vzhe perezhyvaye zhakhy okupatsiyi.
Molit’sya za doblesnykh ukrayins’kykh zakhysnykiv, yaki osobysto protystoyat’ zlu, shcho spalo na Ukrayinu. Molit’sya, shchob vony borolysya muzhn’o, efektyvno, tsinuyuchy svoye zhyttya y zhyttya svoyikh tovaryshiv. Vy nashe natkhnennya. Nasha vdyachnist’ za vashu zhertovnist’ bezmezhna. Molymosya za vashu peremohu.
Druzi u vs’omu sviti, nezalezhno vid toho, u yakoho Boha vy viryte, s’ohodni vvecheri ya proshu vashoyi molytvy. Molit’sya za peremohu Ukrayiny nad lykhoyu Ordoyu.
Pomozhy nam, Bozhe!
#ThoughtsfromKyiv #DumkyZKyyeva
