English
Thoughts From Kyiv — April 21, 2022
putin’s Escalation Moment: Not Thinking the Unthinkable Doesn’t Make It Go Away
Apparently, this next phase of the war may prove decisive: If the Ukrainian forces are seriously weakened by the russians, the kremlin will have its “Victory Day” celebration on May 9 — whether in moscow, Donetsk or Mariupol matters little. On the other hand, if the russian army loses in the Donbas, then moscow’s next move is less clear, or rather — clear, but unthinkable, and so most choose to ignore it.
A Ukrainian victory is undoubtedly what most of us are hoping for. But when Ukrainian troops finally trounce the russian invader, when will the war end? Do we actually believe that russian president vladimir putin will accept defeat and/or will sue for peace when his troops are stopped (again) dead in their tracks by the Ukrainian Armed Forces?
When putin finally realizes that russia’s “special military operation” has failed, he will escalate. When exactly this “escalation moment” will come is difficult to predict since the russian military command seems convinced that a miraculous ground victory may yet be achieved in Ukraine. russia has seemingly endless amounts of military equipment on offer. But those tanks, armored personnel carriers, truck-mounted rocket launchers, etc. need qualified and motivated troops to operate them. And lately, finding competent russians willing to fight in Ukraine has proved problematic.
Nevertheless, according to the latest dispatches, the battle for the Donbas is imminent, or may have already begun. The russians are keen to show some semblance of victory by May 7 — putin’s inauguration day — so that a full-scale celebration of their “might” can be organized on May 9 (soviet-era “Victory Day”).
The only problem with this plan is that the capitulation of Ukraine within the next three weeks is obviously unachievable, and even securing an expansion of russian-occupied territory in the Donbas and establishment of a russian-controlled land corridor to Crimea (i.e. occupation of Mariupol, southern Zaporizhzhia and Kherson oblasts) is going to be highly problematic.
What then?
Then vladimir putin will turn to the only weapon left in his arsenal that can secure him a “victory” — the nuclear option.
Several commentators have countered this prediction, arguing that the chain of command required to launch a nuclear strike is complex, and so it is unlikely that any order to launch emanating from the kremlin would be carried out by field commanders. Others (including me) have suggested that russia’s strategic nuclear arsenal is old, dilapidated, and unlikely to be functional. All of these are valid points, but they are only relevant if one is considering a full-scale russian nuclear attack.
What about a single tactical strike with a small nuclear weapon on a single Ukrainian city? The resultant level of destruction would be comparable to that seen in Mariupol during the past four weeks — tragic, but not global. However, the effect would be highly symbolic: it would represent the first time that nuclear weapons had been used in battle since Hiroshima and Nagasaki, and would necessitate a response from the world’s other nuclear powers.
However, what if, after the attack, moscow immediately transmitted a public message to the West: “Stop supporting Ukraine, or the next bomb will fall on one of your cities!” How would the people of Poland, Germany, France and other EU states respond? More importantly, how would the leaders of the three NATO member states who possess nuclear weapons respond? Would they act in congruence, or each to his own?
Even if russia’s target were to be a Ukrainian city, the moment russia launches a tactical nuclear weapon, the initiative of leadership will pass from President Zelensky to the leadership of NATO. At that moment, russia’s war in Ukraine would become a (fully) global problem. So, how will the West react? Have the leaders of the U.K., France and the U.S. established plans for this contingency or is it too unthinkable?
I’m told that once they have reached the pinnacle of their careers, the priorities of elected leaders change: Prime Ministers and Presidents become less concerned with their popularity (electability) and think more of their historical legacy. It is at that point that a leader’s “moral compass” and/or “character” proves decisive.
In June 1940, British Prime Minister Winston Churchill had a choice. After the evacuation of the British and allied forces from Dunkirk, he could have responded to the multiple private messages sent to him by adolf hitler and agreed to a new division of Europe. hitler had by that time taken Belgium, the Netherlands and half of France, and had divided Poland with stalin. That could have been the end of it. The Battle of Britain could have been avoided. The London bombings might never have happened. Continental Europe would have been sacrificed, but Britain would have had peace. Most importantly, millions of British lives would have been saved.
If Churchill had been guided by a different moral compass, World War II could have been forestalled — likely to be fought later, but that is another story.
Churchill chose war. His legacy is that of a righteous leader with an iron character. I suspect today, 80 years later, the French, the Dutch, the Belgians, the Poles, and indeed the Germans (not to mention the Jews of Europe) are grateful for his choice. That war, despite the millions who died, left a legacy of peace, prosperity, and unprecedented human development.
In October 1962, U.S. President John F. Kennedy had a choice. After making it publicly clear to the soviet government and to the world that the U.S. would not accept the stationing of nuclear missiles in Cuba, he used back channels to make a deal: the US withdrew its missiles from Turkey in exchange for the ussr withdrawing theirs from Cuba. Peace was “purchased” for the price of Cuba: the island remained communist but disarmed.
Kennedy was shot in Dallas a year later and will always be remembered by Americans as a heroic leader. But what about Cuba? That country has been an economic, political, and social basket-case for the past 60 years. And not just because of the Castros. The country was abandoned and its people deemed expendable.
I am not suggesting that Kennedy’s choice during the Cuban Missile Crisis was wrong. Indeed, the standoff against soviet premier nikita khrushchev led to the demise of the latter. Mind you, khrushchev was replaced by leonid brezhnev, and that was not a better result for soviet citizens: dissidents jailed, economy stagnated, freedom stifled…
Had Kennedy stood firm against the soviet threat without a backchannel deal, I might not be writing these words at all because global thermonuclear war would have prevented my existence. On the other hand, the ussr may not have survived a morally principled American President and would have collapsed decades earlier than it did. These are all “what ifs” and probably not helpful.
The choice to be made by leaders in crucial moments always boils down to the following:
Do we all sacrifice some in the short term for the sake of what is right for all in the long term (as Churchill did)? Or do we make a deal now, delaying the eventual inevitable sacrifice, for the sake of the living (the Kennedy option)?
I don’t have a singular answer, but I certainly don’t envy Misters Biden, Johnson and Macron. Only these three men have the ability to counter putin’s nuclear blackmail. I think this is what President Zelensky meant when he recently stated to a CNN reporter that “the world should be prepared for the possibility that putin could use nuclear weapons”.
When russia’s “escalation moment” comes, their characters and moral compasses will be tested like never before.
Written on: 21.04.2022
First published within “Wars. Ukrainians. Humanity” on: 03.08.2022
Author: Mykhailo Wynnyckyj
Illustrator: Victoria Boyko
Copy Editor: Yuliia Moroz
Proofreader: Iryna Andrieieva
Content Editors: Maryna Korchaka, Natalia Babalyk, Oleksii Pryimak
Programme Directors: Julia Ovcharenko and Demyan Om Dyakiv-Slavitski
Українська (Cyrillic)
Думки з Києва — 21 квітня 2022 року
путінів момент ескалації: якщо не думати про немислиме, воно нікуди не зникне
Схоже, цей наступний етап війни може виявитися вирішальним: якщо росіянам вдасться серйозно ослабити українські сили, крємль святкуватиме свій День перемоги 9 травня, і не має значення де: у москві, Донецьку чи Маріуполі. Якщо російська армія програє на Донбасі, то наступний крок москви не такий очевидний, точніше очевидний, але немислимий, і тому більшість воліє не зважати на нього.
Перемога України — це, безсумнівно, те, на що більшість з нас сподівається. Та коли українські війська нарешті розгромлять російського окупанта, коли закінчиться війна? Чи справді ми віримо, що російський президент владімір путін прийме поразку і/або проситиме миру, коли українські збройні сили (знову) зупинять просування його військ?
Коли путін нарешті зрозуміє, що «спеціальна воєнна операція» росії провалилася, він піде на ескалацію. Коли саме настане цей момент ескалації, важко передбачити, оскільки російське військове командування, схоже, переконане, що ще зможе якимсь дивом домогтися наземної перемоги в Україні. росія має, здавалося б, нескінченну кількість військової техніки. Проте ці танки, бронетранспортери, самохідні пускові установки тощо потребують кваліфікованих і вмотивованих рук. А останнім часом знайти компетентних росіян, які бажають воювати в Україні, дещо проблематично.
Попри все, за найновішими повідомленнями, битва за Донбас неминуча, а може, вже почалася. росіяни прагнуть продемонструвати хоч якусь подобу перемоги до 7 травня — дня інавгурації путіна, щоб 9 травня (радянського Дня перемоги) можна було організувати повномасштабне святкування їхньої «величі».
Єдина проблема із цим планом полягає в тому, що капітуляції України протягом наступних трьох тижнів точно не домогтися, і навіть розширити окуповану росією територію на Донбасі й створити підконтрольний окупантам сухопутний коридор до Криму (тобто окупувати Маріуполь, південь Запорізької та Херсонської областей) буде непросто.
Що далі?
Далі владімір путін вдасться до єдиної зброї у своєму арсеналі, яка ще може забезпечити йому «перемогу», — ядерної.
Деякі експерти заперечують таку можливість, стверджуючи, що командна вертикаль, потрібна для завдання ядерного удару, є дуже складною, тож малоймовірно, щоб польові командири виконали такий крємлівський наказ. Інші ж (зокрема, і я) припускають, що стратегічний ядерний арсенал росії старий, напівзнищений і навряд чи спрацює. Усе це вагомі аргументи, але вони актуальні, лише якщо йдеться про повномасштабну ядерну атаку з боку росії.
А як щодо одного удару тактичною ядерною зброєю по одному українському місту? Масштаби руйнувань будуть такими, як у Маріуполі протягом останніх чотирьох тижнів — трагічними, але не глобальними. Однак ефект стане символічним, адже це було б першим випадком використання ядерної зброї на полі бою після Хіросіми й Нагасакі, який потребував би відповіді інших ядерних держав світу.
Та що, якби після атаки москва негайно публічно застерегла Захід від подальшої допомоги Україні, інакше наступна бомба впаде на одне з його міст? Як відреагували б жителі Польщі, Німеччини, Франції та інших країн ЄС? І головне: як відповіли б лідери трьох держав — членів НАТО, які володіють ядерною зброєю? Узгоджено вони діяли б чи осібно?
Навіть якби ціллю росії було українське місто, щойно вона запустить тактичну ядерну боєголовку, ініціатива в керівництві перейде від президента Зеленського до очільників НАТО. Тоді війна росії в Україні стане (повноцінно) глобальною проблемою. Тож як відреагує Захід? Чи розробили лідери Великої Британії, Франції та США плани на випадок таких екстрених обставин чи це надто немислимо?
Кажуть, що коли лідери на виборних посадах досягають вершини своєї кар’єри, їхні пріоритети змінюються: прем’єр-міністри й президенти менше переймаються своєю популярністю (не думають, чи оберуть їх знову) і більше замислюються про свою історичну спадщину. Саме в цей момент моральний компас і/або характер лідера стають вирішальними.
У червні 1940 року перед британським прем’єр-міністром Вінстоном Черчиллем стояв вибір. Після евакуації британських і союзних військ з Дюнкерка він міг відповісти на численні приватні повідомлення від адольфа гітлера й погодитись на новий поділ Європи. гітлер на той час уже захопив Бельгію, Нідерланди й половину Франції, а також розділив зі сталіним Польщу. На цьому все могло закінчитися. Битви за Британію можна було уникнути. Бомбардування Лондона могло ніколи не відбутися. Континентальну Європу принесли б у жертву, але Британія жила б у мирі. І найважливіше — мільйони британців були б урятовані.
Якби Черчилль керувався іншим моральним компасом, Другої світової війни можна було б не допустити — вона, ймовірно, таки почалася б пізніше, але це вже інша історія.
Черчилль обрав війну. Він увійшов в історію праведним лідером із залізним характером. Підозрюю, що сьогодні, через 80 років, французи, нідерландці, бельгійці, поляки й навіть німці (що й казати про євреїв Європи) вдячні за його вибір. По тій війні, попри мільйони загиблих, нам у спадок залишилися мир, процвітання й безпрецедентний людський розвиток.
У жовтні 1962 року президент США Джон Ф. Кеннеді мав вибір. Публічно давши зрозуміти радянському уряду й світові, що США не терпітимуть розміщення ядерних ракет на Кубі, він за допомогою залаштункових перемовин домігся угоди: США вивели свої ракети з Туреччини в обмін на те, що срср виведе свої з Куби. Мир «купили» ціною Куби — острів залишився комуністичним, але без зброї.
За рік Кеннеді застрелили в Далласі, і він назавжди залишиться в пам’яті американців героїчним лідером. Та як щодо Куби? Впродовж останніх 60 років ця країна була руїною в економічному, політичному й соціальному аспектах. І не лише через Кастро. Країну покинули, а її народ просто списали з рахунків.
Я не кажу, що вибір Кеннеді під час кубинської ракетної кризи був неправильним. Власне, протистояння радянському генсеку нікіті хрущову вартувало тому життя. Зауважмо, на зміну хрущову прийшов лєонід брежнєв, що не принесло радянським громадянам особливих змін на краще: дисидентів далі ув’язнювали, економіку заганяли в глухий кут, свободу придушували…
Якби Кеннеді твердо дав відсіч радянській загрозі без залаштункових домовленостей, я, можливо, взагалі не писав би цих слів, бо не народився б через глобальну термоядерну війну. срср, можливо, не пережив би морально принципового американського президента й розвалився б набагато раніше. Утім, з усіх цих «якби» мало користі.
Вибір лідерів у вирішальні моменти завжди зводиться до такого: або пожертвувати чимось у короткостроковій перспективі заради того, що є правильним для всіх у довгостроковій перспективі (як це зробив Черчилль), або домовитися, відкладаючи неминучу жертву не майбутнє, заради тих, хто живе тепер (варіант Кеннеді).
Я не маю однозначної відповіді, але точно не заздрю Байдену, Джонсону (був прем’єр-міністром до вересня 2022 року. — Прим. ред.) й Макрону. Лише ці троє здатні протистояти ядерному шантажу путіна. Гадаю, що саме це мав на увазі президент Зеленський, коли заявив репортеру CNN, що «світ повинен бути готовим до того, що путін використає ядерну зброю».
Коли росія дійде до «моменту ескалації», це стане безпрецедентним випробуванням їхніх характерів і моральних компасів.
#ThoughtsfromKyiv
#ДумкизКиєва
Текст написано: 21.04.2022
Вперше опубліковано в програмі Wars. Ukrainians. Humanity: 03.08.2022
Автор: Михайло Винницький
Перекладачка (з англійської на українську): Галина Безух
Ілюстраторка: Вікторія Бойко
Літературна редакторка: Ірина Шатунова
Відповідальна редакторка: Юлія Мороз
Контент-редактори: Марина Корчака, Наталія Бабалик, Олексій Приймак
Програмні директори: Юлія Овчаренко та Дем’ян Ом Дяків Славіцькі
Мова оригіналу: англійська
Ukrainian (Latin)
Transliteration: the BGN/PCGN 1965 System for Ukrainian
Dumky z Kyyeva — 21 kvitnya 2022 roku
putiniv moment eskalatsiyi: yakshcho ne dumaty pro nemyslyme, vono nikudy ne znykne
Skhozhe, tsey nastupnyy etap viyny mozhe vyyavytysya vyrishal’nym: yakshcho rosiyanam vdast’sya seryozno oslabyty ukrayins’ki syly, kryeml‘ svyatkuvatyme sviy Den’ peremohy 9 travnya, i ne maye znachennya de: u moskvi, Donets’ku chy Mariupoli. Yakshcho rosiys’ka armiya prohraye na Donbasi, to nastupnyy krok moskvy ne takyy ochevydnyy, tochnishe ochevydnyy, ale nemyslymyy, i tomu bil’shist’ voliye ne zvazhaty na n’oho.
Peremoha Ukrayiny — tse, bezsumnivno, te, na shcho bil’shist’ z nas spodivayet’sya. Ta koly ukrayins’ki viys’ka nareshti rozhromlyat’ rosiys’koho okupanta, koly zakinchyt’sya viyna? Chy spravdi my virymo, shcho rosiys’kyy prezydent vladimir putin pryyme porazku i/abo prosytyme myru, koly ukrayins’ki zbroyni syly (znovu) zupynyat’ prosuvannya yoho viys’k?
Koly putin nareshti zrozumiye, shcho «spetsial’na voyenna operatsiya» rosiyi provalylasya, vin pide na eskalatsiyu. Koly same nastane tsey moment eskalatsiyi, vazhko peredbachyty, oskil’ky rosiys’ke viys’kove komanduvannya, skhozhe, perekonane, shcho shche zmozhe yakyms’ dyvom domohtysya nazemnoyi peremohy v Ukrayini. rosiya maye, zdavalosya b, neskinchennu kil’kist’ viys’kovoyi tekhniky. Prote tsi tanky, bronetransportery, samokhidni puskovi ustanovky toshcho potrebuyut’ kvalifikovanykh i vmotyvovanykh ruk. A ostannim chasom znayty kompetentnykh rosiyan, yaki bazhayut’ voyuvaty v Ukrayini, deshcho problematychno.
Popry vse, za naynovishymy povidomlennyamy, bytva za Donbas nemynucha, a mozhe, vzhe pochalasya. rosiyany prahnut’ prodemonstruvaty khoch yakus’ podobu peremohy do 7 travnya — dnya inavhuratsiyi putina, shchob 9 travnya (radyans’koho Dnya peremohy) mozhna bulo orhanizuvaty povnomasshtabne svyatkuvannya yikhn’oyi «velychi».
Yedyna problema iz tsym planom polyahaye v tomu, shcho kapitulyatsiyi Ukrayiny protyahom nastupnykh tr’okh tyzhniv tochno ne domohtysya, i navit’ rozshyryty okupovanu rosiyeyu terytoriyu na Donbasi y stvoryty pidkontrol’nyy okupantam sukhoputnyy korydor do Krymu (tobto okupuvaty Mariupol’, pivden’ Zaporiz’koyi ta Khersons’koyi oblastey) bude neprosto.
Shcho dali?
Dali vladimir putin vdast’sya do yedynoyi zbroyi u svoyemu arsenali, yaka shche mozhe zabezpechyty yomu «peremohu», — yadernoyi.
Deyaki eksperty zaperechuyut’ taku mozhlyvist’, stverdzhuyuchy, shcho komandna vertykal’, potribna dlya zavdannya yadernoho udaru, ye duzhe skladnoyu, tozh maloymovirno, shchob pol’ovi komandyry vykonaly takyy kryemlivs’kyy nakaz. Inshi zh (zokrema, i ya) prypuskayut’, shcho stratehichnyy yadernyy arsenal rosiyi staryy, napivznyshchenyy i navryad chy spratsyuye. Use tse vahomi arhumenty, ale vony aktual’ni, lyshe yakshcho ydet’sya pro povnomasshtabnu yadernu ataku z boku rosiyi.
A yak shchodo odnoho udaru taktychnoyu yadernoyu zbroyeyu po odnomu ukrayins’komu mistu? Masshtaby ruynuvan’ budut’ takymy, yak u Mariupoli protyahom ostannikh chotyr’okh tyzhniv — trahichnymy, ale ne hlobal’nymy. Odnak efekt stane symvolichnym, adzhe tse bulo b pershym vypadkom vykorystannya yadernoyi zbroyi na poli boyu pislya Khirosimy y Nahasaki, yakyy potrebuvav by vidpovidi inshykh yadernykh derzhav svitu.
Ta shcho, yakby pislya ataky moskva nehayno publichno zasterehla Zakhid vid podal’shoyi dopomohy Ukrayini, inakshe nastupna bomba vpade na odne z yoho mist? Yak vidreahuvaly b zhyteli Pol’shchi, Nimechchyny, Frantsiyi ta inshykh krayin YeS? I holovne: yak vidpovily b lidery tr’okh derzhav — chleniv NATO, yaki volodiyut’ yadernoyu zbroyeyu? Uzhodzheno vony diyaly b chy osibno?
Navit’ yakby tsillyu rosiyi bulo ukrayins’ke misto, shchoyno vona zapustyt’ taktychnu yadernu boyeholovku, initsiatyva v kerivnytstvi pereyde vid prezydenta Zelens’koho do ochil’nykiv NATO. Todi viyna rosiyi v Ukrayini stane (povnotsinno) hlobal’noyu problemoyu. Tozh yak vidreahuye Zakhid? Chy rozrobyly lidery Velykoyi Brytaniyi, Frantsiyi ta SShA plany na vypadok takykh ekstrenykh obstavyn chy tse nadto nemyslymo?
Kazhut’, shcho koly lidery na vybornykh posadakh dosyahayut’ vershyny svoyeyi kar’yery, yikhni priorytety zminyuyut’sya: prem’yer-ministry y prezydenty menshe pereymayut’sya svoyeyu populyarnistyu (ne dumayut’, chy oberut’ yikh znovu) i bil’she zamyslyuyut’sya pro svoyu istorychnu spadshchynu. Same v tsey moment moral’nyy kompas i/abo kharakter lidera stayut’ vyrishal’nymy.
U chervni 1940 roku pered brytans’kym prem’yer-ministrom Winstonom Churchillem stoyav vybir. Pislya evakuatsiyi brytans’kykh i soyuznykh viys’k z Dyunkerka vin mih vidpovisty na chyslenni pryvatni povidomlennya vid adol’fa hitlera y pohodytys’ na novyy podil Yevropy. hitler na toy chas uzhe zakhopyv Bel’hiyu, Niderlandy y polovynu Frantsiyi, a takozh rozdilyv zi stalinym Pol’shchu. Na ts’omu vse mohlo zakinchytysya. Bytvy za Brytaniyu mozhna bulo unyknuty. Bombarduvannya Londona mohlo nikoly ne vidbutysya. Kontynental’nu Yevropu prynesly b u zhertvu, ale Brytaniya zhyla b u myri. I nayvazhlyvishe — mil’yony brytantsiv buly b uryatovani.
Yakby Churchill keruvavsya inshym moral’nym kompasom, Druhoyi svitovoyi viyny mozhna bulo b ne dopustyty — vona, ymovirno, taky pochalasya b piznishe, ale tse vzhe insha istoriya.
Churchill obrav viynu. Vin uviyshov v istoriyu pravednym liderom iz zaliznym kharakterom. Pidozryuyu, shcho s’ohodni, cherez 80 rokiv, frantsuzy, niderlandtsi, bel’hiytsi, polyaky y navit’ nimtsi (shcho y kazaty pro yevreyiv Yevropy) vdyachni za yoho vybir. Po tiy viyni, popry mil’yony zahyblykh, nam u spadok zalyshylysya myr, protsvitannya y bezpretsedentnyy lyuds’kyy rozvytok.
U zhovtni 1962 roku prezydent SShA John F. Kennedy mav vybir. Publichno davshy zrozumity radyans’komu uryadu y svitovi, shcho SShA ne terpitymut’ rozmishchennya yadernykh raket na Kubi, vin za dopomohoyu zalashtunkovykh peremovyn domihsya uhody: SShA vyvely svoyi rakety z Turechchyny v obmin na te, shcho srsr vyvede svoyi z Kuby. Myr «kupyly» tsinoyu Kuby — ostriv zalyshyvsya komunistychnym, ale bez zbroyi.
Za rik Kennedy zastrelyly v Dallasi, i vin nazavzhdy zalyshyt’sya v pam’yati amerykantsiv heroyichnym liderom. Ta yak shchodo Kuby? Vprodovzh ostannikh 60 rokiv tsya krayina bula ruyinoyu v ekonomichnomu, politychnomu y sotsial’nomu aspektakh. I ne lyshe cherez Castro. Krayinu pokynuly, a yiyi narod prosto spysaly z rakhunkiv.
Ya ne kazhu, shcho vybir Kennedy pid chas kubyns’koyi raketnoyi kryzy buv nepravyl’nym. Vlasne, protystoyannya radyans’komu henseku nikiti khrushchovu vartuvalo tomu zhyttya. Zauvazhmo, na zminu khrushchovu pryyshov lyeonid bryezhnyev, shcho ne pryneslo radyans’kym hromadyanam osoblyvykh zmin na krashche: dysydentiv dali uv’yaznyuvaly, ekonomiku zahanyaly v hlukhyy kut, svobodu prydushuvaly…
Yakby Kennedy tverdo dav vidsich radyans’kiy zahrozi bez zalashtunkovykh domovlenostey, ya, mozhlyvo, vzahali ne pysav by tsykh sliv, bo ne narodyvsya b cherez hlobal’nu termoyadernu viynu. srsr, mozhlyvo, ne perezhyv by moral’no pryntsypovoho amerykans’koho prezydenta y rozvalyvsya b nabahato ranishe. Utim, z usikh tsykh «yakby» malo korysti.
Vybir lideriv u vyrishal’ni momenty zavzhdy zvodyt’sya do takoho: abo pozhertvuvaty chymos’ u korotkostrokoviy perspektyvi zarady toho, shcho ye pravyl’nym dlya vsikh u dovhostrokoviy perspektyvi (yak tse zrobyv Churchill), abo domovytysya, vidkladayuchy nemynuchu zhertvu ne maybutnye, zarady tykh, khto zhyve teper (variant Kennedy).
Ya ne mayu odnoznachnoyi vidpovidi, ale tochno ne zazdryu Bidenu, Johnsonu (buv prem’yer-ministrom do veresnya 2022 roku. — Prym. red.) y Macronu. Lyshe tsi troye zdatni protystoyaty yadernomu shantazhu putina. Hadayu, shcho same tse mav na uvazi prezydent Zelens’kyy, koly zayavyv reporteru CNN, shcho «svit povynen buty hotovym do toho, shcho putin vykorystaye yadernu zbroyu».
Koly rosiya diyde do «momentu eskalatsiyi», tse stane bezpretsedentnym vyprobuvannyam yikhnikh kharakteriv i moral’nykh kompasiv.
#ThoughtsfromKyiv
#DumkyzKyyeva
